925/5/17 Про визнання недійсною угоди у формі заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог - 05.03.2018 Прийняття

У грудні 2016 року Національне антикорупційне бюро України (далі - НАБУ) звернулося до господарського суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Азот" та публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" про визнання недійсною угоди у формі заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 10.10.2016р. № 202-09/65.

В обґрунтування позову позивач вказав на те, що спірна угода у формі заяви ПАТ "Азот" є такою, що завідомо суперечить інтересам держави, не відповідає положенням ст. 15-1 Закону України "Про електроенергетику" і пункту 6.3 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України №28 від 31.07.1996р. (z0417-96) (далі - ПКЕЕ), оскільки порушує встановлений законом порядок проведення розрахунків у сфері електроенергетики.

2. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду, постанови апеляційного господарського суду, постанови Вищого господарського суду України та мотиви їх прийняття

Рішенням господарського суду Черкаської області від 23.02.2017р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2017р., позов задоволено повністю. Визнано недійсною угоду у формі заяви ПАТ "Азот" про зарахування зустрічних однорідних вимог від 10.10.2016р. №202-09/65.

У рішенні суду першої інстанції (з висновками якого погодився апеляційний суд) зазначено, що здійснене за заявою ПАТ "Азот" від 10.10.2016р. №202-09/65 зарахування зустрічних однорідних вимог, як односторонній правочин, суперечить вимогам ст. ст. 15, 26 Закону України "Про електроенергетику" і п. 6.3 ПКЕЕ. Завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета вчинення спірної угоди полягає в тому, щоб зігнорувати встановлений Законом України "Про електроенергетику" (575/97-ВР) і ПКЕЕ порядок оплати поставленої електричної енергії, та оплатити її без використання передбаченого вказаним порядком рахунку із спеціальним режимом використання. Наслідком таких дій суд першої інстанції визначає ухилення від перерахування коштів з цього рахунку за відповідним алгоритмом оптового ринку електричної енергії та залишення всієї отриманої суми коштів фінансової допомоги у розпорядженні ПАТ "Черкасиобленерго", що призвело до неотримання іншими учасниками оптового ринку електричної енергії України своїх частин від цієї суми коштів згідно з алгоритмом.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.11.2017р., постанову Київського апеляційного господарського суду та рішення господарського суду Черкаської області по справі №925/5/17 залишено без змін.

Вищий господарський суд України, пославшись на норми ст. ст. 601, 602 ЦК України, ст. ст. 15-1, 26 Закону України "Про електроенергетику", погодився з висновками судів попередніх інстанцій з приводу того, що угода у формі заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог є такою, що вчинена з порушенням норм чинного законодавства та суперечить інтересам держави, а тому підлягає визнанню недійсною.

3. Короткий зміст вимог заяви ПАТ "Азот" та узагальнення її доводів

14.12.2017р. ПАТ "Азот" до Верховного Суду України подано заяву про перегляд Верховним Судом України судових рішень у справі №925/5/17.

29.01.2018р. зазначену заяву передано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Заява ПАТ "Азот" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 01.11.2017р., постанови Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2017р. та рішення Господарського суду Черкаської області від 23.02.2017р. у справі №925/5/17 подана з підстав, передбачених п.п . 1, 2, 3 ч. 1 ст. 111-16 Господарського процесуального кодексу України в редакції, що діяла до 15.12.2017р.

Як доказ неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема ст. ст. 15-1, 26 Закону України "Про електроенергетику", що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, до заяви додано копії постанов Вищого господарського суду України від 13.06.2012р. у справі №26/387, від 20.01.2010р. у справі №37/436-42/416, від 28.04.2009р. у справі №37/436, від 01.12.2016р. у справі №910/1421/16, від 16.05.2017р. у справі №910/1424/16, від 03.07.2017р. у справі №910/2694/16, від 09.08.2012р. у справі №34/8. Також надано копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 10.07.2012р. у справі №К/9991/21814/12, від 20.10.2015р. у справі №826/3917/14 (К800/34970/15), від 02.06.2015р. у справі №826/17716/14 (К800/9751/15), від 05.04.2016р. у справі №2а/1570/6741/11 (К/800/68227/14).

Заявник зазначає, що у постановах від 13.06.2012р. у справі №26/387, від 20.01.2010р. у справі №37/436-42/416, від 28.04.2009р. у справі №37/436 Вищий господарський суд України вказав, що Закон України "Про електроенергетику" (575/97-ВР) не містить заборони щодо можливості зарахування зустрічних однорідних вимог за електричну енергію.

