912/3154/14 Про стягнення заборгованості за договором складського зберігання зерна - 06.07.2018 Прийняття

У вересні 2014 року до Господарського суду Кіровоградської області звернулося Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український агропродукт", в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 05.12.2016 просило стягнути з відповідача 693679,31 грн заборгованості за договором складського зберігання зерна № 98 від 08.11.2013, з яких:

- 308981,07 грн - основна заборгованість за надані послуги з приймання, сушіння, очищення, зберігання та переоформлення зерна кукурудзи та відшкодування вартості складських квитанцій,

- 26512,87 грн - три відсотки річних,

- 53403,33 грн - пеня,

- 284178,49 грн - інфляційне збільшення суми боргу,

- 20 603,55 грн - штраф у розмірі 7%.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором складського зберігання зерна № 98 від 08.11.2013 не оплатив вартість наданих позивачем, як зерновим складом, послуг з приймання, зберігання, відвантаження зерна та додаткових послуг, які були надані позивачем за актами здачі-приймання робіт (надання послуг) за період з листопада 2013 року по жовтень 2016 року, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем, яку він відповідно до частини 1 статті 957, статей 526, 527, 946 Цивільного кодексу України та умов договору зобов'язаний погасити, а також відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України зобов'язаний сплатити інфляційні втрати та три відсотки річних за невиконання грошового зобов'язання та відповідно до частини 1 статті 216, частини 2 статті 217, частини 2 статті 231 Господарського кодексу України та умов договору має нести відповідальність у вигляді сплати штрафних санкцій (пені та штрафу).

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 31.03.2017, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.07.2017, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Судові рішенні мотивовані тим, що підстави для стягнення з відповідача заборгованості за договором складського зберігання зерна № 98 від 08.11.2013, що виникла у зв'язку з неоплатою актів здачі-приймання робіт, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відсутні, оскільки частина актів, складених до переоформлення зерна на позивача, підписані від відповідача неуповноваженою особою та в них зафіксовано надання позивачем додаткових послуг, які відповідачем не замовлялись та щодо яких сторонами не було досягнуто згоди, інша частина актів, складених після переоформлення зерна на позивача та до закінчення строку дії договору, не були підписані відповідачем. Решта актів були складені позивачем після 31.05.2014 - після закінчення строку дії договору, коли строк зберігання зерна закінчився та позивач зобов'язаний був повернути зерно кукурудзи зі зберігання відповідно до вимог статті 949 Цивільного кодексу України та умов пункту 4.1.18. договору складського зберігання зерна № 98 від 08.11.2013, однак доказів того, що позивач вживав заходів по поверненню зерна зі зберігання відповідачу суду не надано.

Позивач - Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Кіровоградської області від 31.03.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.07.2017, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду Кіровоградської області. В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору у цій справі. Скаржник зазначає про те, що:

- суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за послуги по зберіганню зерна, оскільки не взяли до уваги обставини того, що після переоформлення частини переданого відповідачем на зберігання зерна на позивача інша частина зерна, яке належить поклажодавцю, продовжувала зберігатися на зерновому складі, зерновий склад не отримував заперечень щодо актів наданих послуг, а підписання актів зі сторони відповідача неуповноваженою особою не спростовує факту надання таких послуг, надання яких підтверджено актами надання послуг, які є первинними документами. За твердженням скаржника суди не дослідили та не надали належну оцінку умовам договору, якими встановлений порядок проведення розрахунків за зберігання, відвантаження, переоформлення зерна та надання додаткових послуг, не застосували до спірних правовідносин Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 (z0168-95) .

- висновок судів про відсутність підстав для здійснення відповідачем оплати наданих позивачем додаткових послуг з очистки та сушіння зерна є також таким, що суперечить нормам чинного законодавства, що визначають діяльність зернових складів при здійсненні зберігання зерна, що являє собою комплекс заходів, які включають приймання, доробку, зберігання та відвантаження зерна, зокрема суперечить пункту 10 статті 1, статтям 24, 33 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", положенням Інструкції по зберіганню зерна, маслонасіння, борошна і крупи, затвердженої наказом Міністерства хлібопродуктів СРСР № 9-7-88 від 24.06.1988. У зв'язку з цим суди не дослідили належним чином обсяг зобов'язань сторін за договором складського зберігання;

