910/24258/16 Про визнання недійсним договору про переведення боргу - 16.04.2018 Прийняття

за позовом Національного антикорупційного бюро України до 1) Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія Енергомережа", 2) Публічного акціонерного товариства "Азот", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача 1) Публічне акціонерне товариство "Черкасиобленерго", 2) Державне підприємство "Енергоринок" про визнання договору недійсним

Національне антикорупційне бюро України (далі - НАБУ, позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа" (далі - ПАТ "ХК "Енергомережа", відповідач - 1) та Публічного акціонерного товариства "Азот" (далі по - ПАТ "Азот", відповідач - 2) про визнання недійсним договору про переведення боргу від 12.03.2015 № 140-202.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.06.2017 (суддя Князьков В.В.) позовні вимоги НАБУ задоволено повністю. Визнано недійсним договір про переведення боргу від 12.03.2015 № 140-202, укладений між ПАТ "Азот" та ПАТ "ХК "Енергомережа".

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.07.2017 (колегія суддів у складі: Пашкіна С.А., суддя Сітайло Л.Г., суддя Зеленін В.О.) рішення господарського суду міста Києва залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 07.11.2017 (колегія суддів у складі: Панова І.Ю., Білошкап О.В., Погребняк В.Я.) судові рішення попередніх судових інстанцій залишено без змін.

14.12.2017 ПАТ "Азот" направило до Верховного Суду України заяву про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 07.11.2017 із підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини першої статті - 111-16 Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинній до 15.12.2017.

11.01.2018 на підставі підпункту 1 пункту 1 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ (2147а-19) та за розпорядженням керівника апарату Верховного Суду України від 26.12.2017 № 395/0/19-17, заяву ПАТ "Азот" про перегляд судових рішень у справі № 910/24258/16 направлено до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.01.2018 справа передана на розгляд складу колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснов Є.В. - головуючий, Мачульський Г.М., Кушнір І.В.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.02.2018 заяву було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків. 12.02.2018 недоліки усунуті заявником в повному обсязі.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.02.2018 було допущено та відкрито провадження за заявою ПАТ "Азот" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 07.11.2017 у справі № 910/24258/16 та витребувано матеріали справи, які надійшли до суду 12 березня 2018 року.

Ухвалою від 16.03.2018 справу призначено до розгляду.

За приписами пункту 1 пункту 1 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ (2147а-19) , заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у господарських справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Відтак, розгляд заяви здійснюється Касаційним господарським судом за правилами Господарського процесуального кодексу України (1798-12) в редакції, яка діяла до 15.12.2017.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті - 111-16 Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинній до 15.12.2017 заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно з таких підстав: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 3) невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

На обґрунтування підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини першої статті - 111-16 Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинній до 15.12.2017, для перегляду судового рішення заявником до заяви додано копії постанов Вищого господарського суду України від 16.05.2017 у справі № 910/1424/16, від 03.07.2017 у справі № 910/2694/16, від 01.12.2016 у справі № 910/1421/16, від 22.11.2016 у справі № 910/1416/16, від 08.11.2016 у справі № 910/1417/16, від 13.06.2012 у справі № 26/387, від 20.01.2010 у справі № 37/436-42/416, від 28.04.2009 у справі № 37/436, ухвали Вищого адміністративного суду України від 20.10.2015 у справі № 826/3917/14 та постанов Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі № 3-255гс15, від 13.04.2016 у справі № 6-1528цс15, від 06.07.2015 у справі № 6-166цс15, у яких на думку заявника, неоднаково застосовано норми матеріального права у подібних правовідносинах та висновок суду касаційної інстанції не відповідає висновкам викладеним у постановах Верховного Суду України.

Перевіривши наведені суб'єктом звернення обставини, колегія суддів вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 24.05.2005 між ВАТ "Черкасиобленерго" (постачальник електричної енергії) та ВАТ "Азот" (споживач) було укладено договір № 524-213/24 (далі по тексту - договір № 524-213/24) про постачання електричної енергії ВАТ "Черкасиобленерго" для ВАТ "Азот", відповідно до п.1 якого постачальник електричної енергії постачає електричну енергію споживачу, а споживач оплачує постачальнику електричної енергії її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід'ємними частинами. Постачання або транзит електричної енергії споживачу від іншої енергопостачальної організації може здійснюватись тільки після укладання договору споживача з іншою енергопостачальною організацією та узгодженням його з ВАТ "Черкасиобленерго".

