27/193 Про розірвання договору управління майном - 27.03.2019 Прийняття

за участю: представник позивача (представник ТОВ "Чернігівський завод будівельних матеріалів") - Баранов В.С. (дов. б/н від 10.04.2018); представники третіх осіб: (представник ПАТ "Укрсоцбанк") - Соловйов В.В., (представник СБУ) - Супряга С.О. (дов. №22/139-Д від 02.05.2018). скаржник (представник ОСОБА_7.) - ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_7

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2011

(Суддя - Дідиченко М.А.)

та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2018

(Головуючий суддя - Верховця А.А.; судді - Доманська М.Л., Остапенко О.М.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігівський завод будівельних матеріалів"

до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Київ Анімейшн"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1) Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк"

2) Служба безпеки України

про розірвання договору № 1/05 від 03.05.2011, стягнення збитків у сумі 10000,00 грн та визнання права власності, -

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Чернігівський завод будівельних матеріалів" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Київ Анімейшн" про розірвання договору управління майном №01/05 від 03.05.2011, стягнення збитків у сумі 10000,00 грн. та визнання права власності.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі укладеного між позивачем та відповідачем договору управління майном № 1/05 від 03.05.2011 року позивач передав відповідачеві в управління машино-місця у кількості 128 одиниць. Однак, листом від 05.06.2011 року відповідач повідомив про відмову від виконання умов договору у зв'язку із тим, що позивач не є власником майна. Враховуючи зазначене, позивач звернувся до суду з позовом про визнання права власності на 136 машино-місць, розірвання договору управління майном № 1/05 від 03.05.2011 року та стягнення 10 000, 00 грн.

3. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2011 року порушено провадження у справі, залучено до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк"та Службу безпеки України та призначено розгляд справи на 08.08.2011 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

4. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.08.2011 у справі №27/193, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2018, позовні вимоги задоволено частково; визнано недійсним договір №1/05 від 03.05.2011, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Чернігівський завод будівельних матеріалів" та Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземним капіталом "Київ Анімейшн"; в задоволенні вимоги про розірвання договору № 1/05 від 03.05.2011 управління майном, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Чернігівський завод будівельних матеріалів" та Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземним капіталом "Київ анімейшн" відмовлено; визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Чернігівський завод будівельних матеріалів" право власності на машино-місця в автопаркінгу по АДРЕСА_1 (постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2012 дане рішення залишено без змін).

5. Судові рішення мотивовані тим, що матеріалами справи підтверджено, що 100% площі автопаркінгу (згідно договору № 19/3-79 про інвестування у будівництво житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями (корпус 2) та автопаркінгом від 14.06.2004 та договору № 19/3-99 генерального підряду на капітальне будівництво від 09.07.2004) належать ТОВ "Чернігівський завод будівельних матеріалів" та згідно акту прийому-передачі автопаркінгу від 13.07.2007 Службою безпеки України були передані ТОВ "Чернігівський завод будівельних матеріалів" машиномісця у кількості 243 одиниці, суди дійшли висновку, що позовні вимоги позивача про визнання права власності на машиномісця у кількості 128 одиниць є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

5.1. апеляційний господарський суд, здійснюючи повторний розгляд справи за апеляційною скаргою ОСОБА_7, зазначив, що в підтвердження своїх доводів скаржником не подано до суду довідки, яку мав отримати ОСОБА_7 від ТОВ "Чернігівський завод будівельних матеріалів" (в силу п. 3.4. договору інвестування будівництва автопаркінгу № 25-П-3) про повну оплату вартості Об'єкта інвестування.

5.2. Стосовно доводів, що саме ОСОБА_7 є власником машиномісця НОМЕР_1 що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, оскільки має свідоцтво про право власності на майно від 04.08.2010, суд апеляційної інстанції зазначив що не дивлячись на те, що право власності на нерухоме майно виникає у особи, зокрема, з дня такої реєстрації, ОСОБА_7 за сім років не було проведено державну реєстрацію права власності на паркомісце НОМЕР_1 яке за твердженнями ОСОБА_7 належить саме йому.

5.3. колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2011 у справі № 27/193, тій частині, щодо оскарження якої відкрито дане апеляційне провадження.

Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими доводами особи, яка подала касаційну скаргу

6. ОСОБА_7 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просить Суд скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 12.08.2011 у справі № 27/193 в частині визнання за ТОВ "Чернігівський завод будівельних матеріалів" право власності на машиномісце в автопаркінгу по АДРЕСА_1: в підвалі - першого рівня: НОМЕР_1 заг. пл. 16,2 кв.м., постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2018.

Скаржник просить прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовної вимоги в частині визнання за ТОВ "Чернігівський завод будівельних матеріалів" права власності на машино-місце в автопаркінгу по АДРЕСА_1: в підвалі - першого рівня: НОМЕР_1 заг. пл. 16,2 кв.м.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

7. У касаційній скарзі ОСОБА_7 посилається на те, що в порушення ст. 83 ГПК України (що діяв на момент ухвалення рішення) Господарський суд м. Києва вийшов за межи позовних вимог, оскільки будь-якого посилання на клопотання заінтересованої сторони в рішенні відсутнє. Таким чином, Господарський суд м. Києва під час ухвалення рішення вийшов за межі позовних вимог, чим порушим норми процесуального права, а саме ст. 83 ГПК України (що діяв на момент ухвалення рішення), що є грубим порушенням та однією із підстав для скасування.

7.1. Скаржник переконаний, що судом першої інстанції прийнято рішення про права, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі, а саме прийнято рішення про права, інтереси ОСОБА_7 на машиномісце НОМЕР_1 з яким до ухвалення оскаржуваного рішення позивачем укладено договір інвестування будівництва автопаркінгу № 25-П-З від 25.12.2006 та здійснено відповідну оплату. 04.08.2010 Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської ради ОСОБА_7 видано свідоцтво про право власності на майно, а саме на гараж НОМЕР_1 що знаходиться за адресою: Харківське шосе, 152, м. Київ, про що позивач не надав до суду першої інстанції інформації та копії відповідних документів, а судом не витребовувалась інформація щодо видачі свідоцтва про право власності на машиномісця іншим особам, а не тільки позивачу, що підтверджується листом Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-Сервіс" від 26.04.2011 року № 110/916-415, який досліджувався в судом.

7.2. Судом апеляційної інстанції, на переконання скаржника, порушено ч. 1 ст. 269 ГПК України, оскільки переглянуто справу за межами доводів та вимог апеляційної скарги та прийнято постанову, якою відмовлено в задоволенні апеляційної скарги без обґрунтування підстав апеляційної скарги.

7.3. Також порушено положення ч. 1 ст. 282 ГПК України, яким передбачено зазначати в постанові суду імена (найменування) сторін, а в постанові відсутня сторона - публічне акціонерне товариство "Кредитпромбанк".

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

8. Позивачем подано відзив на касаційну скаргу, у якому останній просить Суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення без змін.

8.1 Службою безпеки України подано пояснення щодо касаційної скарги ОСОБА_7, у яких вважає безпідставними доводи касаційної скарги останнього.

8.2. АТ "Укрсоцбанк" подано відзив на касаційну скаргу, у якому останній просить Суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення без змін

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

9. Відповідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 24.01.2019 на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Жукова С.В. - головуючого, Білоуса В.В., Ткаченко Н.Г., - передано касаційну скаргу ОСОБА_7

9.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.02.2018 відкрито касаційне провадження у справі №27/193 за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2011 (в частині визнання за Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігівський завод будівельних матеріалів" права власності на машино-місце в автопаркінгу по АДРЕСА_1 в м.Києві: в підвалі першого рівня: №3 заг. пл. 16,2 кв.м.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2018 у вказаній справі.

Призначено до розгляду касаційну скаргу ОСОБА_7 у відкритому судовому засіданні на 27 лютого 2019 року о 12 год 30 хв. у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м.Київ, вул. О.Копиленка, 6, в залі судових засідань № 330.

9.2. У судовому засідання, що відбулось 27 лютого 2019 року оголошено перерву у судовому засіданні до 27.03.2019.

10. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід частково задовольнити, виходячи з такого.

