910/3031/17 Про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - 02.05.2018 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Преміум" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Комерційний банк "Преміум" Луньо І.В. на постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2018 (Руденко М.А., Калатай Н.Ф., Смірнова Л.Г.) у справі №910/3031/17 Господарського суду міста Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "А-Поінт" до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Преміум", треті особи - 1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Проскан", 2) Святошинський районний відділ державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, 3) Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кирилюк Дмитро Володимирович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню

Товариство з обмеженою відповідальністю "А-Поінт" (далі - Позивач) звернулося з позовом до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Преміум" (далі - Відповідач) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що виконавчий напис №153 від 27.01.2017 вчинено з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема виконавчий напис вчинено за вимогами Відповідача, з дня виникнення права на які минуло більше одного року, що порушує вимоги статті 88 Закону України "Про нотаріат"; Відповідачем не було надано належні документи, що підтверджують заборгованість; вимоги Відповідача до Позивача, за якими здійснено виконавчий напис нотаріусом не є безспірними, оскільки розглядаються Господарським судом міста Києва в іншій справі №910/1613/17.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2017 залучено до участі у справі третіх осіб - Товариство з обмеженою відповідальністю "Проскан" (далі - Третя особа-1), Святошинський районний відділ державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - Третя особа-2), Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кирилюк Дмитро Володимирович (далі - Третя особа-3).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.06.2017 у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що оскільки право звернення до приватного нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису про стягнення заборгованості за рахунок заставленого майна у Відповідача виникло після надіслання повідомлення 22.08.2016, то саме з цього строку потрібно починати обраховувати річний строк, встановлений в частині 1 статті 88 Закону України "Про нотаріат", який станом на 27.01.2017 (дата вчинення виконавчого напису нотаріуса) не скінчився. Судом відхилено посилання Позивача на те, що вимоги Відповідача не були безспірними, оскільки Господарським судом міста Києва розглядалася справа №910/1613/17 за позовом ПАТ "КБ "Преміум" до ТОВ "Проскан" про стягнення 97 557 917,53 грн. Суд зазначив, що позовна заява у справі №910/1613/17 подана після вчинення 27.01.2017 виконавчого напису нотаріусом. Відповідачем були надані всі документи, які були необхідні для підтвердження безспірності заборгованості, в порядку, визначеному пунктом 3 Порядку вчинення нотаріальних дій, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012 (z0282-12) та статтею 87 Закону України "Про нотаріат".

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2017 скасовано та прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено. Постанову суду обґрунтовано тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що в даному випадку встановлений статтею 88 Закону України "Про нотаріат" річний строк обчислюється з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу, а право заставодержателя до Третьої особи-1 щодо сплати процентів у сумі 181691,58 дол США виникло з 06.10.2015, з дня наступного за терміном здійснення платежу, відповідно до додаткової угоди №9. Суд не врахував, що річний строк для вчинення виконавчого напису пов'язується саме з правом виникнення у стягувача права вимоги до боржника, а не з виникненням у стягувача права звернення до нотаріуса з заявою про вчинення виконавчого напису у зв'язку з невиконанням боржником чи заставодавцем вимоги про усунення порушень. Водночас, суд апеляційної інстанції погодився із судом першої інстанції, що Відповідачем при звернені до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису було надано вичерпний перелік документів, передбачений законодавством, які необхідні для підтвердження безспірності заборгованості згідно з пунктом 3 Порядку вчинення нотаріальних дій, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012 (z0282-12) , та статтею 87 Закону України "Про нотаріат".

Відповідач подав касаційну скаргу на постанову апеляційного господарського суду, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

В касаційній скарзі Відповідач не погоджується з мотивами, наведеними в оскаржуваному судовому рішенні, з тих підстав, що судом не вірно визначено суть правовідносин, які виникли між сторонами та їх нормативно-правове регулювання; не вірно застосовано статтю 88 Закону України "Про нотаріат", оскільки вимогами закону поняття "право вимоги" не конкретизоване, а отже, правовідносини слід розуміти не тільки як кредитні, а й їх похідні та інші, які регулюються окремими договорами та нормативно-правовими актами; судом порушено право Відповідача на справедливий суд, оскільки основні аргументи Відповідача не знайшли свого підтвердження або спростування в описовій частині оскаржуваної постанови, що порушує право сторони бути почутою та порушує вимоги щодо вмотивованості судового рішення.

Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції у даній справі без змін з тих підстав, що Відповідачем не було дотримано визначеної статтями 24, 26, 27, 28 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" процедури звернення стягнення на предмет застави за договором застави основних засобів № 26/КЛ/13/З-2 від 23.10.2013 в позасудовому порядку; судом першої інстанції зроблений необґрунтований висновок в частині безспірності наданих Відповідачем Третій особі-3 доказів заборгованості Позивача за кредитним договором.

