910/12961/17 Про внесення змін до договору оренди нерухомого майна та визнання права користування майном - 27.03.2018 Прийняття

У серпні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв" (далі - ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв", орендар) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області (далі - РВ ФДМУ по Миколаївській області, орендодавець) та Міністерства інфраструктури України про внесення змін до договору оренди від 03.12.2015 №РОФ-864 (далі - договір оренди №РОФ-864) в частині строку дії цього договору та визнання права користування орендованим нерухомим майном до 03.12.2020, з посиланням на статті 16, 793 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та статтю 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

В обґрунтування заяви від 03.08.2017 про вжиття заходів забезпечення позову ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв" зазначило, що відповідачі вчиняють дії, направлені на створення перешкод позивачу в користуванні об'єктом оренди, зокрема, про наміри відповідачів, а також балансоутримувача та Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт" в особі Миколаївської філії використовувати об'єкт оренди з метою реалізації проекту "План розвитку Миколаївського морського порту на коротко- (до 2018), середньо- (до 2023) та довгострокову (до 2028) перспективу, у зв'язку з чим останні звернулися до балансоутримувача майна з проханням передати їм на баланс (з подальшим закріпленням за адміністрацією) складські площадки, що є об'єктом оренди за договором оренди №РОФ-864, з метою використання їх для розміщення перевантажувального обладнання, об'єктів виробничого та службово-допоміжного призначення, оскільки використання позивачем об'єкту оренди за цим договором перешкоджає реалізації Плану розвитку Миколаївського морського порту щодо будівництва причалу №8.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 04.08.2017 (суддя Плотницька Н.Б.), винесеною на підставі статей 66, 67 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній до 15.12.2017 (далі - ГПК (1798-12) (в редакції, чинній до 15.12.2017)), заяву ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв" про забезпечення позову у справі №910/12961/17 задоволено повністю. Заборонено РВ ФДМУ по Миколаївській області, Міністерству інфраструктури України та іншим особам чинити позивачу перешкоди у користуванні державним нерухомим майном - відкритими складськими площами (інв. № 410) загальною площею 13951 кв.м., а саме: відкритим складом № III площею 5051 кв.м. (інв. № 410 - новий інв. № 63202, реєстровий № 01125608.1.БАОПВЛ1699); відкритим складом № IV площею 400 кв.м (інв. № 410 - новий інв. № 63203, реєстровий № 01125608.1.БАОПВЛ1701); відкритим складом № V площею 8500,0 кв.м. (інв. №410 - новий інв. №63204, реєстровий №01125608.1.БАОПВЛ1720), розташованими за адресою: вул. Заводська, 23/17, м. Миколаїв (далі - об'єкт оренди), що знаходяться на балансі Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт" та переданими у користування ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв" за договором оренди №РОФ-864, посвідченим приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Назаровою О.С. за №1189. Заборонено РВ ФДМУ по Миколаївській області, Міністерству інфраструктури України та іншим особам вчиняти дії, спрямовані на передачу у користування або відчуження третім особам об'єкта оренди.

Ухвала мотивована тим, що відповідачі своїми діями мають намір позбавити позивача права користування орендованим майном з метою реалізації проекту "План розвитку Миколаївського морського порту на коротко- (до 2018), середньо- (до 2023) та довгострокову (до 2028) перспективу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.09.2017 ухвалу скасовано, у задоволенні заяви ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв" про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено та матеріали справи повернуто до Господарського суду міста Києва.

Постанова мотивована недоведеністю підстав для вжиття заходів до забезпечення позову згідно зі статтями 66, 67 ГПК (в редакції, чинній до 15.12.2017).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі позивач просить постанову скасувати повністю, а ухвалу - залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції статей 33, 43, 66, 67, 101 ГПК (в редакції, чинній до 15.12.2017), наголошуючи на тому, що дії відповідачів та третьої особи порушують право позивача на безперешкодне користування об'єктом оренди та існує об'єктивна ймовірність позбавлення орендаря цього права і зупинення господарської діяльності ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв", підтвердженням чого є отриманий ним 05.09.2017 лист РВ ФДМУ по Миколаївській області від 19.08.2017 №14-11-01753 з вимогою про виселення орендаря з орендованих складських площ, відтак, місцевим судом правомірно було вжито заходи забезпечення позову.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Міністерство інфраструктури України у відзиві на касаційну скаргу просить постанову залишити без змін, вважаючи касаційну скаргу безпідставною та необґрунтованою, оскільки саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви, а при винесенні ухвали від 27.02.2018 у цій справі, якою було відмовлено у задоволенні заяви ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв" про забезпечення позову, Київський апеляційний господарський суд виходив з того, що відповідно до пункту 10.1 договору оренди №РОФ-864 він припинив свою чинність 31.12.2015, тоді як постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.07.2017 у справі №910/7003/16 ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв" виселено з нерухомого майна, щодо якого позивач просить вжити заходи забезпечення позову.

Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду апеляційної інстанції

Здійснивши розгляд касаційної скарги в письмовому провадженні, дослідивши доводи сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

В основу оскаржуваної постанови покладено висновок апеляційного суду про те, що заява про забезпечення позову не підтверджується належними та допустимими доказами, які вказували б на наявність обставин, що заявлені позивачем з метою забезпечення позову. Суд першої інстанції повинен був, виходячи з конкретних доказів, вмотивовано встановити, чи є хоча б одна з передбачених процесуальним законом обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Проте, судом першої інстанції цього зроблено не було. При цьому, апеляційним судом зауважено, що вжиття місцевим судом заходів забезпечення позову не можна визнати розумними, обґрунтованими та адекватними, здійсненими з дотриманням збалансованості інтересів сторін.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 66 ГПК (в редакції чинній до 15.12.2017) господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно з частиною 1 статті 67 ГПК (в редакції чинній до 15.12.2017) позов забезпечується зокрема, забороною відповідачеві вчиняти певні дії та забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.

