Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, Баранець О.М., Вронська Г.О.

за участі секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи - підприємця Степанюк Сергія Петровича

на рішення Господарського суду Чернівецької області

(суддя - Гушилик С.М.)

від 19.09.2017

та постанову Львівського апеляційного господарського суду

(головуючий - Кордюк Г.Т., судді: Гриців В.М., Давид Л.Л.)

від 09.11.2017

у справі № 926/2420/17

за позовом Фізичної особи - підприємця Степанюка Сергія Петровича

до Фізичної особи - підприємця Степанової Людмили Миколаївни

про визнання договору суборенди нежитлового приміщення недійсним,

за участі представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - не з'явився;

В липні 2017 року Фізична особа-підприємець Степанюк Сергій Петрович звернулась до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Фізичної особи-підприємця Степанової Людмили Миколаївни про визнання договору суборенди нежитлового приміщення від 12.11.2012 недійсним.

Позов мотивований тим, що при укладенні спірного договору сторонами не було досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Позов обґрунтовано посиланням на статті 184, 760 ЦК України та статті 283, 284, 286 ГК України.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 25.07.2017 порушено провадження у справі та призначено її до розгляду.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 19.09.2017 у справі №926/2420/17 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09.11.2017 рішення Господарського суду Чернівецької області від 19.09.2017 у справі №926/2420/17 залишено без змін.

У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини:

- Степанова Л.М. є власником 26/1000 ідеальних частин нежитлової будівлі в торговельному комплексі літ. "С": 8-1 торговий зал площею 251,40 кв.м., 8-2 технічне приміщення площею 18,80 кв.м. Загальна площа придбаного приміщення складає 270,20 кв.м., яке розташоване за адресою: м.Чернівці, вул.Ентузіастів, буд.№ 3, що підтверджується договором купівлі-продажу від 02.12.2010 року. Відповідно до витягу про державну реєстрацію прав №30050226 від 23.05.2011 року, за нею зареєстровано право власності на дане нежитлове приміщення. Вказана обставина не заперечується сторонами у справі.

- 12 листопада 2012 року Степанюк Людмила Миколаївна (після зміни прізвища Степанова Л.М.) яка діє на підставі Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця (Суборендодавець) з одного боку, та Степанюк Сергій Петрович що діє на підставі Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця (Суборендар) з іншого боку, уклали договір суборенди нежитлового приміщення (далі - договір).

- відповідно до п.п.1-2 договору відповідач передав, а позивач прийняв в тимчасове володіння частину споруди, яка являє собою відділ продовольчих товарів в продовольчому магазині за адресою: м.Чернівці, вул. Ентузіастів, 3 (торговельне місце № 8), загальною площею: 20,0 кв.м., з метою використовування в торговельній діяльності продовольчою групою товарів (алкогольні напої та тютюнові вироби).

- суборендовуваний об'єкт вважається переданий в оренду з моменту підписання акта здавання - приймання (п. 3.5. договору).

- згідно з п. 4 договору сторони погодили його дію до 10.11.2015 року. При цьому сторони обумовили, що якщо жодна зі сторін у термін один місяць до закінчення цього договору не заявить про намір його розірвати, цей договір автоматично пролонгується на термін 360 днів.

- відповідно до п.5 договору орендна плата встановлюється щомісячно в розмірі мінімальної вартості місячної оренди одного квадратного метра загальної площі нерухомості, що встановлена органом місцевого самоврядування. Розрахунки здійснюються шляхом внесення готівки в касу Суборендодавця. Розмір орендної плати може бути змінений суборендодавцем у випадку зміни методики розрахунків у відповідності з діючим законодавством, збільшення розміру балансової вартості приміщення у зв'язку з реконструкцією, проведеною за рахунок суборендодавця, збільшення розміру амортизаційних відрахувань у відповідності з діючим законодавством, істотної зміни середнього розміру плати за 1 (один) квадратний метр орендованої площі за даними Головного управління статистики та місцевого органу самоврядування та інших змін, що впливають на розрахунок орендної плати.

