808/709/17 Про визнання протиправною відмову у нарахуванні та виплаті особі - судді у відставці одноразової вихідної допомоги без сплати податку у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, стягнення зазначеної одноразової вихідної допомоги у зв`язку з виходом судді у відставку - 31.03.2020 Прийняття

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького окружного адміністративного суду 23 жовтня 2017 року (суддя - Прасов О.О.) та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2018 року (головуючий суддя - Чередниченко В.Є, судді: Іванов С.М., Панченко О.М.) у справі №808/709/17 за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Запорізької області, Державної судової адміністрації України, третя особа - Державна казначейська служба України, про визнання протиправною відмови та стягнення одноразової вихідної допомоги,

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив:

- визнати протиправною відмову відповідачів у нарахуванні та виплаті йому - судді у відставці одноразової вихідної допомоги без сплати податку у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою;

- стягнути з відповідачів на свою користь 258390, 00 грн одноразової вихідної допомоги у зв`язку з виходом у відставку.

Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 посилався на протиправність відмови відповідачів щодо виплати вихідної допомоги відповідно до частини першої статті 136 Закону України від 07 липня 2010 року №2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції до 01 квітня 2014 року, далі - Закон №2453-VI (2453-17) ) з тієї підстави, що на момент його звільнення вказана стаття Закону №2453-VI (2453-17) виключена відповідно до Закону України від 27 березня 2014 року №1166-VII "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" (1166-18) (далі - Закон №1166-VII (1166-18) ). На думку позивача, він має законні правомірні очікування отримати задекларовану державою в статті 136 Закону №2453-VI вихідну допомогу як один з елементів гарантії незалежності суддів. Зазначив також, що право на виплату вихідної допомоги він набув раніше - з моменту набуття права на відставку з 1997 року, як суддя який мав стаж роботи на посаді 20 років, тобто до внесення змін до законодавства, якими виключено статтю 136 із Закону №2453-VI (2453-17) .

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 лютого 2018 року у задоволені позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що позивачем реалізовано його право на відставку шляхом подачі відповідної заяви після набрання чинності Законом №1166-VII (1166-18) , яким виключено статтю 136 Закону №2453-VI, що передбачала виплату вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, тому суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у позивача права на отримання вказаної вихідної допомоги, а відтак відповідачами не вчинено будь-яких протиправних дій щодо звуження змісту та обсягу прав й інтересів позивача.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2017 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, зазначив, що законодавством, чинним на час звернення позивача із заявою про відставку та на час його звільнення, виплата вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, не передбачалась, а тому у відповідача були відсутні підстави для виплати позивачу сум зазначеної вихідної допомоги.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2017 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2018 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що судами попередніх інстанцій всупереч вимогам статті 3 Конституції України найвищою цінністю держави визнано не людину, її права та свободи, а державу та дискримінаційний для професійних суддів держави Закон №1166-VII (1166-18) в частині виключення статті 136 із Закону №2453-VI (2453-17) . Зазначає, що право на відставку набув ще у 1997 році, тобто під час дії статті 136 із Закону №2453-VI (2453-17) . Очікувана вихідна допомога, що була гарантована державою, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, є правомірними (законними) очікуваннями в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Крім цього, на переконання скаржника, дану справу необхідно передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Апеляційний суд Запорізької області подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення а рішення судів попередніх інстанцій без змін. Зазначає, що посилання позивача на те, що право на відставку у нього виникло під час дії норми статті 136 Закону №2453-VI є необґрунтованими, оскільки ОСОБА_1 не реалізував своє право на відставку під час дії цього Закону, а був звільнений вже після набрання законної сили Законом №1166-VII (1166-18) , яким виключено статтю 136 Закону №2453-VI. Зазначено, що суддя набуває право на виплату вихідної допомоги з моменту виходу у відставку, а не з моменту набуття права на відставку. На момент подання позивачем заяви про відставку та на час виходу у відставку чинним законодавством України не було передбачено право на виплату вихідної допомоги, а тому, враховуючи конституційний принцип незворотності дії нормативно-правових актів у часі, у відповідача не було правових підстав для виплати такої допомоги.

Державна судова адміністрація України також скористалася своїм правом та надіслала до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень, зазначила, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для їх скасування відсутні.

Рух касаційної скарги

29 травня 2018 року вказана касаційна скарга надійшла до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду.

За наслідками автоматизованого розподілу касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: судді-доповідача Білоуса О.В., суддів Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.

Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 31 травня 2019 року, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача у цій справі, призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.

За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 05 червня 2019 року касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Соколову В.М., суддям Єресько Л.О., Загороднюку А.Г.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 з 28 травня 1979 по червень 1982 року працював народним суддею Харківського районного народного суду Харківської області, з червня 1982 року по лютий 1986 року - народним суддею Дергачівського районного народного суду Харківської області, з лютого 1986 року по квітень 1989 року - суддею Харківського обласного суду, а з 19 серпня 1991 року по 20 вересня 2016 року працював суддею Запорізького обласного суду, який 11 жовтня 2001 року перейменований на Апеляційний суд Запорізької області.

Такі відомості містяться й у Рішенні Вищої ради юстиції №1651/0/15-16 від 21 липня 2016 року "Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду Запорізької області у зв`язку з поданням заяви про відставку". Постановою Верховної Ради України від 08 вересня 2016 року №1515-VІІІ "Про звільнення суддів" (1515-19) ОСОБА_1 звільнено з посади судді Апеляційного суду Запорізької області у зв`язку з поданням заяви про відставку.

