910/12827/17 Про визнання відсутнім права іпотекодержателя - 11.04.2018 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "Будинок Оптики" (далі - Позивач) звернулося з позовом до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - Відповідач) про визнання відсутнім у Відповідача права іпотекодержателя згідно Іпотечного договору № 699004046603007/І від 31.07.2013, як такі, що не були набуті на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги від 02.12.2013 (з усіма змінами та доповненнями).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що акт приймання - передачі прав вимоги за договором купівлі-продажу прав вимоги від 02.12.2013 вчинений у простій письмовій формі, що, на думку Позивача, свідчить про його нікчемність, оскільки при його складанні не дотримано нотаріальну форму, у зв'язку з чим Позивач вважає, що Відповідач не набув прав вимоги на підставі договору купівлі-продажу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2017 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача - Публічне акціонерне товариство "Агропросперіс Банк" (далі - Третя особа-1). Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.08.2017 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача - Національний банк України (далі - Третя особа-2).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.09.2017 у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивоване доведеністю набуття Відповідачем прав іпотекодержателя за генеральним кредитним договором №699004046603007 від 31.07.2013 та за іпотечним договором №699004046603007/1 від 31.07.2013 на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги від 02.12.2013, укладеного з ПАТ "Астра-Банк", правонаступником якого є Третя особа-1, що підтверджується актом приймання-передачі прав вимоги та додатком до цього акту. При цьому, суд дійшов висновку про помилковість твердження Позивача про нікчемність акту приймання-передачі через його складання в простій формі без нотаріального посвідчення. Суд виходив з того, що складання акту приймання-передачі є прямою дією, спрямованою на виконання умов договору купівлі-продажу прав вимоги і чинним законодавством та умовами договору не передбачено нотаріального посвідчення цього акту, оскільки він лише підтверджує факт вчинення сторонами тих чи інших дій на виконання умов договору. Також, суд послався на встановлені судом в іншій справі № 925/1387/15 обставини визнання за Відповідачем права власності на предмет іпотеки за іпотечним договором №699004046603007/1 від 31.07.2013.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2017 залишено без змін з тих же підстав.

Позивач подав касаційну скаргу на постанову апеляційного господарського суду та рішення суду першої інстанцій, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В касаційній скарзі Позивач не погоджується з мотивами, наведеними в оскаржуваних судових рішеннях посилаючись на те, що судами не враховано, що акт приймання-передачі фактично є правовстановлюючим документом та складовою нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу прав вимоги, що також підтверджується ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 19.12.2016 у справі №706/1199/15-ц, а тому має бути посвідчений нотаріально, в протилежному випадку акт є нікчемним; судами не застосовано частину 3 статті 24 Закону України "Про іпотеку", якою передбачено, що правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню, а тому акт приймання-передачі прав вимоги за договором купівлі-продажу підлягає нотаріальному посвідченню; акт приймання-передачі є правочином, який підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню. Правильність такого висновку також підтверджується судовою практикою, зокрема, постановою Вищого господарського суду України від 13.09.2012 у справі №5019/556/12; суди безпідставно послались на обставини, встановлені рішенням Господарського суду Черкаської області від 11.08.2016 у іншій справі №925/1387/15, оскільки зазначене рішення не набрало законної сили в зв'язку з його оскарженням до Київського апеляційного господарського суду; судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не надано оцінки доводам Позивача, що свідчить про недотримання статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням зазначеного джерела права Європейського суду з прав людини.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення та постанову судів попередніх інстанцій у даній справі без змін з тих підстав, що скаржником не враховано, що складання акту приймання-передачі є дією, спрямованою на виконання умов договору купівлі-продажу прав вимоги, а тому такий документ не підлягає нотаріальному посвідченню; посилання скаржника на судову практику у справі №5019/556/12 є необґрунтованим, оскільки правовідносини у зазначеній справі та у даній справі є різними; доводи Позивача, викладені ним у позовній заяві та касаційній скарзі є сумнівними, адже не випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту, що не узгоджується зі стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18.01.1978 у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства", заява №25).