Відповідно до п. 2.1. договору № 524-213/24 під час виконання умов цього договору, а також при вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися чинним законодавством України та Правилами користування електричною енергією.

Згідно п. 2.2.3 договору №524-213/24 споживач зобов'язується здійснювати оплату постачальнику електричної енергії вартості електричної енергії згідно з умовами додатку № 4 "Порядок розрахунків за активну електричну енергію" та додатку № 5 "Графік зняття показників розрахункових засобів обліку електричної енергії".

За умовами п. 9.4 договору № 524-213/24 договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на термін до 31.12.2005. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною зі сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Також судами встановлено, що 12.03.2015 між ПАТ "Азот" (первісний боржник) та ПрАТ "ХК "Енергомережа" (новий боржник) укладено договір № 140-202 про переведення боргу (далі по тексту - договір переведення боргу), відповідно до умов п.1.1 якого цим договором регулюються відносини, пов'язані із заміною зобов'язаної сторони - первісного боржника на нового боржника у зобов'язаннях, що виникли за договором № 524-213/24 від 24.05.2005 про постачання електричної енергії ВАТ "Черкасиобленерго" (далі - основний договір), укладеним між первісним боржником та кредитором, в частині оплати за поставлену в період з 01.12.2014 по 20.12.2014 (включно) кредитором електричну енергію на суму 47 641 173,12 грн.

За умовами п.1.2 договору про переведення боргу первісний боржник переводить на нового боржника, а новий боржник приймає на себе зобов'язання первісного боржника і стає боржником по зобов'язаннях по основному договору, в частині оплати вартості електричної енергії, поставленої у період з 01.12.2014 по 20.12.2014 (включно), на суму 47 641 173,12 грн.

Відповідно до п. 1.3 договору про переведення боргу всі інші зобов'язання, не передбачені предметом та умовами цього договору, залишаються незмінними відповідно до основного договору стосовно первісного боржника.

Пунктом 3.2 договору про переведення боргу визначено, що первісний боржник зобов'язується сплатити на користь нового боржника оплату за переведення боргу на підставі цього договору в сумі 45 141 173,12 грн, що є повним виконанням грошових зобов'язань первісним боржником перед новим боржником за цим договором.

У п.5.2 договору про переведення боргу зазначено, що зобов'язання первісного боржника по основному договору, зазначені в п.1.2 договору, є переведеними на нового боржника з моменту укладення цього договору.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами, скріплення печатками і діє до моменту завершення повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п.5.1 договору про переведення боргу).

Договір № 140-202 від 12.03.2015 підписано представниками обох сторін та скріплено печатками господарських товариств.

Судами встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем-1 - ПАТ "ХК "Енергомережа" грошових зобов'язань перед третьою особою-1 - ПАТ "Черкасиобленерго" за договором № 140-202.

Судами також встановлено, що як нормами законодавства, так і положеннями договору № 524-213/24 про постачання електричної енергії ВАТ "Черкасиобленерго" для ВАТ "Азот" від 24.05.2005 передбачалось отримання постачальником (третьою особою-1) оплати спожитої електричної енергії безпосередньо від споживача (відповідача-2) шляхом їх перерахунку на рахунок із спеціальним режимом використання.

В той же час, зі спірного договору № 140-202 судами встановлено, що обов'язок зі сплати заборгованості за поставлену постачальником - ПАТ "Черкасиобленерго" електричну енергію у розмірі 47 641 173,12 грн перейшов від споживача - ПАТ "Азот" до ПрАТ "ХК "Енергомережа", яке не є споживачем за договором № 524-213/24 про постачання електричної енергії ВАТ "Черкасиобленерго" для ВАТ "Азот" від 24.05.2005 в розумінні вимог чинного законодавства України.