- суди попередніх інстанцій не надали оцінку діям відповідача, що підтверджували прийняття ним наданих додаткових послуг, зокрема тому, що відповідач здійснив часткову оплату наданих позивачем послуг згідно з виставленим рахунком № 190 від 11.11.2013, а також не надали оцінку акту звірки взаєморозрахунків між сторонами у справі, який є підписаним відповідачем, що свідчить про визнання ним заборгованості за договором складського зберігання зерна № 98 від 08.11.2013.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду Баранець О.М., Вронська Г.О. Студенець В.І. від 22.02.2018 поновлено Публічному акціонерному товариству "Державна продовольчо-зернова корпорація України" строк на подання касаційної скарги на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 31.03.2017 та на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.07.2017 у справі №912/3154/14. Відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" та призначено касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Надано Публічному акціонерному товариству "Державна продовольчо-зернова корпорація України" строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 30.03.2018.

Однак, відповідач відзиву на касаційну скаргу на надав.

У зв'язку з відрядженням судді Вронської Г.О. проведений повторний автоматизований розподіл справи № 912/3154/14. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 18.04.2018 для розгляду касаційної скарги визначено наступний склад колегії суддів: Баранець О.М. - головуючий, Студенець В.І., Мамалуй О.О.

У зв'язку з відпусткою судді Мамалуя О.О. проведений повторний автоматизований розподіл справи № 912/3154/14. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 05.07.2018 для розгляду касаційної скарги визначено наступний склад колегії суддів: Баранець О.М. - головуючий, Студенець В.І., Вронська Г.О.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 18.04.2013 між Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Український Агропродукт" було укладено договір поставки зерна майбутнього врожаю № К019КІR-F, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставити відповідачу 750,000 тонн зерна кукурудзи 3 класу в термін до 01.11.2013, а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його. До зазначеного договору поставки зерна між сторонами було підписано ряд додаткових угод. Зокрема, додатковою угодою від 01.11.2013 сторонами змінено термін поставки - до 29.11.2013.

08.11.2013 між Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (зерновий склад, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Український Агропродукт" (поклажодавець, відповідач) укладено договір складського зберігання зерна № 98 (далі по тексту - договір складського зберігання зерна), відповідно до пункту 1.1. якого поклажодавець зобов'язався передати, а зерновий склад зобов'язався прийняти на зберігання зернові, зернобобові, круп'яні, олійні культури врожаю 2013 року (далі - зерно), надавати додаткові послуги, відповідно до додатку №1, що є невід'ємною частиною даного договору та в установлений строк повернути їх поклажодавцю або особі, зазначеній ним як одержувач, відповідно до якісних показників, передбачених цим договором.

Відповідно до пункту 1.4. договору складського зберігання зерна, орієнтовний обсяг (кількість) зерна, що планується до передачі на зберігання, складає 1000 тонн кукурудзи, яка має відповідати наступним показникам якості для розрахунку залікової ваги, а саме: ДСТУ 4525:2006, вологість - 14%, смітна домішка - 2,0%, зернова домішка до 10%.

Згідно з пунктом 1.5. договору фактичні обсяги зерна, що передається на зберігання зерновому складу можуть бути визначені лише при безпосередній передачі його на зберігання при оформленні складського документа.

Відповідно до пунктів 4.1.1., 4.3.2. договору зерновий склад зобов'язаний прийняти від поклажодавця зерно фактичної якості, але не вище обмежувальних кондицій, забезпечити його належне зберігання у повному обсязі та здійснити відпуск поклажодавцю згідно умов даного договору, а поклажодавець зобов'язаний своєчасно розрахуватися за надані послуги з приймання, зберігання, відвантаження, а також додаткові послуги згідно з додатком 1 до цього договору.

В пунктах 5.4. - 5.9. договору сторонами обумовлено, що зерновий склад зобов'язаний щомісяця до 3 (третього) числа наступного за звітним місяця надавати поклажодавцю акт наданих послуг та виставити рахунок для оплати послуг, що надані зерновим складом. Плата за сушіння, очищення зерна проводиться згідно з актами надання послуг, що складені на підставі актів на сушіння, очищення, а за відвантаження та переоформлення - за фактичну кількість відвантаженого та переоформленого зерна. Оплата послуг, що надана зерновим складом із зберігання, відвантаження та переоформлення зерна, а також додаткових послуг, повинні бути оплачені поклажодавцем протягом 3-х робочих днів з дня одержання виставленого зерновим складом рахунку. Поклажодавець у триденний термін з дня отримання акту наданих послуг, підписаного із сторони зернового складу, в разі згоди з наданими послугами, зобов'язаний підписати його та повернути зерновому складу 1 (один) примірник. У разі незгоди підписувати акт наданих послуг поклажодавець у триденний термін з дня отримання акту надсилає зерновому складу свої обґрунтовані заперечення. У разі не підписання поклажодавцем наданих послуг у 3-й термін з дня його отримання та ненадання обґрунтованих заперечень, акт наданих послуг вважається підписаним.