Перелік встановлених статтею 67 ГПК (в редакції чинній до 15.12.2017) заходів до забезпечення позову є вичерпним.

Виходячи зі змісту зазначених норм, умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Таким чином, адекватність заходу до забезпечення позову, який застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії або забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника по забезпеченню позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Відповідно до статті 33 ГПК (в редакції чинній до 15.12.2017) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 43 ГПК (в редакції чинній до 15.12.2017) господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З урахуванням приписів статей 33, 66, 67, 86 ГПК (в редакції чинній до 15.12.2017), апеляційний суд цілком обґрунтовано спростував помилковий висновок суду першої інстанції про наявність підстав для вжиття заходів для забезпечення позову у вигляді заборони орендодавцю, органу, уповноваженому управляти державним майном, та іншим особам чинити позивачу перешкоди у користуванні об'єктом оренди, а також вчиняти дії, спрямовані на передачу у користування або відчуження третім особам об'єкта оренди, оскільки станом на час винесення ухвали від 04.08.2017 належних доказів на підтвердження вчинення відповідачами та іншими особами дій, спрямованих на позбавлення ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв" права користування об'єктом оренди майном, позивач не надав, а сам лише намір відповідачів та третьої особи реалізувати проект "План розвитку Миколаївського морського порту на коротко- (до 2018), середньо- (до 2023) та довгострокову (до 2028) перспективу не є підготовчими діями до реалізації орендованого майна, як наслідок, не може вважатися достатньо обґрунтованою передумовою для забезпечення позову в розумінні статті 66 ГПК (в редакції чинній до 15.12.2017).

Відповідно до частини 2 статті 28 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар може зажадати повернення орендованого майна з будь-якого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні ним, відшкодування шкоди, завданої майну громадянами і юридичними особами, включаючи орендодавця.

Колегія суддів зауважує, що господарський суд не повинен вживати таких заходів до забезпечення позову, які фактично є тотожними задоволенню позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Натомість накладена судом першої інстанції заборона РВ ФДМУ по Миколаївській області, Міністерству інфраструктури України та іншим особам чинити позивачу перешкоди у користуванні орендованим державним нерухомим майном фактично свідчить про те, що при вирішенні питання про забезпечення позову було передчасно розглянуто та вирішено позов орендаря про усунення перешкод у користуванні орендованим державним майном (негаторний позов), що вочевидь виходить за межі правового регулювання статей 66, 67 ГПК (в редакції чинній до 15.12.2017).

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу

Колегія суддів відхиляє безпідставні посилання скаржника на вчинення відповідачами та третьою особою дій, що порушують право позивача на безперешкодне користування об'єктом оренди, та на існування об'єктивної ймовірності позбавлення орендаря цього права і зупинення господарської діяльності ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв", підтвердженням чого є отриманий ним 05.09.2017 лист РВ ФДМУ по Миколаївській області від 19.08.2017 №14-11-01753 з вимогою про виселення орендаря з орендованих складських площ, оскільки саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви, а зазначений лист орендодавця не може вважатися належним доказом станом на час вжиття судом першої інстанції заходів забезпечення позову (04.08.2017), так як був надісланий пізніше.

Разом з тим, касаційна інстанція враховує той факт, що додатковим підтвердженням безпідставності задоволення місцевим господарським судом 4 серпня 2017 року заяви про вжиття заходів забезпечення позову є той факт, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.07.2017 у справі №910/7003/16 (за участю тих же сторін), яка (постанова) набрала законної сили з дня її прийняття та залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 12.10.2017, вже було задоволено зустрічний позов РВ ФДМУ по Миколаївській області до ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв" про виселення орендаря з державного нерухомого майна, щодо якого позивач пізніше просив вжити заходи забезпечення позову в справі №910/12961/17. Підставою для задоволення зазначеного позову стало припинення 31.12.2015 дії договору оренди №РОФ-864 у зв'язку із своєчасними письмовими запереченнями орендодавця, оформленими листами №14-11-02617 від 29.12.2015 та №07/02 від 04.01.2016

При цьому, постановою Верховного Суду від 01.02.2018 відмовлено у задоволенні заяви ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв" про перегляд Верховним Судом постанови Вищого господарського суду України від 12.10.2017 у справі №910/7003/16.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з викладеними у відзиві на касаційну скаргу доводами Міністерства інфраструктури України, обґрунтованість та відповідність яких чинному законодавству і фактичним обставинам справи підтверджується висновком суду апеляційної інстанції та судовими рішеннями у справі №910/7003/16.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про недоведеність правових підстав для вжиття заходів до забезпечення позову шляхом заборони відповідачам вчиняти певні дії та заборони іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.

Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній з 15.12.2017 (далі - ГПК (1798-12) (в редакції, чинній з 15.12.2017)) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Касаційного господарського суду вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновок суду апеляційної інстанції щодо відсутності правових підстав для застосування заходів до забезпечення позову у цій справі.