907/868/17 Про стягнення заборгованості по орендній платі - 11.12.2018 Прийняття

11 грудня 2017 року Фізичні особи-підприємці Орос Василь Юрійович, Орос Оксана Степанівна, Орос Богдан Васильович, Орос Наталія Миколаївна та Орос Мар'яна Іванівна звернулися до Господарського суду Закарпатської області з позовом до відповідача Ужгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області про стягнення 779 547,40 грн.

З урахуванням заяви про зменшення позовних вимог (б/н від 12 лютого 2018 року) позивачі просили суд стягнути з Ужгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області на їх користь 777 017,68 грн., а саме: на користь ФОП Орос Василя Юрійовича 138 570,74 грн., в тому числі: 108 302,17 грн. - заборгованості по орендній платі; 4 540,62 грн. - річних за користування чужими коштами; 3 086,34 грн. - пені; 22 641,61 грн. - інфляційних втрат; на користь ФОП Орос Оксани Степанівни 184 760,98 грн., в тому числі: 144 402,89 грн. - заборгованості по орендній платі; 6 054,16 грн. - річних за користування чужими коштами; 4 115,12 грн. - пені та 30 188, грн. - інфляційних втрат; на користь ФОП Орос Богдана Васильовича 84 164 грн., в тому числі: 65 087,87 грн. боргу по орендній платі; 2 904,71 грн. - річних за користування чужими коштами; 1 714,63 грн. - пені; 14 456,79 грн. - інфляційних втрат; на користь ФОП Орос Наталії Миколаївни 184 760,98 грн., в тому числі: 144 402,89 грн. боргу по орендній платі; 6 054,16 грн. - річних за користування чужими коштами; 4 115,12 грн. - пені; 30 188,81 грн. - інфляційних втрат; на користь ФОП Орос Мар'яни Іванівни 184 760,98 грн., в тому числі: 144 402,89 грн. боргу по орендній платі; 6 054,16 грн. - річних за користування чужими коштами; 4 115,12 грн. - пені; 30 188,81 грн. - інфляційних втрат.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 16.04.2018, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.08.2018, позов задоволено повністю.

Рішення судів мотивовані тим, що правовідносини сторін у спірний період ґрунтувалися на умовах укладеного договору оренди від 31.12.2015 року, до якого не було внесено змін у встановленому порядку та який не був визнаний недійсним, відтак, сторони мали належало виконувати зобов'язання відповідно до визначених цим договором умов.

Суди, відповідно до приписів ч.4 ст. 75 ГПК України, прийняли до уваги, що рішенням Господарського суду Закарпатської області від 11.10.2017 року у справі №907/368/16 (за результатами нового розгляду), яке набрало законної сили, встановлено, що обставини реорганізації відповідача, зменшення видатків на його утримання, на які відповідач посилається і в даній справі, не визнані такими, що могли слугувати підставою для внесення змін до договору за рішенням суду. Одночасно, суди зазначали, що вивільнення орендарем до закінчення строку дії договору орендованих приміщень, на яке як на підставу заперечень проти позовних вимог сплати орендної плати посилається відповідач, є по своїй суті односторонньою зміною договору, яка не відповідає приписам закону, оскільки можливість її не передбачена ні договором, ні законом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

24. Не погоджуючись з вказаними рішеннями, Ужгородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Закарпатської області подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

25. Скаржник обґрунтовує свої доводи касаційної скарги наступним:

- заяви позивачів про збільшення та зменшення позовних вимог, в порушення ст. 182 ГПК України, не розглядались в судовому засіданні. Крім того, на думку скаржника, такі заяви направлені на одночасну зміну предмету та підстав позову.

- умовами договору оренди передбачено право орендаря на зменшення обсягу послуг та загальної вартості договору залежно від реального фінансування видатків, при цьому, скаржник посилається на постанову КМУ від 16.12.2015 року №1055 "Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України" (1055-2015-п) та наказ Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 05.01.2016 року №3 "Про затвердження голів комісій з припинення юридичних осіб", відповідно до яких припинено діяльність управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді, шляхом злиття з управлінням Пенсійного фонду України в Ужгородському районі Закарпатської області та створено Ужгородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Закарпатської області - відповідача у даній справі. За словами скаржника, в результаті такої реорганізації відбулося зменшення фінансування видатків відповідача, що відповідно до п.6.2.3 договору оренди, надає йому право на зменшення обсягу послуг та загальної вартості договору. Враховуючи наведене, відповідач ініціював внесення змін до договору оренди в судовому порядку (справа №907/368/16), та поступово вивільняв орендовані приміщення, попередивши про це орендодавців та зафіксувавши вивільнення актами прийому-передачі приміщень, складеними комісією відповідача за участю представника управління капітального будівництва Ужгородської міської ради.

