Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л.,

Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., –

розглянувши в порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі м. Львова (далі – Управління ПФУ) справу за позовом Закритого акціонерного товариства "Транспортна компанія "Ференц і К" (далі – ЗАТ) до Управління ПФУ про визнання протиправними дій та скасування вимоги про сплату боргу,

У квітні 2006 року ЗАТ звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними дії Управління ПФУ і скасувати вимогу про сплату боргу від 3 квітня 2006 року № Ю-42, посилаючись на те, що воно зареєстроване як платник єдиного податку і на підставі статті 6 Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" (в редакції Указу Президента України від 28 червня 1999 року № 746/99 (746/99) ; далі – Указ № 727/98) не є платником збору на обов’язкове державне пенсійне страхування.

Господарський суд Львівської області постановою від 21 червня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 15 листопада 2006 року, позов задовольнив, пославшись на те, що суб’єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником збору на обов’язкове державне пенсійне страхування.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17 квітня 2007 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишив без змін.

У скарзі до Верховного Суду України Управління ПФУ порушило питання про перегляд за винятковими обставинами та скасування зазначеної ухвали у зв’язку з неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права, а саме пункту 6 Указу № 727/98 (727/98) .

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення.

Приймаючи рішення щодо позовних вимог ЗАТ, суди виходили з того, що позивач як платник єдиного податку відповідно до статті 6 Указу № 727/98 звільняється від сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, оскільки сплачує його у складі сум єдиного податку. Як зазначено судами, Управління ПФУ, вважаючи, що нормативні акти, які регулюють спрощену систему оподаткування, не відповідають спеціальному для позивача закону, може порушити питання про внесення змін чи скасування цих нормативних актів. Одночасно із прийняттям нових законів мають бути внесені зміни до інших нормативно-правових актів, щоб не виникало колізій у їх застосуванні. Оскільки на час виникнення спірних правовідносин такі зміни внесено не було і закон про спрощену систему оподаткування не прийнято, то в діях позивача вини немає.

Проте із цим висновком погодитися не можна з таких підстав. Закон України від 9 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) (далі – Закон № 1058-IV (1058-15) ) регулює відносини, що виникають між суб’єктами системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування (стаття 5). Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці правовідносини лише у випадках, передбачених зазначеним Законом, або в частині, що йому не суперечить. Виключно цим нормативно-правовим актом визначаються: принципи та структура системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які йому підлягають; перелік платників страхових внесків, їх права та обов’язки; порядок нарахування, обчислення, сплати цих внесків і стягнення заборгованості за ними.

Пунктом 1 статті 11 Закону № 1058-IV установлено, що загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях, інших відокремлених підрозділах цих підприємств, організацій, в об’єднаннях громадян, у фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності та інших осіб, включаючи юридичних та фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований чи єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством.

Згідно з пунктом 1 статті 14 зазначеного вище Закону страхувальниками зазначених осіб є їхні роботодавці, які відповідно до частини 1 статті 15 цього Закону належать до платників страхових внесків і зобов’язані на підставі пункту 6 частини 2 статті 17 цього ж нормативно-правового акта нараховувати, обчислювати та сплачувати в установлені строки й у повному обсязі страхові внески.

У статті 18 Закону № 1058-IV зазначено, що страхові внески є цільовим загальнообов’язковим платежем, який справляється на всій території України у порядку, встановленому цим Законом; вони не включаються до складу податків, інших обов’язкових платежів, з яких складається система оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Ставки, механізм справляння та пільги зі сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування встановлено Законом України від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР "Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування" (400/97-ВР) , де, як і в Законі № 1058-IV (1058-15) , не передбачено такої пільги, як звільнення від сплати цього збору для суб’єктів підприємницької діяльності, котрі перейшли на спрощену систему оподаткування.

Таким чином, страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування не входять до системи оподаткування, на них не поширюється податкове законодавство, а інше не передбачає пільги з нарахування та сплати цих внесків або звільнення від їх сплати.

Отже, обов’язок сплачувати страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування не залежить від статусу платника податку як суб’єкта підприємницької діяльності.

Згідно з пунктом 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV (1058-15) до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить йому. Положення статті 6 Указу № 727/98 про звільнення суб’єктів малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, від збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, Закону суперечить і застосуванню не підлягає.

Із вищезазначеного випливає, що суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, у зв’язку із чим їх рішення підлягають скасуванню.

На підставі наведеного та керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі м. Львова задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 17 квітня 2008 року, ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 15 листопада 2006 року та постанову Господарського суду Львівської області від 21 червня 2006 року скасувати.

У задоволенні позову Закритого акціонерного товариства "Транспортна компанія "Ференц і К" відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.