11. Відповідно ст. 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

12. Під час розгляду даної справи судом першої інстанції встановлено наступні обставини:

12.1. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Чернігівський завод будівельних матеріалів" (Далі -позивач, інвестор) та Службою безпеки України (Далі -третя особа 2, замовник) 14.06.2004 року було укладено договір №19/3-79 про інвестування у будівництво житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями (корпус 2) та автопаркінгом на розі Харківського шосе та вул. Тростянецької в Дарницькому районі (надалі -договір інвестування), за умовами якого сторони зобов'язалися об'єднати свої зусилля та вклади, спільно діяти з метою будівництва житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями (корпус 2) на земельній ділянці, що знаходиться на розі Харківського шосе та вул. Тростянецької;

12.2. пунктом 2.1 договору інвестування сторони передбачили, що замовник отримує у власність 15% від загальної площі житла завершеного будівництвом об'єкту, а інвестор отримує 85% від загальної площі житла завершеного будівництвом об'єкту та 100% площі автопаркінгу;

12.3. у п. 4.2.2 договору інвестування сторони передбачили, що інвестор має право прийняти на себе виконання функцій генерального підрядника будівництва об'єкту, що оформлюється відповідним додатковим договором до цього договору і є його невід'ємною частиною;

12.4. на виконання пункту 4.2.2. договору інвестування 09.07.2004 року між позивачем та Службою безпеки України було укладено договір №19/3-99 генерального підряду на капітальне будівництво житлового будинку (корпус 2) з вбудовано-прибудованими приміщеннями та автопаркінгом на розі Харківського шосе та вул. Тростянецької в Дарницькому районі м. Києва (Далі -договір генерального підряду).

12.5. відповідно до п. 1.1 договору генерального підряду, предметом договору є будівництво генпідрядником (позивачем) власними та залученими силами і засобами житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями та автопаркінгу (корпус № 2) на земельній ділянці, що знаходиться в м. Києві на розі Харківського шосе та вул. Тростянецької, відповідно до розробленої проектно-кошторисної документації;

12.6. пунктом 1.2.1 договору генерального підряду сторони погодили, що замовник (третя особа 2) здійснює будівництво об'єкту шляхом виконання функцій "замовника будівництва"до підписання цього договору. Після підписання цього договору і до введення об'єкту в експлуатацію замовник передає генпідряднику частково функції "замовника будівництва";

12.7. згідно із п. 10.1 договору генерального підряду, за виконання обов'язків, визначених цим договором, сторони у відповідності до договору № 19/3-79 від 14.06.2004 року отримують у власність такі частки завершеного будівництвом об'єкту:

- замовник отримує у власність 15% від загальної площі житла завершеного будівництвом об'єкту;

- генпідрядник отримує у власність 85% від загальної площі житла, завершеного будівництвом об'єкту та 100% площі автопаркінгу. Передача КМДА нормативної житлової площі, а саме: 5% - для забезпечення житлом громадян, що перебувають на кварт обліку в РДА м. Києва, 2% - для службової житлової площі, здійснюється з частки, що її отримує генпідрядник;

12.8. у п. 10.1.3. договору генерального підряду сторони отримують право власності на частини об'єкту, зазначені в договорі, з дня підписання акту розподілу площі об'єкту та реєстрації в БТІ м. Києва;

12.9. на підставі дозволу № 0649-Др/Т від 07.07.2003, виданого Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва позивачем було збудовано корпус 2 житлового будинку на розі Харківського шосе та вул. Тростянецької;

12.10. будівництво зазначеного будинку було завершено та 28 грудня 2006 року на підставі Акту державної приймальної комісії прийнято в експлуатацію, як закінчений будівництвом об'єкт. Серед іншого прийнято в експлуатацію автопаркінг на 243 машино-місця. Зазначені акти Державної приймальної комісії було затверджено розпорядженням Дарницької районної державної адміністрації від 29 грудня 2006 року №1571 та №1572 відповідно;

12.11. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Чернігівський завод будівельних завод будівельних матеріалів" та Службою безпеки України13.07.2007 року було підписано акт розподілу площ приміщень у житловому будинку по АДРЕСА_1 в Дарницькому районі м. Києва та акт прийому передачі автопаркінгу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (під час будівництва роза Харківського шосе та вул. Тростянецька) від замовника до інвестора. Автопаркінг у кількості 243 машино-місця передано інвестору;