Заявник вказує на те, що у постановах від 01.12.2016р. у справі №910/1421/16, від 16.05.2017р. у справі №910/1424/16, від 03.07.2017р. у справі №910/2694/16 Вищий господарський суд України, пославшись на норми ст. ст. 203, 215 ЦК України та ст. ст. 15-1, 26 Закону України "Про електроенергетику", дійшов висновку про недоведеність підстав для визнання спірних правочинів про відступлення права вимоги недійсними та повернув справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

На думку заявника, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 10.07.2012р. у справі №К/9991/21814/12 та в постанові Вищого господарського суду України від 09.08.2012р. у справі №34/8 суди дійшли до висновку, що нормами ст. ст. 15-1, 26 Закону України "Про електроенергетику" не передбачені положення щодо заборони припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

У справах №826/3917/14, №826/17716/14, та №2а/1570/6741/11 адміністративні суди розглядали позови про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, застосовуючи при цьому норми Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (185/94-ВР) .

Обґрунтовуючи неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права, а саме: ст. ст. 1, 2, 21 ГПК України, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, до заяви додано копії постанов Вищого господарського суду України від 09.03.2017р. у справі №922/6436/15, від 23.06.2016р. у справі №904/6558/15, від 04.11.2014р. у справі №910/6732/14. Заявник зазначає, що у вказаних справах Вищий господарський суд України, пославшись на ст. ст. 1, 2 ГПК України, вказав, що господарський суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.

Стверджуючи про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції у справі №925/5/17 викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, заявник посилається на постанову Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 24.06.2015р. у справі №3-255гс15 та постанови Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 13.04.2016р. у справі №6-1528цс15, від 06.07.2015р. у справі №6-166цс15.

У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 24.06.2015р. у справі №3-255гс15 суд, посилаючись на ст. 602 ЦК України, дійшов висновку про відсутність за даних обставин випадків недопустимості зарахування зустрічних вимог.

У постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 13.04.2016р. у справі №6-1528цс15 суд зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що спірні правочини є такими, які порушують публічний порядок, у зв'язку із чим визнали їх недійсними, не з'ясувавши, чи є правові підстави для застосування положень ст. 228 ЦК України до спірних правовідносин.

У постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 06.07.2015р. у справі №6-166цс15 суд зазначає, що суди прийшли до помилкового висновку, що договір факторингу, укладений між сторонами, є таким, що порушує публічний порядок, у зв'язку із чим визнали його нікчемним, а тому рішення судів попередніх інстанцій скасував та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

4. Позиції інших учасників справи

У письмових поясненнях ДП "Енергоринок" вказує про порушення ПАТ "Азот" законодавчо встановленого порядку розрахунків на оптовому ринку електричної енергії та просить відмовити в задоволенні заяви ПАТ "Азот" про перегляд судових рішень.

5. Обставини справи, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій

24.05.2005р. ВАТ "Черкасиобленерго" як постачальник електричної енергії та ВАТ "Азот" як споживач уклали договір постачання електричної енергії №524-213/24, за яким постачальник електричної енергії зобов'язався постачати електричну енергію споживачу, а споживач оплачувати її вартість постачальнику та здійснювати інші платежі згідно з умовами цього договору та додатків до нього.

В подальшому відкриті акціонерні товариства "Черкасиобленерго" та "Азот" на вимогу пункту 5 розділу XVII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про акціонерні товариства" (514-17) були перейменовані у публічні акціонерні товариства.

Відповідно до п. 9.4 договору постачання електричної енергії від 24.05.2005р. №524-213/24, цей договір набирає чинності з дня його підписання і діє до 31.12.2005р. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

На підставі п. 9.4 договору постачання електричної енергії від 24.05.2005р. №524-213/24 строк дії цього договору протягом 2005-2016 років щорічно продовжувався.

За поставлену на виконання договору постачання електричної енергії від 24.05.2005р. №524-213/24 ПАТ "Черкасиобленерго" у лютому 2016 року активну електричну енергію, ПАТ "Азот" не оплатило 9 000 000 грн. вартості спожитої електричної енергії, що призвело до утворення заборгованості.

23.08.2016р. ПАТ "Азот" як позикодавець та ПАТ "Черкасиобленерго" як позичальник уклали договір про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №264-304.