- рахунки про оплату орендної плати, пред'явлені позивачами за червень-листопад 2016 року, скаржник повертав без оплати, оскільки останні неналежно оформлені, а саме - в них не було враховано вивільнені орендарем приміщення.

- скаржник вважає неправомірним стягнення процентів річних у відповідності до ст. 625 ЦК України, оскільки сторонами у договорі не встановлено розмір процентів за користування чужими коштами.

Позиція позивачів, викладена у відзиві на касаційну скаргу

Відповідачі вважають касаційну скаргу необґрунтованою, а прийняті по справі рішення такими, що прийняті у відповідності до норм процесуального права та вірним застосуванням норм матеріального права, у зв'язку з чим просять оскаржувані рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Позиція Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

Верховний Суд, здійснивши перегляд судових рішень у справі на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах доводів та вимог касаційної скарги, погоджується із висновками суду першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення позовних вимог та стягнення з Ужгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області на користь відповідачів 777 017,68 грн., що включає заборгованість по орендній платі, 3% річних за користування чужими коштами, пеню та інфляційні втрати.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачами та Управлінням Пенсійного фонду України в м. Ужгороді (правонаступником якого є Ужгородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Закарпатської області) укладено договір №75/15 оренди нерухомого майна (оренда нежитлового приміщення) код - 68.20, відповідно до умов якого, орендодавці зобов'язалися передати в строкове платне користування для здійснення орендарем його статутної діяльності нежитлове приміщення, що становить окрему будівлю по вул. Швабській, 12 Б у м. Ужгороді, загальною площею 1 260 кв. м, яка перебуває у спільній частковій власності орендодавців: Орос Василя Юрійовича - 232 кв. м, Орос Оксани Степанівни - 298 кв. м, Орос Богдана Васильовича - 134 кв. м, Орос Наталії Миколаївни - 298 кв. м та Орос Мар'яни Іванівни - 298 кв. м (п.п.1.1, 1.2 Договору).

Умовами договору встановлено, що з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року ціна договору складає 1 512 000 грн., в т.ч. по 126 000 грн. за кожний місяць оренди. Орендодавці між собою встановили частки із загальної суми орендної плати, а саме: Орос В.Ю. - 18%, Орос О.С. - 24%, Орос Б.В. - 10%; Орос Н.М. - 24% та Орос М.І. - 24%.

Сторони погодили, що ціна договору оренди може бути зменшена за взаємною згодою сторін у разі зменшення фактичних обсягів наданих послуг (п.3.2 Договору).

Відповідно до п.п.4.2, 4.3 Договору орендна плата здійснюється орендарем у безготівковому порядку щомісячними перерахуваннями відповідної суми на поточні рахунки орендодавців протягом 10 банківських днів з дня пред'явлення орендодавцями відповідних рахунків на оплату послуг.

Згідно з п.5.1 Договору строк надання послуг - з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року включно; приміщення повертається із оренди по акту прийому-передачі. Орендар звільняє орендовані приміщення до 15 січня 2017 року і повертає орендодавцям по акту прийому-передачі. У випадку своєчасного підписання договору оренди на новий термін акт прийому-передачі приміщення не складається і орендар приміщення не звільняє.

Умовами договору передбачено право орендаря зменшувати обсяг послуг та загальну вартість договору залежно від реального фінансування видатків, попередивши про таке зменшення орендодавців за 30 днів, і в такому разі сторони договором про зміни вносять зміни до цього договору (п.6.2.3); а також право орендаря на протязі двох днів повернути рахунок орендодавцям без здійснення оплати в разі його неналежного оформлення (неправильність реквізитів, відсутність у передбачених випадках печатки, підписів тощо) (п.6.2.4).

Пунктом 7.4 Договору передбачено, що за порушення строків оплати наданих послуг орендар сплачує на користь орендодавців пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення оплати, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п.11.8 Договору реорганізація орендодавців або орендаря не тягне за собою припинення дії договору і останній зберігає свою силу для їх правонаступників.

Судами також встановлено, що Управління Пенсійного фонду України у м. Ужгороді (попередник відповідача) прийняло в оренду вищенаведені приміщення згідно акту прийому-передачі приміщення від 01.01.2010 року, оскільки сторони до укладення договору від 31.12. 2015 року уже перебували у договірних відносинах на підставі раніше укладених договорів оренди у період з 2010 року.

