821/1841/17 Про визнання бездіяльності Державної казначейської служби України протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди - 01.04.2020 Прийняття

за касаційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Херсонського окружного адміністративного суду, ухвалене 21 грудня 2017 року у складі колегії суддів: головуючого судді - Ковбій О.В., суддів - Морської Г.М., Кисильової О.Й., та постанову Одеського апеляційного адміністративного, прийняту 23 квітня 2018 року у складі колегії суддів: головуючого судді: Федусика А.Г., суддів: Зуєвої Л.Є., Шевчук О.А.,

І. Суть спору:

1. У грудні 2017 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, у якому, просив:

1.1. Визнати протиправною бездіяльність посадових осіб Державної казначейської служби України щодо невиконання рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим (справа №122/8314/2012) на підставі виконавчого листа Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим, виданого 25 березня 2014 року;

1.2. Зобов`язати Державну казначейську службу України здійснити дії щодо виконання виконавчого листа від 25 березня 2014 року, виданого Центральним районним судом м. Сімферополя Автономної Республіки Крим;

1.3. Зобов`язати Державну казначейську службу України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми, яка підлягає стягненню згідно виконавчого листа Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 25 березня 2014 року, починаючи з 01 травня 2015 року;

1.4. Стягнути з Державної казначейської служби України моральну шкоду в сумі 10000 (десять тисяч) гривень.

2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що 25 березня 2014 року Центральним районним судом м. Сімферополя Автономної Республіки Крим видано виконавчий лист, який було пред`явлено до виконання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

2.1. 15 квітня 2014 року було прийнято Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (1207-18) , в перехідних положеннях якого зазначено, що він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, а отже 27 квітня 2014 року. Тому, набрання законної сили рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим та видача на цій підставі виконавчого документа мало місце до прийняття вищевказаного Закону та набрання ним чинності, а отже положення статті 9 цього Закону не можуть бути підставою для відмови виконати судове рішення, оскільки вони не мають зворотної дії у часі.

2.2. Також, позивач зазначає, що викладені у листах Державної казначейської служби України посилання на Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (1207-18) , за яким діяльність будь-яких органів, їх посадових та службових осіб на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, не можуть слугувати правовою підставою для порушення законодавчо врегульованого порядку та строку виконання судового рішення.

2.3. Тому позивач вважає законною вимогу щодо компенсації в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (стаття 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень").

3. Відповідач позов не визнав. Заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що позивач не набув статусу внутрішньо переміщеної особи, а отже не міг звертатись до Державної казначейської служби України з виконавчим листом.

3.1. Також представник відповідача звертає увагу на те, що згідно офіційних відповідей прокуратури Автономної Республіки Крим та Державної судової адміністрації України на запити Державної казначейської служби України встановлено, що згідно статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території" датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року, а отже вважає, що рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим по справі №122/8314/2012 від 04 березня 2014 року є нечинним. Тому у задоволенні позовних вимог просив відмовити.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справ

4. Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 04 березня 2014 року у справі №122/8314/2012 апеляційну скаргу позивача задоволено частково, стягнуто з Головного управління Державної казначейської служби України в АР Крим за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом стягнення коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь позивача моральну шкоду в сумі 120311,60 гривень.

5. На підставі вказаного рішення суду 25 березня 2014 року Центральним районним судом м. Сімферополя Автономної Республіки Крим видано виконавчий лист у справі №122/8314/2012.

6. 25 лютого 2015 року зазначений виконавчий лист було пред`явлено до виконання до Державної казначейської служби України як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

7. Проте, листами Державної казначейської служби України від 02 березня 2017 року, 14 червня 2017 року та 07 серпня 2017 року повідомлено позивача, що судове рішення по справі №122/8314/2012 ухвалено і набрало чинності та виконавчий лист видано після початку тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим. Згідно з цим, дані обставини, на думку відповідача, унеможливлюють здійснення безспірного списання коштів на підставі виданого виконавчого листа.

8. Не виконання вказаного рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 04 березня 2014 року і стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

9. Херсонський окружний адміністративний суд рішенням від 21 грудня 2017 року, позов задовольнив частково:

9.1. Визнав противною бездіяльність посадових осіб Державної казначейської служби України щодо невиконання рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим по справі № 122/8314/2012 на підставі виконавчого листа Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим, виданого 25 березня 2014 року.

