911/4080/16 Про стягнення нарахованих платежів за час затримки вагонів - 03.04.2018 Прийняття

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, як вантажовласник та вантажовідправник вантажу, який переміщувався через митний кордон України та був предметом митного огляду, відповідно до статей 22, 28, 31, 32 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення та статей 218, 338 Митного кодексу України має нести перед залізницею майнову відповідальність у вигляді відшкодування витрат, пов'язаних із перевезенням, здійсненням розвантажувальних, навантажувальних та перевантажувальних операцій та затриманням вантажу, понесення яких залізницею є доведеним та підтверджується складеними актами загальної форми № 186 від 25.05.2016 року, № 1484 від 28.05.2016, №№ 190 - 193 від 28.05.2016 та № 793 від 07.06.2016 року.

Рішенням Господарського суду Київської області від 28.02.2017 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2017 року, позов задоволено повністю. Стягнуто з Державного підприємства "Димерське лісове господарство" на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" нарахованих платежів за час затримки вагонів в сумі 68 462,80 грн. та 1450,00 грн. судового збору.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідно до статей 28, 31, 32 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, статті 218 Митного кодексу України, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин як спеціальна норма права, статей 46, 119, 129 Статуту залізниць України (457-98-п) , пунктів 2, 3, 8, 10 - 13, 15, 16 Правил користування вагонами, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 11 від 25.02.1999 року, пунктів 8, 9 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 року (z0861-00) , відповідач як вантажовідправник повинен відшкодувати позивачу понесені додаткові витрати під час проведення митного огляду вантажу, незалежно від факту виявлення незаконного переміщення товару внаслідок здійснення митного контролю. Суди дійшли висновку про те, що матеріалами справи документально підтверджено факт затримки вагонів, оформленими актами загальної форми, які відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про залізничний транспорт", статті 129 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998 року (457-98-п) , є підставою для матеріальної відповідальності вантажовідправника. За висновком судів до спірних правовідносин має застосовуватися дев'ятимісячний строк позовної давності за правилами статті 31 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, а не шестимісячний, передбачений статтею 137 Статуту залізниць України та частиною 5 статті 315 Господарського кодексу України, у зв'язку з чим дійшли висновку про те, що позивач не пропустив строку позовної давності під час звернення до суду із даним позовом.

Відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 28.02.2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2017 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права. Зокрема зазначає про відсутність у позивача законних підстав для нарахування та пред'явлення до стягнення витрат, пов'язаних із здійсненням митного контролю вантажу з огляду на те, що митний огляд вантажу, що переміщувався залізничними вагонами, був проведений з порушенням правил його проведення, встановлених Митним кодексом України (4495-17) та Порядком проведення огляду та переогляду товарів, транспортних засобів комерційного призначення, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 1316 від 12.12.2012 (z0318-13) року. За твердженням скаржника, розрахунки, здійснені на підставі складених позивачем актів загальної форми, проведені з порушенням вимог наказу Міністерства транспорту та зв'язку України № 317 від 26.03.2009 року (z0340-09) , та є завищеними, він є неналежним відповідачем у даній справі, на що суди попередніх інстанцій під час прийняття оскаржуваних рішення та постанови не звернули увагу, а належним відповідачем є Жидачівське відділення поліції Стрийського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області, як ініціатор проведення митного огляду. Також зазначає про те, що висновки судів про дотримання позивачем строку позовної давності є помилковими з огляду на те, що суди не застосували до спірних правовідносин положення статті 137 Статуту залізниць України (457-98-п) , якою встановлено спеціальний 6-місячний строк позовної даності для подання позовів залізниць до вантажовідправників, та помилково застосували до спірних правовідносин Угоду про міжнародне залізничне вантажне сполучення, яка не підлягає застосуванню, оскільки Румунія, як країна, до станції якої було відправлено відповідачем вантаж, не є учасницею цієї Угоди.

13.02.2018 року до Касаційного господарського суду від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів - без змін, посилаючись на те, що суди в повному обсязі встановили всі обставини справи, правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, зокрема частину 2 статті 218 Митного кодексу України, Угоду про міжнародне залізничне вантажне сполучення, учасницею якої є України. При цьому позивач посилається на судову практику вирішення аналогічних спорів в інших справах, в яких судом касаційної інстанції було підтверджено правильність застосування до аналогічних з даною справою правовідносин положень 2 статті 218 Митного кодексу України та Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення.

