810/2001/14 Про визнання незаконною бездіяльності Управління Держземагентства міста, яка полягає у невиконанні належним чином своїх функцій, що призвело до внесення до Державного земельного кадастру недостовірної та незаконної інформації у вигляді зміни та спотворення координат точок поворотів межі земельних ділянок - 02.03.2020 Прийняття

за касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на постанову Київського окружного адміністративного суду, прийняту 12 січня 2016 року у складі судді Панової Г.В. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду, прийняту 20 квітня 2016 року у складі колегії суддів: головуючого Бистрик Г.М., суддів Межевича М.В., Сорочка Є.О.,

в с т а н о в и в :

До Київського окружного адміністративного суду звернулись ОСОБА_1, ОСОБА_2 (далі - позивачі) з позовом до Управління Держземагентства у м. Ірпені Київської області (далі - відповідач), треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання незаконною бездіяльності відповідача, яка полягає у невиконанні належним чином своїх функцій, що призвело до внесення до Державного земельного кадастру недостовірної та незаконної інформації у вигляді зміни та спотворення координат точок поворотів межі земельних ділянок позивачів та власників суміжних земельних ділянок, що призвело до невідповідності фактично існуючої межі земельних ділянок межам державних актів на право власності на такі земельні ділянки; зобов`язання відповідача внести до Державного земельного кадастру координати точок поворотів меж земельних ділянок, які існували у 1999-2001 роках при видачі державних актів на право приватнї власності на землю ОСОБА_6 від 14 травня 1999 року № 89 та ОСОБА_3 від 07 лютого 2001 року № 706, внести до Державного земельного кадастру спільну межу між земельними ділянками відповідно до вимог позову; зобов`язання відповідача привести у відповідність координати поворотів меж земельних ділянок, на які видано державні акти на право власності, до координатів поворотів меж земельних ділянок, які існували у 1999-2001 роках.

В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що відбулась незаконна зміна або підміна координат точок повороту меж земельних ділянок, що призвело до накладення на земельну ділянку позивачів земельної ділянки третіх осіб, що в результаті слугувало порушенню законних прав та інтересів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Позивачі звертались до Управління Держземагентства у м. Ірпені Київської області та Держземагенства України із зазначенням своїх порушених прав з метою їх усунення, проте у відповідь отримали пояснення, що зміщення координат зовнішніх меж земельної ділянки відповідно до даних Національної кадастрової системи не відбулось, а накладення земельних ділянок в АДРЕСА_1 АДРЕСА_2 в Управлінні відсутні.

Оскільки на думку позивачів відповідач допускає бездіяльність, яка полягає у невиконанні належним чином власних функцій і компетенції, що призвело до внесення до Державного земельного кадастру недостовірної інформації, у вигляді зміни та спотворенні координат точок поворотів меж земельних ділянок позивачів та власників суміжних земельних ділянок, вони звернулись до суду.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 12 січня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Як встановлено, позивачі успадкували в рівних частках по 1/2 земельну ділянку площею 0,2000 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 на підставі Свідоцтва про право на спадщину від 07.08.2004 № 1-2791.

Позивачами прийнято рішення розділити земельну ділянку площею 0,2000 га та виділити їх частки земельних ділянок в натурі, а саме:

- ОСОБА_1, відповідно до Державного Акта на право власності на земельну ділянку Серія ЯЛ № 596423 належить земельна ділянка площею 0,1000 га кадастровий номер 32109459000:01:016:0128, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд;

- ОСОБА_2, відповідно до Державного Акта на право власності на земельну ділянку Серія ЯЛ №596422 належить земельна ділянка площею 0,1000 га кадастровий номер 3210945900:01:016:0127, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Земельна ділянка площею 0,1100 га за адресою АДРЕСА_2, яка межує із земельною ділянкою позивача ОСОБА_1 передана у приватну власність ОСОБА_7 для будівництва, обслуговування житлових будинків та господарських споруд.

