815/221/16 Про визнання протиправними та скасування наказу про звільнення з правоохоронних органів, поновлення на посаді в органах поліції та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу - 07.04.2020 Прийняття

за позовом за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Приморського районного відділу Одеського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання незаконним та скасування наказу,-

за касаційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Гаврилюк Юлія Ігорівна

на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 червня 2018 року, ухвалене у складі головуючого судді Аракелян М.М.,

на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2018 року, ухвалену колегією у складі головуючого судді Градовського Ю.М., суддів Крусяна А.В., Яковлєва О.В.

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У січні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області (далі - відповідач 1), Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (далі - відповідач 2), Приморського районного відділу Одеського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (залученого до участі у справі ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 23 березня 2016 року, далі - відповідач 3), третя особа Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області (далі - третя особа) з позовом, в якому з урахування уточнень просив:

1.1. визнати незаконним та скасувати наказ начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області за №1609 о/с від 04 листопада 2015 року про звільнення ОСОБА_1 згідно пунктом 10 та 11 розділу XI ЗУ "Про Національну поліцію" та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у запас Збройних сил за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів);

1.2. зобов`язати Головне управління Національної поліції в Одеській області, призначити ОСОБА_1 на рівнозначну посаду тій, що він займав на час звільнення, у слідчому відділі Приморського відділу поліції у м. Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області ГУ НП в Одеській області;

1.3. вважати вимушеним, у зв`язку з виданням наказу за №1609 о/с від 04 листопада 2015 pоку, прогул позивача та зобов`язати Ліквідаційну комісію ГУ МВС України в Одеській області виплатити відповідне грошове забезпечення з моменту підписання вищевказаного наказу до моменту винесення відповідного судового рішення;

1.4. стягнути з ГУ НП в Одеській області на користь ОСОБА_1 суму завданої моральної шкоди у розмірі 50 000 грн.

2. В обгрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що його звільнення з органів внутрішніх справ відповідачем проведено з порушенням вимог статтей 40, 42, 49-2 КЗпП України. Про звільнення його з займаної посади позивач дізнався лише 14 грудня 2015 року, тоді як наказ винесено 04 листопада 2015 року, про наступне вивільнення його не було повідомлено за два місяці до такого вивільнення, йому не було запропоновано будь-яку іншу вакантну посаду. Звільнення позивача відбулося без погодження з профспілковим комітетом, не враховано його переважне право на залишення на посаді, не враховано тривалого безперервного стажу роботи в Приморському РВ МУ ГУМВ України в Одеській області. Більше того, звільнення його з роботи відбулося під час перебування на лікарняному.

2.1. Позивач зазначає, що оскаржуваний наказ відповідачем видано 04 листопада 2015 року, але фактично витяг з наказу та трудову книжку йому видано тільки 14 грудня 2015 року. Тим самим, відповідач навмисно затягнув тримісячний строк, відведений Законом України "Про Національну поліцію" (580-19) на право подачі ним заяви про бажання проходити службу в будь-якому органі Національної поліції на що у нього є переважне право та бажання. Позивач звертає увагу, що положення пункту 8 розділу ХІ Перехідних положень вказаного закону знаходяться у протиріччі в вимогами статті 49-2 КЗпП України щодо персонального повідомлення про наступне вивільнення.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 червня 2018 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.

4. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що питання проходження служби в міліції на момент виникнення спірних правовідносин регулювалися Законом України "Про міліцію" (565-12) , Положенням про проходження служби особами рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та Перехідними положеннями Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) .

4.1. За змістом Перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) з моменту опублікування цього закону, тобто з 06 серпня 2015 року, позивач є попередженим про можливе майбутнє вивільнення через скорочення штатів.

