826/25791/15 Про визнання протиправними дії Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку щодо одноособового прийняття рішення "Про встановлення ознак фіктивності ПАТ "Бюро кредитних історій" та включення його до переліку емітентів, що мають ознаки фіктивності", визнання протиправними дії ДФС України щодо погодження зазначеного рішення "Про встановлення ознак фіктивності ПАТ" та включення його до Переліку емітентів, що мають ознаки фіктивності" - 26.02.2020 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Чиркіна С.М., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом публічного акціонерного товариства "Бюро кредитних історій "Фенікс" до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Державної фіскальної служби України про визнання протиправними дій за касаційними скаргами Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Державної фіскальної служби України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у складі колегії суддів: Данилишина В.М., Качура І.А., Келеберди В.І. від 11 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Степанюка А.Г., Кузьменка В.В., Шурка О.І. від 24 січня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2015 року публічне акціонерне товариство "Бюро кредитних історій "Фенікс" (далі - позивач, ПАТ "Бюро кредитних історій "Фенікс") звернулось до суду із позовом до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі - відповідач-1, НКЦПФР) та Державної фіскальної служби України (далі - відповідач-2, ДФС України), в якому:

- визнати протиправними дій НКЦПФР щодо одноособового прийняття рішення від 12 червня 2015 року № 813 "Про встановлення ознак фіктивності ПАТ "Бюро кредитних історій "Фенікс" та включення його до переліку емітентів, що мають ознаки фіктивності" (далі - спірне рішення) всупереч вимозі пункту 6 Положення про встановлення ознак фіктивності емітентів цінних паперів та включення таких емітентів до переліку (списку) емітентів, що мають ознаки фіктивності, затвердженого рішенням НКЦПФР від 14 жовтня 2014 року № 1360 (далі - Положення № 1360), щодо прийняття рішень такого змісту спільно із ДФС України;

- визнати протиправними дії ДФС України щодо погодження рішення від 12 червня 2015 року № 813 "Про встановлення ознак фіктивності ПАТ "Бюро кредитних історій "Фенікс" та включення його до Переліку емітентів, що мають ознаки фіктивності", всупереч вимозі пункту 6 Положення № 1360 про прийняття такого рішення спільно з НКЦПФР та щодо погодження цього рішення без будь-якого аналізу наявних ознак фіктивності ПАТ "Бюро-кредитних історій "Фенікс".

В обґрунтування позову зазначено, що спірне рішення прийнято одноособово НКЦПФР без ДФС України, а тому має місце відсутність спільного рішення двох державних установ. При цьому, ДФС України фактично не встановлювала ознаки фіктивності позивача та не проводила відповідного аналізу діяльності товариства.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2017 року, позов задоволено частково: визнано протиправними дії НКЦПФР щодо одноособового прийняття рішення від 12 червня 2015 року № 813 "Про встановлення ознак фіктивності ПАТ "Бюро кредитних історій "Фенікс" та включення його до переліку емітентів, що мають ознаки фіктивності"; визнано протиправними дії ДФС України щодо погодження проекту рішення від 12 червня 2015 року № 813 "Про встановлення ознак фіктивності ПАТ "Бюро кредитних історій "Фенікс" та включення його до переліку емітентів, що мають ознаки фіктивності". У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством було передбачено обов`язок НКЦПФР ухвалювати рішення про включення емітента до переліку емітентів, що мають ознаки фіктивності, за погодженням з ДФС України, який повинен надати погодження виключно за наслідками аналізу тексту такого рішення, позовні вимоги у відповідній частині є обґрунтованими.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 листопада 2016 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, НКЦПФР та ДФС України звернулися з касаційними скаргами до Вищого адміністративного суду України, в яких просять скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційні скарги подано 8 та 13 лютого 2017 року.

Ухвалами Вищого адміністративного суду України від 15 лютого та 29 березня 2017 року відкрито касаційні провадження у справі № 826/25791/15, витребувано матеріали адміністративної справи та встановлено строк для подання сторонами заперечення на касаційні скарги НКЦПФР та ДФС України, однак, розгляд справи цим судом не було закінчено.

Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2020 року прийнято до свого провадження адміністративну справу № 826/25791/15 за касаційними скаргами НКЦПФР та ДФС України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2017 року суддею-доповідачем Берназюком Я.О.

Представниками НКЦПФР та ДФС України подано клопотання про забезпечення їх участі під час розгляду справи у касаційному порядку у судовому засіданні, у задоволенні яких відмовлено ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2020 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у справі доказів встановлено, що 12 червня 2015 року НКЦПФР прийнято рішення, яким визнано ПАТ "Бюро кредитних історій "Фенікс" та його цінні папери такими, що мають ознаки фіктивності, та включено його до переліку емітентів, що мають ознаки фіктивності. Пунктом 2 оскаржуваного рішення зобов`язано департамент контрольно-правової роботи повідомити про прийняте рішення ДФС України тощо.