За договором про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги від 23.08.2016р. №264-304 ПАТ "Азот" надало ПАТ "Черкасиобленерго" безвідсоткову поворотну фінансову допомогу в сумі 9 000 000 грн. строком до 30.09.2016р.

ПАТ "Черкасиобленерго" безвідсоткову поворотну фінансову допомогу в сумі 9 000 000 грн. отримало на свій поточний рахунок із загальним режимом використання коштів на ньому і у строк до 30.09.2016р. не повернуло її ПАТ "Азот".

Заявою від 10.10.2016р. № 202-09/65, адресованою ПАТ "Черкасиобленерго", ПАТ "Азот" заявило про зарахування зустрічних однорідних вимог, а саме вимоги ПАТ "Азот" до ПАТ "Черкасиобленерго" про повернення безвідсоткової поворотної фінансової допомоги в сумі 9 000 000 грн. і вимоги ПАТ "Черкасиобленерго" до ПАТ "Азот" про оплату боргу за поставлену у лютому 2016 року активну електричну енергію у сумі 9 000 000 грн. та про припинення зобов'язань між цими особами щодо сплати вказаної суми коштів.

ПАТ "Черкасиобленерго" заяву ПАТ "Азот" від 10.10.2016р. №202-09/65 про зарахування зустрічних однорідних вимог отримало 11.10.2016р. і після цієї дати отримані від ПАТ "Азот" кошти безвідсоткової поворотної фінансової допомоги в сумі 9 000 000 грн. на свій поточний рахунок із спеціальним режимом використання, передбачений для розрахунків споживачів за поставлену їм електричну енергію, не перевело, не повернуло їх ПАТ "Азот" і не оскаржило вказане вище зарахування зустрічних однорідних вимог у судовому порядку.

6. Мотиви, з яких виходить колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду при прийнятті постанови

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у заяві ПАТ "Азот" доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що заяву необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Спір у справі полягає у вимозі НАБУ про визнання недійсною на підставі ст. ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України угоди у формі заяви ПАТ "Азот" про зарахування зустрічних однорідних вимог від 10.10.2016р. №202-09/65, як такої, що суперечить вимогам Закону України "Про електроенергетику" (575/97-ВР) та Правилам користування електричною енергією.

Суди, керуючись приписами ст. ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, ст. 207 Господарського кодексу України, ст. ст. 15, 15-1, 26 Закону України "Про електроенергетику", пункту 6.3 ПКЕЕ, ст. 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України", з'ясувавши обставини, пов'язані з суперечністю оспорюваної угоди згаданим нормам Закону України "Про електроенергетику" (575/97-ВР) і ПКЕЕ та з наявністю у НАБУ права на звернення з позовом про визнання цієї угоди недійсною, дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" Національне антикорупційне бюро України є державним правоохоронним органом, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" НАБУ та його працівникам для виконання покладених на них обов'язків надається право за наявності підстав, передбачених законом, подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України.

За приписами ст. 2 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній на момент розгляду справи в судах попередніх інстанцій, господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, державних (до яких належить і НАБУ) та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України.

Аналіз вказаних норм у сукупності із встановленими обставинами справи свідчить про правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо наявності у НАБУ права на звернення з позовом у цій справі.

Стаття 601 Цивільного кодексу України та ч. 3 ст. 203 Господарського кодексу України передбачають припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Таке зарахування може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Відповідно до положень ч. ч. 1-3 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Враховуючи наведені вище норми Цивільного і Господарського кодексів України (436-15) Вищий господарській суд України в постанові від 01.11.2017р. обґрунтовано визнав правомірними висновки місцевого та апеляційного господарських судів про те, що зарахуванням між відповідачами зустрічних однорідних вимог за заявою ПАТ "Азот" від 10.10.2016р. № 202-09/65, як дія цього товариства, внаслідок якої припиняються зобов'язання обох відповідачів, є одностороннім правочином в розумінні ст. 202 Цивільного кодексу України, для вчинення якого достатньо вказаної заяви.

Стаття 602 Цивільного кодексу України містить в собі невичерпний перелік випадків коли зарахування зустрічних вимог не допускається. Зокрема, згідно п. 5 ч. 1 вказаної статті не допускається зарахування зустрічних вимог в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 Господарського кодексу України не допускається зарахування вимог, щодо яких за заявою другої сторони належить застосувати строк позовної давності і строк цей минув, а також в інших випадках, передбачених законом.

