910/13366/18 Про залишення позовної заяви без розгляду - 04.03.2019 Прийняття

У жовтні 2018 року Evciler Kimya Madencilik Ve Deg Met. San.Tic.A.S (Евджілер Кімйа Маденджілік Ве Дег.Мет.Сан.Тідж.А.С.) (далі - Компанія) звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Драгпром" (далі - ТОВ "Драгпром") про визнання недійсним договору від 09.03.2016 № 001 про переробку брухту, що містить дорогоцінні метали.

25.10.2018 ТОВ "Драгпром" подало до суду заяву про закриття провадження у справі з тих підстав, що у пункті 8.3 договору від 09.03.2016 № 001 міститься арбітражне застереження про те, що всі спори, які виникають з цього договору, передаються на розгляд до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України.

15.11.2018 ТОВ "Драгпром" подало до суду письмові пояснення, у яких відповідач просив залишити позовну заяву без розгляду на підставі пункту 7 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК (1798-12) ).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2018, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.12.2018, позовну заяву Компанії залишено без розгляду з підстав, передбачених пунктом 7 частини 1 статті 226 ГПК.

З урахуванням поданої відповідачем заяви про залишення позову без розгляду до початку розгляду справи по суті та його заперечення щодо розгляду цього спору у Господарському суді міста Києва, а також наявність згоди сторін у пункті 8.3 договору від 09.03.2016 № 001 про вирішення всіх спорів та непорозумінь у Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України, відсутність доказів про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України у справі АС № 272т/2017 від 25.05.2018, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у січні 2019 року Компанія подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.12.2018 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.11.2018 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу Компанія обґрунтовує, зокрема, тим, що суд першої інстанції, з яким помилково погодився суд апеляційної інстанції, у порушення пункту 7 частини 1 статті 226, статті 177 ГПК не дослідив подані позивачем докази під час розгляду справи по суті та не визначив, чи є в цьому випадку підстави для визнання недійсним арбітражного застереження, яке міститься в договорі від 09.03.2016 № 001; посилання судів попередніх інстанцій на обставини, встановлені рішенням Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України у справі АС № 272т/2017 від 25.05.2018, не відповідають положенням частини 8 статті 75 ГПК; судами не враховано, що у арбітражному застереженні не зазначено спори про визнання недійсним договору, тому ця справа має розглядатися Господарським судом міста Києва; наявність рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України у справі АС № 272т/2017 не впливає на права Компанії звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Драгпром", заперечуючи проти її задоволення, просить судові рішення залишити без змін, наголошуючи на правильному застосуванні судами норм матеріального та процесуального права, а також встановленні обставин, за яких підстав для розгляду позову у місцевому господарському суді немає.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про міжнародне приватне право" приватноправові відносини - відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні особи; іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Відповідно до частини 1 статті 75 цього Закону підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.

У пункті 1 частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у випадку, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону (випадки виключної підсудності справ з іноземним елементом судам України).

За змістом статті 1 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном.

Статтею 2 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" передбачено, що "арбітраж" - будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.

За змістом статті 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, залишити позов без розгляду і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. У разі подання позову, зазначеного в пункті 1 цієї статті, арбітражний розгляд проте може бути розпочато або продовжено і арбітражне рішення може бути винесено, поки сперечання про підсудність чекають розв'язання в суді.

З матеріалів справи вбачається, що предметом позову Компанії є вимога про визнання недійсним договору від 09.03.2016 № 001 про переробку брухту, що містить дорогоцінні метали, укладеного між Компанією і ТОВ "Драгпром", а також арбітражного застереження, яке міститься у пункті 8.3 цього договору.

У розділі 8 цього договору визначено, що даний договір регулюється чинним матеріальним правом України (пункт 8.1); всі непорозуміння, що виникають внаслідок або у зв'язку з цим договором, повинні вирішуватися шляхом переговорів між сторонами (пункт 8.2); якщо сторони не можуть дійти згоди шляхом переговорів протягом 30 календарних днів від дня перших переговорів, то всі спори та непорозуміння належать передачі на розгляд Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України (пункт 8.3).

