Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В.,

Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., –

розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Генеральної прокуратури України справу за позовом Сімферопольського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України в особі Головного управління Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим до Лівадійської селищної ради Автономної Республіки Крим (далі – Селищна рада) і Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Промкерам" (далі – Компанія "Промкерам"), треті особи: Ялтинське міське управління земельних ресурсів, Закрите акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", Дочірнє підприємство "Санаторій "Лівадія" Закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця", Адміністрація парків-памятників садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення "Лівадійський", "Масандрівський", "Місхорський", Державна служба заповідної справи Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Республіканський комітет екології та природних ресурсів Автономної Республіки Крим, про визнання недійсними рішення Селищної ради і договору оренди землі,

У січні 2004 року прокурор звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання недійсними: рішення 7-ї сесії 24-го скликання Селищної ради від 29 жовтня 2002 року № 44 про передачу в оренду Компанії "Промкерам" земельної ділянки за адресою: смт Лівадія, Лівадійський парк, пров. Батуріна, 12-а з рекреаційною метою; договору оренди земельної ділянки, укладеного 13 травня 2003 року між Селищною радою і Компанією "Промкерам".

Господарський суд Автономної Республіки Крим рішенням від 2 вересня 2004 року в задоволенні позову відмовив.

Постановою від 20 жовтня 2005 року Севастопольський апеляційний господарський суд рішення суду першої інстанції скасував, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17 жовтня 2006 року постанову суду апеляційної інстанції скасував, рішення суду першої інстанції залишив у силі.

У скарзі про перегляд ухвали касаційного суду за винятковими обставинами Генеральна прокуратура України просить скасувати цю ухвалу і залишити в силі постанову суду апеляційної інстанції. На обґрунтування скарги зроблено посилання на неоднакове порівняно з іншими аналогічними справами застосування судом касаційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що Вищий адміністративний суд України виніс ухвалу з порушенням норм процесуального права, а тому вона підлягає скасуванню.

Постановляючи рішення, суд касаційної інстанції виходив з того, що вирішуваний спір є справою адміністративної юрисдикції.

Такий висновок не можна визнати обґрунтованим.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС) до компетенції адміністративних судів віднесено спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

У пункті 1 частини 1 статті 3 КАС справу адміністративної юрисдикції визначено як переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Предмет спору у справі, що розглядається, становить передбачене договором право оренди земельної ділянки. Цей спір не пов’язаний із захистом прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає розгляд справи у порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини 1 статті 210 КАС Вищий адміністративний суд України є судом касаційної інстанції в адміністративних справах.

Оскаржувана ухвала винесена Вищим адміністративним судом України внаслідок неправильного застосування норм процесуального закону - з порушенням адміністративної юрисдикції, а отже, підлягає скасуванню.

Як передбачено пунктом 1 частини 1 статті 157 КАС, суд закриває провадження у справі, якщо вона не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Справа належить до компетенції господарських судів і має бути направлена на касаційний розгляд до Вищого господарського суду України, оскільки розглянута господарським апеляційним судом після набрання чинності КАС за правилами Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Керуючись статтями 157, 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу Генеральної прокуратури України задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 17 жовтня 2006 року скасувати, касаційне провадження в адміністративній справі закрити, справу направити на касаційний розгляд до Вищого господарського суду України.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.