922/3560/18 Про стягнення суми безпідставно збережених коштів - 06.08.2019 Прийняття

У грудні 2018 року Харківська міська рада звернулась до Господарського суду Харківської області з позовом до Спільного українсько-американського підприємства "Европоль" у формі товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення 4 327 310, 58 грн. безпідставно збережених коштів (на підставі ст.ст. 1212- 1214 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) )) у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності, площею 0,4548 га, розташованою на вул. Плеханівській, 135/139 у м. Харкові без правовстановлюючих документів.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 10.04.2019 (суддя Жельне С.Ч.) позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати в сумі 4 327 310, 58 грн.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 27.05.2019 (колегія суддів у складі: Плахов О.В. - головуючий, Геза Т.Д., Пуль О.А.) рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.

Як встановлено судами обох інстанцій, відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, від 20.09.2018 №138451271 право власності на нежитлові приміщення підвалу №I-LIII; 1-го поверху №1-22, 2-го поверху №26-38, 39; 3-го поверху №39а-54 загальною площею 7 806,5 м-2 в літ. "А-3" по вул. Плеханівській, 135/139 у м. Харків з 29.06.2006 зареєстроване за відповідачем на підставі договору купівлі-продажу від 10.07.2002 №4510; право власності на нежитлові приміщення 1-го поверху №23-25, 23а, 23б, 23в, 23г, 23д, 23Е, 23ж, 23и, 23к, 23л, 23м, 23п, 23р, 23с, 23т, 23у, 23ф в літ "А-3" загальною площею 312,0 м-2 по вул. Плеханівській, 135/139 у м. Харкові з 31.10.2008 зареєстроване за відповідачем на підставі рішення Господарського суду Харківської області від 09.10.2008 у справі №15/364-08 та ухвали Господарського суду Харківської області від 10.10.2008 у справі №15/364-08.

Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Харківської області від 19.06.2018 №19-20-0.23, 08-2017/116-18 та листа Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 22.06.2018 №4306/0/225-18 речові права відповідача на земельну ділянку, площею 0,4548 га, по вул. Плеханівській, 135/139, у м. Харкові не зареєстровано.

Враховуючи відсутність зареєстрованих за будь-якими юридичними або фізичними особами прав та з урахуванням приписів ст.ст. 12, 80, 83 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ) земельна ділянка загальною, площею 0,4548 га, по вул. Плеханівській, 135/139, у м. Харкові перебуває у власності територіальної громади міста Харкова.

Головним спеціалістом відділу самоврядного контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради, в присутності інженера-геодезиста та інженера-землевпорядника, 20.09.2018 здійснені заходи самоврядного контролю щодо дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 135/139.

За результатами вказаних вище заходів складено акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 135/139, у якому зазначено, що відповідач з 10.07.2002 та по теперішній час використовує земельну ділянку площею 0,4548 га (земельна ділянка №1 площею 0,1598 га, земельна ділянка №2 площею 0,2800 га, земельна ділянка №3 площею 0,0150 га) по вул. Плеханівській, 135/139 у м. Харкові без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав відповідно до ст.ст. 125 та 126 ЗК України.

Посилаючись на те, що відповідач не набув належних прав власності або користування на земельну ділянку, загальною площею 0,4548 га, по вул. вул. Плеханівській, 135/139, у м. Харкові, а тому використовує земельну ділянку без достатніх правових підстав і не сплачує орендну плату, Харківська міська рада звернулась з даним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач, набувши право власності на нерухоме майна за адресою по вул. Плеханівській, 135/139, у м. Харкові, належним чином не оформив право користування земельною ділянкою на якій перебуває зазначене нерухоме майно, та станом на час розгляду справи договір оренди з Харківською міською радою не уклав, що свідчить про наявність правових підстав для стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності без правовстановлюючих документів.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та постановляючи нове - про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позовні вимоги у справі документально не обґрунтовані та не підтверджені належними доказами. Позивач самостійно визначив розмір зобов`язання шляхом розрахунку нормативно грошової оцінки землі без підтвердження належними доказами сформованості земельної ділянки та без технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яку за твердженням позивача займає відповідач, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового висновку про відмову в позові.

Так скаржник зазначає, що:

- висновки суду апеляційної інстанції про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами нормативно грошової оцінки землі, оскільки позивач визначив її розмір самостійно шляхом арифметичного розрахунку, що не відповідає вимогам законодавства, є помилковими;

- для розрахунку розміру безпідставно збережених відповідачем грошових коштів за використання земельних ділянок комунальної власності та вирішення справи по суті не потрібен Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки;

- для врегулювання судом кондикційних правовідносин між позивачем та відповідачем не потрібен факт наявності сформованої земельної ділянки, як об'єкта цивільних прав, а потрібно встановити фактичну площу земельної ділянки, яку використовує набувач майна та розмір безпідставно збережених коштів;

- суд апеляційної інстанції не взяв до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 922/3412/17.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.07.2019 відкрито провадження за касаційною скаргою, призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 06.08.2019 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 26.07.2019.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить останню залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, посилаючись на правильність висновків суду апеляційної інстанції та помилковість доводів позивача.

Заслухавши доповідь головуючого судді Могил С.К. та пояснення представника позивача, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 80 ЗК України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Згідно з положеннями ч.ч. 1 ст.ст. 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.

У силу ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Згідно з п. "д" ч. 1 ст. 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом вказаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України (2768-14) відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч. 1 ст. 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (ч. 2 ст. 1166 ЦК України).