- відповідно до п.4.4. договору субрендар має право відмовитися від цього договору, попередивши суборендодавця у місячний термін, при цьому сплачена авансом орендна плата повертається суборендарю в 10-денний термін з дня припинення або розірвання договору.

- згідно до п.9.3 договору дострокове розірвання договору за вимогою суборендодавця можливо у випадку якщо суборендар: а) порушує свої зобов'язання по договору; б) за рішенням суду у випадках, передбачених чинним законодавством.

- 08 квітня 2017 року Степанова Л.М. направила Степанюку С.П. повідомлення про відмову від договору у зв'язку із несплатою позивачем орендної плати та його розірвання.

- позов мотивований тим, що договір суборенди нежитлового приміщення від 12.11.2012 не відповідає вимогам закону, оскільки не містить усіх істотних умов необхідних для такого виду договору, у зв'язку з чим вбачаються підстави для визнання його недійсним.

Відмовляючи у позові суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність фактичних обставин, з якими закон пов'язує його недійсність, а наведені позивачем обставини не є такими, що вливають на дійсність спірного договору.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Чернівецької області від 19.09.2017 та постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09.11.2017 у справі №926/2420/17, Фізична особа - підприємець Степанюк Сергій Петрович подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що оспорюваний договір не відповідає вимогам законодавства, оскільки не містить усіх істотних умов необхідних для такого виду договору (вартості договору оренди з урахуванням індексації, його предмету (об'єкту) та орендної плати), що відповідно до статті 203, 215 ЦК України є підставою для визнання такого договору недійсним.

У відзиві на касаційну скаргу Фізична особа-підприємець Степанова Людмила Миколаївна заперечує проти її доводів, посилаючись на те, що спірний договір виконувався сторонами та повністю відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України (1798-12) в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у господарських справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Студенця В.І. (головуючий), Вронської Г.О. і Баранця О.М. 19.02.2018 передано касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Степанюка Сергія Петровича на рішення Господарського суду Чернівецької області від 19.09.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.11.2017 у справі №926/2420/17.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Студенця В.І. - головуючого, Баранця О.М., Вронської Г.О. 28.02.2018 касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 10.04.2018.

Касаційний господарський суд, переглядаючи у касаційному порядку оскаржувані судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі договору суборенди нежитлового приміщення. Зі змісту оспорюваного договору вбачається, що по своїй суті це є договір оренди, так відповідач, як власник приміщення, передала в оренду позивачу приміщення для використання його у своїй підприємницькій діяльності.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди), наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Аналогічні за змістом правові норми містяться у ст. 283 ГК України.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Згідно із ст. 284 ГК України істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу. Оцінка об'єкта оренди здійснюється за відновною вартістю, крім об'єктів оренди державної та комунальної власності, оцінка яких здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Умови договору оренди зберігають свою силу на весь строк дії договору, а також у разі якщо після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря. Реорганізація орендодавця не є підставою для зміни умов або розірвання договору оренди. Строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України істотними умовами будь-якого господарського договору є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Також ч. 2 визначено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Відповідно до ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який встановлюється у грошовій формі.

Згідно п.п. 1.3., 2 спірного договору загальна площа орендованого приміщення складає 20 кв.м, об'єкт оренди використовується в торговельній діяльності.

Пунктом 5.1. спірного договору передбачено, що орендна плата сплачується щомісячно, а її розмір встановлюється на рівні вартості місячної орендної плати одного квадратного метра загальної площі нерухомості, що встановлена органом місцевого самоврядування. Пунктом 5.3. договору передбачено право зміни розміру орендної плати.

Рішеннями виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 24.12.2008 №997/24 встановлена мінімальна вартість місячної орендної плати одного квадратного метра загальної площі нерухомого майна для комерційної діяльності в розмірі 13,50 грн., рішенням від 09.12.2014 №656/21 в розмірі 16,08 грн., рішенням від 28.12.2016 №2836/25 в розмірі 30,00 грн.