12.12. крім того судом першої інстанції встановлено, що 12.08.2008 року між позивачем та Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" (третя особа 1, іпотекодержатель) було укладено договір іпотеки №02-10/3399 (Далі - договір) за умовами якого позивач, як майновий поручитель за зобов'язаннями ВАТ "Промтехмонтаж-2", передав в іпотеку третій особі 1 нерухоме майно, право власності на яке виникне в майбутньому - машиномісця в підземному паркінгу в кількості 128 машиномісць, загальною площею 2995,3 м., що розташовані за адресою: м. Київ, Дарницький район, на розі Харківського шосе та вул. Тростянецької а саме машино-місця №№ 1, 3, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 14, 17, 20, 21, 24, 31, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 52, 53, 55, 56, 57, 58, 65, 66, 67, 68, 69, 71, 73, 74, 75, 77, 80, 81, 82, 83, 85, 86, 87, 88, 89, 94, 98, 100, 105, 108, 109, 110, 120, 121, 122, 123, 129, 130, 131, 132, 133, 134, 135, 136, 137, 140, 141, 150, 151, 152, 153, 154, 156, 159, 166, 167, 168, 169, 171, 172, 173, 176, 178, 179, 181, 182, 189, 191, 192, 193, 195, 196, 197, 198, 200, 201, 202, 203, 204, 208, 209, 213, 215, 216, 217, 218, 223, 225, 229, 230, 234, 235, 236, 237, 238, 239, 241, 242;

12.13. На підставі заяви банку до Єдиного державного реєстру заборон відчуження нерухомого майна було внесено дані про обтяження майнових прав на спірні машино-місця, що підтверджується витягом з Державного реєстру заборон відчуження нерухомого майна від 03.08.2011 року наявним в матеріалах справи.

12.14. позивачем, 27.04.2011 року в газеті "Голос України"№76 (5076) було опубліковано оголошення про втрату документів, пов'язаних з будівництвом житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями (корпус 2) та автопаркінгом на розі Харківського шосе та вул. Тростянецької в Дарницькому районі, зокрема: дозволу на виконання будівельних робіт, акту державної приймальної комісій, договору про інвестування та договору генерального підряду;

12.15. також, місцевим господарським судом встановлено, що 03.05.2011 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Київ Анімейшн" (Далі - відповідач) було укладено договір управління майном № 1/05 (надалі -договір № 1/05), відповідно до п. 1 якого позивач передає відповідачеві на 6 (шість) місяців в управління нерухоме майно, зазначене у п. 2 цього договору, а відповідач зобов'язується здійснювати від свого імені управління (зберігання) цим майном в інтересах позивача з метою забезпечення його збереження до реалізації в процедурі ліквідації позивача у справі № 16/137б/83б;

12.16. Згідно із п. 2 договору № 1/05 предметом договору є машино-місця №№ 1, 3, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 14, 17, 20, 21, 24, 31, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 52, 53, 55, 56, 57, 58, 65, 66, 67, 68, 69, 71, 73, 74, 75, 77, 80, 81, 82, 83, 85, 86, 87, 88, 89, 94, 98, 100, 105, 108, 109, 110, 120, 121, 122, 123, 129, 130, 131, 132, 133, 134, 135, 136, 137, 140, 141, 150, 151, 152, 153, 154, 156, 159, 166, 167, 168, 169, 171, 172, 173, 176, 178, 179, 181, 182, 189, 191, 192, 193, 195, 196, 197, 198, 200, 201, 202, 203, 204, 208, 209, 213, 215, 216, 217, 218, 223, 225, 229, 230, 234, 235, 236, 237, 238, 239, 241, 242 загальною площею 2384,3 кв.м. в автопаркінгу по АДРЕСА_1;

12.17. у п. 2.2 договору № 1/05 зазначено, що предмет договору належить позивачеві на праві приватної власності на підставі договору № 19/3-79 про інвестування у будівництво житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями (корпус 2) та автопаркінгом на розі Харківського шосе та вул. Тростянецької в Дарницькому районі м. Києва, акту розподілу площ від 13.07.2007 року та акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію, закінченого будівництвом об'єкту від 28.12.2006 року;

12.18. позивач 05.06.2011 отримав від відповідача лист з повідомленням про відмову від подальшого виконання договору №1/05 та вимогу, щодо сплати компенсації у розмірі 100 000 тис. грн, пов'язаної з введенням відповідача в оману, оскільки на його думку позивач не є власником майна, переданого ним на відповідальне зберігання, окрім того ним не отримана на укладення договору згода іпотекодержателя.