Відповідно до протоколу № 20 засідання Комітету з питань захисту прав інвесторів та правозастосування на фондовому ринку НКЦПФР від 10 червня 2015 року, Комісією направлено на погодження до ДФС України проект рішення "Про встановлення ознак фіктивності емітентів цінних паперів та включення таких емітентів до переліку (списку) емітентів, що мають ознаки фіктивності", зокрема по відношенню до ПАТ "Бюро кредитних історій "Фенікс". ДФС України листом від 29 травня 2015 року № 13024/5/99-99-22-05-01-16 повідомила про погодження проекту рішення. Після надходження листа-погодження від ДФС України департаментом контрольно-правової роботи також був здійснений аналіз діяльності емітентів, які були включені в зазначений перелік емітентів, що мають ознаки фіктивності, за оприлюдненими даними Загальнодоступної інформаційної бази даних (stockmarket.gov.ua) за 2014 рік.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційних скаргах скаржники зазначають, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що законом передбачено право НКЦПФР приймати рішення про включення емітента до списку емітентів, що мають ознаки фіктивності, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Посилається на те, що при прийнятті спірного рішення НКЦПФР керувалась нормами Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" (448/96-ВР) та погодила відповідне рішення з ДФС України, відтак, висновки судів попередніх інстанцій з приводу того, що на затвердження ДФС України НКЦПФР було подано проект спірного рішення, а не саме рішення, є безпідставними та не відповідають нормам діючого законодавства.

НКЦПФР також зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій не надано належної правової оцінки тому, що втрата чинності статтею 153 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ) у січні 2015 року, яка передбачала прийняття спільного з ДФС України рішення, зумовила необхідність врахування відповідних змін до ПК України (2755-17) та застосування норм законодавства до їх приведення у відповідність до ПК України (2755-17) , у тому числі Положення № 1360, лише у тій частині, що не суперечить ПК України (2755-17) .

Від ПАТ "Бюро кредитних історій "Фенікс" заперечення або відзиву на касаційні скарги НКЦПФР та ДФС України не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2016 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2017 року не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Повноваження НКЦПФР та ДФС України у спірних правовідносинах визначаються, зокрема, ПК України (2755-17) , Законом України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" (448/96-ВР) (тут і далі - у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 2 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється з метою, зокрема: створення умов для ефективної мобілізації та розміщення учасниками ринку цінних паперів фінансових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства; забезпечення рівних можливостей для доступу емітентів, інвесторів і посередників на ринок цінних паперів; гарантування прав власності на цінні папери; захисту прав учасників фондового ринку.

Згідно з положеннями статті 3 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється, зокрема, у формі регулювання випуску та обігу цінних паперів, прав та обов`язків учасників ринку цінних паперів; реєстрації випусків (емісій) цінних паперів та інформації про випуск (емісію) цінних паперів.

Частиною першою статті 5 вказаного Закону передбачено, що державне регулювання ринку цінних паперів здійснює Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринку цінних паперів у межах своїх повноважень, визначених чинним законодавством.

Основними завданнями Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку є, зокрема, захист прав інвесторів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів, застосування санкцій за порушення законодавства у межах своїх повноважень; встановлення наявності ознак маніпулювання на фондовому ринку (стаття 7 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні").

Отже, Нацкомісія є органом, що здійснює державне регулювання ринку цінних паперів, та органом, уповноваженим приймати рішення, спрямовані на захист інтересів держави та інвесторів.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року у справі № 826/2212/17.

Згідно з положеннями пунктів 37-10 та 37-11 частини другої статті 7 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку відповідно до покладених на неї завдань встановлює за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, ознаки фіктивності емітента цінних паперів; приймає рішення про включення емітента до списку емітентів, що мають ознаки фіктивності, у порядку, встановленому Комісією за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Пунктом 4 Положення № 1360 визначено перелік критеріїв, відповідність яким є підставою для прийняття рішення про визначення емітента та його цінних паперів такими, що мають ознаки фіктивності, та включення емітента до Переліку: 1) встановлений Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку та/або Державною фіскальною службою України факт відсутності емітента за місцезнаходженням; 2) неподання емітентом до Комісії регулярної інформації та до органів ДФС податкової звітності в порядку, встановленому законодавством; 3) нескликання акціонерним товариством загальних зборів акціонерів протягом двох років поспіль та/або неутворення органів управління акціонерного товариства, визначених законодавством, протягом року з дня реєстрації Комісією звіту про результати приватного розміщення акцій серед засновників акціонерного товариства; 4) низький рівень (менше 3 відсотків від розміру активів емітента) або відсутність доходів від реалізації товарів, робіт, послуг за основним видом діяльності станом на кінець фінансового року; 5) відсутність сплаченого податку на додану вартість протягом звітного періоду, якщо емітент є платником податку на додану вартість; 6) переважну частку активів емітента (більше ніж 90 відсотків) складають фінансові інвестиції та/або дебіторська заборгованість відповідно до фінансової звітності емітента, поданої до Комісії та/або ДФС станом на кінець звітного періоду; 7) кількість працівників емітента станом на кінець звітного періоду становить менше трьох осіб; 8) середньомісячні витрати емітента на оплату праці одного працівника є меншими від мінімального розміру заробітної плати, встановленого законодавством; 9) реєстрація місцезнаходження емітента у будівлі житлового фонду за адресою, де зареєстровані юридичні особи, що не є афілійованими особами власника такого житлового приміщення; 10) наявність судового рішення, яке набрало законної сили, пов`язаного з використанням цінних паперів емітента з метою ухилення від сплати податків, зборів (обов`язкових платежів).

