921/760/17-г/5 Про стягнення заборгованості та неустойки за договором на купівлю-продаж природного газу - 19.03.2019 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.11.2018 (у складі колегії суддів: Галушко Н.А. (головуючий), Желік М.Б., Орищин Г.В.)

та рішення Господарського суду Тернопільської області від 15.05.2018 (суддя Гирила І.М.)

у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Дочірнього підприємства "Газпостач" Приватного акціонерного товариства "Тернопільміськгаз"

про стягнення заборгованості у розмірі 484 047,28 грн,

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України") звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Дочірнього підприємства "Газпостач" Приватного акціонерного товариства "Тернопільміськгаз" (далі - ДП "Газпостач" ПрАТ "Тернопільміськгаз") про стягнення 484 047,28 грн, з яких: 389 976, 23 грн - пеня, 27 221,35 грн - 3% річних та 66 849,70 грн - інфляційні втрати, нарахованих на заборгованість за договором на купівлю-продаж природного газу № 16-185-Б від 30.12.2015.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором на купівлю-продаж природного газу № 16-185-Б від 30.12.2015 в частині здійснення своєчасної оплати за поставлений у період з січня по лютий 2016 року (включно) природний газ.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 15.05.2018 позов задоволено частково. Вирішено стягнути з ДП "Газпостач" ПрАТ "Тернопільміськгаз" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 194 988,12 грн пені, 3% річних в сумі 27 221,35 грн, 66 799,61 грн інфляційних нарахувань. В задоволенні решти частини позову - відмовлено.

Місцевий суд мотивував свої висновки тим, що позивачем доведено прострочення відповідачем оплати отриманого від позивача у січні-лютому природного газу за договором на купівлю-продаж природного газу № 16-185-Б від 30.12.2015. При цьому, здійснивши перерахунок розміру заявлених позивачем 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про його правомірність в частині стягнення 3% річних, однак в частині інфляційних втрат суд встановив, що за заявлений позивачем період стягненню підлягає 66 799,61 грн, а інфляція в сумі 50,09 грн нарахована позивачем безпідставно.

Водночас суд дійшов висновку щодо зменшення розміру пені за несвоєчасне виконання відповідачем основного зобов'язання на 50% на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України та ч. 1 ст. 233 ГК України, посилаючись на те, що відповідач займається соціально-орієнтованою сферою господарської діяльності, спрямованою на забезпечення транспортування природного газу мешканцям міста Тернопіль та Тернопільського району, знаходиться у важкому фінансовому стані та станом на день звернення позивача з даним позовом до суду в повному обсязі здійснив оплату отриманого згідно з договором №16-185-Б від 30.12.2015 природного газу.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 19.11.2018 рішення Господарського суду Тернопільської області від 15.05.2018 залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з мотивами, викладеними в рішенні місцевого суду.

Не погоджуючись з висновком судів попередніх інстанцій, 07.12.2018 ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.11.2018 та рішення Господарського суду Тернопільської області від 15.05.2018 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 194 988,11 грн та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги щодо стягнення пені задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що важкий фінансовий стан відповідача не є винятковим випадком та підставою для зменшення неустойки.

ДП "Газпостач" ПрАТ "Тернопільміськгаз" подало відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення та постанову судів попередніх інстанцій - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 30.12.2015 між НАК "Нафтогаз України" (продавець) та ДП "Газпостач" ПрАТ "Тернопільміськгаз" (покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 16-185-Б (далі - договір), за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2016 році природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору. ї

Відповідно до п. 2.1 договору продавець передає покупцю з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року газ обсягом до 4 780 000 куб.м (чотири мільйони сімсот вісімдесят тисяч куб.м).

У розділі 5 договору сторони визначили ціну газу. Так, до сплати за 1000 куб.м природного газу підлягає сума 6 398,00 грн з ПДВ. Загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу (п. 5.4 договору).

Відповідно до п 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно з п. 7.2 договору у разі невиконання покупцем п. 6.1 умов цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

В подальшому з метою узгодження обсягів переданого газу, його вартості та інших умов до даного договору укладено низку додаткових угод,

Зокрема, додатковою угодою №8 від 30.09.2016 встановлено обсяги поставки газу з 01 січня 2016 по 31 грудня 2016 в обсязі до 1 820 000 куб. м.