Отже, вказані правові норми передбачають неможливість зарахування зустрічних однорідних вимог у випадках, встановлених договором або законом.

' 'br' Закон України "Про електроенергетику" (575/97-ВР) , в редакції на момент вчинення спірної угоди, визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці і регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, постачанням і використанням енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України, конкуренцією та захистом прав споживачів і працівників галузі.

Стаття 1 Закону України "Про електроенергетику", в редакції на момент вчинення спірної угоди, визначає термін "поточні рахунки із спеціальним режимом використання оптового ринку електричної енергії" як рахунки суб'єктів господарської діяльності, що здійснюють постачання електричної енергії на закріпленій території та оптове постачання електричної енергії, відкриті в уповноваженому банку і призначені виключно для накопичення коштів, отриманих за електричну енергію від споживачів, та розрахунків з учасниками оптового ринку електричної енергії, а термін "алгоритм оптового ринку електричної енергії" - як порядок розподілу уповноваженим банком коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання без платіжних доручень, який встановлюється національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України "Про електроенергетику", в редакції на момент вчинення спірної угоди, купівля всієї електричної енергії, виробленої на електростанціях, потужність чи обсяг відпуску яких перевищують граничні показники (крім випадків, передбачених цим Законом), та весь її оптовий продаж здійснюються на оптовому ринку електричної енергії України. Функціонування інших оптових ринків електричної енергії в Україні забороняється.

Згідно з ч. 2 ст. 15-1 Закону України "Про електроенергетику", в редакції на момент вчинення спірної угоди, споживачі, які купують електричну енергію у енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, вносять плату за поставлену їм електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку. У разі перерахування споживачами коштів за електричну енергію на інші рахунки отримувачі повинні повернути ці кошти за заявою споживача або за власною ініціативою в триденний термін з моменту їх отримання. У разі неповернення споживачу у цей термін коштів, сплачених на інші, не на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, ці суми підлягають вилученню до Державного бюджету України як санкція за вчинене правопорушення і не зараховуються як оплата електричної енергії. Зарахування коштів до Державного бюджету України не звільняє їх отримувача від повернення цих коштів споживачу електричної енергії.

Вказані положення тотожні нормам, викладеним у пункті 6.3 ПКЕЕ.

За положеннями ч. 3 ст. 15-1 Закону України "Про електроенергетику", в редакції на момент вчинення спірної угоди, кошти з поточних рахунків із спеціальним режимом використання енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, перераховуються згідно з алгоритмом оптового ринку електричної енергії виключно на: поточний рахунок із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії; поточний рахунок підприємства, яке здійснює розподіл електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами; поточний рахунок енергопостачальника; поточний рахунок із спеціальним режимом використання для погашення заборгованості оптового постачальника електричної енергії.

Аналогічний порядок розрахунків за закуплену на оптовому ринку електричну енергію із застосуванням поточних рахунків із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії ст. 15-1 Закону України "Про електроенергетику", в редакції на момент вчинення спірної угоди, передбачає і для енергопостачальників, підприємств, що здійснюють передачу електричної енергії, та всіх підприємствами, що здійснюють розподіл електричної енергії.

В ч. 8 ст. 26 Закону України "Про електроенергетику", в редакції на момент вчинення спірної угоди, встановлено, що споживач, якому електрична енергія постачається енергопостачальником, що здійснює господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, зобов'язаний оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника. У разі проведення споживачем розрахунків в інших формах та/або сплати коштів на інші рахунки такі кошти не враховуються як оплата спожитої електричної енергії.

Відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Згідно з ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Отже, здійснене між відповідачами зарахування зустрічних однорідних вимог суперечить вимогам ст. ст. 15, 15-1, 26 Закону України "Про електроенергетику" і п. 6.3 ПКЕЕ.

Верховний суд вважає безпідставними посилання заявника на постанови від 01.12.2016р. у справі №910/1421/16, від 16.05.2017р. у справі №910/1424/16, від 03.07.2017р. у справі №910/2694/16, в яких Вищий господарський суд України, пославшись на норми ст. ст. 203, 215 ЦК України та ст. ст. 15-1, 26 Закону України "Про електроенергетику", дійшов висновку про недоведеність підстав для визнання спірних правочинів про відступлення права вимоги недійсними та повернув справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Крім того, заявник посилається на постанови Вищого господарського суду України від 09.03.2017р. у справі №922/6436/15, від 23.06.2016р. у справі №904/6558/15, від 04.11.2014р. у справі №910/6732/14 та відзначає, що в даних справах (на відміну від справи №925/5/17) Вищий господарський суд України, пославшись на ст. ст. 1, 2 ГПК України, вказав, що господарський суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.