Згідно з пунктом 12.1. цей Договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до 31.05.2014, а в частині розрахунків - до повного виконання умов цього договору.

Додатком 1 до Договору сторони погодили перелік та вартість послуг зернового складу.

Договір і додаток №1 до нього підписано представниками сторін та скріплено печатками підприємств.

Обставини дійсності зазначеного договору складського зберігання зерна № 98 від 08.11.2013 були встановлені господарськими судами в іншій справі № 912/3856/14, за результатами розгляду якої рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 14.06.2016, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.09.2016, у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Агропродукт" про визнання недійсним договору складського зберігання зерна № 98 від 08.11.2013 відмовлено повністю.

При цьому господарські суди у справі № 912/3856/14 дійшли висновку, що спірний договір та додаток № 1 до нього підписані від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Агропродукт" неуповноваженою особою, однак, вчинені товариством після укладення договору дії свідчать про схвалення ним зазначеного правочину, що унеможливлює визнання його недійсним.

Господарськими судами у справі № 912/3856/14 також було встановлено, що на виконання договору поставки зерна майбутнього врожаю № К019КІR-F від 18.04.2013 в період з 08.11.2013 по 28.11.2013 на підставі товарно-транспортних накладних Товариством з обмеженою відповідальністю "Український Агропродукт" було поставлено та здане на відповідальне зберігання по договору складського зберігання зерна №98 від 08.11.2013 на Кіровоградський комбінат хлібопродуктів №1 зерно кукурудзи фізичною вагою 895,720 тонн, що підтверджується складськими квитанціями на зерно. В подальшому зерно кукурудзи в кількості 750,000 тонн на підставі видаткових накладних №25 від 15.11.2013, №№ 29, 30 від 29.11.2013 було передано Публічному акціонерному товариству "Державна продовольчо-зернова корпорація України" за договором поставки, у зв'язку з чим між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український Агропродукт", Кіровоградським комбінатом хлібопродуктів №1 та Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" були підписані трьохсторонні акти приймання-передачі від 15.11.2013, від 29.11.2013 та Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" здійснено переоформлення поставленого зерна кукурудзи. Зазначені акти приймання-передачі свідчать про те, що зерно кукурудзи переоформлялось на Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" через зерновий склад, у якого воно знаходилось на зберіганні.

Відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній станом на дати прийняття судами попередніх інстанцій у цій справі оспорюваних рішення та постанови, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно з частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній після 15.12.2017, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій у цій справі правильно визнали доведеними обставини щодо передачі відповідачем на відповідальне зберігання позивачу зерна кукурудзи фізичною вагою 895,720 тонн по договору складського зберігання зерна №98 від 08.11.2013, частина з якого в кількості 750,000 тонн була в подальшому, а саме: 15.11.2013 та 29.11.2013 переоформлена відповідно до умов договору поставки на позивача, у зв'язку з чим 15.11.2013 та 29.11.2013 позивачем, як зерновим складом, прийнято від себе ж на зберігання 750,000 тонн зерна кукурудзи, що підтверджується складськими квитанціями на зерно № 531 від 15.11.2013 (серія АФ № 324833) про прийняття на зберігання 277530 тон зерна, № 623 (серія АФ № 324925) від 29.11.2013 про прийняття на зберігання 440810 тон зерна та № 624 (серія АФ № 324926) від 29.11.2013 про прийняття на зберігання 31660 тон зерна.

Решта зерна кукурудзи, що належить відповідачу залишилась на зберіганні на зерновому складі.

На виконання умов договору складського зберігання позивачем були складені наступні акти здачі-приймання робіт (надання послуг), які містять підпис представника відповідача та відбиток печатки товариства:

1) № 167 від 11.11.2013 на суму 52816,25 грн (з ПДВ),

2) № 174 від 13.11.2013 на суму 33896,45 грн (з ПДВ),

3) № 177 від 15.11.2013 на суму 5660,20 грн (з ПДВ),

4) № 191 від 24.11.2013 на суму 141336,12 грн (з ПДВ),

5) № 201 від 28.11.2013 на суму 50666,79 грн (з ПДВ),

6) № 202 від 29.11.2013 на суму 16354,56 грн (з ПДВ), відповідно до яких виконавцем (позивачем) були виконані роботи з приймання, сушіння, очищення, зберігання, переоформлення кукурудзи та передбачено відшкодування вартості складських квитанцій.

