319/1377/18 Про визнання протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови у виплаті особі одноразової грошової допомоги - 31.03.2020 Прийняття

- визнати за позивачем право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (975-2013-п) (далі - Порядок № 975), з 12 квітня 2016 року у зв`язку з тим, що встановлена позивачу ІІІ група інвалідності була саме наслідком поранення, контузії чи захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби;

- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги;

- зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв`язку із настанням інвалідності III групи, внаслідок поранення (контузії), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби, в розмірі 150 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, в сумі 276150 грн. 00 коп. відповідно до Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) та Порядку № 975.

В обґрунтування позову зазначено, що він з 13 листопада 1984 року по 06 лютого 1987 року проходив військову службу в Афганістані у складі обмеженого контингенту збройних сил СРСР. У період служби отримав вогнепальні поранення у результаті бойового зіткнення підрозділу з іншими військовими угрупуваннями країни. Відповідно до виписки з акту огляду медико-соціальної експертної комісії від 12 квітня 2016 року до довідки серії АВ № 0548361 позивачу з 12 квітня 2016 року вперше та довічно встановлено 3 групу інвалідності з причин захворювання, які пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. Відмова Міністерства оборони України у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги з підстав неповноти наданих документів, а саме відсутності документа, який свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) є незаконною.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 08 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2019 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними дії відповідача щодо непризначення позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІІ групи інвалідності внаслідок поранення, отриманого під час виконання обов`язків військової служби. Визнано протиправним та скасовано пункт 24 Протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, № 74 від 20 липня 2018 року. Зобов`язано відповідача призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв`язку з настанням інвалідності ІІІ групи. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідач, навіть за умови визнання його аналогічного рішення неправомірним постановою Солом`янського районного суду м. Києва від 16 травня 2017 року у справі № 808/3422/16, чітко дотримуючись своєї позиції, повторно допустив порушення прав позивача, як військовослужбовця, які гарантовані йому державою у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 08 січня 2019 року та постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2019 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Міністерство оборони України звернулося з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 06 травня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 319/1377/18, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що за виданою позивачу Довідкою до акта огляду МСЕК серії АВ № 0548361 від 12 квітня 2016 року Запорізькою обласною медико-соціальною експертною комісією № 3 ОСОБА_1 безстроково встановлено IIІ групу інвалідності з 12 квітня 2016 року, яка настала внаслідок поранення, контузії, захворювання, ТАК, пов`язаного з проходженням військової служби при перебуванні у країнах, де проводились бойові дії.

У Витягу з протоколу засідання Центральної Військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 4191 від 24 грудня 2015 року зазначено наступне: " Вогнепальні осколкові поранення голови, правої руки, правої ноги (контузія) колишнього військовослужбовця ОСОБА_1, 1966 року народження, наслідки яких рубці шкіри в зазначених анатомічних областях, підтверджені висновком спеціаліста № 58 від 07 грудня 2015 року, виданим Пологівським міжрайонним відділенням Запорізького обласного бюро судово-медичної експертизи, які у подальшому призвели до розвитку: "Післятравматичної дисциркуляторної енцефалопатії, вести становою було-мозочкового та церебростенічного синдромів", що підтверджено військово-обліковими та медичними документами, - поранення, контузія, захворювання, так, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. (Підстава: протокол № 4191 від 24 грудня 2015 року)".

Постановою Солом`янського районного суду м. Києва від 16 травня 2017 у справі № 808/3422/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2017 року, задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, визнано протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку із настанням інвалідності ІІІ групи внаслідок поранення (контузії), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби, в розмірі 150 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності відповідно до Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) та Порядку № 975; зобов`язано Міністерство оборони України розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги по інвалідності ІІІ групи, що настала внаслідок поранення (контузії), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби, відповідно до Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) та Порядку № 975, в розмірі встановленому законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

У Витязі з Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 74 від 20 липня 2018 року зазначено наступне: " 24.Молодшому сержанту в запасі ОСОБА_1 (Запорізький ОВК), документи якого надійшли відповідно до постанови Солом`янського районного суду м. Києва від 16 травня 2017 року у справі № 808/3422/16 та постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2017 року, якого 06 лютого 1987 року звільнено зі строкової військової служби та 12 квітня 2016 року під час первинного огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (довідка МСЕК серія АВ № 0548361 від 12 квітня 2016 року), оскільки заявником не подано документ, що свідчить про причини та обставини поранення, який передбачено пунктом 11 Порядку № 975. Висновок Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України від 24 грудня 2015 року № 4191, який подано разом з іншими документами, не є документом, що свідчить про обставини порання. Висновок про причинний зв`язок травми, поранення, контузії складається на підставі документів, передбачених пунктами 21.7 та 21.8 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402 (z1109-08) , які не подано на розгляд комісії. ".

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі Міністерство оборони України посилається на те, що оскільки позивачем не виконано умови Порядку № 975 та не надано документа, що свідчить про обставини поранення, Комісія не мала підстав для прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги.