У відповідності до постанови Кабінету Міністрів України №1055 від 16 грудня 2015 року "Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України" (1055-2015-п) відбулася реорганізація територіальних органів Пенсійного фонду України, в т.ч. відповідно до наказу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №3 від 05 січня 2016 року "Про затвердження голів комісій з припинення юридичних осіб" припинено діяльність Управління Пенсійного фонду України у м. Ужгороді, шляхом злиття з Управлінням Пенсійного фонду України в Ужгородському районі Закарпатської області та створено Ужгородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Закарпатської області (відповідач у справі), яке є правонаступником Управління Пенсійного фонду України у м. Ужгороді.

Ужгородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Закарпатської області, посилаючись на зменшення фінансування видатків, ініціювало внесення змін до договору оренди в частині зменшення загальної площі оренди з 16 травня 2016 року до 768 кв. м та з 15 липня 2016 року - до 34,3 кв. м, шляхом відповідного вивільнення орендарем орендованих приміщень у зазначені строки та відповідного зменшення ціни договору.

Сторони не досягли погодження з наведених питань, тому спір вирішувався у судовому порядку в межах справи № 907/368/16 за первісним позовом Ужгородського об'єднаного управління ПФУ Закарпатської області про зобов'язання внести зміни у договір оренди та за зустрічним позовом фізичних осіб-підприємців Орос В.Ю., Орос О.С., Орос Н.М. та Орос М.І. до Ужгородського об'єднаного управління ПФУ Закарпатської області, м. Ужгород про стягнення 115 442,61 грн.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 11.10. 2017 у справі №907/368/16, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.12. 2017, у задоволенні первісного позову управління ПФУ про внесення змін у договір оренди відмовлено повністю, зустрічний позов задоволено частково.

Протягом червня-листопада 2016 року позивачі пред'являли щомісяця відповідачу рахунки на оплату орендної плати, проте, відповідач повертав такі рахунки без оплати, з посиланням на те, що останні неналежно оформлені, оскільки в них не було враховано вивільнені орендарем приміщення.

Вищезазначені обставини стали підставою для звернення Фізичних осіб-підприємців Орос В.Ю., Орос О.С., Орос Б.В., Орос Н.М. та Орос М.І. з цим позовом до суду про стягнення з Ужгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області про стягнення 777 017,68 грн., що включає в себе заборгованість по орендній платі за червень-листопад 2016 року, пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

Згідно з ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч.1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Ч.1, ч.5 ст. 762 ЦК України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 ст. 795 ЦК України встановлено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Частина 2 ст. 218 ГК України та ст. 617 ЦК України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання.

Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що відносини сторін у цій справі у спірний період - з червня по листопад 2016 року регулювалися умовами договору оренди в редакції від 31.12.2015, до якого не було внесено змін та який не був визнаний недійсним, при цьому, відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання зі сплати орендної плати за червень-листопад 2016 року.

Разом з тим, судами встановлено, що у спірний період орендарем, відповідно до вимог ч.2 ст. 795 ЦК України, не було повернуто предмет договору оренди на підставі акта підписаного обома сторонами договору.

Суди правомірно відхилили твердження відповідача про відмову позивачів щодо підписання актів приймання - передачі вивільнених приміщень, посилаючись на практику Верховного Суду України від 20.03.2012 року у справі №1/5005/5719/2011, зазначаючи, що у разі ігнорування орендодавцем пропозиції орендаря про підписання акта приймання-передачі майна, орендар на підтвердження виконання зобов'язання за договором найму вправі в судовому порядку вимагати прийняття від нього майна, яке було предметом договору, та отримання документа (акта) про таке прийняття як підтвердження виконання ним зобов'язання, проте орендар таких дій не вчинив, протилежне відповідачем не доведено.

У пункті 4 додатку №1 до договору оренди сторонами погоджено, що датою припинення нарахування орендної плати вважається дата підписання обома сторонами акта прийому-передачі про повернення приміщення від орендаря до орендодавців.

Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі за період з червня по листопад 2016 року.

Крім того, відповідно до частин 1, 3 ст. 549 ЦК України та частини 1 ст.230 ГК України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За змістом частин 4, 6 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною шостою ст. 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п.7.4 договору оренди за порушення строків оплати наданих послуг орендар сплачує на користь орендодавців пеню в розмірі 0,5 % від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення оплати, але не більше подвійної облікової ставки Нацбанку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

З урахуванням наведеного, суди, встановивши факт невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором оренди, дійшли правомірного висновку щодо наявності правових підстав для стягнення на користь позивачів пені за невиконання відповідачем свого зобов'язання з оплати орендної плати.