При цьому, відповідно до пункту 5 Положення № 1360 на підставі наявної інформації НКЦПФР та/або ДФС України у межах компетенції проводять аналіз відповідності емітента ознакам фіктивності згідно з критеріями, визначеними у пункті 4 цього Положення.

Абзацом другим та третім пункту 153.8.4 статті 153 ПК України (у редакції, чинній до 15 січня 2015 року) було передбачено, що ознаки фіктивності емітента встановлюються Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Внесення та виключення емітента з переліку емітентів, що мають ознаки фіктивності, здійснюються на підставі спільного рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Разом з тим, відповідно до Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року № 71-VIII (71-19) , який набув чинності з 1 січня 2015 року, зокрема, стаття 153 розділу ІІІ ПК України (2755-17) втратила чинність.

У зв`язку з наведеним, НКЦПФР під час прийняття рішення мала керуватися нормами Положення № 1360 у частині, що не суперечить чинному законодавству, а відтак з огляду на те, що норма ПК України (2755-17) , яка визначала прийняття спільного рішення втратила чинність, НКЦПФР мала повноваження на прийняття рішення, яким емітент включається до переліку як такий, що має ознаки фіктивності, самостійно.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 826/12079/15.

Судами попередніх інстанцій встановлено на підставі наявних у матеріалах справи доказів, що 10 червня 2015 року НКЦПФР звернулась до ДФС, в якому просила погодити проект рішення від 12 червня 2015 року № 813 "Про встановлення ознак фіктивності ПАТ "Бюро кредитних історій "Фенікс".

Листом від 29 травня 2015 року № 1302415/99-99-22-05-01-16 ДФС України повідомила НКЦПФР про погодження проекту рішення "Про встановлення ознак фіктивності емітентів цінних паперів та включення таких емітентів до переліку (списку) емітентів, що мають ознаки фіктивності".

На цій підставі колегія суддів доходить до висновку, що НКЦПФР дотримано, встановленого пунктами 37-10 та 37-11 частини другої статті 7 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", порядку погодження та прийняття рішення про включення емітента до списку емітентів, що мають ознаки фіктивності.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до помилкового висновку про порушення НКЦПФР процедури прийняття оскаржуваного рішення, оскільки такі висновки судів ґрунтуються на неправильному застосування норм матеріального права, а саме: пунктів 37-10 та 37-11 частини другої статті 7 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", які не вимагають прийняття спільного рішення, а лише містять норми щодо необхідності погодження відповідного рішення з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики. Разом з тим, стаття 153 ПК України, яка містила норми про необхідність прийняття спільного рішення про встановлення ознак фіктивності емітентів цінних паперів та включення таких емітентів до переліку (списку) емітентів, що мають ознаки фіктивності, на момент виникнення спірних правовідносин втратила чинність.

Колегія суддів враховує, що особливістю провадження в адміністративних справах є те, що, за загальним правилом, спір вирішується шляхом оцінювання правомірності дій, рішень чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень у певний момент часу (момент прийняття рішення або вчинення дії за зверненням суб`єкта приватного права; момент неприйняття рішення (нездійснення дії), коли існував відповідний обов`язок щодо його прийняття (здійснення дії).

Відтак, оскільки на момент прийняття оскаржуваного рішення НКЦПФР Законом України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" (448/96-ВР) вимагалось погодження прийняття відповідного рішення, а норми статті 153 ПК України, якими визначалось прийняття спільного з ДФС України рішення з питань встановлення ознак фіктивності емітентів цінних паперів, втратили чинність, відсутні підстави вважати протиправними дії НКЦПФР щодо одноособового прийняття рішення від 12 червня 2015 року № 813 "Про встановлення ознак фіктивності ПАТ "Бюро кредитних історій "Фенікс" та включення його до переліку емітентів, що мають ознаки фіктивності" та дії ДФС України щодо погодження проекту цього рішення.

Колегія суддів зазначає, що у межах даної справи судами досліджувалось лише питання дотримання встановленого порядку прийняття рішення від 12 червня 2015 року № 813, оскільки позов про визнання нечинним вказаного рішення з моменту його прийняття з підстави відсутності у діях позивача ознак фіктивності подано ПАТ "Бюро кредитних історій "Фенікс" окремо до Окружного адміністративного суду міста Києва та розглядається у справі № 826/21861/15.

На цій підставі колегія суддів доходить до висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій допущено неправильне застосування норм матеріального права, зокрема, пунктів 37-10 та 37-11 частини другої статті 7 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", що стало наслідком надання помилкової правової оцінки встановленим у справі обставинам та прийняття рішення, яке не відповідає закону.

Відповідно до статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).