Таким чином, встановлений у даному випадку спірним договором обов'язок ПрАТ "ХК "Енергомережа", яке не є споживачем електричної енергії за договором № 524-213/24 від 24.05.2005, сплатити постачальнику заборгованість за спожиту ПАТ "Азот" електричну енергію на суму 47 641 173,12 грн, припиняє обов'язок самого споживача - ПАТ "Азот" на вказану суму, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Крім того, судами встановлено, що договором про переведення боргу № 140-202 було порушено вимоги закону про те, що споживачі, які купують електричну енергію у енергопостачальників, які здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, вносять плату за поставлену їм електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку, оскільки у п. 3.1 спірного договору зазначено, що розрахунки за цим договором здійснюються в безготівковій формі шляхом зарахування грошових коштів на поточні рахунки сторін, а жодного посилання на те, що ПрАТ "ХК "Енергомережа" має перераховувати кошти ПАТ "Черкасиобленерго" на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання спірний договір не містить.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний та Вищий господарський суд України, дійшов висновку, що договір № 140-202 про переведення боргу від 12.03.2015 суперечить приписам статей - 151, 26 Закону України "Про електроенергетику", пункту 1 Положення про порядок проведення розрахунків за електричну енергію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за № 1136 від 19.07.2000 (1136-2000-п) , та пункту 6.3 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України № 28 від 31.07.1996 (z0417-96) .

Керуючись положеннями частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) суди дійшли висновку про наявність правових підстав для визнання договору від 12.03.2015 № 140-202 про переведення боргу, укладеного між ПАТ "Азот" та ПАТ "ХК "Енергомережа", недійсним.

Крім того, Вищим господарським судом України зазначено про завідомо суперечну інтересам держави і суспільства мету вчинення правочину щодо переведення боргу і його наслідків, які полягали в тому, щоб обійти встановлений Законом України "Про електроенергетику" (575/97-ВР) і Правилами користування електричною енергією порядок оплати поставленої електроенергії, оплатити її без використання передбаченого цим порядком рахунку із спеціальним режимом використання енергопостачальника і тим самим уникнути перерахування коштів з такого поточного рахунку за відповідним алгоритмом оптового ринку електроенергії, що призвело до неотримання іншими учасниками оптового ринку електроенергії України своїх частин від цієї суми коштів згідно з алгоритмом. При цьому відповідачі у справі усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність переведення боргу у спірних правовідносинах і суперечність його мети інтересам держави та суспільства, і прагнули настання таких наслідків.

Судом також зазначено, що умови спірного договору про переведення боргу порушують та суперечать інтересам держави, оскільки нівелюють законодавчо визначені механізми та заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу, в зв'язку з чим наявні підстави для визнання спірного правочину недійсним за вимогами статті 228 ЦК України.

Заява про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті - 111-16 ГПК України (у відповідній редакції), може бути подана за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права; ухвалення різних за змістом судових рішень; спірні питання виникли у подібних правовідносинах. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

У наданій для порівняння копії постанови у справі № 26/387 касаційна інстанція, залишаючи без змін судові акти попередніх судових інстанцій, погодилася з висновками судів про відмову у позові про визнання недійсним правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог, з огляду на встановлені судами обставини, а саме наявність між сторонами однорідних грошових вимог на суму 1 154, 50 грн та відсутність законодавчих обмежень для здійснення їх зарахування на підставі статті 601 ЦК України.

У наданій для порівняння копії постанови у справі № 37/436-42/416 касаційна інстанція, залишаючи без змін судові акти попередніх судових інстанцій, погодилася з висновками судів про відмову у позові про визнання недійсним правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог, з огляду на встановлені судами обставини, а саме наявність між сторонами однорідних грошових вимог та з посиланням на положення Закону України "Про електроенергетику" (575/97-ВР) та абзацу 3 пункту 6 Постанови Кабінету Міністрів України "Про утворення державного підприємства "Енергоринок" від 05.05.2000 № 755 (755-2000-п) , яким передбачено випадки розрахунків за куплену на оптовому ринку електроенергію шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог згідно із законодавством.

У наданій для порівняння копії постанови Вищого адміністративного суду України у справі № К/800/3490/15 касаційна інстанція з посиланням на те, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на встановлені обставини і без достатніх підстав скасував обґрунтовану та законну постанову суду першої інстанції, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09.07.2015 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м.Києві № 000033/2206 та № 000034/2206 від 16.10.2013 та зобов'язання ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві звернутись із письмовим повідомленням про відсутність порушення законодавчо встановлених строків розрахунків за операціями між ТОВ "Мегатрейд Айті Дистріб'юшн" та нерезидентом "Viasat, Іпс" (США) за договором поставки продукції № 03/09-12 PSC від 04.09.2012 та про необхідність зняття імпортної операції з валютного контролю до ПАТ "Універсал Банк" скасував із залишенням у силі постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.03.2015 в цій частині. Водночас колегія суддів касаційної інстанції погодилась з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві по встановленню факту наявності дебіторської заборгованості по операціях між TOB "Мегатрейд Айті Дистріб'юшн" та нерезидентом "Viasat, Ікс" (США) за договором поставки продукції № 03/09-12-PSC від 04.09.2012 та оформлення акту позапланової податкової перевірки № 1609/26-58-22-06-15/37642733 від 27.09.2013.

