915/292/18 Про стягнення заборгованості з орендної плати та неустойки за неналежне виконання умов Договору оренди щодо своєчасного внесення орендних платежів - 10.04.2019 Прийняття

- 1 047 775,93 грн. - заборгованість з орендної плати з листопада 2017 року по лютий 2018 року включно за договором оренди індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності від 20.12.2012 № 14-а (далі - Договір оренди);

- 104 777,59 грн. - штраф;

- 189 103,33 грн. - пеня, нарахована з 16.02.2017 по 25.05.2018 по кожному окремому зобов'язанню за порушення строків внесення орендних платежів за користування майном у період з січня 2017 року по лютий 2018 року включно;

- 18 918 грн. - 3% річних за той же період часу;

- 133 047,44 грн. - втрати від інфляції, нараховані з лютого 2017 року по квітень 2018 року по кожному окремому зобов'язанню за порушення строків внесення орендних платежів за користування майном у період з січня 2017 року по лютий 2018 року включно.

2. Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов Договору оренди щодо своєчасного внесення орендних платежів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3. Рішенням господарського суду Миколаївської області від 31.07.2018:

- позов задоволено частково;

- стягнуто з Товариства на користь Підприємства: 790 307,16 грн. - заборгованість з орендної плати; 104 777,59 грн. - штраф; 72 387,07 грн. - пеня; 6 481 грн. - 3% річних; 23 902,18 грн. - втрати від інфляції; 14 967,83 грн. - судовий збір;

- відмовлено в задоволенні позовних вимог у частині стягнення коштів у сумі 198 182,27 грн.;

- закрито провадження у справі в частині вимог про стягнення заборгованості з орендної плати за листопад 2017 року в сумі 257 468,77 грн.

4. Рішення мотивовано обґрунтованістю позовних вимог саме у сумах, зазначених як стягнуті.

5. Постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 12.12.2018 (з урахуванням ухвали названого суду від 04.03.2019 про виправлення описки в зазначеній постанові):

- частково задоволено апеляційну скаргу Підприємства;

- рішення місцевого господарського суду скасовано в частині відмови в задоволенні позову про стягнення з Товариства 435 467,71 грн., а в іншій частині це рішення залишено без змін, і його резолютивну частину викладено в редакції, згідно з якою: позов задоволено частково; стягнуто з Товариства на користь Підприємства: 1 124 180, 81 грн. заборгованості з орендної плати за період з грудня 2017 року по квітень 2018 року (включно) за Договором оренди; 112 418,08 грн. штрафу; 105 799,54 грн. пені; 9 873,03 грн. - три проценти річних; 23 632,01 грн. "інфляційних"; у решті позову відмовлено; стягнуто з Товариства на користь Підприємства 20 631,89 грн. судового збору за подання позову;

- стягнуто з Товариства на користь Підприємства 30 947,84 грн. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

6. Постанову апеляційної інстанції мотивовано обґрунтованістю позовних вимог саме в сумах, зазначених у пункті 5 цієї постанови Касаційного господарського суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. У касаційній скарзі до Верховного Суду Підприємство, зазначаючи про прийняття попередніми судовими інстанціями рішення і постанови у певних їх частинах з порушенням норм матеріального і процесуального права, просить:

- скасувати відповідні судові акти "в частині відхилення заявлених позовних вимог про стягнення сум штрафних санкцій за несвоєчасну сплату орендної плати за період з січня 2017 по жовтень 2017 року включно у сумі 198 182,27 грн. та в частині стягнення сум судових зборів, сплачених для подачі позовної заяви та апеляційної скарги";

- прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у частині стягнення сум відповідних штрафних санкцій;

- стягнути з Товариства на користь Підприємства:

47 648,74 грн. судового збору, сплаченого при поданні касаційної скарги;

35 736,56 грн. судового збору, сплаченого при поданні апеляційної скарги;

23 824,37 грн. судового збору, сплаченого при поданні позовної заяви та заяви про збільшення розміру позовних вимог.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

8. Судами неповно досліджено обставини справи і докази у розгляді позовної вимоги про стягнення суми 198 182,27 грн. - штрафних санкцій за несвоєчасну сплату відповідачем суми орендної плати за Договором оренди за період з січня по жовтень 2017 року включно.

9. Суд під час відкриття провадження у справі та підготовчого засідання не витребував у Підприємства додаткових доказів, крім тих, які були подані разом з позовною заявою.

