903/847/17 Про визнання поновленим договору оренди землі - 11.04.2019 Прийняття

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.01.2019 (головуючий суддя - Філіпова Т.Л., судді: Мельник О.В., Грязнов В.В.) та на рішення Господарського суду Волинської області від 28.02.2018 (суддя Якушева І.О.)

за позовом Фермерського господарства "Юрась"

до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області

про визнання поновленим договору оренди землі

від відповідача: Місько Т.В. (довіреність від 08.01.2019),

Фермерське господарство "Юрась" звернувшись у суд з позовом, просило визнати договір оренди землі № 87 від 30.05.2012 поновленим на тих самих умовах на строк 7 років, а саме до 30.05.2024.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на приписи частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", та зауважував, що після закінчення дії договору продовжив користуватись земельною ділянкою, належним чином виконував умови договору і упродовж місяця після закінчення терміну дії вказаної угоди заперечення орендодавця на пролонгацію договірних відносин не надходило.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 28.02.2018, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.01.2019, в позові відмовлено.

Такі висновки судів мотивовано тим, що поновлення строку дії договору оренди землі на більший, ніж передбачено його умовами строк, не було погоджено відповідачем, а поновлення спірного договору оренди землі на запропонованих позивачем умовах суперечить положенням статті 33 Закону України "Про оренду землі" оскільки вимога позивача про визнання поновленим договору оренди землі не може забезпечити захист права без оформлення додаткової угоди про це.

У касаційній скарзі позивач просить вище вказані судові рішення у справі скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Ці вимоги мотивовано тим, що заперечень у встановлений частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" строк від орендодавця не надходило, а зазначення в проекті додаткової угоди строку дії договору в 7 років є лише приведенням умов договору у відповідність чинному законодавству.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення з підстав її необґрунтованості, а оскаржувані судові рішення, як законні та такі, що відповідають обставинам справи, залишити без змін.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.05.2012 між Горохівською райдержадміністрацією як орендодавцем і ОСОБА_5 як орендарем було укладено договір оренди землі №87 від 30.05.2012 на виконання умов пункту 1, 2 якого за актом прийому-передачі від 30.05.2012 орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 67 6649 га, у тому числі 67 6649 га ріллі, як землі сільськогосподарського призначення яка знаходиться на території Рачинської сільської ради.

Сторони погодили, що договір укладено на 5 років, після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (п.8 договору).

Згідно з пунктом 15 договору земельна ділянка передається в оренду для створення та ведення фермерського господарства.

За умовами пункту 43 Договору, цей Договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації, тобто 30.05.2012.

За змістом статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України "Про фермерське господарство" після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов'язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Оскільки фермерські господарства є юридичними особами, їхні земельні спори з іншими юридичними особами, зокрема з органом державної влади, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, підвідомчі господарським судам.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 21.11.2018 у справі №272/1652/14-ц.

Оскільки державну реєстрацію юридичної особи Фермерського господарства "Юрась" проведено 02.08.2012, номер запису 11811020000000799, суди вірно визначились, що даний позов про поновлення договору правомірно заявлений Фермерським господарством "Юрась" та підвідомчий господарським судам.

Розглянувши даний спір суди встановили, що оскільки термін дії договору оренди землі закінчувався в травні 2017 року, Фермерське господарство "Юрась", маючи намір продовжити строк дії договору, звернулося 07.04.2017 до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області з клопотанням за вих. № 2, про продовження строку договору оренди на строк 20 років, тобто запропонувало змінити строк оренди.

Листом від 24.04.2017 №27-3-0.3-3934/2-17 відповідач повідомив, що для продовження договору оренди землі орендарю необхідно надати витяг з нормативної грошової оцінки на земельну ділянку, загальною площею 67,6649 га, довідку про відсутність заборгованості по сплаті орендної плати та витяг з Державного земельного кадастру на земельну ділянку.

Листом №3 від 21.06.2017 позивач надав необхідні документи, зазначивши, що додає також проект додаткової угоди про поновлення договору оренди землі.