16.02.2018 року до Касаційного господарського суду від третьої особи на стороні позивача - Чернівецької митниці ДФС України надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів - без змін, посилаючись на те, що суди під час прийняття оскаржуваних рішення та постанови з'ясували всі обставини, що мають значення для справи, висновки судів відповідають обставинам справи, рішення та постанова прийняті з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим підстави для їх скасування відсутні. Зазначає про те, що доводи скаржника в частині неправомірних дій Чернівецької митниці не входить до предмета доказування у даній справі, а також зазначає про те, що у Чернівецької митниці було достатньо законних підстав для виконання вказівки правоохоронного органу щодо проведення огляду вантажу у вагонах і затримка вагонів на час проведення такого огляду була правомірною. Чернівецька митниця також вказує на помилковість доводів скаржника про те, що він не є належним відповідачем у даній справі, такі доводи, на думку митниці, суперечать частині 2 статті 218 Митного кодексу України, яка покладає обов'язок по відшкодуванню коштів залізниці за проведені роботи під час здійснення митних формальностей на залізничному транспорті саме на відповідача, як на вантажовласника.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 08.01.2015 року між Державним територіально-галузевим об'єднанням "Південно-західна залізниця" (далі за текстом - залізниця) та Державним підприємством "Димерське лісове господарство" (далі за текстом - вантажовласник, відповідач) укладено договір №6324596 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надання залізницею послуги (далі за текстом - договір), згідно з пунктом 1.1. якого його предметом є надання залізницею вантажовласнику послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів, та проведенням розрахунків за ці послуги.

13.05.2016 року Державним підприємством "Димерське лісове господарство" зі станції Бородянка Південно-Західної залізниці відправлено вагони № 60605326, № 67166447, № 67913137 та № 67858530 з вантажем "технологічна сировина хвойних порід (сосна)", одержувач "SC PROLISOK" S.R.L. Romania.

18.05.2016 року на станції Ходорів Львівської залізниці зазначені вагони були затримані на вимогу правоохоронних органів та громадських активістів до з'ясування всіх питань, про що було складено акт загальної форми №162.

19.05.2016 року Львівська митниця ДФС України листом №7400/13-70-20/10/38, який позивач отримав 24.05.2016, повідомила останнього про те, що у зв'язку з надходженням листа УСБУ у Львівській області від 18.05.2016 №62/8/1-780 з метою проведення переогляду, для забезпечення перевірки викладеної інформації у вказаному листі, просить забезпечити виведення вагонів, зокрема №60605326, у безпечне місце для здійснення вивантаження та встановлення фактичної наявності, у відповідності до ТСД переміщуваного товару, який знаходиться у вагонах.

Ухвалами слідчого судді Жидачівського районного суду Львівської області Сидорак Б.Г. від 20.05.2016 року та 21.05.2016 року у кримінальному провадженні, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016140200000489 від 18.05.2016 року, за ознаками кримінального провадження, передбаченого частиною 3 статті 191 КК України, надано тимчасовий доступ та вилучення оригіналів чи належним чином завірених копій документів, а саме: оригіналів товарно-супровідних документів на лісопродукцію, а також тимчасовий доступ до лісопродукції, яка розміщена у вантажних відсіках 55 залізничних вагонів, які перебувають в пасажирському парку залізничної станції "Ходорів" у м. Ходорів Жидачівського району Львівської області, зокрема у вагонах: №67166447, №60605326, №67913137 та №67858530.

25.05.2016 року позивачем на виконання листа Львівської митниці ДФС України №7400/13-70-20/10/38 від 19.05.2016 року вагон №60605326 направлено на станцію Скнилів та складено акт загальної форми №186, відповідно до якого нараховано збір за користування вагоном № 60605326, за зберігання вантажу, за телеграфне повідомлення, за маневрову роботу на загальну суму 10932,20 грн.

25.05.2016 на станції Скнилів вагон № 60605326 був відставлений на 15 колію вантажного двору для очікування представників митниці для проведення навантажувально-розвантажувальних робіт, було проведено вивантаження вантажу із вагону, комісійний огляд та огляд спеціалістами НЛТУ України щодо встановлення фактичної наявності вантажу, після чого вантаж завантажено назад у вагон та прийнято рішення про подальше зберігання до надання висновку спеціалістами НЛТУ України, про що позивачем були складені акти загальної форми № 1445, № 1449 та №1458, 28.05.2016 року прийнято рішення про випуск зазначеного вагону та він прослідував за призначенням.