Треті особи не надали відзив на касаційну скаргу, що у відповідності до частини 3 статті 295 ГПК України (в редакції після 15.12.2017) не перешкоджає перегляду оскаржуваних постанови Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2017 у справі №910/12827/17 у касаційному порядку.

Третя особа-1 в судове засідання 11.04.2018 представника не направила, хоча була повідомлена про дату, час і місце засідання належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення. Зважаючи на зазначене, суд здійснює розгляд касаційної скарги у даній справі за відсутності представника Третьої особи-1.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Позивача, Відповідача, Третьої особи-2, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що між ПАТ "Астра Банк", правонаступником якого є Третя особа-1 (Кредитор) та ТОВ "Оптикал Трейд" (Позичальник) 31.07.2013 укладено генеральний кредитний договір №699004046603007, за умовами якого Позичальник отримав кредит в сумі 120000,00 доларів США.

З метою забезпечення належного виконання зобов'язань Позичальника за кредитним договором, 31.07.2013 між ПАТ "Астра Банк" (Іпотекодержатель) та ТОВ "Будинок оптики" (Іпотекодавець) укладено іпотечний договір №699004046603007/І, за умовами якого Іпотекодавець передає Іпотекодержателю в іпотеку в якості забезпечення виконання Позичальником зобов'язань за кредитним договором належний йому на праві власності об'єкт нерухомості: нежитлові приміщення, офіс № 1, літера "А-9", а саме: приміщення першого поверху №1-1, № 1-9, № 1-10, № 1-11, № 1-12, № 1-21, № 1-22, № 1-23 та приміщення другого поверху № 1-17, № 1-19, № 1-20, загальною площею 135, 3 кв.м., які знаходяться за адресою по вулиці Хрещатик (вул. Урицького), в місті Черкаси, будинок 200.

Між ПАТ "Астра банк" (Продавець) та Відповідачем (Покупець) 02.12.2013 укладено договір купівлі-продажу прав вимоги (зі змінами і доповненнями), яким визначено, що акт приймання-передачі прав вимоги означає письмовий акт, який укладається між сторонами та яким документально оформлюється фактична передача права вимоги від Продавця до Покупця, а права вимоги - всі права вимоги (як існуючі, так і майбутні, які наявні, так і умовні) Продавця як Кредитора до Позичальників за кредитними договорами, а також всі права вимоги Продавця до осіб, які надали забезпечення, за договорами забезпечення, включаючи будь-які та всі права вимоги та засоби захисту прав, які доступні Продавцю, щодо виконання Позичальниками та/або особами, які надали забезпечення, будь-яких своїх обов'язків за кредитним договорами та договорами забезпечення.

Відповідно до пункту 2.1 договору Продавець цим погоджується продати (відступити) права вимоги та передати їх Покупцю, а Покупець цим погоджується купити права вимоги, прийняти їх і сплатити загальну купівельну ціну.

Згідно з пунктом 2.3 договору права вимоги переходять від Продавця до Покупця та обов'язки Продавця передати права вимоги вважаються виконаними з моменту підписання Продавцем та Покупцем акту приймання-передачі прав вимоги.

Відповідно до додатку № 1 до договору купівлі-продажу, до Відповідача перейшло право вимоги до ТОВ "Оптикал Трейд" за генеральним кредитним договором №699004046603007.

Господарськими судами з'ясовано, що 02.12.2013 ПАТ "Астра Банк" та Відповідачем складено та підписано акт приймання-передачі прав вимоги до договору купівлі-продажу від 02.12.2013.