Предметом регулювання глави 83 ЦК України (435-15) є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України (435-15) застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України (435-15) .

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України (435-15) для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.

Частина 1 ст. 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати на підставі ст.ст. 1212, 1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розміщений.

Перехід прав на земельну ділянку, пов'язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується ЗК України (2768-14) . Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (ч. 2 ст. 120 ЗК України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (п. "е" ч. 1 ст. 141 цього Кодексу).

Водночас за змістом ст. 125 ЗК право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди (користування) земельної ділянки, на якій вони розміщені. Право оренди (користування) земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору (тощо) з моменту державної реєстрації цього права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач є власником нерухомого майна, розміщеного на відповідній земельній ділянці. Матеріали справи не містять доказів належного оформлення відповідачем права користування вказаною земельною ділянкою, зокрема укладення відповідних договорів оренди з позивачем та державної реєстрації такого права на відповідній земельній ділянці.

Відтак, оскільки до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними, Спільне українсько-американське підприємство "Европоль" у формі товариства з обмеженою відповідальністю як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 922/207/15, № 922/5468/14.

Разом з тим, нормами ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України встановлено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).

З огляду на вищевказані законодавчі приписи, предметом доказування у даному спорі є, зокрема, обставини щодо земельної ділянки, площі, меж та кадастрового номеру земельної ділянки, право на яку перейшло до набувача будівлі.

Визначення земельної ділянки наведено в ч. 1 ст. 79 ЗК України, відповідно до положень якої земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Як встановлено приписами ч.ч. 1, 3, 4, 9 ст. 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Зазначені обставини, з урахуванням вимог ст. 77 ГПК України, повинні бути підтверджені певними засобами доказування відповідно до земельного законодавства і не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оренду землі" об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (ч. 1 ст. 21 названого Закону).

Отже, позивач у даній справі має надати докази існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об'єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, реальної можливості передачі позивачем цієї земельної ділянки в оренду відповідно до Закону України "Про оренду землі" (161-14) у зазначений період, а також обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів).

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №922/392/18, від 07.02.2019 у справі №922/3639/17, від 06.02.2018 у справі №923/921/17.

У цій справі судами обох інстанцій встановлено, що відповідач є власником нерухомого майна - нежитлових приміщень підвалу №I-LIII; 1-го поверху №1-22, 2-го поверху №26-38, 39; 3-го поверху №39а-54 загальною площею 7 806,5 м-2 в літ. "А-3" та нежитлових приміщень 1-го поверху №23-25, 23а, 23б, 23в, 23г, 23д, 23Е, 23ж, 23и, 23к, 23л, 23м, 23п, 23р, 23с, 23т, 23у, 23ф в літ "А-3", загальною площею 312,0 м-2, що знаходиться за адресою: вул. Плеханівська, 135/139, у м. Харкові, що підтверджується інформаційною довідкою Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

При цьому апеляційним господарським судом встановлено, що матеріали справи не містять відомостей про внесення земельної ділянки, визначеної у акті обстеження від 20.09.2018, а саме: площею 0,4548 га, по вул. Плеханівській, 135/139, у м. Харкові, до Державного земельного кадастру.

Отже, матеріли справи не містять доказів того, що земельна ділянка, загальною площею 0,4548 га, по вул. Плеханівській, 135/139, у м. Харкові, на якій розташовані нежитлові приміщення підвалу №I-LIII; 1-го поверху №1-22, 2-го поверху №26-38, 39; 3-го поверху №39а-54, загальною площею 7806,5 м-2, в літ. "А-3" та нежитлові приміщення 1-го поверху №23-25, 23а, 23б, 23в, 23г, 23д, 23Е, 23ж, 23и, 23к, 23л, 23м, 23п, 23р, 23с, 23т, 23у, 23ф в літ "А-3", загальною площею 312,0 м-2, та за користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, була сформована як об'єкт цивільного права протягом зазначеного позивачем періоду - 2015-2018 років.

Колегія суддів зазначає, що основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями п. 288.5.1 ст. 288 Податкового кодексу України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі №920/739/17).

Відповідно до ч. 2 ст. 20 та ч. 3 ст. 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Апеляційним господарським судом встановлено, що позивачем не було надано до суду технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яку за займає відповідач. Наданий позивачем розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати також не містить даних щодо технічної документації земельної ділянки та Витягу з нормативної грошової оцінки землі. Таким чином, з розрахунку позивача неможливо встановити чи правильними є застосовані останнім функціональне призначення, коефіцієнти, площа та нормативна грошова оцінка землі, які зазначені в якості вихідних даних для розрахунку розміру орендної плати, заявленої до стягнення позивачем.

Враховуючи положення ст. 79-1 ЗК України та статей 20, 23 Закону України "Про оцінку земель", беручи до уваги встановлені судом апеляційної інстанції обставини щодо відсутності будь-яких доказів виділення земельної ділянки, її кадастрового номеру та площі, тобто доказів формування земельної ділянки як об'єкта цивільних прав, а також, що наданий позивачем розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати не містить даних щодо технічної документації земельної ділянки та Витягу з нормативної грошової оцінки землі, що виключає можливість обчислення розміру безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за землю, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 922/955/18.

Доводи скаржника зазначеного не спростовують.

З огляду на викладене та встановлені судами обох інстанцій обставини справи, а також приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, оскільки колегія суддів погоджується з висновками апеляційного господарського суду про відмову у задоволенні позову, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції - без змін.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржуване судове рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.