912/2750/18 Про стягнення неустойки, річних та інфляційної суми заборгованості за неналежне виконання зобов`язань з оплати вартості товару, отриманого за договором поставки - 10.12.2019 Прийняття

1.1. У жовтні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Смарт Імпекс" (далі - ТОВ "Смарт Імпекс") звернулося до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Об`єднання Дніпроенергобудпром" (далі - ТДВ "Об`єднання Дніпроенергобудпром") про стягнення 114 066,44 грн - 3 % річних за користування чужими грошовими коштами та 956 971,49 грн інфляційних втрат за період із січня 2014 року по 18.09.2018.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань з оплати вартості товару, отриманого за договором поставки від 04.01.2013 № 04/01/13, у сумі 804 993,27 грн, яка стягнута з відповідача згідно з рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 05.04.2018 у справі № 912/3670/16, яке набрало законної сили.

1.2. У відзиві на позов ТДВ "Об`єднання Дніпроенергобудпром" заперечило проти позову, просило відмовити у його задоволенні, акцентувало на необґрунтованості та недоведеності позовних вимог, помилковості здійсненого ТОВ "Смарт Імпекс" розрахунку заявлених до стягнення сум. Водночас товариство просило застосувати позовну давність.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 08.02.2019 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 255 281,14 грн інфляційних втрат, 61 543,21 грн - 3 % річних, 4 752,36 грн судового збору. У решті позову відмовлено.

Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позову в частині стягнення з ТДВ "Об`єднання Дніпроенергобудпром" 3 % річних та інфляційних втрат за період із 01.03.2016 (дати набуття позивачем права вимоги згідно з договором про відступлення права вимоги від 01.03.2016, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна інноваційна компанія" (далі - ТОВ "Будівельна інноваційна компанія") - первісним кредитором, і ТОВ "Смарт Імпекс" - новим кредитором) до 17.09.2018. Суд визнав, що позивач не пропустив позовну давність за вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних за період нарахування із 01.03.2016 по 17.09.2018. Суд першої інстанції також зазначив, що оскільки фактичне надходження грошових коштів на рахунок позивача відбулося 18.09.2018, безпідставним є нарахування 3 % річних за цей день, коли зобов`язання було виконано. Водночас місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність у позивача права вимагати від відповідача сплати 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за період із січня 2014 року по березень 2016 року, у зв`язку з чим відмовив у цій частині позову з підстав необґрунтованості позовних вимог у такій частині і не застосував до цих вимог позовну давність.

2.2. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 20.05.2019 рішення Господарського суду Кіровоградської області від 08.02.2019 скасовано. Прийнято нове рішення, згідно з яким стягнуто з відповідача на користь позивача 114 066,44 грн - 3 % річних і 956 971,49 грн інфляційних втрат, а також 16 065,57 грн судових витрат за розгляд позову, 24 098,35 грн судових витрат за розгляд апеляційної скарги і 10 000,00 грн витрат на правову допомогу.

Апеляційний господарський суд зазначив, що позивач правомірно вимагає стягнення з відповідача спірних сум інфляційних втрат і 3 % річних за заявлений позивачем період, оскільки таке право не обмежено строком, а факт неналежного виконання боржником зобов`язання є встановленим, підтвердженим рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 05.04.2018 у справі № 912/3670/16, не заперечує цього факту і відповідач, який остаточно сплатив суму боргу 18.09.2018.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із висновками господарських судів попередніх інстанцій, ТДВ "Об`єднання Дніпроенергобудпром" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.05.2019 і рішення Господарського суду Кіровоградської області від 08.02.2019, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Зокрема, скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку, порушив норми матеріального права, а саме положення статті 267 Цивільного кодексу України, не врахував, що відповідно до статей 257, 267, 277 цього Кодексу позовна давність щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат обмежується трьома роками; відповідач заявив про застосування позовної давності, натомість суд апеляційної інстанції стягнув з відповідача на користь позивача спірні суми 3 % річних та інфляційних втрат за період 4 роки 9 місяців, обставин переривання позовної давності суд апеляційної інстанції не установив. Крім того, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції, не постановляючи відповідної ухвали, не заслухавши думки відповідача, витребував у позивача копію договору від 04.03.2016 про внесення змін до договору про відступлення права вимоги від 01.03.2016 і долучив її до матеріалів справи, чим порушив принцип змагальності сторін.

