Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Кривенка В. В., суддів: Гусака М. Б., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Самсіна І. Л., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., розглянувши в порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Золочівського районного центру зайнятості Львівської області (далі - РЦЗ) справу за позовом прокурора Золочівського району Львівської області в інтересах держави в особі РЦЗ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Надбужжя" (далі - ТОВ) про стягнення внесків на загальнообов'язкове державне страхування у розмірі 9686 грн. 69 коп., встановила:

У жовтні 2005 року прокурор Золочівського району Львівської області в інтересах держави в особі РЦЗ звернувся до суду з позовом, у якому, посилаючись на статтю 17 Закону України від 2 березня 2000 року N 1533-III "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (далі - Закон N 1533-III (1533-14) ), просив стягнути з ТОВ внески на загальнообов'язкове державне страхування.

Господарський суд Львівської області рішенням від 11 січня 2006 року, залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 6 квітня 2006 року, в задоволенні позову відмовив. Судові рішення мотивовані тим, що зобов'язання по страхових внесках не можна вважати податковим боргом, на який поширювалися б норми Закону України від 21 грудня 2000 року N 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) . А отже, внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття не можуть стягуватися інакше, ніж у порядку, встановленому Законом N 1533-III (1533-14) .

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 20 вересня 2006 року відмовив у відкритті провадження за касаційною скаргою РЦЗ, пославшись на те, що ця справа не підвідомча адміністративним судам, оскільки спір щодо стягнення страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

У скарзі до Верховного Суду України РЦЗ порушив питання про перегляд за винятковими обставинами та скасування зазначеної ухвали Вищого адміністративного суду України у зв'язку з неоднаковим застосуванням судами касаційної інстанції одних і тих самих норм права, а саме статей 17 і 50 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції норм права, які визначають юрисдикцію адміністративних і господарських судів, Верховний Суд України виходить із нижченаведеного.

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону N 1533-III Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття створюється для управління страхуванням на випадок безробіття, провадження збору та акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг, здійснення інших функцій згідно із цим Законом і статутом Фонду, що відповідає ознакам суб'єкта владних повноважень, наведеним у пункті 7 частини 1 статті 3 КАС.

Згідно з частиною 2 статті 12 Закону N 1533-III функції робочих органів виконавчої дирекції Фонду покладаються на центр зайнятості Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські, районні, міськрайонні, міські та районні у містах центри зайнятості.

Публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, є справою адміністративної юрисдикції. Закон N 1533-III (1533-14) містить спеціальні норми щодо порядку сплати, стягнення та застосування фінансових санкцій за порушення порядку сплати страхувальниками страхових внесків, і загальні, що стосуються вирішення у суді спорів, що виникають із правовідносин за цим Законом. З останнього питання спеціальними є норми процесуального законодавства, зокрема КАС, який уведено в дію з 1 вересня 2005 року.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 КАС справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

З огляду на викладене юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та його робочими органами як суб'єктами владних повноважень щодо оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності.

Оскільки у справі, що розглядається, позов пред'явлено у публічно-правовому спорі, є підстави для її вирішення у порядку, визначеному КАС.

Таким чином, ухвалу суду касаційної інстанції про відмову у відкритті касаційного провадження з підстави непідвідомчості цього спору адміністративним судам винесено з порушенням КАС.

На підставі наведеного та керуючись статтями 241- 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу Золочівського районного центру зайнятості Львівської області задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 20 вересня 2006 року скасувати.

Справу направити до Вищого адміністративного суду України для вирішення питання про відкриття касаційного провадження.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.