Крім вимоги щодо стягнення з відповідача суми основного боргу та пені, позивачами на підставі ст. 625 ЦК України заявлено вимогу про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, які правомірно задоволені судами.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, судами вірно зазначено, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

З огляду на встановлення судом порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання, вимога позивачів про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, у відповідності до розрахунків позивачів є обґрунтованою.

При цьому, Суд відхиляє посилання скаржника щодо неправомірного стягнення з відповідача процентів річних, на підставі ст. 625 ЦК України, оскільки сторонами у договорі не встановлено розмір процентів за користування чужими коштами.

Суд зазначає, що у відповідності до вимог ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, повинен повернути не лише суму основного боргу, а і, на вимогу кредитора, додаткову суму, розмір якої визначається у відсотковому відношенні до простроченої суми, а саме 3% (якщо інше не встановлено умовами договору) - так звані проценти річних, що за своєю правовою природою є процентами за користування чужими коштами.

Суд також критично оцінює посилання скаржника на те, що заяви позивачів про збільшення та зменшення позовних вимог, в порушення ст. 182 ГПК, не розглядались в судовому засіданні. Заява позивачів про збільшення позовних вимог від 16 січня 2018 року розглядалась судом в судовому засіданні 16 січня 2018 року, що підтверджується відповідним протоколом та висвітлено в ухвалі суду від 16 січня 2018 року; заява позивачів про зменшення позовних вимог від 12 лютого 2018 року розглядалась судом в судовому засіданні 12 лютого 2018 року та 14 березня 2018 року, що підтверджується відповідними протоколами судових засідань.

Суд відхиляє довід скаржника, що заяви позивачів про збільшення та зменшення позовних вимог направлені на одночасну зміну предмету та підстав позову. Заяви за своїм змістом становили вимогу про збільшення та зменшення суми заборгованості за спірним договором оренди, яка підлягала стягненню, тобто у даному випадку, мало місце встановлення нової ціни позову, що не суперечить вимогам процесуального закону.

Щодо посилань скаржника на п.6.2.3 договору оренди, яким передбачено право орендаря на зменшення обсягу послуг та загальної вартості договору залежно від реального фінансування видатків та постанову КМУ від 16.12.2015 року №1055 "Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України" (1055-2015-п) і наказ Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 05.01.2016 року №3 "Про затвердження голів комісій з припинення юридичних осіб", та на обставини зменшення фінансування видатків відповідача в цілому, судам вірно зазначено, що наведені вище обставини були предметом дослідження у справі №907/368/16, за результатами розгляду якої рішенням Господарського суду Закарпатської області від 11.10.2017 відмовлено відповідачу у задоволенні позовних вимог щодо внесення змін до договору оренди, при цьому, судами у зазначеній справі встановлено, що обставини реорганізації відповідача, зменшення видатків на його утримання, на які відповідач посилається і в даній справі, не є такими обставинами, які могли б слугувати підставою для внесення змін до договору за рішенням суду.

Відповідно до ч.ч.4, 5 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Факти, передбачені наведеною нормою, мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, позаяк їх вже встановлено у рішенні, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву законність судового акта, який вступив в законну силу.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Отже, преюдиціальні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення у вказаній справі.

Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Відтак, враховуючи, що задоволення позовних вимог знаходиться у прямій залежності від встановлення наявності підстав для зменшення обсягу послуг та загальної вартості договору, суди попередніх інстанцій, враховуючи преюдиціальні факти, встановлені у рішенні у справі №907/368/16, яке набрало законної сили, дійшли обґрунтованого та правомірного висновку про відсутність підстав для внесення змін в укладений між сторонами договір оренди та відповідно звільнення відповідача від виконання свого обов'язку щодо сплати орендної плати згідно укладеного між сторонами договору оренди від 31.12.2015.

Отже, зміни до договору внесені не були, відтак, відповідач повинен виконати свої зобов'язанні у відповідності до умов договору, які погоджені сторонами під час його укладення.

Разом з цим, Суд відхиляє твердження скаржника про вивільнення частини приміщень у період, за який пред'явлено до стягнення орендну плату, оскільки в матеріалах справи відсутні, а відповідачем суду не надано актів приймання передачі приміщень, що були предметом договору оренди, підписаних обома сторонами договору.

Вивільнення відповідачем орендованих приміщень, у даному випадку, свідчить лише про намір відповідача в односторонньому порядку внести зміни в укладений між сторонами договір оренди, проте не звільняє останнього від виконання свого обов'язку зі сплати орендної плати, встановленої умовами чинного договору.