Таким чином, зі змісту постанови Вищого господарського суду України від 07.11.2017 і копій постанов судів касаційних інстанцій, наданих для порівняння, вбачається, що обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, не можна визнати подібними. Суди дійшли різних висновків про задоволення або відмову в задоволенні пред'явлених позовних вимог залежно від встановлених фактичних обставин, заперечень відповідачів і предмета правового регулювання. Зазначене не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, які є підставою для перегляду відповідно до пункту 1 частини 1 статті - 111-16 ГПК України.

Поряд з цим у постановах Вищого господарського суду України від 16.05.2017 у справі № 910/1424/16, від 03.07.2017 у справі № 910/2694/16, від 01.12.2016 у справі № 910/1421/16, від 22.11.2016 у справі № 910/1416/16, від 08.11.2016 у справі № 910/1417/16, від 28.04.2009 у справі № 37/436, копії яких додано до заяви, рішення по суті спору не прийнято, рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Прийняття касаційною інстанцією постанови про скасування судових рішень судів нижчих інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору у справі, а тому на відповідні постанови не може бути здійснено посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті - 111-16 ГПК України.

У заяві ПАТ "Азот" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 07.11.2017, міститься посилання на невідповідність рішення суду касаційної інстанції висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України, що також є підставою для перегляду оскаржуваної постанови, передбаченою пунктом 3 частини 1 статті - 111-16 ГПК України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті - 111-16 ГПК України (у відповідній редакції) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана, зокрема, з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

На думку заявника, невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції у справі № 910/24258/16 висновкам Верховного Суду України підтверджується постановами Верхового Суду України від 24.06.2015 у справі № 3-255гс15, від 13.04.2016 у справі № 6-1528цс15, від 06.07.2015 у справі № 6-166цс15.

Проте з такими доводами заявника погодитися не можна.

У постанові Верховного Суду України у справі № 3-255гс15 міститься висновок про можливість зарахування зустрічних позовних вимог за наявності умов, встановлених статтею 601 ЦК України, та за відсутності обставин, передбачених статтею 602 ЦК України, за яких зарахування зустрічних вимог не допускається.

У постанові Верховного Суду України у справі № 6-1528цс15 зазначено, що суди залишили поза увагою, що розпорядження районної адміністрації щодо передачі квартири у власність, державна реєстрація права власності на квартиру та свідоцтво про право власності на неї є правочинами, які вчинено з порушенням Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) з огляду на встановлені вироком суду обставини відносно шахрайських дій відповідних осіб щодо приватизації спірної квартири. Договір купівлі-продажу цієї квартири, на підставі якого було здійснено державну реєстрацію права власності, скасовану судом, є самостійним цивільно-правовим договором, зміст якого полягає в передачі продавцем майна покупцеві зі сплатою останнім певної грошової суми. Предметом цього договору є квартира, яка перебувала у власності продавця на момент укладення договору. Суд установив, що цей договір укладено за наявності умислу щодо настання протиправних наслідків лише з боку однієї зі сторін - продавця; покупець за договором є добросовісним набувачем. Таким чином, спірні правочини не посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, не спрямовані на порушення публічного порядку, а відтак не є такими, що порушують публічний порядок. Справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

У постанові Верховного Суду України у справі № 6-166цс15 міститься висновок про те, що договір факторингу не посягає на суспільні, економічні та соціальні основи держави, не спрямований на порушення публічного порядку, а тому не є таким, що порушує публічний порядок. При цьому справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Таким чином, зважаючи на зміст оскаржуваної постанови Вищого господарського суду України від 07.11.2017 і зазначених постанов Верховного Суду України, копії яких додано до заяви, суди дійшли висновків залежно від встановлених обставин, а тому не вбачається невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постанові Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах одних і тих самих норм матеріального права.