Від позивача 12 липня 2019 року надійшов відзив на касаційну скаргу, де позивач зазначає, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню. Позивач наголошує, що він надав усі можливі документи про обставини поранення, зокрема, довідка МСЕК та висновок спеціаліста судово-медичної експертизи. Крім того, зазначає, що військовий квиток згорів при бойовому зіткненні, а при видачі дубліката не було відмічено про наявність поранень.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року та постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2019 року відповідають не повністю, а доводи касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) .

Згідно частини першої статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, чинній на момент встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Підставою для отримання одноразової грошової допомоги є встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, врегульовано Порядком № 975.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 975 передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Третю групу інвалідності позивачу встановлено з 12 квітня 2016 року, внаслідок поранення (контузії), захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії.

Пунктом 11 Порядку № 975 визначено, що військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв`язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додаються копії постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Подання зазначених пунктом 11 Порядку № 975 документів при зверненні за призначенням одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення інвалідності є необхідною умовою для призначення такої допомоги та ґрунтується на необхідності перевірити відсутність обмежень, встановлених у статті 16-4 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (зокрема, коли інвалідність є наслідком вчинення особою дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю), за наявності яких особа позбавляється права на отримання такої допомоги.

При цьому, Порядок № 975 не визначає, який саме документ (військово-облікові документи, медична довідка, акт розслідування, архівна довідка, виписка з історії хвороби, тощо) повинна подати особа, яка звертається за отриманням одноразової грошової допомоги, на підтвердження причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва).

Водночас, подання до Міністерства оборони України відповідного рішення військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, яким встановлено, що отримані особою поранення, травма, контузія, захворювання, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, не виключає необхідності подання інших, зазначених у пункті 11 Порядку № 975, документів, що свідчать про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 822/21/18, від 04 червня 2019 року у справі № 751/2133/17, від 12 липня 2019 року у справі № 280/4490/18.

Згідно з правовою позицією Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висловленою у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 822/220/18, документами, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво), не пов`язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, можуть бути лише достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем такого поранення. Неподання особою, яка звернулася за призначенням одноразової грошової допомоги, документів, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), не створює для Міністерства оборони України обов`язку щодо їх витребування.

У даній справі Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що надані позивачем документи, на підтвердження причин та обставин поранення (контузії, травми або каліцтва), а саме: акт судово-медичного дослідження та протокол засідання Військово-лікарської комісії Західного регіону, не містять відомостей про обставини поранення позивача, зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Водночас, під час розгляду і вирішення справи № 319/1377/18 суди попередніх інстанцій, визнаючи дії відповідача протиправними, зазначили, що оборонне відомство навіть за умови визнання його аналогічного рішення неправомірним постановою Солом`янського районного суду м. Києва від 16 травня 2017 року у справі № 808/3422/16, чітко дотримуючись своєї позиції повторно допустило порушення прав позивача, як військовослужбовця, які гарантовані йому державою у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, зазначивши що заявником не подано документ, що свідчить про причини та обставини поранення.

Натомість, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що в постанові Солом`янського районного суду м. Києва від 16 травня 2017 року у справі № 808/3422/16, на яке посилаються суди в даній справі, не надавалась оцінка причинам та обставинам поранення ОСОБА_1, а позовні вимоги задоволено та сформульовано висновок лише про те, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги передбаченої Порядком № 975 з 12 квітня 2016 року.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, шляхом визнання протиправним пункту 24 Протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 74 від 20 липня 2018 року; зобов`язання Міністерство оборони України повторно розглянути документи ОСОБА_1 стосовно виплати йому одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІII групи інвалідності, відповідно до вимог Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (975-2013-п) , з огляду на мотиви викладені у цьому рішенні.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і у справі Стреч проти Сполучного Королівства ("Stretch v. the United Kingdom," № 44277/98, п. 37).

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності". Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany", № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02, п. 74).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; п. 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; п. 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ("Ruiz Torija v. Spain", № 18390/91; п. 29).

Крім того, у пункті 80 рішення у справі "Перес проти Франції" ("Perez v. France", № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних ("Artico v. Italy", № 6694/74, п 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно "заслухані", тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи ("Van de Hurk v. Netherlands" № 16034/90, п. 59).

Також у пункті 71 рішення у справі "Пелекі проти Греції" ("Peleki v. Greece", № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що внутрішнє рішення суду може бути визначене як "довільне" з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене міркувань або якщо це міркування ґрунтується на явній помилці факту чи закону, допущеної національним судом, що призводить до "заперечення справедливості" ("Moreira Ferreira v. Portugal" (no 2), № 19867/12, п. 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі підлягають скасуванню а касаційна скарга - частковому задоволенню.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08 січня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2019 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати пункт 24 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 74 від 20 липня 2018 року.

Зобов`язати Міністерства оборони України розглянути документи ОСОБА_1 стосовно виплати йому одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІII групи інвалідності відповідно до вимог Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (975-2013-п) , з огляду на мотиви викладені у цьому рішенні.