Судами встановлено, що зазначені акти підписані зі сторони відповідача ОСОБА_1., який не мав на те відповідних повноважень.

Крім того, після переоформлення зерна в кількості 750,000 тон на позивача, останнім на виконання умов договору складського зберігання зерна (пункт 5.4.) щомісяця складались та надсилались відповідачу для оплати акти здачі-приймання робіт (надання послуг), за якими позивачем здійснювалось нарахування плати за зберігання зерна поклажодавця, які не були підписані останнім, а саме акти:

1) № 223 від 30.11.2013 на суму 14,97 грн (з ПДВ);

2) № 265 від 31.12.2013 на суму 464,01 грн (з ПДВ);

3) № 8 від 31.01.2014 на суму 464,01 грн (з ПДВ);

4) № 37 від 28.02.2014 на суму 431,50 грн (з ПДВ);

5) № 65 від 31.03.2014 на суму 464,01 грн (з ПДВ);

6) № 94 від 30.04.2014 на суму 14,97 грн (з ПДВ);

7) № 95 від 30.04.2014 на суму 420,08 грн (з ПДВ;

8) № 120 від 31.05.2014 на суму 449,04 грн (з ПДВ);

9) № 131 від 30.06.2014 на суму 434,54 грн (з ПДВ);

10) № 147 від 31.07.2014 на суму 449,04 грн (з ПДВ);

11) № 173 від 01.09.2014 на суму 449,04 грн (з ПДВ);

12) № 211 від 30.09.2014 на суму 434,54 грн (з ПДВ;

13) № 251 від 31.10.2014 на суму 449,04 грн (з ПДВ);

14) № 268 від 30.11.2014 на суму 434,54 грн (з ПДВ);

15) № 280 від 31.12.2014 на суму 449,04 грн (з ПДВ);

16) № 4 від 31.01.2015 на суму 449,04 грн (з ПДВ);

17) № 12 від 28.02.2015 на суму 405,58 грн (з ПДВ);

18) № 29 від 31.03.2015 на суму 449,04 грн (з ПДВ);

19) № 36 від 30.04.2015 на суму 434,54 грн (з ПДВ);

20) № 42 від 31.05.2015 на суму 449,04 грн (з ПДВ);

21) № 48 від 30.06.2015 на суму 434,54 грн (з ПДВ);

22) № 69 від 31.07.2015 на суму 620,90 грн (з ПДВ);

23) № 102 від 31.08.2015 на суму 620,90 грн (з ПДВ);

24) № 124 від 30.09.2015 на суму 600,86 грн (з ПДВ);

25) № 177 від 31.10.2015 на суму 620,90 грн (з ПДВ);

26) № 212 від 30.11.2015 на суму 600,86 грн (з ПДВ);

27) № 6 від 31.01.2016 на суму 1241,80 грн (з ПДВ);

28) № 9 від 29.02.2016 на суму 580,85 грн (з ПДВ);

29) № 33 від 31.03.2016 на суму 620,90 грн (з ПДВ);

30) № 57 від 30.04.2016 на суму 600,86 грн (з ПДВ);

31) № 81 від 31.05.2015 на суму 620,90 грн (з ПДВ);

32) № 105 від 30.06.2016 на суму 600,86 грн (з ПДВ);

33) № 167 від 31.07.2016 на суму 633,30 грн (з ПДВ);

34) № 237 від 31.08.2016 на суму 620,90 грн (з ПДВ);

35) № 291 від 30.09.2016 на суму 600,86 грн (з ПДВ);

36) № 336 від 31.10.2016 на суму 620,90 грн (з ПДВ).