4.2. Суди вказали на те, що позивач всупереч вимогам пункту 9 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) , з моменту опублікування цього закону та до винесення відповідачем про звільнення позивача з органів внутрішніх справ, позивач не виявив бажання (ні в письмовій ні в усній формі) щодо свого бажання продовжити службу в органах Національної поліції. З відповідним рапортом позивач до керівництва Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області не звертався, про що не заперечував під час судового розгляду справи. Суд апеляційної інстанції зазначив, що під час звільнення ОСОБА_1 відповідачем дотримано процедуру, визначену статтею 49-2 КЗпП України.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції

5. У лютому 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Гаврилюк Ю.І., в якій скаржник просить рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 червня 2018 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2018 року, скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким позовні вимог ОСОБА_1 задовольнити повністю.

6. В обгрунтування касаційної скарги скаржник вказує на неправомірність оскаржуваних судових рішень, вважає їх необґрунтованими. На думку скаржника суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального та порушені норми процесуального права.

6.1. На думку скаржника відповідачем не було дотримано тримісячний строк, визначений пунктом 9 розділу ХІ Перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) та вчинено передчасні дії щодо звільнення позивача зі служби в органах внутрішніх справ. Вказаний закон був опублікований 06 серпня 2015 року, отже наказ про звільнення відповідач міг винести тільки 07 листопада 2015 року.

6.2. Судами попередніх інстанцій невірно застосовано норми матеріального права. Судами не враховано, що відповідно до статті 49-2 КЗпП України пі час вивільнення працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Вакантні посади, які були наявні у Головному управлінні Національної поліції в Одеській області позивачу не пропонувалися та відмова від проходження служби в органах поліції позивачем не надавалася. Отже, судами попередніх інстанцій зроблені невірні висновки про дотримання відповідачем вимог статтей 49-2 КЗпП України.

6.3. Окрім того, посилання судів на те, що позивачем не виявлено бажання продовжувати службу в Національній поліції є хибними та не підтверджується жодним доказом, наявним в матеріалах справи. Жодною нормою законодавства не передбачалось обов`язку подавати письмове звернення, заяву чи рапорт про продовження служби і суд не має права безпідставно встановлювати додаткові умови для позивача. Позивач виявив усне бажання продовжувати службу в Національній поліції, він до 14 грудня 2015 року з`явився на службу, отримав заробітну плату та був впевнений у тому, що буде продовжувати службу у Національній поліції. Бажання позивача проходити службу в Національній поліції підтверджується також показами свідків ОСОБА_2, який бачив його на службі за виконаннями своїх посадових обов`язків у період з 06 листопада до середини 2015 року.

6.4. Скаржника зазначив, що судами першої та апеляційної інстанцій не взято до уваги, що під час звільнення позивач перебував на лікарняному. У даній справі відповідачем не надано будь-яких доказів відмови ОСОБА_1 від проходження служби в Національній поліції. Суди попередніх інстанцій безпідставно стверджують, що позивач не виявив усного бажання проходити службу в Національній поліції.

6.5. На думку скаржника судами невірно застосовано норму, яка міститься у пункті 64 "г" Положенням про проходження служби особами рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та дійшов хибного висновку про можливість звільнення позивач зі служби за такою підставою. За змістом цього пункту звільнення за скороченням штату є можливим лише у разі відсутності можливості подальшого використання особи на службі. Матеріали справи не містять будь-яких доказів неможливості використання позивача на службі, судами не враховано відсутність відмови позивача від проходження служби в поліції та не перевірено можливість реалізації його права на прийняття на службу до поліції. Судами під час розгляду справи не встановлено наявність у позивача передбачених законодавством обмежень щодо служби в поліції.

6.6. В порушення вимог пункту 47 та 48 Положенням про проходження служби особами рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ під час звільнення позивача з органів внутрішніх справ не проведено навіть його атестування.

6.7. На думку скаржника судом апеляційної інстанції зроблено помилкові висновки про те, що з огляду на те, що у даному випадку відбулася повна ліквідація ГУ МВС України в Одеській області, передбачена статтею 40 КЗпП України заборона звільнення осіб зі служби під час перебування на лікарняному, у даному випадку не застосовується до спірних правовідносин, а можливість такого звільнення прямо передбачена пунктом 11 Положенням про проходження служби особами рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

6.8. Такі висновки судів суперечать практиці Верховного Суду України, викладеній у постанові від 16 травня 2018 року у справі П/811/193/16, в якій суд касаційної інстанції посилаючись на практику Верховного Суду України, який сформував позицію про те, що у разі покладання виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде не про ліквідацію, а фактично про реорганізацію. У такому разі у роботодавця наявні зобов`язання по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. Тобто посилання судів на повну ліквідацію ГУ МВС України в Одеській області є безпідставним. Відповідно до положень вказаного закону у разі скорочення штатів або проведення організаційних заходів, звільненню підлягають не усі поліцейські, а лише ті, посади яких скорочені.

7. Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2019 року, постановленої колегією у складі судді-доповідача Желтобрюх І.Л., судів Білоуса О.В. Стрелець Т.Г., відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

8. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 червня 2019 року, який здійсненого на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 20 червня 2019 року № 798/0/79-19 у зв`язку із зміною спеціалізації та введенням до іншої палати судді - доповідача Желтобрюх І.Л., (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14) що унеможливлює його участь у розгляді касаційних скарг, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.

9. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 01 квітня 2020 року дана касаційна скарга була прийнята до провадження, закінчено підготовчі дії та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до частини 1 статті 345 КАС України.

Позиція інших учасників справи

10. Від Головного управління Національної поліції в Одеській області надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач 1, посилаючись на вірність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

11. Від відповідача 2, відповідача 3 та третьої особи відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що відповідно до статті 338 КАС України (в редакції після 15 грудня 2017 року) не є перешкодою для касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанції.

Установлені судами фактичні обставини справи

12. З 2006 року ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України.

13. Наказом ОМУ ГУМВС України в Одеській області за № 90 о/с від 11 липня 2014 року ОСОБА_1 призначено на посаду старшого слідчого СВ Приморського PB ОМУ ГУМВС України в Одеській області.

14. Наказом начальника ГУ МВС України в Одеській області за № 1609 о/с від 04 листопада 2015 року капітана міліції ОСОБА_1, слідчого відділу Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, відповідно до пункту 10 та 11 розділу XI ЗУ "Про Національну поліцію" та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ було звільнено з 06 листопада 2015 року у запас Збройних сил за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів).

15. Не погоджуючись з даним наказом, позивач звернувся до суд з позовом.

Позиція Верховного Суду

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

16. 08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ).

17. Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 460-ІХ, касаційний розгляд справи буде здійснюватися в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

18. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із того, що з метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підставі позову у суді касаційної інстанції не допускається.

19. Згідно з нормою частини 4 статті 328 КАС України (в редакції чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

20. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень на момент їх ухвалення визначалися статтею 242 КАС України (в редакції після 15 грудня 2017 року), відповідно до яких судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справ, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

21. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22 жовтня 2014 №1118-р (1118-2014-р) схвалено Концепцію першочергових заходів з реформування системи Міністерства внутрішніх справ та Стратегію розвитку органів внутрішніх справ.

22. Зокрема, Концепцією першочергових заходів реформування системи Міністерства внутрішніх справ пропонувалось здійснити комплекс організаційних і практичних заходів, спрямованих на розбудову Міністерства внутрішніх справ як цивільного органу європейського зразка та формування в найближчій перспективі поліції як основного виконавця заходів забезпечення безпеки населення.

23. Метою Концепції є визначення пріоритетів, основних напрямів, очікуваних результатів та засобів перетворення МВС на правоохоронне багатопрофільне цивільне відомство європейського зразка.

24. Першочерговими цілями реалізації Концепції, спрямованими на досягнення її мети, окрім іншого, визначено: скорочення значної кількості органів, підрозділів і служб зі спорідненими завданнями та функціями; законодавче визначення оновленої загальної структури МВС, структури і чисельності, завдань та повноважень органів внутрішніх справ та інших умов їх діяльності, пріоритетами якої є виконання соціально - сервісних функцій; усунення дублювання функцій апаратів, відомчих підприємств, установ та організацій; запровадження європейської моделі підготовки та підвищення кваліфікації кадрів органів внутрішніх справ, застосування єдиних уніфікованих стандартів правозастосовної підготовки, спрямованої на підвищення ефективності взаємодії між органами внутрішніх справ різних держав-учасниць Європейського Союзу; підвищення довіри населення до діяльності органів внутрішніх справ, а також авторитету працівника органу внутрішніх справ.

