804/5361/16 Про визнання протиправними дії Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, які полягають у винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження, скасування постанови про винесення постанови про закінчення виконавчого провадження - 17.02.2020 Прийняття

- визнати протиправними дії Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, які полягають у винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження за виконавчим листом Дніпропетровського окружного адміністративного суду №804/1706/15 від 7 грудня 2015 року;

- скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Пироговської-Харітонової Я.О. про закінчення виконавчого провадження від 28 липня 2016 року за виконавчим листом Дніпропетровського окружного адміністративного суду №804/1706/15 від 7 грудня 2015 року;

- зобов`язати Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вжити усіх передбачених законом заходів для виконання у повному обсязі постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року №804/1706/15;

- зобов`язати Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що в провадженні старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Пироговської-Харітонової Я.О. на примусовому виконанні перебував виконавчий лист Дніпропетровського окружного адміністративного суду №804/1706/15 від 7 грудня 2015 року. Зазначений виконавчий лист виданий на підставі постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року у справі №804/1706/15, відповідно до якої зобов`язано Державну фіскальну службу України розглянути і вирішити питання щодо виплати ОСОБА_1 страхової суми у розмірі 192 852,43 грн. У той же час, позивач зазначив, що Державна фіскальна служба України сплатила на користь позивача страхову суму у розмірі 155 246,20 грн, що свідчить про виконання рішення суду не в повному обсязі. Однак всупереч зазначеному відповідач виніс постанову про закінчення виконавчого провадження від 28 липня 2016 року. Вказана постанова, на думку позивача, є протиправною, оскільки Державна фіскальна служба України не виконала рішення суду в повному обсязі й не доплатила страхову суму у розмірі 37 606,23 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2016 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що до відповідача надійшов лист Державної фіскальної служби України (надалі також - "ДФС України") з підтверджуючими документами щодо здійснення нарахування позивачу страхової суми у розмірі 192 852,43 грн, з урахуванням утримання податків і зборів у відповідності до вимог чинного законодавства. Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що оскільки позивачу здійснено нарахування й виплату страхової суми саме ДФС, а не з бюджетів і фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також Фонду соціального захисту інвалідів, податковий агент (ДФС України) правомірно здійснив утримання і перерахування з виплаченої позивачу суми податку на доходи фізичних осіб і військового збору. Отже, державний виконавець правомірно прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження від 28 липня 2016 року відповідно до вимог пункту 8 частини першої статті 48 Закону України "Про виконавче провадження", у зв`язку з фактичним виконанням рішення суду в повному обсязі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2016 року і ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2016 року і ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

Зокрема, скаржник зазначає, що суди першої й апеляційної інстанцій при вирішенні справи неправильно застосували норми матеріального права, не дали вірну правову оцінку обставинам, з яких виник спір, що призвело до неправильного вирішення справи. Оскільки, на думку позивача, визначена судовим рішення сума за своєю правовою природою є страховою сумою, яка має бути виплачена позивачу ДФС України з бюджетних коштів, позивач вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про те, що страхова сума, яку виплатила ДФС України позивачу, підлягає оподаткуванню як така, що виплачена податковим агентом і відповідно до норм Податкового кодексу України (2755-17) є доходом позивача. Крім того, як зазначає позивач, суди попередніх інстанцій не визначили правову природу спірних коштів як страхову виплату у розмірі 192 852,43 грн і не з`ясували джерело такої виплати.

Також скаржник вказує, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що рішенням суду було визначено обов`язок ДФС України прийняти рішення про призначення і виплату одноразової допомоги позивачу у розмірі 192 852,43 грн.

Відповідач і третя особа не подали відзиви на касаційну скаргу.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами першої й апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до ДФС України про визнання протиправною бездіяльності і стягнення страхової суми у розмірі 192 852,43 грн. Звернення із зазначеним позовом обумовлено тим, що позивач працював у органах Державної податкової служби у Дніпропетровській області і був звільнений за станом здоров`я на підставі пункту 2 статті 40 КЗпП України. Втрата працездатності та інвалідність ОСОБА_1 настала у зв`язку з умовами праці, тому відповідно до положень статті 18 Закону України "Про державну податкову службу України" й інших нормативно-правових актів він мав право на отримання страхової суми у розмірі 192 852,43 гривень.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року у справі №804/1706/15 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства доходів і зборів України з виплати ОСОБА_1 страхової суми у розмірі 192 852,43 грн. Зобов`язано Державну фіскальну службу України розглянути і вирішити питання щодо виплати ОСОБА_1 страхової суми у розмірі 192 852,43 грн.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року про роз`яснення судового рішення у справі №804/1706/15 зазначено, що в сенсі формулювання "зобов`язати ДФС України розглянути і вирішити питання щодо виплати ОСОБА_1 страхової суми у розмірі 192 852,43 грн" термін "розглянути і вирішити питання" означає обов`язок Державної фіскальної служби України прийняти рішення про призначення та виплату одноразової допомоги позивачу у вказаному розмірі.

У подальшому старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кушнір Л.В. 12 січня 2016 року виніс постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №49768221 і надав боржнику (ДФС України) строк для самостійного виконання рішення суду у строк до семи днів з моменту винесення (отримання) постанови.