Однак листом №27-3-0.3-6040/2-17 від 12.07.2017 відповідач повідомив про те, що Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області розглянута заява позивача про продовження договору оренди землі площею 67,6649 га для ведення фермерського господарства, яка розташована за межами населених пунктів Рачинської сільської ради Горохівського району та повідомлено що під час перевірки поданих до заяви матеріалів встановлено відсутність повного пакету документів, зокрема належним чином завірені копії: договору оренди земельної ділянки площею 67,6649 га, статуту ФГ "Юрась", відомості з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ); виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців для ведення фермерського господарства. Враховуючи вищенаведене, Головне управління Держгеокадастру у Волинській області дівйшло висновку, що у нього відсутні підстави для прийняття рішення стосовно продовження договору оренди земельної ділянки площею 67,6649 га, розташованої за межами населених пунктів Рачинської сільської ради Горохівського району.

Посилаючись на те, що після закінчення строку оренди позивач продовжував користуватися земельною ділянкою і сплачував орендну плату, та на відсутність протягом одного місяця після закінчення цього строку заперечення орендодавця проти такого користування, позивач звернувся у суд із даним позовом.

Приймаючи оскаржувані судові рішення суди свої висновки мотивували тим, що позивачем не дотримано положень частини 2 статті 33 Закону України "Про оренду землі" щодо надання проекту додаткової угоди орендодавцю, вимога позивача про визнання поновленим договору оренди землі не може забезпечити захист права без оформлення додаткової угоди про це, а заявляючи даний позов про продовження дії договору на тих саме умовах та одночасно намагаючись збільшити строк дії цього договору, позивач тим самим не дотримався положень частини 6 вказаної статті, а тому такий позов задоволенню не підлягає.

Підстави для скасування рішення та постанови відсутні з огляду на таке.

Статтею 33 Закону України "Про оренду землі" регламентовано поновлення договору оренди землі на новий строк як у випадку реалізації переважного права орендаря перед іншими особами (частини 1- 5 цієї статті), так і у випадку, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди (частина 6 цієї статті).

Правову позицію щодо розрізнення цих підстав було сформульовано Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 25.02.2015 у справі № 6-219цс14, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, Верховним Судом у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 10.09.2018 у справі №920/739/17.

Частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", на підставі якої заявлено даний позов, врегульовано пролонгацію договору на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені договором, за наявності такого фактичного складу: користування орендарем земельною ділянкою після закінчення строку оренди і відсутність протягом одного місяця заперечення орендодавця проти такого користування (що можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на пролонгацію договору).

Суть поновлення договору оренди згідно з цією частиною статті полягає у тому, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує у поновленні договору, зокрема у зв'язку з належним виконанням договору оренди землі.

Повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" не вимагається. Відсутність такого заперечення, як уже зазначалося, може мати прояв у "мовчазній згоді".

З підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" договір може бути поновлено виключно на тих самих умовах і на той самий строк. Тобто орендар не може вимагати поновлення договору оренди землі на інших умовах.

Однак суди встановили, що звернувшись до відповідача з листом від 21.06.2017 та проектом додаткової угоди, позивач пропонував відповідачу уклади договір на строк 7, а не 5 років, як це передбачено умовами договору оренди. Законом України від 12.02.2015 N 191-VIII (191-19) "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція) частина третя статті 19 викладено у новій редакції, передбачено, що при передачі в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, особистого селянського господарства строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може бути меншим як 7 років.

Разом з цим, як вказувалось вище, у контексті поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідно зауважити, що такий договір може бути поновлено виключно на тих самих умовах і на той самий строк. Тобто вимагати поновлення договору оренди землі на інших умовах орендар не може.

Щодо прав та обов'язків орендодавця слід акцентувати, що він має право заперечити стосовно поновлення згідно із цією частиною статті 33 Закону України "Про оренду землі", і таке заперечення має бути заявлено саме упродовж одного місяця після закінчення дії договору оренди землі, що безпосередньо випливає зі змісту частини 6 зазначеної статті.

У подальшому, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення дії договору оренди і орендодавець не надав заперечень стосовно поновлення цього договору протягом одного місяця після його закінчення, орендар має право звернутися із вимогою про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк.

Орендодавець, у свою чергу, в будь-який час до укладення додаткової угоди стосовно поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах може звернутися із вимогою про звільнення земельної ділянки.