25. Одним із заходів щодо реалізації положень названої Концепції визначено розроблення та прийняття нових і внесення змін до чинних законодавчих актів з урахуванням європейських норм і стандартів, спрямованих на врегулювання діяльності Національної поліції.

26. Так, 02 липня 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України №580-VIІI "Про Національну поліцію" (580-19) , відповідно до преамбули якого цей Закон визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

27. Як зазначено у Пояснювальній записці до проекту Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) , основною метою прийняття законопроекту є створення Національної поліції в Україні - органу виконавчої влади, який служитиме суспільству і призначений для охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічного порядку та громадської безпеки.

28. Відповідно до пункту 1 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" він набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім пунктів 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

29. Закон України "Про Національну поліцію" опублікований в газеті "Голос України", 06 серпня 2015 року №141-142, набув чинності 07 листопада 2015 року. Проте, враховуючи приписи пункту 1 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону, пункти 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 цього Закону набули чинності з дня, наступного за днем його опублікування, тобто з 07 серпня 2015 року.

30. Пунктом 8 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) передбачено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

31. Згідно з пунктом 9 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

32. За приписами пункту 10 Розділу XI "Прикінцевих та Перехідних положень" Закону № 580-VIІI (580-19) працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

33. Так, у ході реформування органів внутрішніх справ наказом УМВС України в Одеській області від 04 листопада 2015 № 1609 о/с позивач звільнений із займаної посади за підпунктом "г" пункту 64 Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ в запас у зв`язку із скороченням штатів відповідно до пункту 10 та 11 розділу XI ЗУ "Про Національну поліцію".

34. У цій справі відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив з того, що, оскільки позивач не виявив бажання продовжити службу в органах Національної поліції, як того вимагає пункт 9 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію", то відповідачем вірно було застосовано до нього наслідки пункту 10 та 11 розділу XI ЗУ "Про Національну поліцію".

35. Зі змісту норм пунктів 1, 8 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) , слідує, що з дня опублікування цього Закону, тобто з 06 серпня 2015 року, всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

36. Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

37. Водночас, за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

38. З урахуванням наведеної правової позиції, суд зазначає, що у спірних відносинах питання попередження працівників органів внутрішніх справ про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів урегульовано пунктом 8 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) , який є спеціальним законом по відношенню до Кодексу законів про працю України (322-08) .

39. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що позивач вважається у встановленому законом порядку повідомленим про скорочення штатів в силу наведеної вище норми спеціального закону, а положення статті 49-2 Кодексу законів про працю України до спірних відносин не застосовуються.

40. Отже, ОСОБА_1 у встановлений Законом України "Про Національну поліцію", а не Кодексом законів про працю України (322-08) , попереджено про звільнення через скорочення штатів в силу Закону із моменту його опублікування за три місяці. Додаткового попередження позивача (як і інших осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ) про наступне звільнення Законом України "Про Національну поліцію" (580-19) не передбачалось.

41. За такого правового регулювання Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про не дотримання відповідачем вимог статі 49-2 КЗпП (322-08) України.

42. Помилковість висновків судів попередніх інстанцій про дотримання відповідачем під час звільнення позивача вимог статті 49-2 КЗпП України не вплинули на правильність вирішення справи по суті, оскільки суд в основу своїх висновків поклав саме спеціальні норми пунктів 8, 9, 10 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) , які унормовували процедуру скорочення працівників міліції саме у цьому процесі системного реформування органів внутрішніх справ.

43. За змістом пункту 9 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) визначена можливість колишніх працівників органів внутрішніх справ бути прийнятими на службу до поліції у спрощеній процедурі без проходження ними конкурсу у разі виявлення ними бажання.