За твердженням позивача, зазначені акти разом з рахунками на оплату послуг були надіслані відповідачу та були ним отримані. Заперечень проти підписання актів в порядку, визначеному пунктами 5.8., 5.9. договору складського зберігання зерна відповідач не надав, у зв'язку з чим, на думку позивача, такі акти за умовами договору вважаються підписаними відповідачем. Однак, відповідач здійснив лише часткову оплату наданих позивачем послуг, передбачених актом здачі-приймання робіт № 167 від 11.11.2013 на суму 10000,00 грн, а інші послуги, передбачені рештою актів не оплатив, у зв'язку з чим, як стверджує позивач, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість за договором складського зберігання зерна в загальній сумі 308981,07 грн, яка включає в себе вартість послуг з приймання, сушіння, очищення, переоформлення та зберігання зерна та відшкодування вартості складської квитанції.

У зв'язку з тим, що вартість наданих відповідачем послуг за зазначеними вище актами не була оплачена відповідачем, позивач звернувся до господарського суду з позовом у цій справі про стягнення з відповідача 693679,31 грн заборгованості за договором складського зберігання зерна № 98 від 08.11.2013, з яких: 308981,07 грн - основна заборгованість за надані послуги з приймання, сушіння, очищення, зберігання та переоформлення зерна кукурудзи та відшкодування вартості складських квитанцій, 26512,87 грн - три відсотки річних, 53403,33 грн - пеня, 284178,49 грн - інфляційне збільшення суми боргу, 20603,55 грн - штраф у розмірі 7%.

Правовідносини між власниками зерна та суб'єктами зберігання зерна (зерновими складами) регулюються, зокрема, положеннями глави 66 Цивільного кодексу України (435-15) та Законом України "Про зерно і ринок зерна в Україні" (37-15) .

Відповідно до частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберегти річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Частинами 1, 2 статті 957 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності. Договір складського зберігання, укладений складом загального користування, є публічним договором.

Статтею 26 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" визначено, що договір складського зберігання зерна є публічним договором, за яким зерновий склад зобов'язується за плату зберігати зерно, що передане йому суб'єктом ринку зерна. Договір складського зберігання зерна укладається в письмовій формі, що підтверджується видачею власнику зерна складського документа.

Відмовляючи у задоволення позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що у позивача відсутні підстави вимагати оплати послуг за договором після переоформлення зерна кукурудзи на позивача, оскільки частина актів здачі-приймання робіт, які є неоплаченими та на підставі яких ґрунтуються позовні вимоги, підписані від відповідача неуповноваженою особою та в них зафіксовано надання позивачем додаткових послуг, які відповідачем не замовлялись та щодо яких сторонами не було досягнуто згоди, інша частина актів не були підписані відповідачем, а частина актів була складені позивачем після закінчення строку дії договору, коли строк зберігання зерна закінчився та позивач зобов'язаний був повернути зерно кукурудзи зі зберігання, однак не вжив заходів по поверненню зерна зі зберігання відповідачу.

Однак, зазначені висновки судів є передчасними та такими, що зроблені без належного з'ясування всіх фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору у цій справі. Надавши оцінку лише актам здачі-приймання робіт, суди не взяли до уваги інші обставини справи, які спростовують зазначені висновки судів.

Так, зокрема, зробивши висновок про те, що частина актів, складених до моменту переоформлення частини зерна на позивача, були підписані від відповідача неуповноваженою особою, суди безпідставно залишили поза увагою преюдиційні обставини, які були встановлені господарськими судами в іншій справі № 912/3856/14, щодо дійсності договору складського зберігання зерна № 98 від 08.11.2013 та вчинення відповідачем дій, направлених на схвалення зазначеного договору, зокрема обставини передачі відповідачем зерна кукурудзи на зберігання позивачу за спірним договором, обставини часткової оплати рахунку, вставленого зерновим складом за актом здачі приймання робіт №167 від 11.11.2013 та обставини того, що після переоформлення частини переданого відповідачем на зберігання зерна на позивача інша частина зерна, яка належить поклажодавцю, продовжувала зберігатися на зерновому складі.

При цьому слід зазначити, що обставини підписання актів зі сторони відповідача неуповноваженою особою, як і не підписання актів відповідачем не спростовують факту передачі відповідачем зерна кукурудзи на зберігання позивачу, частина якого, що належить відповідачу, залишилась на зберіганні на зерновому складі після переоформлення частини переданого зерна на позивача та не спростовує факту надання позивачем послуг, передбачених актами надання послуг, які є первинними документами в розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Поза увагою судів залишились обставини щодо кількості зерна поклажодавця (відповідача), яке залишилось на зберіганні на зерновому складі після переоформлення частини зерна на позивача.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що непідписані відповідачем акти наданих послуг не є належними доказами по справі, оскільки фіксують обсяг тих послуг щодо яких сторонами не було досягнуто згоди. Колегія суддів не погоджується з таким висновком судів, вважає його помилковим і таким, що не відповідає умовам договору складського зберігання зерна № 98 від 08.11.2013, оскільки непідписані акти стосувались виключно надання послуг зі зберігання зерна та відшкодування вартості складських квитанцій, надання якої, як і відшкодування вартості складської квитанції, було безпосередньо погоджено сторонами в договорі складського зберігання зерна № 98 від 08.11.2013 та в додатку 1 до договору, який, як було встановлено господарськими судами в іншій справі, було схвалено відповідачем шляхом вчинення дій, направлених на його виконання.