Тобто договір оренди землі вважатиметься поновленим лише у разі укладення додаткової угоди, про що безпосередньо зазначено у частині 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі". При цьому відмову або зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено у суді.

З наведеного слідує, що за даних обставин, що склались між сторонами, орендар мав право звернутися із вимогою про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк, оскільки зміна умов договору стосовно стоку дії оренди положеннями статті 33 Закону України "Про оренду землі" не передбачена, зміна умов договору і поновлення договору - це різні конструкції правовідносин, котрі регулюються відмінними нормами права.

Правовідносини щодо зміни умов договору задля приведення його норм у відповідність законодавству або у зв'язку з іншою істотною зміною обставин, унормовано приписами статті 652 Цивільного кодексу України, статті 30 Закону України "Про оренду землі".

Стаття 33 Закону України "Про оренду землі" урегульовує правовідносини поновлення договору оренди землі, а тому аргументи позивача щодо правомірності збільшення строку дії договору шляхом поновлення договору оренди землі є помилковими та такими, що не відповідають чинному законодавству, оскільки наведеною нормою права передбачається можливість поновлення договору оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

За вказаних обставин посилання позивача на те, що зазнаючи в резолютивній частині позовної заяви та в проекті додаткової угоди строк дії договору оренди в 7 років, і тим самим він мав намір привести умови договору у відповідність законодавству, судом касаційної інстанції відхиляються.

Окрім цього також слід зазначити, що частина 9 статті 238 Господарського процесуального кодексу України визначає, що у спорі, котрий виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір - умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.

Як слідує зі змісту позовної заяви, Фермерське господарство "Юрась" звернувшись в суд з позовом, просило визнати договір оренди землі № 87 від 30.05.2012 поновленим на тих самих умовах на строк 7 років, а саме до 30.05.2024, отже по суті позивачем заявлено вимогу про визнання юридичного факту поновлення договору оренди, а не про укладення відповідної додаткової угоди, як це передбачено частиною 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

При цьому позивач не надав до позовної заяви редакції проекту додаткової угоди про продовження договору, яка з урахуванням частини 9 статті 238 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи положення частини 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі", має бути викладена у резолютивній частині судового рішення на підтвердження умов укладення відповідної угоди.

Отже у спорі, що виник між сторонами у позові та в резолютивній частині судового рішення в обов'язковому порядку мають вказуватися умови додаткової угоди до договору оренди землі про його поновлення.

Відповідна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у постановах від 11.09.2018 у справі №911/1170/17, від 06.12.2018 у справі 908/1634/17, від 11.12.2018 у справі №921/43/18, від 20.02.2019 у справі № 915/1401/17.

Згідно з частиною 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а частиною 1 статті 16 цього Кодексу визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Отже особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права, і такий спосіб має забезпечувати ефективний захист та відновлення порушеного права позивача. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

За обставин недотримання самим позивачем процедури поновлення договору оренди, зокрема щодо звернення до суду з відповідною вимогою про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк із зазначенням ним умов, на яких він має намір поновити договір, тобто з урахуванням положень частин 6 і 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі", частини 9 статті 238 Господарського процесуального кодексу України, правові підстави для задоволення даного позову відсутні.

Тому враховуючи у сукупності встановлені судами обставини справи та норми чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, підстави для задоволення касаційної скарги відсутні, що не позбавляє позивача права звернутися у суд із відповідним позовом.

Наведеним спростовуються аргументи позивача щодо незаконності прийнятих у справі судових рішень, а тому оскаржувана постанова підлягає залишенню без змін з врахуванням підстав, викладених у цій постанові.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі "Васильєв проти України" (заява № 11370/02) від 21 червня 2007 року перегляд справи не повинен розглядатися як замаскована апеляція.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови та задоволення касаційної скарги немає.

Відтак аргументи, викладені у відзиві знайшли своє підтвердження.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 1 пункту 3 підпункту "в" Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , судові витрати за подання касаційної скарги належить покласти на позивача.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фермерського господарства "Юрась" залишити без задоволення, а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.01.2019 у справі Господарського суду Волинської області № 903/847/17, залишити без змін.