910/16288/18 Про спонукання до виконання умов мирової угоди - 22.10.2019 Прийняття

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 18.10.2019 № 29.3-02/3100 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 910/16288/18 у зв`язку із запланованим відрядженням судді Вронської Г.О.

Згідно із витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 18.10.2019 для розгляду справи № 910/16288/18 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у наступному складі: головуючий - Губенко Н.М., судді: Кролевець О.А., Мамалуй О.О.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

Державне підприємство "Морський торговельний порт "Южний" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Державного підприємства "РОЗРАХУНКОВИЙ ЦЕНТР МІНІСТЕРСТВА ІНФРАСТРУКТУРИ УКРАЇНИ" про спонукання до виконання мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2013, шляхом стягнення заборгованості за невиконання умов мирової угоди у розмірі 2 125 736,00 грн, 3 % річних у розмірі 185 375,83 грн та інфляційних втрат у розмірі 790 220,23 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Державним підприємством "РОЗРАХУНКОВИЙ ЦЕНТР МІНІСТЕРСТВА ІНФРАСТРУКТУРИ УКРАЇНИ" не виконано мирову угоду, затверджену ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2013 № 61/243.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.01.2019 здійснено заміну відповідача - Державного підприємства "РОЗРАХУНКОВИЙ ЦЕНТР МІНІСТЕРСТВА ІНФРАСТРУКТУРИ УКРАЇНИ" на правонаступника - Акціонерне товариство "Українська залізниця".

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

Державне підприємство "Морський торговельний порт "Южний" звернулось з позовом до Державного підприємства "РОЗРАХУНКОВИЙ ЦЕНТР МІНІСТЕРСТВА ІНФРАСТРУКТУРИ УКРАЇНИ" про стягнення 5838013,70 грн заборгованості за договором про надання безвідсоткової поворотної позики № УП-341 від 29.05.2009.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.06.2011 у справі № 61/243 позов задоволено повністю.

03.06.2013 на стадії виконання судового рішення між Державним підприємством "Морський торговельний порт "Южний" та Державним підприємством "РОЗРАХУНКОВИЙ ЦЕНТР МІНІСТЕРСТВА ІНФРАСТРУКТУРИ УКРАЇНИ" було укладено мирову угоду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2013 затверджено мирову угоду, укладену між Державним підприємством "Морський торговельний порт "Южний" та Державним підприємством "РОЗРАХУНКОВИЙ ЦЕНТР МІНІСТЕРСТВА ІНФРАСТРУКТУРИ УКРАЇНИ" в процесі виконання рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2011 у справі № 61/243.

Умовами мирової угоди передбачено повернення боржником грошових коштів в сумі 5025736,00 грн, відповідно до погодженого сторонами графіку.

Державним підприємством "РОЗРАХУНКОВИЙ ЦЕНТР МІНІСТЕРСТВА ІНФРАСТРУКТУРИ УКРАЇНИ" виконано умови мирової угоди частково та сплачено на користь позивача 2900000,00 грн.

27.02.2018 у зв`язку з невиконанням відповідачем умов мирової угоди позивач звернувся до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві із заявою № 1079/02/102/18 про примусове виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 08.07.2013 у справі № 61/243, якою було затверджено мирову угоду.

13.03.2018 Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві повернув ухвалу про затвердження мирової угоди без прийняття її до виконання, відповідно до пункту 6 частини 4 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" з посиланням на невідповідність останньої вимогам виконавчого документа.

У зв`язку із тим, що ухвала суду про затвердження мирової угоди не відповідає вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) , тобто не має статусу виконавчого документа, позивач звернувся із даним позовом про спонукання до виконання мирової угоди.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2019, ухвалено спонукати Акціонерне товариство "Українська залізниця" до виконання мирової угоди від 03.06.2013, затвердженої ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2013 у справі № 61/243, шляхом стягнення на користь Державного підприємства "Морський торговельний порт "Южний" заборгованості у розмірі 2 125 736, 00 грн за невиконання мирової угоди. В іншій частині у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду мотивовані тим, що:

- відповідачем не виконано, укладену між сторонами спору, мирову угоду, затверджену ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2013 у справі № 61/243, відтак заявлена вимога в частині стягнення з відповідача залишку суми заборгованості у розмірі 2125736,00 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню;

- враховуючи те, що положеннями мирової угоди сторонами досягнута згода про те, що 3 % річних та інфляційні втрати боржником сплаті не підлягають, позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат не можуть бути задоволені;

- посилання відповідача на сплив позовної давності є безпідставним, оскільки лист № 54/290-15 від 18.11.2015 свідчить про визнання відповідачем частини несплаченого боргу за мировою угодою, що є підставою для переривання строку позовної давності в розумінні частини 3 статті 264 Цивільного кодексу України.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги Державного підприємства "Морський торговельний порт "Южний" та відзиву на касаційну скаргу

Державне підприємство "Морський торговельний порт "Южний" у касаційній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2019 в частині відмови у стягненні інфляційних втрат та 3% річних, та в цій частині прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

- судами попередніх інстанцій неправильно застосовано статтю 625 Цивільного кодексу України;

- судом апеляційної інстанції не надано належної правової оцінки тому, що апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" подано та підписано неуповноваженим представником.

Акціонерне товариство "Українська залізниця" подало відзив на касаційну скаргу Державного підприємства "Морський торговельний порт "Южний", в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог скасувати.