10. Суди не дослідили усіх обставин справи до прийняття рішення в ній, не звернули своєчасно уваги на докази оплати відповідачем оренди з порушенням встановлених для цього строків.

11. Судами першої інстанції у розгляді справи не було дотримано принципу рівності учасників процесу перед законом і судом та принципу змагальності, а суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки цим порушенням.

Доводи відповідача

12. Відзив на касаційну скаргу не надходив.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

13. Підприємство як орендодавець і Товариство як орендар уклали Договір оренди, відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування групу об'єктів окремого індивідуально визначеного державного рухомого майна - автоспецтехніку 49 одиниць згідно з переліком (додаток до цього договору), що знаходиться на балансі орендодавця і вартість якого на 31.10.2012 становить 5 433 000 грн. без ПДВ (далі - Майно).

14. За умовами Договору оренди, зокрема, орендар несе відповідальність за прострочення сплати орендної плати та сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення; якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

15. Підприємство звернулося до Товариства з претензією від 20.02.2018 № 06/295 щодо сплати заборгованості з орендної плати за період з жовтня 2017 року по січень 2018 року включно, штрафу, 3% річних, пені та "інфляційних втрат" у загальній сумі 1 172 284,11 грн. Товариство вимоги Підприємства визнало частково, в сумі 691 950,77 грн. (заборгованість з орендної плати за період з жовтня по грудень 2017 року включно в сумі 592 684,46 грн., пеня в сумі 39 997,86 грн., штраф у сумі 59 268,45 грн.) та зобов'язалося сплатити відповідну суму. Оскільки станом на 04.04.2018 заборгованість відповідачем сплачена не була, Підприємство звернулося з позовом у даній справі.

16. Заборгованість за листопад 2017 року в сумі 257 468,77 грн. була сплачена відповідачем 10.04.2018. Тому в цій частині провадження зі справи підлягає закриттю.

17. Судом першої інстанції вказано також, зокрема, що:

- суд не має можливості перевірити обґрунтованість розрахунку позивачем пені в сумі 90 835,36 грн., оскільки позивачем не подано доказів наявності у відповідача заборгованості з орендної плати за період з січня по жовтень 2017 року - копій актів наданих послуг (виконаних робіт), рахунків на оплату, доказів здійснення відповідачем оплат тощо;

- суд не має можливості перевірити обґрунтованість розрахунку 3% річних у сумі 9 982 грн., оскільки, як зазначено, позивачем не подано доказів наявності у відповідача заборгованості з орендної плати у період з січня по жовтень 2017 року;

- суд не має можливості перевірити розрахунок "інфляційних втрат", наведений у позовній заяві, в сумі 97 364,91 грн., оскільки, як зазначено, позивачем не подано доказів наявності у відповідача заборгованості з орендної плати у період з січня по жовтень 2017 року.

18. Судом апеляційної інстанції додатково зазначено, зокрема, що:

- позивач не надав суду першої інстанції доказів наявності у відповідача заборгованості з орендної плати за період з січня по жовтень 2017 року, зокрема доказів на підтвердження розміру заборгованості, її періоду, чи було відповідачем частково або повністю погашено зазначену заборгованість, що, у свою чергу, унеможливило здійснення судом перевірки розрахунку штрафних санкцій за цей період;

- до апеляційної скарги Підприємством було додано копії актів наданих послуг, платіжних доручень та рахунків за вказаний період; але вони не приймаються апеляційним господарським судом як докази (з урахуванням вимог статті 269 Господарського процесуального кодексу України, далі - ГПК України (1798-12) ), оскільки:

звертаючись з апеляційною скаргою, Підприємство не заявляло клопотання про залучення вказаних доказів до матеріалів справи з обґрунтуванням неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від Підприємства;

не є прийнятними посилання Підприємства на те, що для надання доказів, які підтверджують наявність заборгованості за вказаний період, представником Підприємства було подано письмове клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні 31.07.2018, у задоволенні якого судом було відмовлено: по-перше, з урахуванням приписів статті 80 ГПК України такі докази мали бути подані позивачем разом з позовною заявою, по-друге, у судовому засіданні 09.07.2018 господарський суд Миколаївської області закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 31.07.2018, тоді як клопотання про оголошення перерви для надання додаткових доказів заявлено позивачем 31.07.2018, тобто у день прийняття місцевим судом рішення зі справи.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

19. Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) :

- платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (стаття 1);

- розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3).