02.05.2018 адвокатом Позивача в порядку статті 42 ГПК України та статті 12 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" подано клопотання про використання російської мови під час викладення усних заяв, клопотань, пояснень та виступів у господарському процесі, яке колегією суддів задоволено.

Треті особи не надали відзив на касаційну скаргу, що у відповідності до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваної постанови Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2018 у справі №910/3031/17 у касаційному порядку.

Треті особи-2, 3 в судове засідання 02.05.2018 представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце засідання належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення. Зважаючи на зазначене, суд ухвалив здійснювати розгляд касаційної скарги у даній справі за відсутності представників Третіх осіб.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Позивача, Відповідача та Третьої особи-1, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що між Відповідачем (Кредитодавець) та Третьою особою-1 (Позичальник) 04.07.2013 укладено кредитний договір на відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії №26/КЛ/13, за умовами якого Кредитодавець надає Позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію, ліміт якої складає 2 073 000,00 доларів США, зі строком користування коштами до 05.10.2015 відповідно до умов, що встановлені в пункті 2 кредитного договору, зі змінами, внесеними додатковими угодами до кредитного договору №1-9.

В якості забезпечення виконання зобов'язань Позичальника за кредитним договором між Відповідачем (Заставодержатель) та Позивачем (Заставодавець) 23.10.2013 укладено договір застави основних засобів №26/КЛ/13/3-2 (із відповідними змінами та доповненнями), за умовами якого Заставодавець передав у заставу Заставодержателю обладнання, перелік якого міститься у додатку № 1 до договору застави.

Розділом 4.1 договору застави визначено порядок звернення стягнення на предмет застави та його реалізація.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій зазначено, що Відповідач направив Позивачу повідомлення (№ 01304/1901/3 від 22.08.2016 та №01304/1949/5 від 05.09.2016) про порушення зобов'язання та попередження про звернення стягнення на предмет застави, а 27.01.2017 звернувся до Третьої особи-3 із заявою про вчинення виконавчого напису, до якої додав договір застави основних засобів №26/КЛ/13/3-2 із додатковими угодами до нього, кредитний договір №26/КЛ/13 із додатковими угодами до нього, розрахунок заборгованості за кредитним договором, виписки по особовим рахункам, повідомлення про порушення зобов'язання та попередження про звернення стягнення на предмет застави № 01304/1901/3 від 22.08.2016 та №01304/1949/5 від 05.09.2016 з доказами їх направлення Позивачу.

Судами з'ясовано, що 27.01.2017 приватним нотаріусом вчинено виконавчий напис №153 та запропоновано звернути стягнення на належне Позивачу обладнання відповідно до списку, який є додатком № 1 до договору застави та зазначений в заяві на вчинення виконавчого напису. За рахунок майна запропоновано стягнути з Позивача на користь Відповідача заборгованість в сумі 181691,58 доларів США, що еквівалентно 4944372,96 грн, яка складається з простроченої заборгованості по процентам за період з 01.12.2014 по 31.05.2015.

Згідно зі статтею 87 Закону України "Про нотаріат" нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 статті 88 Закону України "Про нотаріат" унормовано, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Відповідно до пункту 3.1 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012 (z0282-12) (далі-Порядок), нотаріус вчиняє виконавчі написи: - якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; - за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 (1172-99-п) (пункт 3.2 глави 16 розділу ІІ Порядку).

Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюється з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу (пункт 3.4 глави 16 розділу ІІ Порядку).

Пунктом 3.5 глави 16 Порядку визначено, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 (1172-99-п) .

Отже, виходячи із наведених норм та враховуючи обставини справи, спірними та такими, що підлягали вирішенню судами попередніх інстанцій є два питання: чи вчинено спірний виконавчий напис в межах річного строку з дня виникнення права вимоги у стягувача та чи підтверджували надані нотаріусу документи безспірність вимог до боржника (Позивача).

Так, пунктом 2.3 глави 16 Порядку передбачено, що вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору, здійснюється нотаріусом після спливу 30 днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця.

Як зазначалось вище, пунктом 3.1 Порядку передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, зокрема, що з дня права вимоги у відносинах між підприємствами минуло не більше одного року, та п. 3.4 Порядку передбачено, що строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу.

Тобто, наведений у розділі 3 Порядку річний строк для вчинення виконавчого напису пов'язується саме з виникненням у стягувача права вимоги до боржника, як вірно вказав суд апеляційної інстанції, а не з виникненням у стягувача права на звернення до нотаріуса з заявою про вчинення виконавчого напису у зв'язку з невиконанням боржником чи іпотекодателем в тридцятиденний строк вимоги про усунення порушень.