5. Короткий зміст вимог касаційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" та відзиву на касаційну скаргу

Акціонерне товариство "Українська залізниця" у касаційній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2019 в частині задоволених позовних вимог, та в цій частині прийняти нове рішення про відмову у позові.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

- судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми статей 257, 265 Цивільного кодексу України;

- суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про переривання позовної давності;

- судами залишено поза увагою те, що лист від 18.11.2015 підписаний особою, яка не мала на це повноважень;

- позивачем обрано невірний спосіб захисту.

Державне підприємство "Морський торговельний порт "Южний" подало відзив на касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця", в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог залишити без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

6. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, та згідно із компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7. Джерела права й акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем не виконано, укладену між сторонами спору, мирову угоду, затверджену ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2013 у справі № 61/243, відтак дійшли висновку, що заявлена вимога щодо стягнення з відповідача залишку суми заборгованості у розмірі 2125736,00 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідачем заявлено про застосування позовної давності.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина 5 статті 261 Цивільного кодексу України).

За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи, яка звертається з позовом. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право позивача (скаржника), за захистом якого той звернувся. У разі коли таке право не порушене, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право особи дійсно порушено, але позовна давність сплинула і про це зроблено заяву іншої стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку із спливом позовної давності - за відсутністю поважних причин її пропуску.

Відповідно до статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України).

Відмовляючи у застосуванні позовної давності суд першої інстанції, із висновками якого погодився апеляційний господарський суд, виходив з того, що лист № 54/290-15 від 18.11.2015 свідчить про визнання відповідачем частини несплаченого боргу за мировою угодою, що є підставою для переривання позовної давності в розумінні частини 3 статті 264 Цивільного кодексу України.

Згідно із частинами 1, 2, 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема з мотивувальної частини із зазначенням мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу (підпункт в) пункту 3 частини 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України).

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати.

Звертаючись з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції відповідач посилався, зокрема на те, що місцевий господарський суд, приймаючи в якості доказу переривання позовної давності лист № 54/290-15 від 18.11.2015, залишив поза увагою той факт, що лист підписаний головою комісії з реорганізації Державного підприємства "РОЗРАХУНКОВИЙ ЦЕНТР МІНІСТЕРСТВА ІНФРАСТРУКТУРИ УКРАЇНИ", яка на момент його підписання не мала повноважень визнавати чи відхиляти вимоги позивача, оскільки все майно, права та обов`язки Державного підприємства "РОЗРАХУНКОВИЙ ЦЕНТР МІНІСТЕРСТВА ІНФРАСТРУКТУРИ УКРАЇНИ" на той час вже перейшли до правонаступника - Акціонерного товариства "Українська залізниця" відповідно до передавального акта від 31.07.2015, затвердженого 18.08.2015 Міністерством інфраструктури України.

Разом з тим, приймаючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції, всупереч положенням підпункту в) пункту 3 частини 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України, взагалі не надав жодної оцінки вказаним доводам Акціонерного товариства "Українська залізниця", викладеним в апеляційній скарзі.

В свою чергу, встановлення наведених обставин дасть можливість встановити наявність/відсутність підстав для застосування положень статті 264 Цивільного кодексу України.

Крім того, суд апеляційної інстанції підтримуючи висновок місцевого господарського суду про відмову у позові в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат заявлених позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, з посиланням на правову позицію викладену в постанові Вищого господарського суду України у справі № 909/915/16 від 09.10.2017, зазначив, що мирову угоду не можна розглядати як договір у цивільно-правовому розумінні, оскільки порядок її укладення та затвердження регламентовано відповідними положеннями Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Колегія суддів вважає, що дійшовши даного висновку суд апеляційної інстанції не врахував положення частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, в постанові Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 917/672/17 зазначено те, що мирова угода підпадає під ознаки зобов`язання у цивільно-правовому розумінні з усіма наслідками, що з цього випливають. Наступне затвердження мирової угоди судом не змінило правового характеру цієї угоди, оскільки зазначені процесуальні дії суду були лише однією з форм завершення розгляду справи судом і ніяк не позначалися на правовій природі укладеної сторонами мирової угоди.

Також, в постанові Верховного Суду від 15.03.2018 у справі № 910/9978/15 зазначено, що зобов`язання зі сплати коштів, які виникли з умов мирової угоди та стягнення яких присуджено рішенням суду, є грошовими, оскільки за змістом статей 524 та 533 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання щодо сплати коштів. Отже, зважаючи на юридичну природу цих правовідносин між сторонами як грошових зобов`язань, на них поширюється дія положень частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, ухвалюючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції не встановив тих фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, та не надав їм належної правової оцінки, тому дійшов передчасного висновку про те, що вимоги позивача в цій справі є необґрунтованими. Тобто оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції постановлено з порушенням норм процесуального права.

Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з`ясувати дійсні обставини справи перешкоджає прийняттю законного рішення у справі, тому постановлене рішення суду апеляційної інстанцій підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції слід установити й дослідити фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, а також надати їм належну правову оцінку з урахуванням викладеного в цій постанові та на підставі вказаних норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Відповідно до пункту 1 частини 3 та частини 4 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що касаційні скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" та Державного підприємства "Морський торговельний порт "Южний" слід задовольнити частково, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

9. Судові витрати

Відповідно до статті 315 Господарського процесуального кодексу України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.