Не врахувавши наведене, суди не надали належну оцінку умовам договору складського зберігання зерна № 98 від 08.11.2013, закріпленим в пунктах 5.7., 5.8., 5.9., відповідно до яких поклажодавець у триденний термін з дня отримання акта наданих послуг, підписаного із сторони зернового складу, в разі згоди з наданими послугами, зобов'язаний підписати його та повернути зерновому складу 1 (один) примірник. У разі незгоди підписувати акт наданих послуг поклажодавець у триденний термін з дня отримання акту надсилає зерновому складу свої обґрунтовані заперечення. У разі не підписання поклажодавцем наданих послуг у 3-й термін з дня його отримання та ненадання обґрунтованих заперечень, акт наданих послуг вважається підписаним.

Однак, суди не дослідили належним чином обставини щодо наявності або відсутності у відповідача станом на дату отримання актів, на підставі яких ґрунтуються позовні вимоги у цій справі, заперечень проти їх підписання, не з'ясували чи направлялись відповідачем позивачу обґрунтовані заперечення проти підписання актів в порядку, визначеному пунктом 5.8. договору та чи існують підстави вважати ці акти підписаними відповідно до пункту 5.9. договору.

Крім того, суди не надали належної оцінки наявному в матеріалах справи акту звірки взаєморозрахунків за період з 01.09.2013 по 29.11.2013, який підписаний представниками сторін (т. 1 а.с. 156) на предмет визнання відповідачем наявності у нього перед позивачем боргу за договором складського зберігання зерна № 98 від 08.11.2013.

З огляду на викладене колегія суддів вважає передчасним висновок судів про те, що у позивача відсутні підстави вимагати оплати послуг за договором складського зберігання зерна після переоформлення частини зерна кукурудзи на позивача.

Крім того, висновок судів про відсутність підстав для здійснення відповідачем оплати наданих позивачем додаткових послуг з очистки та сушіння зерна є таким, що зроблений з неправильним застосування судами до спірних правовідносин норм матеріального права, що визначають діяльність зернових складів при здійсненні зберігання зерна

Відповідно до пункту 10 статті 1 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" зберігання зерна - комплекс заходів, які включають приймання, доробку, зберігання та відвантаження зберігання зерна - комплекс заходів, які включають приймання, доробку, зберігання та відвантаження зерна.

Як визначено в статтях 24, 33 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" зерновий склад зобов'язаний вживати усіх заходів, передбачених цим законом, нормативно-правовими актами, договором складського зберігання зерна, для забезпечення схоронності зерна, переданого йому на зберігання. За втрату, нестачу чи пошкодження зерна, переданого на зберігання, зерновий склад несе відповідальність на підставах, передбачених законодавством.

Порядок приймання, розміщення, обробка та зберігання зерна, що забезпечує якісне зберігання та його раціональне використання передбачений Інструкцією № 9-7-88 по зберіганню зерна, маслонасіння, борошна і крупи, затвердженої наказом Міністерства хлібопродуктів СРСР від 24.06.1988, (далі по тексту - Інструкція).

Пунктами 3.18., 9.3. Інструкції визначено, що зберігання вологого та сирого зерна кукурудзи в складах елеватора забороняється.

Згідно з пунктами 4.1. - 4.3. Інструкції зерно, яке прибуває на підприємство, підлягає обробці (очищенню, сушінню, охолодженню, обеззаражуванню та інше) в терміни, які забезпечують збереження його якості. Рівень вологості при зберіганні зерна не повинен перевищувати 14,5% для зерна кукурудзи. Все свіжозібране зерно рекомендується піддівати очищенню.

Пунктом 9.2. Інструкції передбачено, що основним заходом, що забезпечує збереження свіжозібраної кукурудзи в зерні підвищеної вологості, є сушіння її в потоці на зерносушилках різних типів. Строк формування партії для сушіння не повинен перевищувати одну добу.