28.05.2016 року позивачем на станції Скнилів складено акт загальної форми №1484, відповідно до якого за затримку вагону №60605326, простій вагона, зберігання вантажу у вагоні, маневрову роботу, повідомлення, участь представника у митному огляді та вантажно-розвантажувальні роботи нараховано платежів на загальну суму 9582,60 грн.

28.05.2016 року позивачем на виконання листа Жидачівського відділення поліції №3142/60/05-2016 від 27.05.2016 року вагони № 67166447, № 67913137, №67858530 було відправлено на станцію Вадул-Сірет Львівської залізниці для ретельного митного огляду із залученням відповідних спеціалістів, з метою встановлення відповідності вантажу товарно-супровідним документам, а також виявлення інших порушень законодавства при транспортуванні товару залізничним транспортом, а в разі не виявлення порушень до адресата вказаному у товарно-транспортних документах.

28.05.2016 року позивачем складено акти загальної форми № 190, № 191 та №192 за затримку на станції Ходорів вагонів №№67166447, 67913137, № 67858530 та нараховано платежі на загальну суму 41 415,70 грн.

Як вбачається з акту загальної форми №769 від 06.06.2016 року, складеного на станції Вадул-Сірет, вагони №№67166447, 67913137, 67858530 затримані митною службою для поглибленого огляду; початок затримки 05.06.2016 року, за результатами якого Чернівецькою митницею ДФС складено акт №408020205/2016/000021 від 07.06.2016 року про відповідність товарів заявленим у ЕМЦ та ТСД та про невиявлення порушень митних правил.

07.06.2016 року у зв'язку з проведенням митного огляду вагонів, прийняттям рішення про можливість слідування вагонів до станції призначення та закінченням затримки позивачем на станції Вадул-Сірет складено акти загальної форми № 793, відповідно до якого за користування вагонами та зберігання вантажу у вагонах та за маневрові роботи та телеграфний збір нараховано плату в розмірі 6 532,30 грн.

Загалом на станціях Ходорів, Скнилів та Вадул-Сірет залізницею згідно з актами загальної форми №186, 190, 191, 192, 793 за затримку вагонів №№60605326, 67166447, 67913137, 67858530 нараховано платежів на загальну суму 68 462,80 грн., стягнення яких є предметом спор у даній справі.

Відповідно до статті 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 119 Статуту залізниць України (далі за текстом - Статут залізниць), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998 року (457-98-п) , за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх вантажовласнику. За час затримки на коліях залізниці вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, стягується 50 відсотків зазначених розмірів плати. Зазначена плата стягується також з вантажовідправників, вантажоодержувачів у разі затримки вагонів (контейнерів), пов'язаної з митним оформленням.

Відповідно до пунктів 2, 13 Правил користування вагонами і контейнерам, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 113 від 25.02.1999 року (z0165-99) , за користування вагонами і контейнерами вантажовідправники, вантажоодержувачі, власники під'їзних колій, порти, організації, установи, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності (далі - вантажовласники) вносять плату. Плата за користування стягується з вантажовласника також у разі затримки вагонів (контейнерів) під час перевезення в усіх випадках, крім тих, які залежать від залізниці.

Пунктами 8, 9 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 року (z0861-00) , визначено, що збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо). За зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 129 Статуту залізниць України (457-98-п) обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.

В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.

Крім того, частиною 1 ст. 26 Закону України "Про залізничний транспорт" передбачено, що обставини, які можуть служити підставою для майнової відповідальності перевізників, відправників та одержувачів вантажу, багажу, вантажобагажу, пасажирів, засвідчуються актами.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, факт затримки вагонів №№60605326, 67166447, 67913137, 67858530 документально підтверджено наявними в матеріалами справи доказами, зокрема складеними позивачем на станціях Ходорів, Скнилів та Вадул-Сірет актами загальної форми № 186 від 25.05.2016 року, № 1484 від 28.05.2016 року, №№ 190, 191, 192 від 28.05.2016 року та № 793 від 07.06.2016 року, які були складені відповідно до вимог чинного законодавства та на підставі яких було розраховано плату за користування вагонами, збір за зберігання вантажу, збір за телеграфне повідомлення про затримку, плата за маневрову роботу, плата за розвантажувальні роботи, які були виконані залізницею через затримку спірних вагонів, на загальну суму 68 462,80 грн. Як правильно зазначено судами зазначені акти загальної форми відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про залізничний транспорт", статті 129 Статуту залізниць України (457-98-п) , є підставами для матеріальної відповідальності вантажовідправника - відповідача у справі.

