Верховний Суд у складі колегії суддів палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "ТУЛС"

представник позивача - не з'явився;

відповідач - комунальне підприємство "Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" Нікопольської міської ради

представник відповідача - не з'явився;

розглянувши матеріали касаційної скарги комунального підприємства "Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" Нікопольської міської ради

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду у складі Іванова О.Г. - головуючого, Дарміна М.О., Кузнецової І.Л. від 23 травня 2017 року та рішення Господарського суду Дніпропетровської області у складі Петренко І.В. від 02 березня 2017 року

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ТУЛС"

до комунального підприємства "Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" Нікопольської міської ради

про стягнення основної заборгованості, трьох відсотків річних та інфляційних втрат (договір № 234 від 05 листопада 2008 року оренди)

Історія справи

Короткий зміст та підстави позовних вимог

1. У грудні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю "ТУЛС" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до комунального підприємства "Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" про стягнення 600 000,00 грн. основної заборгованості, 23 250,00 грн. трьох відсотків річних та 180 701,15 грн. інфляційних втрат.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05.11.2008 року між позивачем та відповідачем укладено договір оренди №234, відповідно до пункту 1.1 умов якого позивач (орендодавець) передає, а відповідач (орендар) приймає в тимчасове платне користування каналізаційну насосну станцію з колекторами за адресою вул. Електрометалургів, 244, м. Нікополь Дніпропетровської області.

3. Умовами договору визначено, що (1) розмір орендної плати, в перший місяць дії даного договору за об'єкт, який орендується, встановлюється у розмірі 20 000,00 грн. (п.5.1.), (2) договірна орендна плата вноситься орендатором щомісячно, не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним (п.5.2.), (3) об'єкт, який орендується, вважається переданим орендодавцю з моменту підписання акту приймання-передачі (п. 3.5, 8.6.).

4. На виконання умов договору, 05.11.2008 позивач передав, а відповідач отримав об'єкт оренди, що підтверджується актом приймання-передачі.

5. Однак, в порушення умов договору, відповідач за період з червня 2014 року по листопад 2016 року обов'язку щодо сплати орендних платежів не виконував, претензію позивача від 18.08.2016 з вимогою щодо погашення заборгованості залишив без відповіді та задоволення.

6. З урахуванням викладеного, чинності та дії договору, а також неповернення об'єкта оренди, позивач просив стягнути з відповідача зазначену заборгованість за вказаний період.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

7. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2017 позов задоволено частково, стягнуто відповідача на користь позивача

(1) 600 000,00 грн. основної заборгованості, (2) 20 779,12 грн. трьох відсотків річних та (3) 148 895,45 грн. інфляційних втрат.

8. Рішення місцевого господарського суду мотивоване, зокрема, встановленням в процесі розгляду справи наявності невиконаного відповідачем зобов'язання щодо сплати орендних платежів за спірний період, а також підстав для застосування відповідальності за невиконання грошового зобов'язання за ст. 625 ЦК України, які були задоволені частково, у зв'язку із допущенням позивачем при розрахунку трьох відсотків річних та інфляційних втрат помилок.

9. Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.05.2017 рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же підстав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

10. Не погоджуючись із вказаними рішеннями, відповідачем було подано касаційну скаргу, в якій останній просив постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.05.2017 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Аргументи учасників справи

Доводи відповідача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

11. Скаржник обґрунтовує вимоги касаційної скарги наступними доводами:

11.1.Спірним договором встановлено розмір орендної плати виключно на перший місяць дії договору, а всі інші платежі здійснювались відповідачем на підставі підписаних сторонами актів наданих послуг та рахунків;

11.2. Нездійснення орендних платежів зумовлено обставинами, які не залежали від відповідача, оскільки починаючи з червня 2014 року позивач не направляв на адресу відповідача рахунки на оплату та акти прийому-передачі наданих послуг, які є обов'язковою умовою для здійснення орендних платежів та підставою для розрахунку;

11.3. У позивача відсутні підстави для стягнення з відповідача трьох відсотків річних та інфляційних втрат за невиконання грошового зобов'язання, оскільки мало місце прострочення кредитора, у зв'язку із не надсиланням позивачем актів наданих послуг та рахунків, а також відсутність будь-яких матеріальних претензій та відповідних вимог до подання позову;

11.4. За період дії спірного договору відповідачем було понесено витрати на проведення ремонтних робіт на об'єкті оренди на загальну суму 266 360,25 грн., які мали бути зараховані в рахунок оплати орендних платежів за спірний період.

Позиція Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

12. Верховний Суд, приймаючи до уваги межі перегляду справи та повноваження касаційного суду, погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови у задоволенні позову та вважає рішення по справі такими, що винесені з повним з'ясуванням обставин справи, вірним застосуванням норм матеріального права та правильним застосуванням норм процесуального права з огляду на наступне.

13. Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України), за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). Об'єктом оренди можуть бути, зокрема, інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

14. Згідно статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

15. Таким чином, судами вірно встановлено, що відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі договору оренди, є господарськими зобов'язаннями, а згідно з приписами статей 193 ГК України, 525, 526 ЦК України (435-15) , зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

16. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

17. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

18. Згідно ч.1 ст. 286 ГК України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

19. Згідно ч. 1, 5 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

20. Судами встановлено, що відповідач отримав об'єкт в оренду за актом приймання-передачі від 05.11.2008 року.

21. Розмір орендної плати визначено у пункті 5.1 договору у розмірі 20 000,00грн.

22. З огляду на положення пункту 5.2 договору, строк оплати оренди об'єкту в період з червня 2014 року по листопад 2016 року є таким, що настав.

23. Судами встановлено, що за період з червня 2014 року по листопад 2016 року відповідачем сплачено лише 6 000,00 грн. за наступними платіжними дорученнями: № 123 від 14.01.2015 року на суму 2 000 грн.; № 140 від 15.01.2015 року на суму 1 000 грн.; № 199 від 19.01.2015 року на суму 1 000 грн.; № 242 від 21.01.2015 року на суму 2 000 грн.

24. Судами вірно враховано, що стаття 534 ЦК визначає черговість погашення вимог за грошовим зобов'язанням. А саме, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:

- у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;

- у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

- у третю чергу сплачується основна сума боргу.

25. Можливість застосування ст. 534 ЦК України ставиться в залежність від змісту реквізиту "Призначення платежу" платіжного доручення, яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов'язання. Це означає, що якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів з чітким призначення платежу щодо погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), черговість, встановлена ст. 534 ЦПК України застосовуватися не може.

26. У випадку, якщо стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження, або платіж буде отриманий без реквізиту "Призначення платежу" чи як загальна підстава - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості, розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до ст. 534 ЦК України.

27. Правовою підставою для даного висновку є Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (п.3.8), затверджена постановою Національного банку Україні від 21.01.2004р. № 22 (z0377-04) , та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (п.1.2), затверджене наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.95 (z0168-95) p., згідно з якими отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу.

28. Оскільки у вищезазначених платіжних дорученнях реквізит "Призначення платежу" не містив повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснювалося перерахування коштів отримувачу, відповідачем призначення платежу чітко визначено не було, вказувалось як загальна підстава - "борг за послуги оренди зг. рах б/н без ПДВ" без зазначення дати, номеру та серії конкретного рахунку або конкретного періоду заборгованості, суди вірно встановили, що в даному випадку розподіл коштів може здійснюватись саме кредитором відповідно до ст. 534 ЦК України.

29. З огляду на наявність у відповідача заборгованості з орендної плати, підтвердженої актом звіряння взаємних розрахунків від 01.02.2014 року, позивач платежі, здійснені за вищезазначеними платіжними дорученнями у січні та лютому 2015 року, на підставі ст. 534 ЦК відніс на погашення заборгованості в частині стягнення основного боргу, яка виникла хронологічно раніше, тобто за період, що виник до 01.02.2014 року.

30. Суди встановили, що невиконаними є ті зобов'язання відповідача, які виникли хронологічно пізніше, в тому числі і за спірний період з червня 2014 року по листопад 2016 року відповідач.

31. На підставі викладеного Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 600 000,00грн. є обґрунтованими, документально доведеними, такими, що не суперечать чинному законодавству України, а отже такими, що підлягають задоволенню.

32. Доводи відповідача про те, що по даній справі мало місце прострочення кредитора через те, що з червня 2014 року на адресу відповідача перестали надходити від позивача рахунки на оплату та акти прийому-передачі наданих послуг, в той час як відповідно до листа Міністерства фінансів України № 31-11410-09-10/15182 від 30 травня 2016 року обов'язковою умовою для здійснення орендних платежів є акт надання послуг, який є підставою для розрахунку, правомірно відхилені судами з огляду на наступне.

33. Жодним пунктом укладеного між сторонами договору не визначено обов'язок позивача відправляти на адресу відповідача рахунки на оплату та щомісячні акти прийому-передачі наданих послуг. Крім того, відповідно до положень Цивільного кодексу України (435-15) та Господарського кодексу України (436-15) договір найму (оренди) не вважається договором про надання послуг (Глави 63-66 ЦК України (435-15) ). Отже, згідно з нормами цивільного та господарського законодавства оренда не є послугами, а тим більше роботами.

34. Оскільки договір найму (оренди) не є договором про надання послуг, то первинними документами, які підтверджують здійснення господарської операції за договором найму є саме акти передачі (повернення) об'єкту оренди, а не акти здавання - приймання наданих послуг.

35. Передання наймачеві об'єкту оренди оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору і з цього моменту починається обчислення строку договору найму та обов'язок сплати орендних платежів, якщо інше не встановлено договором.