Судами встановлено, що на виконання умов укладеного між сторонами договору позивач протягом січня-лютого 2016 (включно) поставив, а відповідач прийняв природний газ вартістю 7 425 209,49 грн в обсязі 976,914 тис. куб.м, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2016 на суму 4 476 578,23 грн, від 29.02.2016 на суму 2 948 631, 26 грн, які підписані представниками сторін без застережень.

Однак відповідач в порушення умов договору та вимог чинного законодавства свої зобов'язання по оплаті вартості отриманого у період з січня по лютий місяць 2016 (включно) природного газу виконував неналежним чином та з порушенням передбаченого умовами договору терміну розрахунків. Зокрема, вартість газу, отриманого у січні 2016 року відповідачем в повному обсязі оплачено 11.04.2016; вартість газу отриманого у лютому 2016 року - 17.06.2016.

Предметом даного позову є вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 389 976,23 грн на підставі п. 7.2 договору, а також 66 849,70 грн інфляційних втрат та 3% річних в сумі 27 221,35 грн, нарахованих за період з лютого по квітень 2016 року за зобов'язаннями з оплати газу, отриманого у січні 2016 року, та за період з березня по червень 2016 - за зобов'язаннями з оплати газу, отриманого у лютому 2016 року.

Разом з тим, предметом касаційного оскарження є висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для зменшення на 50 % заявленого позивачем до стягнення розміру пені за несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за договором.

Враховуючи встановлені приписами ст. 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, Верховний Суд переглядає судові рішення в межах вимог касаційної скарги.

Так з матеріалів справи вбачається, що відповідач у відзиві на позовну заяву №488 від 15.03.2018 просив суд на підставі ст.ст. 551 ЦК України, 233 ГК України (436-15) зменшити розмір нарахованих позивачем штрафних санкцій до 10% від заявленої позивачем суми.

Звертаючись з клопотанням про застосування ч. 2 ст. 233 ГК, яка дає право суду зменшити розмір штрафних санкцій, відповідач посилався на те, що він перебуває у важкому фінансовому стані та просив врахувати ступінь виконання зобов'язань за договором на купівлю-продаж природного газу № 16-185-Б від 30.12.2015.

Частиною 1 ст. 233 ГК передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

У частині 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Крім того, зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Надавши оцінку наявному у матеріалах справи балансу (звіту про фінансовий стан відповідача) станом на 31.12.2016, суди встановили, що ДП "Газпостач" ПрАТ "Тернопільміськгаз" знаходиться у важкому фінансово-економічному стані та є збитковим.

При цьому, суди встановили, що відповідач займається пріорітетною, соціально-орієнтованою сферою господарської діяльності, спрямованою на забезпечення транспортування природного газу мешканцям міста Тернопіль та Тернопільського району, у відповідача відсутня реальна можливість впливати на своєчасність розрахунків з контрагентами, відповідно до умов договору укладеного між сторонами, відповідач отримував природній газ від позивача виключно для подальшої реалізації установам і організаціям, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а не для власних потреб.

Крім того, судами встановлено, що станом на день звернення позивача з даним позовом до суду відповідачем в повному обсязі здійснена оплата отриманого згідно з договором №16-185-Б від 30.12.2015 природного газу і заборгованість відповідача за вказаним договором відсутня.

Таким чином, оскільки зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, врахувавши наведені докази, а також факт погашення заборгованості, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку щодо зменшення нарахованої позивачем пені на 50%.

Доводи касаційної скарги про те, що важкий фінансовий стан відповідача не є винятковим випадком та підставою для зменшення неустойки, не може свідчити про помилковість висновків судів щодо наявності підстав для зменшення розміру неустойки, оскільки не було єдиним мотивом для задоволення такого клопотання, а оцінено в сукупності з іншими обставинами.

Посилання у касаційній скарзі на те, що належні до сплати штрафні санкції не є надмірно великими порівняно із збитками позивача, зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, оскільки доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, встановивши, що доводи касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судам попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального законодавства при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження, Верховний Суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для зміни чи скасування законних постанови апеляційного та рішення місцевого господарських судів.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку ст. 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.11.2018 та рішення Господарського суду Тернопільської області від 15.05.2018 у справі №921/760/17-г/5 залишити без змін.