Скаржник також наголошує, що суд апеляційної інстанції не врахував наявності публічного арешту на все рухоме майно ТОВ "Будівельна інноваційна компанія" та відсутності згоди обтяжувача на перехід арештованих прав на отримання грошових коштів до ТОВ "Смарт Імпекс".

На думку ТДВ "Об`єднання Дніпроенергобудпром", позивач не навів підстав для стягнення спірних нарахувань згідно з договором про відступлення права вимоги від 01.03.2016.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Смарт Імпекс" просить залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін як законну та обґрунтовану, а касаційну скаргу - без задоволення; вважає, що позивач у цьому випадку не пропустив позовну давність, позов про стягнення з відповідача спірних сум 3 % річних та інфляційних втрат за заявлений позивачем період апеляційний господарський суд задовольнив обґрунтовано.

4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно частково задовольнити з таких підстав.

4.2. Як установили господарські суди попередніх інстанцій та свідчать матеріали справи, 04.01.2013 між ТОВ "Будівельна інноваційна компанія" - постачальником і заводом конструкцій швидкомонтованих будівель ТДВ "Об`єднання Дніпроенергобудпром" - покупцем укладено договір поставки № 04/01/13, за умовами якого постачальник зобов`язався передати, а покупець - прийняти та оплатити будівельні матеріали, зазначені у доповненні до договору.

Згідно з додатковою угодою від 01.08.2013 № 1 до цього договору поставки внесено зміни, зокрема викладено його пункт 4.1 у такій редакції: "покупець проводить оплату всіх партій поставленого товару за договором упродовж календарного року на поточний рахунок постачальника, але не пізніше 31 грудня 2013 року".

01.03.2016 між ТОВ "Будівельна інноваційна компанія" - первісним кредитором і ТОВ "Смарт Імпекс" - новим кредитором укладено договір про відступлення права вимоги, за умовами якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредиторові, і стає кредитором за договором поставки від 04.01.2013 (основний договір), укладеним між первісним кредитором і заводом конструкцій швидкомонтованих будівель ТДВ "Об`єднання Дніпроенергобудпром"; за цим договором новий кредитор одержує права (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання всіх зобов`язань за основним договором.

04.03.2016 між ТОВ "Будівельна інноваційна компанія" - первісним кредитором і ТОВ "Смарт Імпекс" - новим кредитором укладено договір про внесення змін до договору про відступлення права вимоги від 01.03.2016, згідно з яким доповнено пункт 1 договору "Предмет договору" такими підпунктами:

"1.3. До нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі і на умовах, що існують на момент переходу цих прав. Так, за цим договором новий кредитор набуває право вимагати від боржника реального та належного виконання наступних обов`язків: сплату заборгованості за договором поставки від 04.01.2014 у сумі 858 790,00 грн, у т.ч. ПДВ; сплату неустойки за договором поставки від 04.01.2014 за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань.

1.4. Первісний кредитор підтверджує дійсність переданої новому кредиторові вимоги.

1.5. Після передачі новому кредиторові оригіналів всіх документів, підтверджуючих право вимоги, до нового кредитора переходить право вимагати (замість первісного кредитора) від боржника належного виконання всіх зобов`язань за основним договором.

1.6. До нового кредитора також переходять інші права, які забезпечують зобов`язання боржника".

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 05.04.2018 у справі № 912/3670/16 позов ТОВ "Смарт Імпекс" до ТДВ "Об`єднання Дніпроенергобудпром" в особі заводу конструкцій швидкомонтованих будівель, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - ТОВ "Будівельна інноваційна компанія", про стягнення з ТДВ "Об`єднання Дніпроенергобудпром" 804 993,27 грн заборгованості задоволено повністю; стягнуто з ТДВ "Об`єднання Дніпроенергобудпром" на користь ТОВ "Смарт Імпекс" 804 993,27 грн заборгованості.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.09.2018 у справі № 912/3670/16 рішення Господарського суду Кіровоградської області від 05.04.2018 залишено без змін із тих самих підстав.