Як зазначають місцевий та апеляційний господарські суди, обґрунтовуючи позовні вимоги, Позивач посилається на те, що акт приймання - передачі прав вимоги за договором купівлі-продажу прав вимоги від 02.12.2013 вчинений у простій письмовій формі, що, на його думку, свідчить про нікчемність цього акту, оскільки при його складанні не дотримано нотаріальну форму, у зв'язку з чим Позивач вважає, що Відповідач не набув прав вимоги на підставі договору купівлі-продажу. Крім того, Позивач зазначає, що правочин про відступлення прав вимоги фактично складався з трьох документів (стаття 207 ЦК України): 1) договір купівлі-продажу прав вимоги від 02.12.2013; 2) договір про внесення змін від 19.12.2013 до договору купівлі-продажу прав вимоги; 3) акт приймання-передачі прав вимоги від 02.12.2013. Таким чином, акт є складовою частиною правочину про відступлення прав вимоги, проте ця частина правочину не посвідчена нотаріально. Тобто правочин про відступлення прав вимоги в частині відступлення прав вимоги по договору іпотеки від 31.07.2013 є нікчемним через недотримання нотаріальної форми акту приймання-передачі прав вимоги.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до статті 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною 3 статті 24 Закону України "Про іпотеку" правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на статтю 24 Закону України "Про іпотеку" в обґрунтування своїх доводів щодо недотримання обов'язкової нотаріальної форми для переходу прав вимоги за договором іпотеки, оскільки, на відміну від нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу прав вимоги 02.12.2013, який є правочином відступлення прав за іпотечним договором у розумінні статті 202 ЦК, акт приймання-передачі прав вимоги від 02.12.2013 є лише одним із доказів, що підтверджує належне виконання ПАТ "Астра банк" свого зобов'язання з передачі на користь Відповідача прав вимоги, а тому вказаний акт приймання-передачі, не маючи ознак правочину, не підлягає нотаріальному посвідченню.

Щодо посилань Позивача на те, що правочин про відступлення прав вимоги, що складається з трьох документів - договір купівлі-продажу прав вимоги від 02.12.2013, договір про внесення змін від 19.12.2013 до договору купівлі-продажу прав вимоги, акт приймання-передачі прав вимоги від 02.12.2013 є нікчемним, колегія суддів зазначає, що необхідно з урахуванням приписів статті 215 ЦК України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом, і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи.

За змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.

У даній справі судами попередніх інстанцій не встановлено наявність доказів нікчемності правочину. Питання ж нікчемності правочину про відступлення прав вимоги не є безспірним, а тому потребує доведення в судовому процесі та, за наявності підстав, такий правочин підлягає визнанню недійсним згідно з положеннями чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з твердженням скаржника про помилкову правову оцінку судами попередніх інстанцій рішення Господарського суду Черкаської області від 11.08.2016 у справі №925/1387/15 (між тими ж сторонами) у якості носія преюдиціальних обставин, оскільки вказане рішення є таким, що не набрало законної сили з огляду на винесені Київським апеляційним господарським судом ухвали від 29.06.2017 та від 25.09.2017, якими прийнято до провадження апеляційну скаргу Позивача на це рішення та зупинено провадження у справі №925/1387/15 відповідно.

Водночас, колегія суддів враховує, що саме по собі помилкове застосування судами положень статті 35 ГПК України не призвели до прийняття неправильних по суті судових рішень, а тому допущені процесуальні недоліки не можуть бути достатньою підставою для їх скасування.

Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Частиною четвертою статті 300 ГПК України унормовано, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Водночас, в силу приписів ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права; не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Посилання Позивача, що у справі №706/1199/15-ц Апеляційним судом Черкаської області встановлено, що акт приймання-передачі фактично є правовстановлюючим документом, колегією суддів не приймається до уваги, оскільки правовідносини у зазначеній справі стосуються стягнення заборгованості за кредитним договором.

Доводи касаційної скарги про неврахування висновків, викладених в постанові Вищого господарського суду України від 13.09.2012 у справі №5019/556/12, є безпідставними та колегією суддів відхиляються, оскільки зазначена постанова не є обов'язковою для врахування в силу положень ГПК України (1798-12) (в редакції, чинній до 15.12.2017).

Твердження скаржника, що судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не надано оцінки доводам Позивача, є помилковими, оскільки не задоволення позову не є підставою стверджувати про залишення поза увагою доводів сторони у спорі.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої та постанови апеляційного господарських судів, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.