12.19. враховуючи наведене та у зв'язку із втратою документів, пов'язаних з будівництвом житлового будинку та не визнанням, на думку позивача, права власності відповідачем на машино-місця, позивач звернувся до суду про визнання за ним права власності на машино-місця в автопаркінгу по АДРЕСА_1 у кількості 132 одиниць.

12.20. між тим, судом першої інстанції встановлено, що свідоцтво на право власності на зазначені машино-місця на позивача не оформлювались, що підтверджено листом Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "ЖИТЛО-СЕРВІС"від 26.04.2011 року №110/916-415.

13. Пославшись на обставини передання Службою безпеки України позивачеві, у відповідності до акту приймання-передачі автопаркінгу від 13.07.2010 року, машиномісця у кількості 243 одиниці та пославшись у якості правових підстав на приписи ст. ст. 16, 331, 392, 876 ЦК України, ст. 144 Господарського кодексу України, місцевий господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про визнання права власності на машиномісця у кількості 128 одиниць та визнав їх такими, що є доведеними належними та допустимим доказами.

14. Згідно із ч. ч. 1, 4 ст. 272 ГПК України якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави. Суд апеляційної інстанції розглядає скаргу, вказану в частині першій цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.

15. Відповідно до ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

16. Як вбачається з матеріалів справи, у своїй апеляційній скарзі ОСОБА_7 стверджував, що паркомісце НОМЕР_1 яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 належить на праві власності саме йому та надав в підтвердження своїх вимог, як встановив суд другої інстанції, наступні документи: договір інвестування будівництва автопаркінгу № 25-П-3 від 25.12.2006; акт прийому-передачі машиномісця НОМЕР_1 від 08.07.2010; квитанцію до прибуткового касового ордера № 08/07/10 від 08.07.2010 на суму 85 065,00 грн.; наказ Головного управління житлового забезпечення Київської міської ради № 1022-С/НП від 29.07.2010 про видачу свідоцтва про право власності на машиномісце; свідоцтво про право власності від 04.08.2010 на машиномісце №3.

17. Апеляційний господарський суд встановив під час повторного розгляду справи встановив наступні її обставини:

17.1. між ТОВ "Чернігівський завод будівельних матеріалів" в особі Президента ОСОБА_10 (Сторона-1), який діє на підставі Статуту та ОСОБА_7 (Сторона-2) 25.12.2006 укладено договір інвестування будівництва автопаркінгу № 25-П-3 за умовами якого Сторона-2 бере участь у інвестуванні будівництва двоповерхового підземного автопаркінгу, а Сторона-1 зобов'язується передати Стороні-2 або зазначеним нею третім особам після закінчення будівництва та введення автопаркінгу в експлуатацію в порядку та на умовах, визначених цим Договором, машиномісце для стоянки автомобіля загальною площею 15,90 кв.м. за будівельним номером 3 на верхньому поверсі, надалі Об'єкт інвестування (п. 1.1);

17.2. згідно п. 2.1 Договору виходячи із запроектованої площі машиномісця в автопаркінгу, Сторона-2 в рахунок інвестування сплачує Стороні-1 грошові кошти в розмірі 114 480,00 грн, при чому сторони погодили, що Сторона-2 здійснює перерахування грошових коштів в розмірі 100% у строк до 08.07.2010 включно (п. 2.5. Договору);

17.3. у п. 3.4 сторони погодили, що обов'язком Сторони-2 є сплата на поточний рахунок Сторони-1 в повному обсязі коштів у строки, визначені у розділі 2 цього Договору; з моменту введення автопаркінгу в експлуатацію та отримання від Сторони-1 довідки про повну оплату вартості Об'єкта інвестування, прийняти Об'єкт інвестування шляхом підписання відповідного Акту приймання-передачі;

17.4. згідно з наявної в матеріалах справи копії квитанції до прибуткового касового ордера № 08/07/10 від 08.07.2010 ОСОБА_7 сплатив ТОВ "Чернігівський завод будівельних матеріалів" 85 065,00 грн на підставі договору інвестування будівництва автопаркінгу № 25-П-3 від 25.12.2006;

17.5. між ТОВ "Чернігівський завод будівельних матеріалів" в особі Президента ОСОБА_10 та ОСОБА_7 08.07.2010 було підписано акт приймання-передачі машиномісця №3, а в подальшому видано Свідоцтво про право власності від 04.08.2010 на машиномісце №3.