На підставі наказу голови Апеляційного суду Запорізької області від 20 вересня 2016 року за №81-к суддю ОСОБА_1 відраховано зі складу суддів 20 вересня 2016 року у зв`язку з виходом у відставку.

На звернення позивача щодо нарахування та виплати вихідної допомоги Апеляційний суд Запорізької області листом від 10 лютого 2017 року №08-02/17вих повідомив про відсутність правових підстав для нарахування та виплати позивачу вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням у відставку. Відмова мотивована тим, що Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" (1166-18) виключено статтю 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що надавала судді право на вихідну допомогу при виході у відставку у зв`язку з чим до бюджету та кошторису не закладалися видатки для виплати вихідної допомоги суддям, які звільняються у відставку.

Листом від 10 лютого 2017 року №Ш114-17-128/17 Державна судова адміністрація України також повідомила позивача про відсутність правових підстав для нарахування та виплати йому вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням у відставку.

Вважаючи протиправними відмови відповідачів щодо нарахування та виплати вихідної допомоги, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року №460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 109 Закону №2453-VI (у редакції до 01 квітня 2014 року) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.

Водночас, за правилами частин другої та шостої статті 111 зазначеного Закону (у редакції до 01 квітня 2014 року) питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок. Повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України. Законом №1166-VII (1166-18) , який набрав чинності 01 квітня 2014 року, внесено зміни до Закону №2453-VI (2453-17) , а саме, виключено статтю 136 вказаного Закону, в якій зазначалось, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (v001p710-99) зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, в даному випадку, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача з посади судді.

Згідно фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 звільнено у відставку на підставі постанови Верховної Ради України 08 вересня 2016 року, тобто у той час, коли вже не існувало права на вихідну допомогу, яка передбачена статтею 136 Закону №2453-VI.

Зважаючи на те, що на момент виходу позивача у відставку - дату прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення його з посади судді, положення статті 136 Закону № 2453-VI втратили чинність, у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

При цьому, Верховний Суд зауважує, що відмова відповідачів у виплаті вихідної допомоги не є звуженням змісту та обсягу прав позивача, оскільки законодавство, чинне на момент виходу його у відставку, виплату такої допомоги не передбачало.

Водночас, колегія суддів зазначає, що у рішенні від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів та не має постійного характеру.

Крім того, рішення щодо неконституційності Закону №1166-VII (1166-18) , в частині виключення статті 136 із Закону №2453-VI (2453-17) , Конституційним Судом України не приймалося.

Враховуючи, що на момент винесення постанови Верховної Ради України №1515-VІІІ (1515-19) про звільнення позивача із посади судді норми статті 136 Закону №2453-VI, які гарантували виплату суддям вихідної допомоги у разі виходу у відставку, були виключені, суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків про відсутність підстав для виплати позивачу такої допомоги.

Посилання позивача на те, що очікувана вихідна допомога, яка була гарантована державою у статті 136 Закону №2453-VI в редакції, чинній під час його перебування на посаді судді та на момент набуття ним права на відставку (1997 рік), відповідно до практики Європейського суду з прав людини є правомірними (законними) очікуваннями в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини однією з визначальних обставин, за яких легітимні очікування можуть охоронятися статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , є законодавче закріплення права особи на отримання спірного майна (коштів, соціальних виплат тощо) або коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. Разом з тим, не можна вважати законним очікування, коли у національному законодавстві існує неоднозначність у тлумаченні норми права та з приводу цього існує судовий спір.

Враховуючи те, що на момент звільнення позивача з посади судді, у національному законодавстві не існувало норми, яка передбачала виплату вихідної допомоги, підстави стверджувати про порушення статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) - відсутні.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 05 квітня 2018 року у справі №808/826/17, від 19 грудня 2019 року у справі №824/883/16-а, від 06 березня 2019 року у справі №815/1013/16, від 21 лютого 2020 року у справі №823/1634/17.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що постанова Запорізького окружного адміністративного суду 23 жовтня 2017 року та постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2018 року ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені у касаційній скарзі не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.

Щодо клопотання скаржника про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з тих підстав, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, Верховний Суд зазначає таке.

Згідно з частинами п`ятою, шостою статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, крім випадків, якщо:

1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної юрисдикції;

2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах;

3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

За змістом наведеної норми права вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням змісту спірних правовідносин та їх предмету правового регулювання оцінює наявність виключної правової проблеми та необхідність передачі справи для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Проаналізувавши зазначені скаржником підстави, якими заявник обґрунтовує необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Суд дійшов висновку про відсутність у спірних відносинах виключної правової проблеми, такі правовідносини врегульовано нормами права, та в повній мірі дозволяють вирішити спір.

Щодо формування єдиної правозастосовної практики то необхідно зазначити, що таке формування необхідне у разі наявності різної судової практики з одного й того ж питання. Колегія суддів звертає увагу, що Верховним Судом неодноразово надавалася оцінка правовідносинам, подібним до тих, які склалися у межах розгляду цієї справи, про що й зазначено у тексті цієї постанови.

З урахуванням викладеного, клопотання ОСОБА_1 про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду задоволенню не підлягає.

За частиною першою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Частиною другої цієї статті встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Зважаючи на межі касаційного перегляду справи та повноваження касаційного суду на цій стадії достатніх та обґрунтованих підстав для того, щоб вважати висновки судів в цій справі помилковими, немає і аргументи позивача їх не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №460-IX та статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду - відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду 23 жовтня 2017 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2018 року у справі №808/709/17 - залишити без змін.