При цьому судами встановлено, що затримка вагонів відбулась у зв'язку з проведенням митного огляду вантажу, що перевозився у зазначених вагонах.

Відповідно до частини 1 статті 4 Митного кодексу України митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку. При цьому, митні формальності - сукупність дій, що підлягають виконанню відповідними особами і органами доходів і зборів з метою дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи.

Статтею 318 Митного кодексу України визначено, що митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України. Митний контроль здійснюється виключно органами доходів і зборів відповідно до цього Кодексу та інших законів України. Митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи. Митний контроль - це сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Відповідно до статті 336 Митного кодексу України митний огляд (огляд та переогляд товарів, транспортних засобів комерційного призначення) є формою митного контролю, який здійснюється безпосередньо посадовими особами органів доходів і зборів.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що дії щодо здійснення митного огляду після митного оформлення є митними формальностями, а тому на них розповсюджуються положення статті 218 Митного кодексу України, яка включена до глави 32 Митного кодексу України (4495-17) .

Згідно з частиною 2 статті 218 Митного кодексу України розвантажувальні, навантажувальні, перевантажувальні та інші операції, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, проводяться підприємствами залізниці за рахунок власників товарів або уповноважених ними осіб.

Суди попередніх інстанцій правильно застосували зазначену норму до спірних правовідносин, що виникли між сторонами у даній справі, як спеціальну норму, що стосується проведення митних процедур саме на залізничному транспорті.

Відповідно до статті 28 6, статті 32 1 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення якщо перешкода до перевезення вантажу чи його видачі виникла по причинам, не залежним від перевізника, перевізнику повинні бути сплачені додаткові провізні платежі і витрати, понесені ним у зв'язку з перешкодами, а також неустойки, якщо вони передбачені національним законодавством. Перевізнику повинні бути відшкодовані всі витрати, пов'язані з перевезенням вантажу, не передбачені застосованими тарифами і викликані причинами, які не залежать від перевізника.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що системний аналіз змісту положень статей Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951 року, статей 218, 338 Митного кодексу України, статей 119, 121 Статуту залізниць України (457-98-п) , пунктів 2, 3, 8, 10 - 13, 15, 16 Правил користування вагонами, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 11 від 25.02.1999 року, пунктів 8, 9 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 року (z0861-00) свідчить про те, що вартість проведених залізницею розвантажувальних, навантажувальних та перевантажувальних робіт, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, має в будь-якому випадку оплачуватися вантажовласниками (вантажовідправниками) незалежно від того, чи виявлено митницею факт незаконного переміщення товару під час здійснення митного контролю.

З огляду на викладене колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача в касаційній скарзі на те, що він є неналежним відповідачем у справі. Зазначені доводи відповідача є безпідставними та суперечать частині 2 статті 218 Митного кодексу України, яка покладає обов'язок по відшкодуванню коштів залізниці за проведені роботи під час здійснення митних формальностей на залізничному транспорті саме на відповідача, як на вантажовласника, про що правильно зазначено Чернівецькою митницею у відзиві на касаційну скаргу.

Крім того, слід зазначити, що у разі відсутності виявлення такого факту вантажовідправник може стягнути в судовому порядку понесені ним збитки у розмірі вартості сплачених залізниці витрат з того органу, за ініціативою якого було проведено затримку товару на станціях залізниці чи на підходах до них.

У статті 121 Статуту залізниць (457-98-п) та пункті 16 Правил користування вагонами і контейнерами визначені підстави для звільнення вантажовідправника, вантажоотримувача від плати за користування вагонами і контейнерами, до яких віднесено 1) стихійне лихо, що спричинило припинення руху на залізничних під'їзних коліях, а також стихійне лихо або аварія на підприємстві, внаслідок яких згідно з чинними положеннями заборонено виконувати вантажні роботи; 2) подання локомотивом залізниці вагонів і контейнерів на фронти навантаження (вивантаження) у кількості, що перевищує їх максимальну переробну спроможність; 3) затримка прийняття залізницею вагонів, які пред'явлено їй до здачі, з причин, що залежать від залізниці.

При цьому, як правильно зазначено судами, здійснення митних процедур не входять до цього переліку та не є підставою для звільнення вантажовідправника від плати за користування вагонами та контейнерами, а існування передбачених законодавством підстав для звільнення вантажовласника (відповідача) від плати за користування вагонами у спірних правовідносинах судами попередніх інстанцій не встановлено.

Колегія суддів не приймає до уваги твердження відповідача в касаційній скарзі про проведення митного огляду вантажу з порушенням правил його проведення, оскільки, як правильно зазначено судом апеляційної інстанції та Чернівецькою митницею у відзиві на касаційну скаргу, вчинення митними органами митних процедур, дотримання ними вимог Митного кодексу України (4495-17) та інших нормативних актів безпосередньо не впливає на висновки суду по цій справі, перевірка зазначених обставин не входить до предмета доказування у даній справі.

Колегія суддів також не приймає до уваги твердження скаржника про неправильність проведених позивачем розрахунків, які на його думку є завищеними, оскільки перевірка розрахунків та правильності визначення сум, пред'явлених позивачем до стягнення, не є компетенцією суду касаційної інстанції, а судами попередніх інстанцій за наслідками розгляду даної справи було встановлено, що заявлена до стягнення сума платежів за затримку вагонів була визначена правильно відповідно до вимог чинного законодавства, що визначає порядок проведення розрахунку таких платежів.

У касаційній скарзі відповідач також посилається на те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про дотримання позивачем строку позовної давності. Однак, зазначені твердження відповідача є безпідставними та колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (статті 257 Цивільного кодексу України).

Згідно з частино 1 статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Відповідно до частини 5 статті 315 Господарського кодексу України та статті 137 Статуту залізниць України (457-98-п) для позовів перевізника до вантажоодержувача чи вантажовідправника, що випливають з перевезення встановлено шестимісячній строк позовної давності.

Статтею 926 Цивільного кодексу України та частиною 6 статті 315 Господарського кодексу України встановлено, що позовна давність, порядок пред'явлення позовів у спорах, пов'язаних з перевезеннями у закордонному або міждержавному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до статті 31 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення претензії та позови відправника або одержувача до залізниць по договору перевезення, а також вимоги та позови залізниць до відправників та одержувачів про сплату провізних платежів, штрафів та про відшкодування шкоди можуть бути заявлені протягом 9 місяців.

Таким чином, у вирішенні спорів, пов'язаних з перевезенням вантажів у прямому міжнародному сполученні, слід враховувати вимоги статті 31 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, про що правильно зазначили суди попередніх інстанцій.

Відповідно до статті 2 1 Угоди на умовах цієї Угоди здійснюється перевезення вантажів в прямому міжнародному вантажному сполученні між станціями, зазначеними в 2 статті 3 за накладними, передбаченими цією Угодою, і тільки по мережі доріг-учасників цієї Угоди. Ця Угода має обов'язкову силу для залізниць, відправників та отримувачів вантажів і діє незалежно від державної належності сторін договору перевезення.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з судами попередніх інстанцій про те, що до спірних правовідносин, що виникли між сторонами у справі, які пов'язані з перевезенням вантажів відповідача у прямому міжнародному сполученні (зі станції Бородянка Південно-Західної залізниці до станції Дорнешти (Румунія), має застосовуватися дев'ятимісячний строк позовної давності за правилами статті 31 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, до якої Україна приєдналась 05.06.1992 року, а не шестимісячний передбачений статтею 137 Статуту залізниць України та частиною 5 статті 315 Господарського кодексу України, у зв'язку з чим дійшли правильного висновку про те, що позивач не пропустив строку позовної давності під час звернення до суду із даним позовом.

Колегія суддів не приймає до уваги твердження скаржника про те, що стаття 31 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки Румунія, як країна, до станції якої було відправлено відповідачем вантаж, не є учасницею цієї Угоди, оскільки спірні правовідносини, що виникли між сторонами у справі, виникли у зв'язку із затримкою вагонів саме на дільниці дороги України, яка є учасницею цієї Угоди, і відповідно до статті 2 1 Угоди вона має обов'язкову силу для сторін у справі.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Матеріали справи свідчать про те, що місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав правильну юридичну оцінку обставинам справи та обґрунтовано, з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права вирішив спір у справі. Переглядаючи справу в апеляційному провадженні господарський суд апеляційної інстанції правильно залишив прийняте місцевим господарським судом рішення без змін.

Касаційна скарга відповідача, її доводи, фактично зводяться до переоцінки обставин справи, що не є компетенцією суду касаційної інстанції з огляду на вимоги статті 300 Господарського процесуального кодексу України. Доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових рішень колегія суддів Касаційного господарського суду не вбачає.