9.2. Зобов`язав Державну казначейську службу України виконати виконавчий лист від 25 березня 2014 року, виданого Центральним районним судом м. Сімферополя Автономної Республіки Крим по справі № 122/8314/2012.

9.3. Зобов`язав Державну казначейську службу України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми, яка підлягає стягненню згідно виконавчого листа Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 25 березня 2014 року по справі № 122/8314/2012, починаючи 01 травня 2015 року.

9.4. Стягнув з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 5 000 (п`ять тисяч) гривень.

9.5. В іншій частині позову відмовив.

10. Задовольняючи позов в частині, суд першої інстанції зазначав, що станом на 04 березня 2014 року - дату прийняття рішення у справі №122/8314/2012 та видачі виконавчого листа у зазначеній справі Апеляційний суд Автономної Республіки Крим та Центральний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим були легітимними судами, їх повноваження, на той час, не були обмежені жодним нормативно-правовим актом.

11. Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 25 квітня 2018 року, рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2017 року змінив, виклавши другий абзац резолютивної частини вказаного рішення наступним чином:

11.1. Визнав противною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим по справі № 122/8314/2012 на підставі виконавчого листа Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим, виданого 25 березня 2014 року.

11.2. В решті рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2017 року залишив без змін.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

12. Відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

13. У касаційній скарзі відповідач наполягає на тому, що згідно офіційних відповідей прокуратури Автономної Республіки Крим та Державної судової адміністрації України на запити Державної казначейської служби України встановлено, що згідно статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території" датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року, а отже вважає, що рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим по справі №122/8314/2012 від 04 березня 2014 року є нечинним.

14. Відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

15. Заперечення на касаційну скаргу позивач не подавав.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

16. 8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - КАС України (2747-15) ), внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ, за правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

17. Згідно зі статтею 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

18. Частиною першою статті 341 вказаного Кодексу обумовлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

19. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

20. Статтею 129№ Конституції України (254к/96-ВР) передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

21. Статтею 129№ Конституції України (254к/96-ВР) , норми якої кореспондуються із статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

22. Згідно частини першої та другої статті 368 Цивільного процесуального кодексу України (дійсного станом на момент видачі виконавчого листа по справі №122/8314/2012) - питання, пов`язані із зверненням судового рішення до виконання, вирішує місцевий суд, який розглянув справу. За кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено, чи прокурора, який здійснював у цій справі представництво інтересів громадянина або держави в суді, видається один виконавчий лист.

23. Таким чином, законодавцем передбачено, що за наслідками судового розгляду, з метою реального виконання судового рішення по справі, місцевий суд видає виконавчий лист.

24. Статтями 1, 2 Закону України "Про виконавче провадження" Закон № 1404-VIII (1404-19) (далі - Закон № 1404-VIII (1404-19) ) дано визначення поняттю виконавчого провадження, відповідно до якого виконавче провадження - це завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів, тобто сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

25. Пунктом 1 частини першої статті 3 вказаного Закону № 1404-VIII (1404-19) встановлено, що виконавчий лист, виданий судом на підставі судового рішення є виконавчим документом, на підставі якого здійснюється примусове виконання рішення суду.

26. Частиною другою статті 6 Закону № 1404-VIII та п.3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 р. № 845 (845-2011-п) (далі - Порядок № 845) вказано, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

27. Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення врегульований Порядком № 845.

28. Так, відповідно до п.6 Порядку № 845, у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб:

- заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних про перерахування коштів у готівковій формі через банки або підприємства поштового зв`язку, якщо зазначений рахунок відсутній;

- оригінал виконавчого документа;

- судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності);

- оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.

29. Після надходження виконавчого листа, згідно п.8 Порядку № 845, органи Казначейства приймають їх до розгляду та реєструють у відповідному журналі. На заяві стягувача про виконання рішення про стягнення коштів (супровідному листі керівника відповідного органу державної виконавчої служби) зазначається дата надходження і вхідний номер; здійснюють попередній розгляд документів, за результатами якого визначають необхідність отримання від стягувача інших відомостей для виконання рішення про стягнення коштів; повідомляють стягувачеві (представникові стягувача) на його письмову вимогу про прийняття, реєстрацію та результати попереднього розгляду документів.

30. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII виконавчий лист, виданий судом на підставі судового рішення є виконавчим документом, на підставі якого здійснюється примусове виконання рішення суду.

31. Положеннями п.3 Порядку № 845 вказано, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

32. Так, відмовляючи позивачу у виконанні вказаного рішення суду та виконавчого листа, виданого на його підставі, відповідач посилався на ту обставину, що вказане судове рішення було ухвалено та набрало законної сили, а виконавчий лист видано після початку тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим Російською Федерацією.

33. Однак, колега суддів вважає, зазначені посилання та обставини такими, що не можуть бути самостійною підставою для не виконання чинного судового рішення, виданого судовою установою, яка була утворена та діяла у відповідності до норм матеріального та процесуального права та в рамках законодавства України.

34. Так, дійсно, положеннями частини другої статті 1 Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (далі - Закон № 1207-VII (1207-18) ) передбачено, що датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року.

35. Разом з тим, положенням статті 9 Закону № 1207-VII передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

36. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

37. Крім того, частиною першою Прикінцевих та перехідних положень Закону №1207-VII (1207-18) передбачено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

38. Відповідно до статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

39. Згідно із частиною четвертою статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

40. Відповідно до частин першої та другої статті 5 вказаного Закону, у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

41. Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

42. Статтею 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України (254к/96-ВР) має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України (254к/96-ВР) і повинні відповідати їй.

43. Норми Конституції України (254к/96-ВР) є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України (254к/96-ВР) гарантується.

44. Згідно статті 125 Конституції України (в редакції станом на 04 березня 2014 року) система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації.

45. Відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди.

45.1. Частиною першою статті 19 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції станом на 04 березня 2014 року) передбачено, що суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідовуються Президентом України за поданням Міністра юстиції України на підставі пропозиції голови відповідного вищого спеціалізованого суду.

45.2. На розвиток вказаних норм виданий Указ Президента України №591/2011 від 20 травня 2011 року "Питання мережі місцевих загальних та апеляційних судів" (591/2011) , яким затверджено мережу місцевих загальних судів та мережу апеляційних судів, до яких окрім інших віднесено Апеляційний суд Автономної Республіки Крим та Центральний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим.

45.3. Натомість частиною другою статті 9 Закону № 1207-VII, в її повному змісті, вказано, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

46. Тобто встановлена обов`язкова умова за якою органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними - створення, обрання чи призначення їх у порядку не передбаченому законом.

46.1. Як встановлено судами попередніх інстанцій, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим та Центральний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим були створені та діяли в порядку закону, чинного на момент прийняття судового рішення у справі №122/8314/2012 та видачі виконавчого листа на підставі цього рішення.

46.2. Таким чином поширення відповідачем правових наслідків, встановлених частиною третьою статті 9 Закону № 1207-VII, щодо актів (рішень, документів), виданих суб`єктами встановленими частиною другою цієї статті на вказані суди є помилковим.

47. Крім того, Закон № 1207-VII (1207-18) , яким офіційно визначено дату початку тимчасової окупації Автономної Республіки Крим набрав чинності 27 квітня 2014 року. Тому, застосовуючи норми вказаного закону слід керуватись приписами статті 58 Конституції України, в якій зазначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

48. Статтею 1167 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

49. Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

50. Відповідно до частини другої статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

51. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

52. Згідно зі статтею 46 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод (в редакції Протоколу № 11), рішення Європейського суду є обов`язковими для держав-учасниць Конвенції, якою є й Україна. Отже, суд в своїй діяльності має враховувати прецедентну практику Європейського суду з прав людини.

53. Так, практикою Європейського суду з прав людини визнана презумпція моральної шкоди. Тобто в разі порушення майнових або цивільних прав "середня", "нормально" реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду).