Статтею 942 вказаного Кодексу встановлено обов'язок зберігача вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

В підпунктах 4.1.1., 4.1.11., 4.1.13. пункту 4.1. договору складського зберігання зерна сторони погодили, що зерновий склад зобов'язаний прийняти від поклажодавця зерно фактичної якості, але не вище обмежувальних кондицій, забезпечити його належне зберігання у повному обсязі та здійснити відпуск поклажодавцю згідно умов даного договору. Зерновий склад зобов'язаний здійснювати всі необхідні заходи при прийманні та забезпеченні довготривалого якісного зберігання зерна згідно з Інструкцією № 9-7-88 по зберіганню зерна, маслонасіння, борошна і крупи, затвердженої наказом Міністерства хлібопродуктів СРСР від 24.06.1988. У випадку невідповідності якісних показників зерна нормам стандартів та з метою не допущення погіршення кількісно-якісного стану зерна, зерновий склад вживає необхідні заходи щодо збереження зерна з рахунок поклажодавця.

В пункті 1.4. договору сторони погодили, що зерно кукурудзи, яке прийматиметься на зберігання зерновим складом, має відповідати наступним показника якості: вологість - 14%, смітна домішка - 2,0%, зернова домішка - до 10%.

Згідно з підпунктом 4.3.5. пункту 4.3. договору поклажодавець зобов'язаний визнавати природні втрати зерна при зберіганні у відповідності з нормами природних втрат зерна, продуктів його переробки, насіння трав, кормів трав'яних, штучно висушених і насіння олійних культур при зберіганні на зернових складах, затверджених постановою Державного комітету СРСР з матеріально-технічного постачання № 4 від 07.01.1986, а також визнавати втрати, що виникають при покращенні якості зерна, в тому числі у випадках необхідної підробки при зберіганні зерна на технологічному обладнанні зернового складу, виходячи з технологічних особливостей обладнання.

Наведені вище норми чинного законодавства та умови договору складського зберігання зерна № 98 від 08.11.2013 свідчать про те, що здійснення зерновим складом дій зокрема з очищення та сушіння зерна, переданого на зберігання, є необхідними заходами, які зерновий склад зобов'язаний вчинити з метою забезпечення належного зберігання зерна поклажодавця та підтримання його якісних показників, і такі дії є складовою комплексу заходів, що визначають суть зберігання зерна в розумінні пункту 10 статті 1 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні". Метою передачі поклажодавцем зерна на зберігання на зерновий склад з огляду на специфіку такого продукту, як зерно, є не лише безпосередньо саме зберігання, а і зберігання в умовах, в яких має зберігатися зерно, з проведенням необхідних заходів для підтримання належної якості зерна. Тобто, передаючи зерно на зберігання, поклажодавець має на меті належне його утримання та доробку, усвідомлює необхідність та обов'язковість здійснення таких заходів для належного зберігання зерна.

Однак, наведеного не було враховано судами попередніх інстанцій, а висновок судів про те, що дії зернового складу зокрема із сушіння та очищення зерна є додатковими послугами є таким, що зроблений з неправильним застосування до спірних правовідносин зокрема пункту 10 статті 1 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", наведених вище положень Інструкції № 9-7-88 по зберіганню зерна, маслонасіння, борошна і крупи, затвердженої наказом Міністерства хлібопродуктів СРСР від 24.06.1988, та умов договору. Суди дійшли помилкового висновку про те, що для вчинення таких дій зерновий склад має отримати від поклажодавця додаткове замовлення на такі послуги.

Не врахувавши наведене, суди попередніх інстанцій не з'ясували з якими якісними характеристиками зерно кукурудзи було передано відповідачем на зберігання на зерновий склад, чи відповідало передане на зберігання зерно якісним показникам, визначеним сторонами в пункті 1.4. договору складського зберігання зерна № 98 від 08.11.2013 та чи існувала необхідність здійснення зерновим складом доробки такого зерна для досягнення необхідних якісних показників.

У зв'язку з цим суди не дослідили належним чином обсяг зобов'язань сторін за договором складського зберігання, залишили поза увагою наявні в матеріалах справи картки аналізу зерна (т. 2, а.с. 237-250, т. 3, а.с. 1-27) та акти на очищення, сушіння зерна та насіння олійних культур та трав за формою № 34, складені позивачем (т. 2, а.с. 193-236).