20. Частина друга статті 625 ЦК України:

- боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

21. ГПК України (1798-12) :

- кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частина третя статті 13);

- збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 14);

- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частини перша, третя, четверта статті 74);

- суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (частини перша і третя статті 269).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

22. Предметом оскарження за касаційною скаргою в даній справі є, як випливає з її змісту, ті частини судових рішень, прийнятих по суті справи, які стосуються відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення суми, яку скаржник називає "штрафними санкціями". З оскаржуваних судових рішень вбачається, що ця сума складається з трьох сум: пені - 90 835,36 грн., 3% річних - 9 982 грн., "інфляційні втрати" - 97 364,91 грн.; усі вони стосуються періоду часу з січня по жовтень 2017 року.

У решті судові акти з даної справи жодними з її учасників не оскаржуються.

23. Попередніми судовими інстанціями з'ясовано відсутність (неподання позивачем) доказів наявності у відповідача заборгованості з орендної плати у зазначений період, що й стало підставою для відмови в задоволенні позовних вимог у відповідній їх частині.

Доводи касаційної скарги відповідних висновків попередніх судових інстанцій не спростовують.

24. Так, неприйнятним є посилання скаржника (Підприємства) на те, що "суд, якщо у нього були сумніви щодо фактів, викладених в позовній заяві від 04.04.2018 № 06/490, мав запропонувати Касатору надати додаткові докази та матеріали". Проте чинне процесуальне законодавство не покладає на господарський суд відповідного обов'язку. Натомість саме учасник справи (у даному разі Підприємство) мав процесуальний обов'язок, закріплений у наведених нормах ГПК (1798-12) України, довести ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх, зокрема, вимог.

25. Так само неприйнятними є аргументи скаржника, пов'язані з його посиланнями на пункт 3 частини першої статті 177 і пункти 5 і 7 частини першої статті 182 ГПК України. Зазначені норми процесуального права жодним чином не зобов'язують господарський суд витребувати у позивача "додаткові докази, крім тих, які були подані разом з позовною заявою". Більш того, припис частини першої статті 14 ГПК України прямо встановлює, що збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду (крім випадків, встановлених цим Кодексом), а частина четверта статті 74 названого Кодексу визначає, що суд не може збирати докази, які стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

26. Посилання скаржника на клопотання, подане його представником у засіданні місцевого господарського суду 31.07.2018, вже належним чином спростоване апеляційним господарським судом (пункт 18 цієї постанови).

Неприйняття апеляційним господарським судом додатково поданих позивачем до цього суду доказів узгоджувалося з положеннями статті 269 ГПК України, зокрема частиною четвертою цієї статті.

27. Скаржник зазначив також, з посиланням на частину першу статті 75 ГПК України, на визнання відповідачем (на думку скаржника) у відзиві на позовну заяву "факту наявності прострочення ним сплати орендної плати в тому числі за період з січня по жовтень 2017 року". Дійсно, згідно з частиною першою зазначеної статті ГПК України (1798-12) обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Проте з наявного у матеріалах справи відзиву відповідача на позовну заяву не випливає визнання ним відповідних обставин; про прострочення виконання зобов'язання в ньому згадується у зв'язку та у контексті положення частини шостої статті 232 Господарського кодексу України.

28. Зі змісту оскаржуваних (у певній частині) судових рішень не вбачається порушення попередніми судовими інстанціями засад рівності юридичних осіб перед законом і судом (стаття 7 ГПК України) і змагальності сторін (стаття 13 того ж Кодексу).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

29. Звертаючись з касаційною скаргою, позивач не спростував наведених висновків, зокрема, апеляційного господарського суду, та не довів неправильного застосування ним норм матеріального і процесуального права як передумови для скасування прийнятих у справі судових рішень, у тому числі частково.

30. За таких обставин Касаційний господарський суд вважає за необхідне касаційну скаргу Підприємства залишити без задоволення, а постанову апеляційної інстанції - без змін за відсутності визначених процесуальним законом підстав для їх скасування, у тому числі в частині, в якій вона оскаржується Підприємством.

Судові витрати

31. Понесені позивачем у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на позивача, оскільки його касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт" залишити без задоволення, а постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 12.12.2018 у справі № 915/292/18 - без змін.