Орендна плата з урахуванням її індексації є істотною умовою договору оренди (ч.1 ст. 284 ГК України).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що сторони договору дійшли згоди про встановлення орендної плати в розмірі, вартості місячної орендної плати одного квадратного метра загальної площі нерухомості, що встановлена органом місцевого самоврядування.

При цьому, суди обґрунтовано виходили з того, що відсутність у спірному договорі умов про індексацію орендної плати та детального опису умови договору про вартість об'єкта оренди не може свідчити про відсутність істотної умови договору у вигляді орендної плати та не спричиняє наслідків недійсності правочину.

Згідно із ч.1 ст. 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Судами встановлено, що відповідно до розділу 1 спірного договору, суборендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове володіння частину такої споруди: суборендований об'єкт являє собою відділ продовольчих товарів в продовольчому магазині (п.1.1. договору), адреса: м. Чернівці, вул. Ентузіастів,3 (торговельне місце №8) (п.1.2. договору), загальна площа: 20,0 кв.м (п.1.3. договору).

Об'єкт оренди, зокрема його склад, визначається в договорі оренди відповідно до вимог ч. 3 ст. 283 ГК України.

Об'єктами оренди відповідно до положень даної статті може бути майно трьох категорій: 1) державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси; 2) нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); 3) інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за умовами договору суборенди від 12.11.2012, сторони дійшли згоди щодо об'єкта оренди, який визначений індивідуальними ознаками, зокрема, щодо площі та місцезнаходження, а тому відсутні підстави вважати, що у договорі оренди відсутня істотна умова договору, оскільки не визначено об'єкт оренди.

Крім того, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що сама лише відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов) може свідчити про його не укладення, а не про недійсність договору.

В пункті 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (v0011600-13) зазначено, що не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких: - відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); - не отримано акцепт стороною, що направила оферту; - не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; - не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним. Крім того, правової позиції про недопустимість визначення договору, як неукладеного, за наслідками виконання його сторонами дотримується Верховний Суд України (постанова Верховного Суду України від 10.02.2009 у справі №10/33/08).

Судами встановлено, що спірний договір виконувався сторонами у справі, вказана обставина підтверджується, зокрема повідомленням №28 від 08.04.2017, яке надіслано ФОП Степанова Л.М. на адресу ФОП Степанюк С.П. та в якому зазначено про те, що в користуванні орендаря згідно спірного договору перебуває частина нежитлового приміщення, площею 20,00 кв.м., яка являє собою відділ продовольчих товарів в продовольчому магазині за адресою: м.Чернівці, вул.Ентузіастів,3 (торговельне місце №8). Крім того, позивачем здійснювалася оплата за користування орендованим приміщенням, що підтверджується прибутковими касовими ордерами №27 від 12.11.12 та №28 від 04.12.2012.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів щодо відсутності підстав вважати спірний договір неукладеним з огляду на виконання його сторонами.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

За загальним правилом статті 217 ЦК України правочин не може бути визнаний недійсним, якщо законові не відповідають лише окремі його частини і обставини справи свідчать про те, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної його частини (п.2.11. постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (v0011600-13) ).

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що укладений між позивачем та відповідачем договір суборенди нежитлового приміщення від 12.11.2012 відповідає вимогам чинного законодавства і відсутні обставини, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним на момент його вчинення.

Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, колегія суддів вважає, що доводи Фізичної особи - підприємця Степанюка Сергія Петровича, викладені у касаційній скарзі, є необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків судів попередніх інстанцій. Окрім того, наведені доводи були розглянуті та їм було надано належну правову оцінку судами попередніх інстанцій.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судами попередніх інстанцій на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 309, 314 - 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд -

1. Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Степанюка Сергія Петровича залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Чернівецької області від 19.09.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.11.2017 у справі № 926/2420/17 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.