Крім того колегія суддів не погоджується з висновками судів про те, що часткова сплата відповідачем послуг, наданих за актом здачі-приймання робіт № 167 від 11.11.2013 не може вважатися схваленням відповідачем здійснення зерновим складом дій з доробки зерна, оскільки такі висновки суди зробили без врахування наведеного вище та без належного з'ясування всіх обставин справи. Так, зокрема визнавши те, що обставини передачі відповідачем зерна на зберігання та переоформлення частини зерна на позивача є преюдиційними, суди не надали оцінку тому, що передача частини зерна позивачу була здійснена за показниками якості з урахуванням доробки зерна і відповідач, який передавав таке (дороблене) зерно позивачу, був обізнаний про проведення зерновим складом покращення якісних характеристик зерна, погодив та прийняв доробку зерна та в подальшому передав дороблене зерно позивачу.

Статтею 938 Цивільного кодексу України визначено, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, в пункті 7.1. договору складського зберігання зерна № 98 від 08.11.2013 сторони погодили, що зерно передається на зберігання протягом строку дії договору, але не пізніше ніж до 31.05.2014. Згідно з пунктом 12.1. договору цей договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до 31.05.2014, а в частині розрахунків - до повного виконання умов цього договору.

Статтею 948 Цивільного кодексу України встановлено обов'язок поклажодавця забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

Обов'язок поклажодавця забрати зерно після закінчення строку його зберігання визначено сторонам в підпункті 4.3.3. пункту 4.3. договору складського зберігання зерна № 98.

Тобто обов'язку поклажодавця забрати зерно після закінчення строку його зберігання кореспондується обов'язок зернового складу повернути зерно зі зберігання.

Однак, суди не з'ясували чи звертався відповідач до позивача з вимогами повернути передане на зберігання зерно кукурудзи за договором складського зберігання зерна № 98 від 08.11.2013, яке залишилось на зберігання на зерновому складі та обліковувалось за відповідачем після переоформлення частини зерна на позивача.

Згідно з частиною 3 статті 946 Цивільного кодексу України якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

При цьому колегія суддів зазначає, що закінчення строку зберігання не позбавляє зберігача обов'язку зберігати річ надалі, оскільки, згідно зі статтею 949 Цивільного кодексу України, зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, та у стані, якому вона була прийнята на зберігання, при цьому цей обов'язок не припиняється із закінченням строку зберігання.

Однак, наведеного не було враховано судами попередніх інстанцій, у зв'язку з чим суди дійшли помилкового висновку про те, що позивач не набув права нараховувати плату за зберігання після закінчення строку дії договору, оскільки не вжив заходів по поверненню зерна кукурудзи поклажодавцю в порядку, визначеному підпунктом 4.1.18. Зазначений висновок судів не відповідає нормам частини 3 статті 946, статті 949 Цивільного кодексу України та умовам договору складського зберігання зерна № 98, які не зобов'язують зерновий склад повернути зерно після закінчення строку його зберігання за відсутності відповідної вимоги поклажодавця повернути зерно. При цьому, суди залишили поза увагою те, що відповідач, як сторона договору складського зберігання зерна № 98 від 08.11.2013, був обізнаний з умовами договору, зокрема і з умовами щодо строку дії договору та строку зберігання зерна на складі та за умовами договору був зобов'язаний забрати зерно зі зберігання після закінчення строку дії договору.

За таких обставин, колегія суддів Касаційного господарського суду приходить до висновку про те, що в порушення принципу повноти зазначені обставини не були встановлені судами попередніх інстанцій під час прийняття оскаржуваних рішення та постанови, були неправильно застосовані до спірних правовідносин норми матеріального що підлягають застосуванню, та порушено норми процесуального права, у зв'язку з чим суди попередніх інстанцій дійшли передчасних висновків, а оскаржувані рішення та постанову не можна визнати законними та обґрунтованими.

Передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають суду касаційної інстанції права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Встановлення обставин справи, оцінка доказів виходить за межі перегляду справи в порядку касації.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Згідно з частинами 3, 4, 6 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

З огляду на те, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, Касаційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Кіровоградської області від 31.03.2017 та постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.07.2017 підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати вищевикладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення. У разі прийняття судом рішення за результатами розгляду справи про необхідність задоволення позову, суду слід з'ясувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. При цьому слід зазначити, що у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, має самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).