917/1150/17 Про стягнення відшкодування переплати пенсії - 14.03.2018 Прийняття

У липні 2017 року Кременчуцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" (за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_4) про стягнення 48 115, 39 грн. відшкодування переплати пенсії, у зв'язку з видачею довідки з недостовірними даними про заробітну плату для призначення пенсії ОСОБА_4

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 08.08.2017 (суддя Тимощенко О.М.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.09.2017 (колегія суддів у складі: Сіверін В.І. - головуючий, Терещенко О.І., Слободін М.М.), у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів у даній справі скасувати та прийняте нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що відмовляючи у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності суди обох інстанцій не врахували, що зазначений строк пропущено з поважних причин, серед яких позивач зазначає відсутність фінансування, велике службове навантаження, а також відсутність коштів на сплату судового збору.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 04.12.2017 касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено її розгляд на 21.12.2017.

На підставі розпорядження керівника апарату Вищого господарського суду України від 15.12.2017 № 38-р справу № 917/1150/17 передано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного господарського суду від 18.01.2018 для розгляду справи № 917/1150/17 визначено колегію суддів у складі: Ткаченко Н.Г. - головуючий (доповідач), Жуков С.В., Білоус В.В.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.01.2018 касаційну скаргу прийнято до провадження, призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 14.03.2018 та встановлено строк для подання відзивів на касаційну скаргу до 13.02.2018. До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не надходило відзивів на касаційну скаргу у встановлений в ухвалі від 29.01.2018 строк.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржувані рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для її задоволення, з огляду на таке.

Звертаючись до суду з даним позовом Кременчуцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області посилалось на те, що 15.05.2012 управлінням Пенсійного фонду України Полтавської області проведено перевірку довідки про заробіток № б/н від 24.01.1994 за 1992-1993 роки, виданої ВАТ "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" (в подальшому змінено організаційно-правову форму на Приватне акціонерне товариство) на ім'я ОСОБА_4 для призначення пенсії та було встановлено, що дані довідки № б/н від 24.01.1994 про заробіток для обчислення пенсії не співпадають з даними особових рахунків ОСОБА_4 За результатами перевірки складено Акт № 182 від 15.05.2012., а так як ОСОБА_4 працювала касиром-білетером у Палаці культури та творчості, який на час видачі довідки був одним з цехів відповідача, то Акт № 182 підписано заступником головного бухгалтера по нарахуванню заробітної плати відповідача ОСОБА_9 та заступником головного бухгалтера КП "Комсомольський Палац культури і творчості" ОСОБА_10 без заперечень.

Відповідачем було видано нову довідку на ім'я ОСОБА_4 про заробіток для обчислення пенсії № 3117 від 16.05.2012 за період 1992-1993 років, відомості якої виповідають даним, що містяться у відомостях про заробіток ОСОБА_4 за вказаний період.

У зв'язку з поданням відповідачем довідки з недостовірними даними, протягом періоду з 01.01.2004 по 31.07.2012 ОСОБА_4 виплачувалася пенсія в завищеному розмірі, що призвело до виникнення переплати пенсії на загальну суму 48 115, 39 грн. (розрахунок переплати від 07.11.2013 № 1427/04-03-70/33).

Посилаючись на те, що відповідач зобов'язаний відшкодувати вказану вище суму переплати пенсій, яка виникла внаслідок подання довідки з недостовірними даними про заробіток для обчислення пенсії для громадянки ОСОБА_4, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що надмірна виплата сум пенсій відбулася внаслідок подання відповідачем недостовірної довідки, в якій було вказано завищені розміри заробітної плати гр. ОСОБА_4, і саме відповідач несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну бюджету. Проте, позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки пред'явлені поза межами встановленого ст. 257 Цивільного кодексу України строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем. Відмовляючи у задоволенні клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності суди обох інстанцій виходили з того, що посилання позивача на те, що він не мав змоги раніше звернутися до Господарського суду Полтавської області з даним позовом у зв'язку з відсутністю у нього коштів на сплату судового збору є необгрунтованими, оскільки відповідно до Закону України "Про судовий збір" (3674-17) в редакціях, чинних до 01.09.2015, позивач був звільнений від сплати судового збору; поданий ним адміністративний у 2012 році позов до відповідача про стягнення 48 115, 39 грн. переплати пенсії, який залишений судом ухвалою від 17.01.2013 без розгляду, не перериває загального строку позовної давності; обставини великого службового навантаження не визнаються поважними причинами пропуску строку позовної давності, оскільки позивачем не надано жодних доказів на їх підтвердження.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, з огляду на таке.

Предметом позову у даній справі є стягнення сум переплати пенсії, що виникли у зв'язку з видачею відповідачем довідки про заробіток для обчислення пенсій на ім'я ОСОБА_4 з недостовірними даними.

Згідно зі ст. 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.

Відповідно до ч. 1 ст. 103 Закону України "Про пенсійне забезпечення" суми пенсії, над міру виплачені пенсіонерові внаслідок зловживань з його боку (в результаті подання документів з явно неправильними відомостями, неподання відомостей про зміни у складі членів сім'ї тощо), стягуються на підставі рішень органу, що призначає пенсії.

Частиною 1 ст. 50 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 зазначеного Закону страхувальниками є роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Враховуючи викладене та беручи до уваги встановлені судами обох інстанцій обставини, колегія суддів Касаційного господарського суду погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів про те, що оскільки надмірна виплата сум пенсій відбулася внаслідок подання відповідачем довідки з недостовірними даними, в якій відповідачем було вказано завищені розміри заробітної плати ОСОБА_4, саме відповідач несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну бюджету.

Водночас судами обох інстанцій встановлено, що відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності.

Так, згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 261 цього ж Кодексу передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

При цьому позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Так місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що право на звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача переплати пенсії виникло у позивача 16.05.2012, тобто з наступного дня після виявлення розбіжностей за даними виданої відповідачем довідки про заробітну плату на підставі складеного позивачем акта перевірки від 15.05.2012.

Проте, з даним позовом позивач звернувся до суду 14.07.2017 (що підтверджується поштовим штампом на конверті, в якому дана позовна заява надійшла до Господарського суду Полтавської області, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Частинами 4 та 5 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності є підставою для відмови у позові, крім випадків, коли суд визнає поважними причини пропущеного строку та захистить порушене право.

При цьому закон не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності, тому дане питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір. Питання щодо поважності цих причин, тобто, наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, та буде встановлено, що цей строк пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 267 ЦК України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

Звертаючись до суду позивач в обґрунтування поважності причин пропуску строку позовної давності посилався на відсутність фінансування, велике службове навантаження, а також відсутність коштів на сплату судового збору.

Разом з тим, колегія суддів Касаційного господарського суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відхилення доводів позивача стосовно поважності причин пропуску строку позовної давності, оскільки: відповідно до Закону України "Про судовий збір" (3674-17) в редакціях, чинних до 01.09.2015, позивач був звільнений від сплати судового збору; поданий ним адміністративний у 2012 році позов до відповідача про стягнення 48 115, 39 грн. переплати пенсії, який залишений судом ухвалою від 17.01.2013 без розгляду, не перериває загального строку позовної давності; обставини великого службового навантаження не підтверджені жодними доказами.

Викладені у касаційній скарзі доводи скаржника зводяться до переоцінки вказаних обставин, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" (475/97-ВР) , яка набрала чинності для України 11.09.1997, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Враховуючи викладене та беручи до уваги межі розгляду справи судом касаційної інстанції, відповідно до яких переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, і не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в позові, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів - без змін.