910/23364/17 Про скасування арешту з коштів ТОВ, які знаходяться на поточному та депозитному рахунках у АТ "Банк" - 09.04.2019 Прийняття

1. 22.02.2016 ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси у справі № 522/1894/16-к, в рамках проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 42014000000000802 від 05.08.2014 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 258-5, частини другої статті 258-5, частини третьої статті 109 Кримінального кодексу України, накладено арешт на рахунки та зупинені видаткові операції з грошовими коштами та іншими цінностями Товариства з обмеженою відповідальністю "Теодора" (далі - ТОВ "Теодора"), що знаходяться на розрахункових рахунках відкритих у Акціонерному товаристві "Укрексімбанк".

2. 02.03.2016 ухвалою Апеляційного суду Одеської області, у в зв'язку з некоректним формулюванням запобіжного заходу, ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22.02.2016 у справі № 522/1894/16-к було змінено та накладено арешт на грошові кошти, які знаходяться на рахунках.

3. 09.02.2017 ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва у задоволенні клопотання представника ТОВ "Теодора" про скасування арешту з коштів ТОВ "Теодора", які знаходяться на поточному та депозитному рахунках у АТ "Укрсімбанк" у м. Миколаєві, відмовлено.

4. 15.03.2017 Шевченківським районним судом м. Києва було ухвалено відмовити у задоволенні клопотання представника ТОВ "Теодора" про скасування арешту коштів ТОВ "Теодора", що знаходилися на рахунках у ВАТ "Укрсімбанк" у м. Миколаєві.

5. 03.10.2017 ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва у задоволенні клопотання ТОВ "Теодора" про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 22.02.2016, зі змінами, внесеними ухвалою колегії суддів судової палати з кримінальних справ апеляційного суду Одеської області від 02.03.2016, відмовлено.

6. 09.11.2017 ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва у задоволенні клопотання ТОВ "Теодора" про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 22.02.2016, зі змінами, внесеними ухвалою колегії суддів судової палати з кримінальних справ апеляційного суду Одеської області від 02.03.2016, відмовлено.

Обґрунтування позову

7. 27.12.2017 ТОВ "Теодора" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Шевченківського районного суду міста Києва та Приморського районного суду міста Одеси про стягнення через Державну казначейську службу України 7 087 396, 43 грн матеріальної шкоди, яка складається з:

3 668, 43 грн - сума майнових втрат (збитків) у формі штрафних санкцій за період позбавлення позивача можливості здійснювати сплату податків з єдиного соціального внеску, які виникли в зв'язку з прийняттям рішення, згідно якого слідчим суддею було накладено арешт на грошові кошти позивача, які знаходяться на всіх банківських рахунках товариства, відкритих у Миколаївській філії "Укрексімбанк", та заборонені всі видаткові операції, за клопотанням органу досудового розслідування;

1 005 534 грн - інфляційні втрати за період з березня 2016 року по листопад 2017 року, які нараховані позивачем в зв'язку з тим, що слідчим суддею накладено арешт на суму коштів 4 138 000 грн, які за період накладення арешту зазнали інфляційних процесів;

1 025 000 грн - сума матеріальної шкоди, завданої тим, що позивач внаслідок накладення арешту на його рахунки був позбавлений можливості сплатити авансовий внесок за подачу заяви про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу від 04.04.2017 у справі № 910/21943/16 про стягнення на користь позивача 1 025 000 грн;

5 053 194 грн - сума дебіторської заборгованості ТОВ "Оферт груп", ТОВ "Рессет", ТОВ "Пірсен Прайм" перед позивачем за авансовими платежами, яку позивач не мав можливості стягнути в судовому порядку (ухвалами суду позовні заяви повернуто в зв'язку з несплатою судового збору), оскільки внаслідок накладення арешту на його рахунки позивач не мав можливості сплатити судовий збір за подання позовних заяв.

8. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 22.02.2016 у справі № 522/1894/16 зі змінами, внесеними ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 02.03.2016, слідчим суддею було накладено арешт на грошові кошти позивача на всіх банківських рахунках товариства, відкритих у Миколаївській філії АТ "Укрексімбанк", а також заборонені всі видаткові операції. Позивач звертався із клопотаннями про скасування арешту з майна до Шевченківського районного суду міста Києва, в задоволенні яких було відмовлено. Позивач вважає, що судами, під час накладення арешту на рахунки ТОВ "Теодора", не було враховано розумність та співмірність обмеження права власності, наслідки арешту для позивача, а тому відповідачами свідомо прийнято рішення, що створили негативні наслідки для позивача.

9. Позивач свої вимоги мотивує з посиланням на статтю 1166 Цивільного кодексу України та Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

10. Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.05.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2018 у справі № 910/23364/17, у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

11. Суди, посилаючись на положення статей 1166, 1171, 1176 ЦК України, статей 132, 170, 174 КПК України, статтю 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", статті 4, 20 ГПК України та норми Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) , виходили з наступного.

Господарський суд міста Києва не наділений повноваженнями здійснювати оцінку правомірності накладення Приморським районним судом міста Одеси арешту на грошові кошти, які містяться на рахунках позивача, як заходи забезпечення кримінального провадження та правомірності відмови Шевченківським районним судом міста Києва у задоволенні клопотання про скасування арешту; Господарський суд міста Києва також не наділений повноваженнями здійснювати оцінку законності вищезазначених судових рішень.

У матеріалах справи відсутні, а позивачем не надано доказів, що судові рішення Приморського районного суду міста Одеси, з урахуванням змін внесених ухвалою апеляційного суду Одеської області від 02.03.2016, ухвали Шевченківського районного суду міста Києва у встановленому законом порядку визнано незаконними, вказані судові рішення на час розгляду даної справи судом є чинними та в судовому порядку не скасовані, а відтак підлягають обов'язковому виконанню.

У матеріалах справи відсутні докази встановлення в судовому порядку незаконності дій слідчого щодо звернення до суду із клопотанням про накладення арешту на майно позивача, а доказів звернення позивача із відповідним позовом матеріали справи також не містять.

Позивачем не доведено та матеріалами справи не підтверджено встановлення факту наявності вини відповідачів у завданні позивачу збитків, а посилання позивача на норми Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) є необґрунтованим з огляду на те, що вказаний закон не застосовується до спірних правовідносин.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

12. 18.01.2019 ТОВ "Теодора" подано касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2018 у справі № 910/23364/17, ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

13. Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції помилково зазначив, що вирішувати спір у даній справі необхідно на підставі частин другої, шостої статті 1176 ЦК України та не врахував вимоги частини четвертої статті 1166 ЦК України, яка передбачає, що шкода завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншими законами. Скаржник посилається на Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) та стверджує, що про відсутність потреби у визнанні рішень слідчого судді про накладення арешту неправомірними та достатність ухвалення вироку або ухвали про припинення арешту. ТОВ "Теодора" також вказує, що Шевченківський районний суд міста Києва приховує, що ним було скасовано арешт на майно скаржника.

14. ТОВ "Теодора" вважає, що судами неправильно застосовано положення статей 1, 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", оскільки право на відшкодування шкоди виникає за умови, якщо протягом шести місяців після проведення оперативно-розшукових заходів не було розпочато кримінальне провадження за результатами цих заходів. Натомість жодного кримінального провадження щодо керівника юридичної особи позивача порушено не було.

15. Також скаржник стверджує, що суд не дослідив факт застосування розшукових заходів та наявність сил непереборного характеру для позивача, сплив шестимісячного терміну з часу застосування зазначених заходів, відсутність початку кримінального провадження та причинно-наслідковий зв'язку з між впливом сил непереборного характеру для позивача із отриманими ним збитками.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи

і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

А. Щодо суті касаційної скарги

16. Заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні учасників справи, здійснивши перевірку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

17. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

Тому відхиляються доводи касаційної скарги про те, що суд не дослідив факт застосування розшукових заходів та наявність сил непереборного характеру для позивача, сплив шестимісячного терміну з часу застосування зазначених заходів, відсутність початку кримінального провадження та причинно-наслідковий зв'язку з між впливом сил непереборного характеру для позивача із отриманими ним збитками, оскільки в силу положень частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

18. Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, виходили з того, що судові рішення відповідачів стосовно арешту майна позивача на час розгляду цієї справи є чинними, у судовому порядку не скасовані, а відтак підлягають обов'язковому виконанню. Крім того, стосовно тверджень позивача про неправомірність накладення арешту на майно (кошти) позивача та відсутність кримінального провадження щодо керівника позивача, то судами зазначено, що перевірка правомірності відповідних дій чи бездіяльності органів дізнання, досудового слідства чи прокуратури здійснюється у відповідності до положень КПК (4651-17) України, та не відноситься до компетенції судів господарської юрисдикції. Також суди вказали, що законодавство не містить норм, які б передбачали відшкодування шкоди, завданої рішенням суду за відсутності встановлення факту незаконності чи неправомірності такого рішення та вини особи, якою було завдано шкоду.

19. Колегія суддів погоджується з цими висновками з огляду на такі мотиви.

20. У статті 56 Конституції України унормовано, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

21. Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

22. До складу збитків включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (стаття 225 Господарського кодексу України).

23. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені статтею 1166 ЦК України, за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

24. Оскільки за обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, на час подачі позову і розгляду справи судами не було встановлено фактів незаконності рішень, дій чи бездіяльності органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, то відповідно положення статті 1176 ЦК України не регулюють відносини у цій справі.

Крім того, позивач не обґрунтовував підстави позову цією нормою цивільного законодавства.

25. Оскільки позивач просив суд стягнути з відповідачів збитки (майнову шкоду), то судова колегія відзначає, що відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової або господарсько-правової відповідальності, для застосування якої необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності особи); шкідливого результату такої поведінки - збитків; причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду.

26. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

27. Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 925/1112/17).

28. При розгляді цієї справи судами не було встановлено ні неправомірності дій відповідачів, ні вини відповідачів, що зумовлює відсутність складу правопорушення і відповідно підстав для відшкодування збитків.

29. Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами положень частини четвертої статті 1166 ЦК України, якою передбачено, що шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом, відхиляються колегією суддів, оскільки такий випадок визначений статтею 1171 ЦК України (крайня необхідність), коли відшкодування шкоди здійснюється незалежно від встановлення неправомірності дій, чого не мало місця у даній справі. При цьому позивачем не наведено норм закону, які б передбачали відшкодування шкоди, завданої рішенням суду за відсутності встановлення факту незаконності чи неправомірності такого рішення та вини особи, якою було завдано шкоду.

30. Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначили, що посилання позивача на норми Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) є безпідставними з огляду на те, що вказаний закон не застосовується до спірних правовідносин. Зокрема, він регулює відносини з відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, саме громадянину, а не юридичній особі. Крім того, як було зазначено вище, судами не було встановлено обставин незаконності дій відповідачів і сам позивач не зазначав, у чому саме полягає незаконність дій відповідачів.

31. Викладене вище спростовує посилання скаржника на неправильне застосування судами положень частини четвертої статті 1166 ЦК України та норм Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) .

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

32. З урахуванням наведеного, оскільки оскаржені судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги ТОВ "Теодора" і про залишення без змін постанови Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2018 у справі № 910/23364/17.

В. Висновки про правильне застосування норм права

33. Судами не було встановлено ні неправомірності дій відповідачів, ні вини відповідачів, що зумовлює відсутність складу правопорушення і відповідно підстав для відшкодування збитків. Доводи скарги про неправильне застосування судами положень частини четвертої статті 1166 ЦК України, якою передбачено, що шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом, відхиляються колегією суддів, оскільки такий випадок визначений статтею 1171 ЦК України (крайня необхідність), коли відшкодування шкоди здійснюється незалежно від встановлення неправомірності дій, чого не мало місця у цій справі. При цьому позивачем не наведено норм закону, які б передбачали відшкодування шкоди, завданої рішенням суду за відсутності встановлення факту незаконності чи неправомірності такого рішення та вини особи, якою було завдано шкоду.

На підставі викладеного та керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 315 ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду