Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л.,

Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., -

розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою ОСОБА_1 справу за його позовом до Управління праці і соціального захисту населення Дружківської міської ради Донецької області (далі - Управління) про стягнення щорічної допомоги на оздоровлення,

У січні 2006 року ОСОБА_1звернувся до суду з позовом про визнання дій відповідача неправомірними та стягнення з останнього невиплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2000-2004 роки в сумі 4252 грн 50 коп. згідно зі статтею 48 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 796-XII (796-12) ).

Дружківський міський суд Донецької області постановою від 16 березня 2006 року, залишеною без змін ухвалами Апеляційного суду Донецької області від 14 квітня 2006 року та Вищого адміністративного суду України від 1 лютого 2007 року, у задоволенні позову відмовив.

У скарзі про перегляд ухвалених у справі рішень за винятковими обставинами ОСОБА_1, посилаючись на наявність підстави, установленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, просить Верховний Суд України всі ці рішення скасувати, позов задовольнити.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає підтвердженим неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права щодо аналогічних правовідносин і доходить висновку, що в цій справі допущена помилка в застосуванні зазначених норм.

Як убачається з доданої до скарги ухвали Вищого адміністративного суду України від 20 листопада 2007 року, у справі за аналогічним позовом цей суд визнав, що щорічна допомога на оздоровлення за 2000-2004 роки має виплачуватись у розмірі, встановленому статтею 48 Закону № 796-ХІІ.

У справі ж, яка розглядається, той самий касаційний суд ухвалив протилежне рішення: зазначені виплати мають здійснюватись у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) (далі - постанова КМУ № 836).

Проаналізувавши з метою усунення розбіжностей у правозастосуванні нормативно-правові акти, застосовані судами при вирішенні аналогічних спорів, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України доходить такого висновку.

Частиною 4 статті 48 Закону № 796-ХІІ передбачена виплата інвалідам ІІІ групи, що стали такими внаслідок Чорнобильської катастрофи, щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.

У цій справі суди виходили з того, що застосуванню підлягає розмір зазначеної допомоги, встановлений чинним на час виникнення спірних правовідносин підпунктом "є" пункту 1 постанови КМУ № 836 (836-96-п) , тобто сума, еквівалентна 21 грн 50 коп. Проте з їхнім висновком погодитися не можна з таких підстав. Законом № 796-ХІІ (796-12) Кабінет Міністрів України не уповноважений на свій розсуд змінювати, у тому числі зменшувати, конкретні розміри компенсацій і допомоги, зокрема допомоги на оздоровлення, встановлені цим Законом.

Частиною 1 статті 67 зазначеного Закону було встановлено, що конкретні розміри всіх передбачених ним доплат, пенсій та компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Згідно зі статтею 2 Закону України від 1 червня 2000 року № 1766-ІІІ "Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2000 рік" Кабінету Міністрів України було доручено до прийняття Верховною Радою України змін до законів, у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата, здійснювати перегляд цих норм виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України на 2000 рік.

Хоча розмір мінімальної заробітної плати, який було встановлено на 2000 рік Законом від 1 червня 2000 року № 1766-ІІІ (1766-14) (з 1 липня - 118 грн на місяць), залишався незмінним і протягом 2001 року, керуючись буквальним змістом наведеної вище статті, слід дійти висновку, що надане Кабінету Міністрів України право переглядати норми, у яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата, 2001 року не стосувалося.

Не можна погодитися також із думкою судів у цій справі, що реальні можливості видаткової частини Державного бюджету в 1996 році, коли Кабінетом Міністрів України було встановлено розмір допомоги на оздоровлення інвалідам ІІІ групи, що стали такими внаслідок Чорнобильської катастрофи, у сумі, еквівалентній 21 грн 50 коп., та у 2000 і наступних роках були однаковими. Проте лише постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 р. № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (562-2005-п) розмір такої допомоги було збільшено, зокрема інвалідам ІІІ групи - до 90 грн.

Відповідно до Закону України від 13 грудня 2001 року № 2896-ІІІ "Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2002 рік" (2896-14) , згідно з яким цей розмір із 1 січня 2002 року дорівнював 140 грн, а з 1 липня 2002 року - 165 грн на місяць (стаття 1), Кабінету Міністрів України знову доручалося до прийняття Верховною Радою України змін до законів, у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата, здійснювати застосування цих норм виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України на 2002 рік (стаття 2).

Незважаючи на те, що Верховною Радою України змін до статті 48 Закону № 796-XII, у якій для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата, внесено не було, Кабінет Міністрів України ніякого врахування реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України на 2002 рік не здійснив і розмір допомоги на оздоровлення, встановлений його постановою № 836 (836-96-п) (21 грн 50 коп.), не змінив. Законом України від 26 грудня 2002 року № 372-IV "Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003 рік" (372-15) , яким з 1 січня 2003 року її було встановлено в розмірі 185 грн на місяць, а з 1 грудня 2003 року (з урахуванням змін, унесених згідно із Законом від 22 травня 2003 року № 849-ІV (849-15) ) - 237 грн на місяць (стаття 1), Кабінет Міністрів України був уповноважений до 1 березня 2003 року внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції про поетапне наближення розміру мінімальної заробітної плати до прожиткового мінімуму та про внесення змін до законів України, у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата (стаття 2).

Цей Закон набрав чинності 1 січня 2003 року. Проте лише Законом України від 25 листопада 2003 року № 1328-ІV "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2003 рік" (1328-15) цей Закон був доповнений статтею 72-16, згідно з якою з 1 грудня 2003 року було встановлено розмір мінімальної заробітної плати 205 грн на місяць, що був чинним до 31 серпня 2004 року.

Із 1 вересня 2004 року мінімальна заробітна плата була встановлена частиною 5 статті 58 Закону України від 27 листопада 2003 року № 1344-IV "Про Державний бюджет України на 2004 рік" (якою цю статтю доповнено згідно із Законом від 17 червня 2004 року № 1801-IV (1801-15) ) у розмірі 237 грн.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а її статтею 75 встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Конституція України (254к/96-ВР) не надавала права парламенту делегувати свої повноваження іншим державним органам, а останнім - своїми нормативно-правовими актами змінювати положення законів. Верховною Радою України дія статті 48 Закону № 796-ХІІ протягом 2000-2004 років не призупинялася.

Посилання судів на статтю 87 Бюджетного кодексу України, пунктом 17 якої встановлено, що видатки на державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи належать до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, не підтверджує їх висновок про правильність нарахування позивачу щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України. Цей висновок не ґрунтується на законі.

Водночас суди не перевірили відповідність чинному законодавству розрахунку, наведеного позивачем. Це порушення є підставою для направлення справи до суду першої інстанції на новий судовий розгляд в іншому складі суддів.

З урахуванням наведеного та керуючись статтями 241- 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 1 лютого 2007 року, ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 14 квітня 2006 року та постанову Дружківського міського суду Донецької області від 16 березня 2006 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд в іншому складі суддів.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.