17.6. крім того, апеляційним господарським судом було встановлено, що ухвалою Господарського суду Чернігівської області 05.05.2010 у справі № 16/137б/83б ТОВ "Чернігівський завод будівельних матеріалів" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено Ткачука О.В. (згідно постанови КАГС від 30.06.2010).

18. Отже, як встановив суд другої інстанції, з 05.05.2010 саме ліквідатор Ткачук О.В. був тією єдиною уповноваженою особою на передачу майна ТОВ "Чернігівський завод будівельних матеріалів" та отримання коштів, отже, акт приймання-передачі машиномісця №3 зі сторони ТОВ "Чернігівський завод будівельних матеріалів" був підписаний Президентом ОСОБА_10 без належних на те повноважень.

19. Крім того, суд другої інстанції послав на те, що Президент ТОВ "Чернігівський завод будівельних матеріалів" не мав повноважень щодо розпорядження майном Товариства, оскільки зазначені повноваження пунктом 8.4.6. Статуту ТОВ "Чернігівський завод будівельних матеріалів" віднесено до компетенції Генерального директора так само як і право представляти Товариство без довіреності перед третіми особами, державними органами, судовими інстанціями.

20. Також, суд другої інстанції переконаний, що ОСОБА_7 підписуючи договір інвестування будівництва автопаркінгу № 25-П-3 від 25.12.2006 та акт прийому-передачі машиномісця НОМЕР_1 від 08.07.2010 мав знати про зазначені обмеження, оскільки у тексті договору та акті приймання-передачі зазначено, що Президент діє на підставі Статуту, отже, підписавши договір ОСОБА_7 підтвердив, що ознайомлений зі Статутом ТОВ "Чернігівський завод будівельних матеріалів".

21. Крім того, суд другої інстанції встановив, що скаржником в підтвердження своїх доводів не надано до суду довідки, яку мав отримати ОСОБА_7 від ТОВ "Чернігівський завод будівельних матеріалів" (в силу п. 3.4. договору інвестування будівництва автопаркінгу № 25-П-3) про повну оплату вартості Об'єкта інвестування.

22. Стосовно доводів скаржника, що саме ОСОБА_7 є власником машиномісця НОМЕР_1 що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, оскільки має свідоцтво про право власності на майно від 04.08.2010, суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_7 за сім років не було проведено державну реєстрацію права власності на паркомісце НОМЕР_1 яке за твердженнями ОСОБА_7 належить саме йому.

23. Крім того, судом другої інстанції було встановлено, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.07.2017 №36317785 на підставі якого відкрито розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з реєстраційним №1310330180000 щодо об'єкта нерухомого майна - машиномісце НОМЕР_1 що розташоване за адресою АДРЕСА_1 та внесено запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_7 за № НОМЕР_2 було скасовано Комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації за результатами розгляду скарги Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" у зв'язку з наявністю у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису про обтяження №7730684 в інтересах скаржника на майнові права на машиномісце.

24. Відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги про скасування рішення місцевого господарського суду в частині визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю "Чернігівський завод будівельних матеріалів" права власності на машино-місце в автопаркінгу по АДРЕСА_1: в підвалі першого рівня: №3 заг. пл. 16,2 кв.м. апеляційний господарський суд виходив з того, що на момент прийняття Господарським судом міста Києва оскаржуваного рішення (12.08.2011) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно був відсутній запис про перебування спірного паркомісця у власності будь-якої особи, тоді як в Єдиному державному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна містився запис про обтяження майнових прав на спірні машино-місця (№7730684) в інтересах ПАТ "Укрсоцбанк".