54. Згідно практики Європейського суду з прав людини завжди призначається компенсація за порушення прав людини. Так, рішенням від 27 липня 2004 року по справі "Ромашов проти України" Європейський суд з прав людини звернув увагу на те, що згідно з правилом 60 Регламенту Суду будь-яка вимога щодо справедливої сатисфакції повинна містити перелік претензій та має бути подана письмово разом з відповідними підтверджуючими документами чи свідоцтвами, "без наявності яких [Суд] може відхилити вимогу повністю або частково". Суд не розглядав питання щодо матеріальної шкоди, оскільки заявник не обґрунтовував таку шкоду. Проте Суд враховує той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, яка не може бути виправленою шляхом лише констатації Судом факту порушення. Проте розмір заявленої суми надмірний. Об`єктивно оцінюючи ситуацію, як цього вимагає стаття 41 Конвенції, Суд на відшкодування моральної шкоди присудив заявнику компенсацію меншу за ту, що була ним заявлена, проте об`єктивно визначив суму до стягнення з урахуванням розумності, виваженості та справедливості.

VI. Позиція Верховного Суду

55. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з такого.

56. Відмовляючи позивачу у виконанні вказаного рішення суду та виконавчого листа, виданого на його підставі, відповідач посилався на ту обставину, що вказане судове рішення було ухвалено та набрало законної сили, а виконавчий лист видано після початку тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим Російською Федерацією.

57. Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій що зазначені посилання та обставини не можуть бути самостійною підставою для не виконання чинного судового рішення, виданого судовою установою, яка була утворена та діяла у відповідності до норм матеріального та процесуального права та в рамках законодавства України.

58. Так, дійсно, положеннями частини другої статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" передбачено, що датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року.

59. Водночас, як встановлено судами та не заперечується сторонами, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим та Центральний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим були створені та діяли у відповідності до законодавства України, чинного на момент прийняття судового рішення у справі №122/8314/2012 та видачі виконавчого листа на підставі цього рішення.

60. З аналізу офіційного веб-порталу Верховної ради України вбачається, що Закон набирав чинності 27 квітня 2014 року, тобто, вже після винесення рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 04 березня 2014 року у справі №122/8314/2012 та відповідного виконавчого листа.

61. Тому, з врахуванням положень статті 58 Конституції України, за якими закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність відмови відповідача у виконанні вищевказаного судового рішення та виконавчого листа.

62. Як зазначає позивач, виконавчий лист було пред`явлено до виконання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів 25 лютого 2015 року, а тому з врахуванням наведеного, Верховний Суд вважає вірними висновки судів попередніх інстанцій щодо правомірності вимоги позивача по зобов`язанню відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми, яка підлягає стягненню по справі №122/8314/2012 починаючи з 01 травня 2015 року, що узгоджуються з нормами діючого законодавства.

63. Крім того, з огляду на вказані позивачем та встановлені обставини, характеру спричиненої позивачу моральної шкоди, та виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості моральна шкода у розмірі 5000,00 гривень на думку Верховного Суду є пропорційною та обґрунтованою.

64. Отже, Верховний Суд зазначає, що позовні вимоги про зобов`язання Державної казначейської служби України здійснити дії щодо виконання виконавчого листа від 25 березня 2014 року, виданого Центральним районним судом м. Сімферополя Автономної Республіки Крим; зобов`язання Державної казначейської служби України нарахувати та виплатити позивачу компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми, яка підлягає стягненню згідно виконавчого листа Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 25 березня 2014 року, починаючи з 01 травня 2015 року та стягнення з Державної казначейської служби України моральної шкоди в сумі 5000,00 гривень є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

65. Водночас, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність посадових осіб Державної казначейської служби України щодо невиконання рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим (справа №122/8314/2012) на підставі виконавчого листа Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим, виданого 25 березня 2014 року задоволенню не підлягають, оскільки відповідачем по даній справі є саме Державна казначейська служба України, як установа та суб`єкт владних повноважень.

66. З урахуванням зазначеного, суд апеляційної інстанції, з метою повного та всебічного захисту прав позивача, дійшов до висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності Державної казначейської служби України щодо невиконання рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим по справі № 122/8314/2012 на підставі виконавчого листа Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим, виданого 25 березня 2014 року, а не посадових осіб цього органу.

66.1. Отже, суд апеляційної інстанції виходячи з того, що суд першої інстанції при ухвалені рішення вірно по суті вирішив спірні правовідносини, однак, припустився частково порушень норм права, а тому змінив резолютивну частину рішення суду першої інстанції в частині.

67. Доводи касаційної скарги таких висновків не спростовують і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.

Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.