Ухвалою від 09.10.2018 Господарський суд міста Києва прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, постановив розгляд справи здійснити за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання, зобов'язавши сторін здійснити певні процесуальні дії.

ТОВ "Драгпром" заявило клопотання про залишення позовної заяви без розгляду на підставі пункту 7 частини 1 статті 226 ГПК, оскільки у пункті 8.3 договору від 09.03.2016 № 001 міститься арбітражне застереження про те, що всі спори, які виникають з цього договору, передаються на розгляд до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України.

За змістом статті 177 ГПК завданнями підготовчого провадження є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з'ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті. Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 185 ГПК у підготовчому засіданні суд постановляє ухвалу (ухвали) про процесуальні дії, що необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті. За результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про: залишення позовної заяви без розгляду; закриття провадження у справі; закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 226 ГПК суд залишає позов без розгляду, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.08.2018 у справі № 906/493/16 наведено правовий висновок про те, зокрема, що суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, саме при розгляді клопотання про припинення провадження у справі і направлення сторін до арбітражу повинен вирішити питання дійсності, чинності та виконуваності арбітражної угоди. У разі наявності арбітражної угоди між сторонами спору та поданого стороною відповідно до вимог ГПК (1798-12) клопотання про припинення провадження господарський суд може продовжити розгляд справи за умови встановлення у передбаченому законом порядку недійсності, втрати чинності або неможливості виконання вказаної угоди не пізніше початку розгляду справи по суті.

Наведене вище дає підстави для висновку, що при вирішенні питання залишення позову без розгляду з підстав, передбачених пунктом 7 частини 1 статті 226 ГПК, господарському суду слід встановити наявність сукупності наступних умов: існування арбітражної угоди, за якою позов у питанні, що порушене у державному суді, відноситься до компетенції Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України; від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді; встановлення судом дійсності, чинності та виконуваності арбітражної угоди.

Суд першої інстанції, залишаючи позовну заяву без розгляду ухвалою від 21.11.2018, як і суд апеляційної інстанції, який залишив зазначену ухвалу без змін, належним чином не з'ясували та не надали правової оцінки тому, чи охоплює зміст арбітражного застереження можливість передачі на вирішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України питання визнання недійсності договору від 09.03.2016 № 001, у тому числі щодо недійсності самого арбітражного застереження, яке міститься у цьому договорі, з огляду на те, що визнання договору недійсним є окремим видом захисту порушеного права чи інтересу сторони, а передумовою передачі спорів до арбітражу у даному випадку є недосягнення між сторонами зазначеного договору згоди шляхом переговорів саме з питань непорозуміння, що виникають внаслідок або у зв'язку з цим договором, тобто обмежене колом спірних питань, які можуть бути врегульовані сторонами шляхом переговорів, а отже, суди не встановили дійсні наміри сторін щодо обрання певної процедури вирішення спорів, у тому числі щодо визнання договору недійсним.

Водночас, надаючи оцінку дійсності договору від 09.03.2016 № 001, суди попередніх інстанцій обмежилися посиланням виключно на обставини, встановлені рішенням Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України у справі АС № 272т/2017 від 25.05.2018 за позовом ТОВ "Драгпром" до Компанії про відшкодування збитків, однак залишили поза увагою положення частин 4, 8 статті 75 ГПК стосовно того, що преюдицію мають обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, а обставини, встановлені рішенням третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді справи господарським судом, та не навели у судових рішеннях будь-яких інших обставин, які б свідчили про дійсність, чинність та виконуваність арбітражної угоди, визначення яких відповідно до наведених вище положень чинного законодавства є обов'язковою умовою при вирішенні питання залишення позову без розгляду відповідно до пункту 7 частини 1 статті 226 ГПК.

З огляду на зазначені обставини та зважаючи на характер правовідносин у цій справі, Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасних висновків про залишення позову без розгляду відповідно до пункту 7 частини 1 статті 226 ГПК, тому постановлені у справі судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За змістом пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до частини 6 статті 310 ГПК підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Таким чином, перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги Компанії, суд касаційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій і направлення цієї справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.