По межі вище зазначених земельних ділянок існував дерев`яний паркан, у 1999 - 2001 роках проводилась приватизація, яка і визначила межу між двома ділянками.

У травні 2013 року на замовлення ОСОБА_5, ПП "Геополісся" виконано проектно-вишукувальні роботи по винесенню меж однієї із земельних ділянок за адресою АДРЕСА_2, в ході яких з`ясувалось, що межа між земельними ділянками, по якій розпочато встановлення нового паркану орієнтовно заступає на 1 м 20 см.

З метою встановлення невідповідності меж земельних ділянок, встановлених документами на землю 1999-2001 років, позивачі у лютому 2014 року звернулись до ПП"ГЕОС" для виготовлення Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі, з яких вбачається, що дерев`яний паркан, та частково збудований на його місці новий паркан проходить рівно по границі державного акта на право приватної власності на землю виданого ОСОБА_7 від 07 лютого 2001 року № 706.

У зв`язку з викладеним, позивачі звернулись до Управління Держземагенства у м. Ірпені Київської області та Держземагенства України.

Відповідно до листа Управління Держземагенства у м. Ірпені Київської області від 23 грудня 2013 року № 01-06/355 та листа Державного агентства земельних ресурсів України від 26 грудня 2013 року № КО-3725-1922/6-13 повідомлено позивачів, що зміщення координат зовнішніх меж земельної ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_8, відповідно до даних Національної кадастрової системи не відбулось та відомості щодо накладення земельних ділянок по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 відсутні.

Суди попередніх інстанцій, встановивши, що відповідно до Висновку експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 24 вересня 2015 року № 6873/15-41/15669/15-41 (далі - Висновок експерта), межі земельних ділянок, які були встановлені координатами поворотних точок ліній і дирекційних кутів, що містяться в технічних документаціях 1999 року, 2003 року, 2004 року, відповідають межам, що зазначені в державних актах на право власності, які зареєстровані в Книзі записів державної реєстрації актів на право власності та на право постійного користування землею, дійшли висновку про необґрунтованість позову.

Крім того, експертом у висновку зазначено, що накладення земельних ділянок по АДРЕСА_1 згідно з технічною документацією 1999 року, 2003 року, 2004 року, 2010 року і АДРЕСА_2 згідно з технічною документацією 2000 року, 2005 року в частині координат поворотних точок, ліній та дирекційних кутів відсутнє.

У поданій касаційній скарзі позивачі просять скасувати рішення судів попередніх інстанцій у справі та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, враховуючи межі касаційного перегляду, визначені статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з такого.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" указав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржених рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

У цій справі спірні правовідносини виникли стосовно правомірності дій відповідача по внесенню змін до Державного земельного кадастру щодо правильного місця розташування земельних ділянок, власниками яких є позивачі.

Разом з тим, з висловлених позивачами у ході розгляду справи доводів вбачається, що основним мотивом звернення до суду стало порушення його права користування земельною ділянкою, яке полягає у перенесенні його земельної ділянки на інші координати.

Відносини, пов`язані з встановленням меж земельних ділянок регулюються, зокрема, Земельним кодексом України (2768-14) , Цивільним кодексом України (435-15) .

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб`єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені порушенням права власності позивачів на земельні ділянки, межі яких, на думку позивачів, змінено, внаслідок дій відповідача. Таким чином, правовідносини між позивачем і відповідачем у цій справі є похідними від правовідносин щодо встановлення меж земельних ділянок між власниками суміжних земельних ділянок.

Відтак, цей спір безпосередньо не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що спір про правомірність дій відповідача по внесенню змін до Державного земельного кадастру щодо правильного місця розташування земельних ділянок та зобов`язання відповідача привести дані Державного земельного кадастру у відповідність з фактичним місцезнаходженням земельних ділянок, не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2019 року у справі № 810/211/18.

За таких обставин, спір у цій справі не може вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.

Як убачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли між позивачами та третіми особами стосовно меж їх земельних ділянок.

З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Пунктом 1 частини 1 статті 238 КАС України визначено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Частиною 1 статті 354 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.