4.3. Як свідчать матеріали справи та установили суди, предметом позову у цій справі є вимога ТОВ "Смарт Імпекс" до ТДВ "Об`єднання Дніпроенергобудпром" про стягнення 114 066,44 грн - 3 % річних і 956 971,49 грн інфляційних нарахувань за період із січня 2014 року по 18.09.2018.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 зазначеного Кодексу, зокрема на підставі договорів та правочинів.

За змістом статей 524, 533 цього Кодексу грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошовій одиниці України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті).

5.2. Згідно зі статтею 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом (стаття 513 зазначеного Кодексу).

Водночас у статті 514 Цивільного кодексу України унормовано, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, у розумінні наведених положень законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки стосовно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. При відступленні права вимоги не відбувається припинення зобов`язання, а лише змінюється кредитор у відповідному зобов`язанні.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 цього Кодексу).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

У статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Водночас правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості врегульовано статтею 625 Цивільного кодексу України, за змістом якої боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 зазначеного Кодексу, згідно з яким нарахування процентів безпосередньо пов`язано із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього ж Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц).

Разом із цим правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

5.3. Як свідчать матеріали справи, встановив місцевий господарський суд і не спростував суд апеляційної інстанції, право вимоги у ТОВ "Смарт Імпекс" до ТДВ "Об`єднання Дніпроенергобудпром" виникло на підставі договору про відступлення права вимоги від 01.03.2016, укладеного між ТОВ "Смарт Імпекс" і ТОВ "Будівельна інноваційна компанія" (первісним кредитором), який є постачальником за договором поставки від 04.01.2013.

Отже, як наголосив місцевий господарський суд, ТОВ "Смарт Імпекс" набуло прав первісного кредитора за основним договором із 01.03.2016; боржник (відповідач) зобов`язань за договором поставки належним чином не виконав; вартості отриманої продукції своєчасно не сплатив, що також підтверджується судовим рішенням у справі № 912/3670/16, згідно з яким суд стягнув з відповідача на користь позивача 804 993,27 грн заборгованості за договором поставки від 04.01.2013; інфляційні нарахування на суму боргу та 3 % річних є наслідком прострочення боржником виконання грошового зобов`язання і право кредитора вимагати стягнення цих сум до повного виконання зобов`язання передбачено у статті 625 Цивільного кодексу України.

Зважаючи на викладені положення законодавства та встановлені судом першої інстанції обставини, правових підстав для стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за період із січня 2014 року до березня 2016 року (часу набуття позивачем права вимоги), як правильно зазначив місцевий господарський суд, немає, у зв`язку з чим суд правомірно відмовив у цій частині позову з підстав необґрунтованості, наведених у ній позовних вимог, та не застосував до цих вимог позовну давність, про що заявив відповідач.

Господарський суд першої інстанції здійснив перерахунок заявлених до стягнення сум і правомірно урахував, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається у період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань і 3 % річних (постанови Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 922/1008/16, від 14.08.2019 у справі № 920/200/16, від 27.05.2019 у справі № 910/20107/17), що, окрім іншого, помилково залишив поза увагою суд апеляційної інстанції під час ухвалення постанови у справі. Отже, суд першої інстанції визнав обґрунтованим стягнення з відповідача 255 281,14 грн інфляційних втрат за період із березня 2016 року по серпень 2018 року та 61 543,21 грн - 3 % річних за період із 01.03.2016 по 17.09.2018. Суд також установив, що позивач не пропустив позовну давність за вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних за зазначений період.

Колегія суддів зазначає, що апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, встановленого місцевим господарським судом не спростував, тому дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача спірних нарахувань у повному обсязі.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.2. Згідно з пунктом 4 статті 308 та статею 312 цього Кодексу суд касаційної інстанції має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині. Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

6.3. Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постанову Центрального апеляційного суду від 20.05.2019 необхідно скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Оскільки постанову суду апеляційної інстанції необхідно скасувати, а законне рішення місцевого господарського суду залишити в силі, правових підстав для поновлення виконання постанови апеляційного господарського суду, зупинення виконання якої здійснено згідно з ухвалою Верховного Суду від 02.07.2019 у цій справі, немає.