25. Суд касаційної інстанції вважає передчасними висновки обох попередніх інстанцій, з огляду на таке.

26. Право власності є найбільш фундаментальним речовим правом, яке створює основну юридичну передумову для нормального функціонування цивільного обороту, тому закон спеціально регулює як підстави набуття права власності, так і підстави його припинення.

27. Зокрема, за нормами Цивільного кодексу України (435-15) підставами виникнення (набуття) права власності є різні правопороджуючі юридичні факти, або правовідносини.

28. Право власності може набуватися різними способами, які традиційно поділяють на дві групи: первинні, тобто такі, що не залежать від прав попереднього власника на майно, та похідні, за якими право власності на майно переходить до власника від його попередника в порядку правонаступництва.

29. За правилами статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права. Одним зі способів захисту права та інтересу є, зокрема, визнання права.

30. Слід відзначити, що визнання у судовому порядку права власності на річ за загальним правилом ст. 392 ЦК України є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою для його виникнення.

31. Закон зобов'язує позивача при зверненні до господарського суду довести наявність свого права і факт його порушення або оспорення з боку зобов'язаної особи - відповідача, а позов про визнання права власності пред'являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав і підтверджується належними та допустимими доказами.

32. Підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України є оспорення або невизнання існуючого права, а не намір набути таке право за рішенням суду.

33. Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги котрого звернені до суду, який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Підставою ж позову є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно.

34. Предметом спору у даній справі є визнання права власності на об'єкти нерухомого майна (паркомісця), а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України (435-15) та інших законодавчих актів, які регулюють спірні правовідносини.

35. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачу спірного майна.

36. Згідно з положеннями ст. 392 Цивільного кодексу України позов про визнання права власності може бути заявлений до особи, яка оспорює або не визнає таке право власника, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.

37. Вказаною нормою встановлена обов`язкова умова, за наявності якої власник майна може пред`явити позов про визнання за ним права власності, зокрема це не визнання права його власності особою, яка вказана відповідачем.

38. Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майно, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

39. Отже, сторонами у справі є особи, правовий спір яких вирішується в суді, що мають юридичну заінтересованість у результаті справи, мають комплекс процесуальних прав і обов'язків, необхідних для захисту прав, свобод та інтересів.

40. Тобто, позов про визнання права власності подається у випадках, коли належне певній особі майно або набуття цією особою права на майно не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності у неї документів (у зв'язку з втратою), що засвідчують належність їй такого права.

41. У ч. 2 ст. 331 ЦК України (в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення судом першої інстанції) передбачено набуття права власності на новостворене майно та об'єкти незавершеного будівництва.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, проектно-кошторисної документації, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.

42. Державна реєстрація нерухомого майна передбачена ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав власності на нерухоме майно та їх обмежень".

43. У рішенні суду першої інстанції у даній справі норма ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу викладена не повністю, зазначено зокрема, якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації, що у даному випадку суперечить законодавству, оскільки право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації.

44. Більше того, судом першої інстанції було встановлено, що з листа Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "ЖИТЛО-СЕРВІС" від 26.04.2011 року №110/916-415 вбачається, що свідоцтва на право власності на спірні машино-місця, а відтак і на машино-місце в автопаркінгу по АДРЕСА_1: в підвалі першого рівня: №3 заг. пл. 16,2 кв.м., на позивача не оформлено.

45. Суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що позивач сам собі противорічить, вказуючи у договорі з відповідачем у даній справі, що є власником на підставі договору № 19/3-79 про інвестування у будівництво житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями (корпус 2) та автопаркінгом, акту розподілу площ, акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію і одночасно звертаючись до суду з вимогою визнання за ним права власності на машиномісця з підстав втрати документів, пов'язаних з будівництвом житлового будинку та не визнанням відповідачем права власності позивача на машино-місця.

46. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 32- 34, 43, 82, 84 ГПК України (в редакції Закону України №1798-ХІІ від 06.11.1991 та чинними на момент ухвалення рішення суду першої інстанції) визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.

