Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргами Виконавчого комітету Львівської міської ради (далі – Виконавчий комітет) та Закритого акціонерного товариства "Європейський дім" (далі – ЗАТ "Європейський дім") справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ойкумена" (далі – ТОВ "Ойкумена") до Львівської міської ради (далі – Міська рада), Виконавчого комітету та Управління комунальної власності департаменту економічної політики Міської ради, за участю третьої особи – ТОВ "Європейський дім", про визнання незаконним і скасування рішення Виконавчого комітету,

У листопаді 2006 року ТОВ "Ойкумена" звернулося до суду із зазначеним позовом у порядку адміністративного судочинства, мотивуючи свої вимоги невідповідністю нормам Цивільного кодексу України (435-15) і Закону України від 10 квітня 1992 року № 2269-ХІІ "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) рішення Виконавчого комітету від 21 жовтня 2005 року № 1183 "Про надання у довгострокову оренду нежитлових приміщень у будинках № 14, 14а по вул. Шевській", відповідно до якого ТОВ "Європейський дім" було передано в користування приміщення по вул. Шевській, 16 у м. Львові, орендоване ТОВ "Ойкумена" на підставі договору оренди від 8 січня 2003 року № Г-1359.

Господарський суд Львівської області постановою від 3 квітня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2007 року, у задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 6 травня 2008 року рішення судів попередніх інстанцій скасував, позов задовольнив.

У скаргах Виконавчого комітету і ЗАТ "Європейський дім" до Верховного Суду України порушено питання про перегляд за винятковими обставинами і скасування зазначеної постанови Вищого адміністративного суду України у зв’язку з неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скаргах доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення скарги.

Ухвалюючи рішення у справі, суди виходили з того, що вона є справою адміністративної юрисдикції. Проте із цим висновком погодитися не можна, зважаючи на нижченаведене.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України до компетенції адміністративних судів віднесено, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

У пункті 1 частини 1 статті 3 цього Кодексу справу адміністративної юрисдикції (адміністративну справу) визначено як переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суб’єкт владних повноважень відповідно до пункту 7 частини 1 тієї самої статті – це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Судами встановлено, що спірні правовідносини виникли між сторонами у зв’язку з передачею відповідачеві у користування на підставі рішення органу місцевого самоврядування об’єкта нерухомості, орендованого позивачем.

Оспорюване рішення не є рішенням суб’єкта владних повноважень у сфері реалізації управлінських функцій, перегляд яких віднесено до компетенції адміністративних судів.

Предметом спору в цій справі є право користування приміщенням. Наявність спору про право між сторонами виключає розгляд справи в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

За таких обставин ухвалені в адміністративній справі судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження в ній.

Керуючись статтями 157, 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скарги Виконавчого комітету Львівської міської ради та Закритого акціонерного товариства "Європейський дім" частково задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України (rs2872578) від 6 травня 2008 року, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2007 року та постанову Господарського суду Львівської області від 3 квітня 2007 року скасувати.

Провадження в адміністративній справі закрити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.