Так, апеляційний господарський суд, здійснюючи перегляд рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, в межах повноважень, наданих статтею 269 ГПК України, встановив, що пунктом 1 додаткової угоди № 9 від 30.09.2015 до кредитного договору сторони передбачили, що проценти в сумі 19794,24 дол. США сплачуються в строк до 05.10.2015 включно. Таким чином, право Заставодержателя до Позичальника щодо сплати процентів у сумі 181691,58 дол. США виникло з 06.10.2015, з дня наступного за терміном здійснення платежу, відповідно до додаткової угоди №9.

Пунктом 2.1.5 договору застави сторони передбачили, що звернути стягнення на предмет застави у випадку, якщо на момент настання терміну (строку) виконання Позичальником \Заставодавцем будь-якого зобов'язання, забезпеченого заставою згідно з цим договором, або, якщо на момент настання терміну (строку) виконання Заставодавцем будь-якого зобов'язання, передбаченого цим договором, воно не буде виконано та в інших випадках, передбачених цим договором та\або кредитним договором та\або чинним законодавством України.

Таким чином, судом апеляційної інстанції, на відміну від місцевого господарського суду, враховано зміст додаткової угоди №9 до кредитного договору і пункт 2.1.5 договору застави та здійснено перевірку строку виникнення права вимоги по заборгованості по процентам, тоді як суд першої інстанції помилково визначив, що річний строк на вчинення виконавчого напису пов'язується з моментом надіслання повідомлення.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що право вимоги у стягувача виникло з моменту неналежного виконання зобов'язання боржником у визначений строк, а тому вірно застосував норми статті 88 Закону України "Про нотаріат".

Водночас, суд апеляційної інстанції погодився з доводами місцевого господарського суду, що Відповідачем при звернені до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису було надано вичерпний перелік документів, передбачений законодавством, які необхідні для підтвердження безспірності заборгованості, згідно з пунктом 3 Порядку та статтею 87 Закону України "Про нотаріат".

Так, як встановлено попередніми судовими інстанціями, Відповідач при зверненні за вчиненням виконавчого напису нотаріуса надав такі документи: договір застави основних засобів № 26\КЛ\13\3-2 з додатковими договорами застави; кредитний договір № 26/КЛ\13 на відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії, з додатковими угодами до нього 1-9; розрахунок заборгованості Третьої особи-1 перед Відповідачем за кредитним договором станом на 27.01.2017; виписки особовим рахункам Третьої особи-1 за період з 03.07.2015 по 27.01.2017, повідомлення та попередження про можливість звернення стягнення на предмет застави, направлені Позивачу та Третій особі-1, та заяву про вчинення виконавчого напису.

Згідно зі статтею 88 Закону України "Про нотаріат" та підпунктом "б" частини 2 пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 (1172-99-п) , нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" меморіальний ордер - розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунка платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

В статті 1 цього Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Допустимими доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Такими доказами можуть бути, зокрема, платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо.

Водночас, помилкова оцінка судом апеляційної інстанції розрахункових документів, наданих нотаріусу при зверненні за вчиненням виконавчого напису в підтвердження заборгованості Третьої особи-1, не призвела до прийняття апеляційним господарським судом неправильного по суті судового рішення в межах заявленого позову у даній справі.

При цьому, частиною 2 статті 309 ГПК України встановлено, що не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Судом апеляційної інстанції вірно відхилено посилання Позивача на те, що вимоги Відповідача до Позивача, за якими здійснено виконавчий напис нотаріусом не є безспірними, оскільки розглядаються Господарським судом міста Києва в іншій справі №910/1613/17. Спірний виконавчий напис вчинено 27.01.2017, в той час, як позовну заяву у вказаній справі подано вже після вчинення виконавчого напису.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Посилання скаржника на те, що судом апеляційної інстанції не вірно визначено суть правовідносин, які виникли між сторонами та їх нормативно-правове регулювання, не вірно застосовано статтю 88 Закону України "Про нотаріат", порушено право Відповідача на справедливий суд, оскільки основні аргументи Відповідача не знайшли свого підтвердження або спростування в описовій частині оскаржуваної постанови, що порушує право сторони бути почутою та порушує вимоги щодо вмотивованості судового рішення, колегією суддів відхиляються, оскільки апеляційним господарським судом, на відміну від суду першої інстанції, повно та всебічно досліджено фактичні обставини справи, здійснено перевірку наявних доказів з урахуванням визначених меж позовних вимог та правильно застосовано норми матеріального і процесуального права. Крім того, суд обґрунтував свою юридичну позицію відхиляючи доводи Відповідача.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування постанови апеляційного господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.