44. За приписами пункту 9 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) прийняття на службу в поліцію працівників міліції, які виявили бажання проходити службу у її структурі, здійснюється шляхом видання наказів про призначення за їх згодою. Підставою для винесення наказів, пов`язаних із проходженням служби є рапорт, де особа висловлює свою згоду з питань призначення, переведення її на ту чи іншу посаду.

45. За таких обставин Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про те, що вищевикладеними нормами законодавства не передбачалось обов`язку подавати письмове звернення, заяву чи рапорт про продовження служби.

46. У цій справі судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 у період з 07 серпня 2015 року по 06 листопада 2015 року включно рапорту ні на ім`я керівництва Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області ні на на ім`я керівництва Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо подальшого проходження служби у підрозділах поліції не подавав. При цьому об`єктивних причин для неподання позивачем такого рапорту протягом встановленого строку судами не встановлено.

47. У подальшому визначено інший порядок прийняття на службу до поліції - на конкурсній основі. Особи, які не подали відповідну заяву у визначений період часу, після його спливу вже не можуть реалізувати своє право на прийняття на службу до поліції за спеціальним порядком.

48. При цьому, у відповідача виникли усі законні підстави для звільнення позивача з органів внутрішніх справ відповідно до пункту 64 "г" Положення (через скорочення штатів), оскільки питання щодо подальшого проходження позивачем служби в органах поліції не було вирішено в порядку пункту 9-10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) .

49. Доводи касаційної скарги про недотримання відповідачем встановленого строку для звільнення зі служби в міліції є необгрунтованими, оскільки таке звільнення Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області проведено з 06 листопада 2015 року, тобто через три місяці після опублікування Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) .

50. З огляду на зазначене, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що за встановлених у цій справі обставин ОСОБА_1 не скористався наданим Законом України "Про Національну поліцію" (580-19) правом реалізувати можливість продовжити службу в орнанах Національної поліції та не підтвердив свою шляхом надання відповідного рапорту, який міг би стати підставою для видання відповідних наказів.

51. Отже вірними є висновки судів попередніх інстанцій, що ця обставина є достатньою і необхідною правовою підставою для його звільнення у зв`язку із скороченням штату на підставі пункту 10 Розділу XI "Прикінцевих та Перехідних положень" Закону № 580-VIІI (580-19) .

52. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 05 березня 2020 року у справі № 826/26519/15.

52. Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про неврахування судами тієї обставини, що він у період звільнення перебував на лікарняному з огляду на те, що матеріали справи не містять копій листків непрацездатності позивача.

53. Згідно пункту 1.1 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 13 листопада 2001 року №455 (z1005-01) - тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності. Бланк листка тимчасової непрацездатності - це документ суворого обліку. Щодо нього встановлено жорсткі вимоги.

54. Згідно п. 2.7. цієї Інструкції особам, не визнаним тимчасово непрацездатними, лікарем лікувально-профілактичного закладу видається довідка довільної форми з позначкою про час звернення до лікувально-профілактичного закладу.

55. Додані позивачем до позову не завірені копії довідок про перебування на амбулаторному лікуванні складені як раз у довільній формі, що свідчить про те, що особа не визнана тимчасово непрацездатною.

56. За таких обставин у Верховного Суду відсутні правові підстави для визнання недослідження та неврахування судами попередніх інстанцій наявних у справі доказів.

57. Позовні вимоги про зобов`язання ГУ НП в Одеській області, призначити ОСОБА_1 на рівнозначну посаду тій, що він займав на час звільнення, у слідчому відділі Приморського відділу поліції у м. Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області ГУ НП в Одеській області, та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимоги про визнання незаконним та скасування наказ начальника ГУ МВС України в Одеській області за №1609 о/с від 04 листопада 2015 року.

58. З огляду на зазначене, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про необґрунтованість позовних вимог та про необхідність відмовити в його задоволенні.

59. Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи були перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення оскаржуваних судових рішень, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.

60. Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

61. Доводи та аргументи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і свідчать про незгоду заявника із правовою оцінкою судами обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.

62. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

63. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

64. Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

65. На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суд апеляційної інстанції під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскаржених рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

66. Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

67. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

68. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, Суд не вирішує питання про розподіл судових витрат.