36. Враховуючи вищенаведене, договір оренди є оплатним договором, за користування об'єктом оренди відповідач зобов'язаний вносити орендну плату, а спірним договором не визначено обов'язок позивача відправляти на адресу відповідача рахунки на оплату та щомісячні акти прийому-передачі наданих послуг.

37. Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо відсутності підстав для стягнення заборгованості, у зв'язку з тим, що у п. 5.1. спірного договору розмір орендної плати встановлений лише на перший місяць даного договору, виходячи з наступного.

38. Згідно ч. 5 ст. 762 ЦКУ плата за користування майном за договором найму вноситься щомісяця.

39. Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, пункт 5.2. Договору передбачає, що орендна плата вноситься Орендатором не пізніше 20 числа місяця, що слідує за обліковим. Оскільки відповідно до акту прийому - передачі майно передано відповідачу 05.1 1.2008 року, то з цього дня почався облік щомісячного нарахування орендної плати.

40. Сторони договору дійсно дійшли згоди встановити на перший місяць дії договору його вартість становить 20 000 гривень, з можливістю її перегляду, чого сторонами зроблено не було. Судами не встановлено, що сторонами погоджено інші умови орендної плати, ніж зазначені у п. 5.1 Договору.

41. Щодо аргументу позивача стосовно незгоди з нарахованою сумою штрафних санкцій Верховний Суд зазначає наступне.

42. Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

43. Частина 2 ст. 625 ЦК України зобов'язує боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

44. Позивач нарахував відповідачу до сплати три відсотки річних за загальний період прострочення з червня 2014 року по листопад 2016 року на загальну суму 23 250,00 грн. та інфляційні втрати у розмірі 180 701,15 грн. за загальний період прострочення з червня 2014 року по листопад 2016 року.

45. Судами правомірно задоволені позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 20 779,12грн. та інфляційних втрат у розмірі 148 895,45грн. за загальний період прострочення з червня 2014 року по листопад 2016 року, нарахованих у відповідності із ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України,. оскільки прострочення сплати орендної плати з боку відповідача мало місце.

46. Заперечення відповідача в частині відсутності правових підстав для нарахування трьох відсотків річних та інфляційних втрат підставно визнано судами необґрунтованими, оскільки за змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06.06.2012р. у справі N6-49цс12, від 24.10.2011 у справі N6-38цс11).

47. Посилання скаржника на неодноразові аварійні ситуації на об'єкті оренди, у зв'язку з чим відповідачем протягом 2012 - 2016 років проведено ремонтних робіт на загальну суму 266 360,25грн., через що на зазначену суму необхідно зменшити розмір основного зобов'язання, Верховним Судом не приймаються з огляду на наступне.

48. Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до п. 2.3. розділу 6 Договору Орендодавець зобов'язаний фінансувати виконання капітальних ремонтів об'єкту та устаткування відповідно до кошторисної документації. Якщо роботи виконані Орендарем, то Орендодавець відшкодовує витрачені Орендарем кошти відповідно до акту виконаних робіт. Кошторисну документацію Орендар попередньо узгоджує з Орендодавцем. У аварійних випадках роботи виконуються негайно з наступним сповіщенням Орендодавця.

49. В той же час, судами не встановлено, що ним проводився саме капітальний ремонт об'єкту та устаткування відповідно до кошторисної документації.

50. Судами встановлено, що наявний в матеріалах справи супровідний лист від 23.02.2012 року за № 6-0127/798, який надійшов на адресу позивача 07.03.2012 року, не може бути належним та допустимим доказом витрат відповідача на капітальний ремонт об'єкту та устаткування, оскільки не містить навіть вартості виконаних робіт. До даного листа не долучено кошторисну документацію, акти виконаних робіт, рахунки, тощо.

51. Більш того, понесені відповідачем витрати, про які йдеться у вищезазначеному листі, мали місце у 2012 році, в той час як заборгованість з орендної плати по цій справі стягується за період з червня 2014 року по листопад 2016 року, у зв'язку з чим витрати відповідача не стосуються спірного періоду стягнення орендної плати.

52. Судами також не встановлено наявність інших витрат, понесених відповідачем на проведення ремонтних робіт протягом 2014 - 2016 років.

53. Отже, за обставин невиконання відповідачем грошових зобов'язань суди, встановивши в його діях склад цивільно-правової відповідальності, застосувавши до спірних відносин правила статей 525 і 526 Цивільного кодексу України, обґрунтовано задовольнили позов в частині стягнення суми орендної плати, відсотків річних та інфляційних втрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

54. За таких обставин та з урахуванням меж розгляду справи в суді касаційної інстанції касаційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін.

55. У зв'язку з відмовою в задоволенні касаційної скарги, згідно вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

56. Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

1. Касаційну скаргу комунального підприємства "Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" Нікопольської міської ради залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23 травня 2017 року та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02 березня 2017 року у справі № 904/12527/16 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.