47. У зв'язку із наведеним, слід звернути увагу, що суд першої інстанції не встановив, чи є втрачені позивачем документи ( втрата документів, як одна з підстав для визнання права власності), такими, що засвідчують його право власності та чи можна вважати лист відповідача від 05.06.2011 з повідомленням про відмову від подальшого виконання договору №1/05, оспоренням або не визнанням такого права, згідно з положеннями ст. 392 Цивільного кодексу України, зокрема щодо машино-місця в автопаркінгу по АДРЕСА_1: в підвалі першого рівня: №3 заг. пл. 16,2 кв.м.

48. Крім того, з'ясувавши, що свідоцтва про право власності на зазначені машиномісця на позивача не оформлювались, суд першої інстанції не з'ясував та не витребував інформацію щодо видачі свідоцтва про право власності на машиномісця іншим особам, зокрема щодо машино-місця в автопаркінгу по АДРЕСА_1: в підвалі першого рівня: №3 заг. пл. 16,2 кв.м., на яке, як доводить ОСОБА_7 останньому було видано свідоцтво про право власності від 04.08.2010, отже місцевий господарський суд прийняв рішення, яке впливає на майновий стан останнього, не залучивши зазначену особу до розгляду справи.

49. Апеляційний господарський суд у оскаржуваній постанові помилок суду першої інстанції не виправив, а доводив відсутність права власності на машино-місце в автопаркінгу по АДРЕСА_1: в підвалі першого рівня: №3 заг. пл. 16,2 кв.м. у ОСОБА_7

50. При цьому, суд другої інстанції не спростував, з урахуванням презумпції правомірності правочину, чинність укладеного 25.12.2006 між ОСОБА_7 та ТОВ "Чернігівський завод будівельних матеріалів", який підписаний ОСОБА_10, договору інвестування будівництва автопаркінгу за № 25-П-З та фактичної передачі 08.07.2010 ОСОБА_7 машиномісця НОМЕР_1 по Харківскому шосе.

51. Вдавшись до з'ясування обставин наявності повноважень у підписанта позивача на укладення правочинів та до оплатності укладеного між позивачем та ОСОБА_7 договору, які не є предметом розгляду у даному провадженні, суд другої інстанції фактично не розглянув доводи ОСОБА_7, які зазначені у апеляційній скарзі щодо незаконності визнання права власності на підставі ст. 392 ЦК України (пред'явлення позову про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує право власності) за позивачем, зокрема на спірне машиномісце НОМЕР_1.

52. Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України, у редакції чинній на час прийняття рішення судом першої інстанції, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

53. Обов'язок доведення обставин справи належним та допустимими доказами покладається на сторони відповідно до положень статей 33, 34 ГПК України у редакції, що застосовувалась на момент прийняття рішення судом першої інстнції.

54. Аналогічні норми містить і нова редакція процесуального закону, який застосував апеляційний господарський суд у оскаржуваній постанові.

55. Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

56. Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

57. Ч. 1 ст. 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

58. Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

59. Відповідно до положень ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

60. Не в повному обсязі встановлені судами обставини не дають можливості дійти однозначного висновку про наявність/відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, у оскаржуваній частині, тобто, спір вирішено при недостатньому дослідженні фактичних обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, та ненаданні цим обставинам відповідної правової оцінки.

61. Отже, доводи касаційної скарги знайшли частково знайшли підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень, в якості підстав для їх скасування, однак, відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове рішення, в якому необхідно дати висновок про правильність застосування норм матеріального права залежно від встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, відповідно до наданих їм процесуальних повноважень.

62. В силу приписів п. 3 ч. 3 ст. 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

63. З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтями 300, 310 ГПК України, постанова апеляційної інстанції та рішення господарського суду в частині визнання за Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігівський завод будівельних матеріалів" права власності на машино-місце в автопаркінгу по АДРЕСА_1: в підвалі першого рівня: №3 заг. пл. 16,2 кв.м. підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, в зв'язку з чим касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

64. Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, залучити до розгляду у даній справі ОСОБА_7, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.

65. Оскільки справа передається на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат у порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України не здійснюється.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2011 (в частині визнання за Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігівський завод будівельних матеріалів" права власності на машино-місце в автопаркінгу по АДРЕСА_1: в підвалі першого рівня: №3 заг. пл. 16,2 кв.м.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2018 у справі №27/193 скасувати.