Верховний суд зазначає, що вказані постанови прийняті Вищим господарським судом України на підставі аналізу обсягів дослідження судами першої та апеляційної інстанції конкретних обставин справ, які відрізняються від обставин справи №925/5/17. Отже ці постанови, в порівнянні постановою ВГСУ по справі №925/5/17, не свідчать про наявність різної практики застосування норм матеріального та процесуального права.

Верховний суд відхиляє посилання заявника на ухвали Вищого адміністративного суду України від 10.07.2012р. у справі №К/9991/21814/12, від 20.10.2015р. у справі №826/3917/14 (К800/34970/15), від 02.06.2015р. у справі №826/17716/14 (К800/9751/15), від 05.04.2016р. у справі №2а/1570/6741/11 (К/800/68227/14) та констатує, що тезиси, викладені в ухвалах ВАСУ, в порівнянні з постановою ВГСУ по справі №925/5/17, не є випадком різного правозастосування одних і тих самих норм права касаційними судами різної юрисдикції.

Суд зазначає, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове правове регулювання спірних відносин. Між тим, справи, по яким прийняті вищевказані ухвали ВАСУ, за предметом спору стосуються визнання протиправними та скасування актів ненормативного характеру, а не визнання недійсними угод (правочинів).

Також підлягають відхиленню посилання заявника на постанови Вищого господарського суду України від 09.08.2012р. у справі №34/8, від 13.06.2012р. у справі №26/387, від 20.01.2010р. у справі №37/436-42/416, від 28.04.2009р. у справі №37/436, в яких суд дійшов висновку, що нормами Закону України "Про електроенергетику" (575/97-ВР) не передбачені положення щодо заборони припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Верховний Суд не вбачає в даному випадку різного тлумачення одних і тих самих норм права, оскільки твердження про те, що ст. ст. 15-1, 26 Закону України "Про електроенергетику" не містять заборони припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічної вимоги не суперечить твердженню, що не зазначаючи прямо про таку заборону, вказані норми містять в собі пряму вказівку, що оплата вноситься виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку. Більш того, в ст. 26 вищевказаного Закону законодавець, не забороняючи проведення споживачем розрахунків в інших формах (або сплату коштів на інші рахунки), вказує, що такі кошти не повинні враховуватися як оплата спожитої електричної енергії.

Також суд не приймає доводи заявника про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції у справі №925/5/17 викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права з посиланням на постанови Верховного Суду України від 24.06.2015р. у справі №3-255гс15, від 13.04.2016р. у справі №6-1528цс15 та від 06.07.2015р. у справі №6-166цс15. Верховний суд констатує, що зазначені постанови Верховного Суду України в порівнянні з постановою ВГСУ у справі №925/5/17 не можна вважати такими, що ухвалені в подібних правовідносинах, виходячи з різних предмету спору, підстав позову, змісту позовних вимог та фактичних обставин.

7. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду заяви

Виходячи з викладеного вище, з дотриманням передбачених Розділом XII-2 ГПК (1798-12) України в редакції, що діяла до 15.12.2017р. меж перегляду судових рішень, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про те, що обставини, на які посилається ПАТ "Азот" в обґрунтування заяви, не отримали підтвердження.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-26 Господарського процесуального кодексу України в редакції, яка діяла до 15.12.2017р., заява про перегляд судових рішень господарських судів не підлягає задоволенню, якщо обставини, які стали підставою для перегляду судового рішення у справі, не підтвердилися.

З огляду на викладене, у задоволенні заяви ПАТ "Азот" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 01.11.2017р., постанови Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2017р. та рішення Господарського суду Черкаської області від 23.02.2017р. у справі №925/5/17 слід відмовити.

Керуючись пп. 1 п. 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України (1798-12) в редакції, яка діє з 15.12.2017р., ст. ст. 111-23, 111-24, 111-26 ГПК України в редакції, яка діяла до 15.12.2017р., Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ПАТ "Азот" відмовити.

Постанову Вищого господарського суду України від 01.11.2017р., постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2017р. та рішення Господарського суду Черкаської області від 23.02.2017р. у справі №925/5/17 залишити без змін.