Державний виконавець 3 лютого 2016 року за вих. №Ф-1022/2-107/6 направив до ДФС України вимогу державного виконавця №107/6 про виконання в повному обсязі рішення суду, згідно якої боржнику надано строк для повідомлення про стан виконання судового рішення з наданням підтверджуючих документів щодо його виконання до 11 лютого 2016 року.

Оскільки станом на 15 лютого 2016 року інформація від боржника щодо виконання рішення суду не надходила, державний виконавець відповідно до статей 11, 89 Закону України "Про виконавче провадження" за невиконання без поважних причин у встановлений строк рішення суду, 15 лютого 2016 року виніс постанову про накладення штрафу на боржника і встановив боржнику повторний п`ятиденний строк на виконання рішення суду. Крім того, вимогою державного виконавця від 15 лютого 2016 року №Ф-1022/2-107/6 зобов`язано ДФС України в строк до 19 лютого 2016 року виконати в повному обсязі рішення суду, про що повідомити відділ і стягувача з наданням підтверджуючих документів в строк до 23 лютого 2016 року.

Згодом ДФС України листом вих. № 3574/5/99-99-05-03-01-16 повідомила відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про те, що ДФС України видала наказ від 26 лютого 2016 року №27-ф "Про виконання рішення суду", відповідно до якого буде здійснено виплату страхової суми на користь ОСОБА_1

23 червня 2016 року ОСОБА_1 повідомив державного виконавця про часткове виконання рішення, а саме: перерахування йому коштів у розмірі 155 246,20 грн.

Державний виконавець 4 липня 2016 року надіслав вимогу за вих. №20.1-109/6, якою зобов`язав ДФС України виконати рішення суду в строк до 7 липня 2016 року, про що письмово повідомити відділ.

ДФС України своїм листом від 14 липня 2016 року за вих. №12062/5/99-99-05-01-16 повідомила державного виконавця, що відповідно до копій платіжних доручень від 14 червня 2016 року №585, №584, №583 здійснено нарахування позивачу страхової суми у розмірі 192 852,43 грн, з якої утримано податки і збори відповідно до вимог чинного законодавства, з них податку з доходів фізичних осіб у сумі 34 713,44 грн, військового збору у сумі 2 892,79 грн, що підтверджує фактичне виконання рішення суду.

У зв`язку із зазначеним і на підставі пункту 8 частини першої статті 49, статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" відповідачем 28 липня 2016 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №49768221.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (606-14) .

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої та другої статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу" (202/98-ВР) (далі - державні виконавці).

Згідно з частиною першою статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Абзацом 1 частини другої статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Пунктом 8 частини першої статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Відповідно до частини третьої статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов`язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №460-IX, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до КАС України (2747-15) , зокрема до Глави 2 "Касаційне провадження" Розділу ІІІ "Перегляд судових рішень".

Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 у цій справі подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями КАС України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.

Приписами частини першої статті 341 КАС України (тут і надалі в редакції чинній до 8 лютого 2020 року) визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Аналізуючи доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції приходить до висновку про наявність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Предметом спору у цій справі є правомірність прийняття державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону України "Про виконавче провадження", тобто у зв`язку із фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Відповідно до постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року у справі №804/1706/15 суд вирішив зобов`язати Державну фіскальну службу України розглянути і вирішити питання щодо виплати ОСОБА_1 страхової суми у розмірі 192 852,43 грн.

В подальшому ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року про роз`яснення судового рішення у справі №804/1706/15 зазначено, що в сенсі формулювання "зобов`язати ДФС України розглянути і вирішити питання щодо виплати ОСОБА_1 страхової суми у розмірі 192 852,43 грн" термін "розглянути і вирішити питання" означає обов`язок Державної фіскальної служби України прийняти рішення про призначення та виплату одноразової допомоги позивачу у вказаному розмірі.

На підставі зазначених рішень Дніпропетровський окружний адміністративний суд видав виконавчий лист №804/1706/15.

Тобто, виконавчий лист містить вимоги про зобов`язання розглянути і вирішити питання щодо виплати ОСОБА_1 страхової суми у розмірі 192 852,43 грн. А ухвала про роз`яснення судового рішення містить чіткі вказівки на обов`язок ДФС України прийняти рішення про призначення і виплату одноразової допомоги позивачу саме у розмірі 192 852,43 грн.

На підставі листа ДФС України з підтверджуючими документами повідомлено державного виконавця про здійснення нарахування позивачу страхової суми у розмірі 192 852,43 грн, з урахуванням утримання податків і зборів у відповідності до вимог чинного законодавства (тобто фактично ДФС України виплатила позивачу 155 246,20 грн замість належних до виплати 192 852,43 грн).

Аналіз пункту 8 частини першої статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" дає підстави для висновку, що закінчення виконавчого провадження, з наведених у цій нормі підстав, може мати місце у разі, якщо державному виконавцю надано докази повного і належного виконання боржником виконавчого документа.

Оскільки виконавчий лист містив вимоги, не лише про призначення, а і про виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 192 852,43 грн, постанова про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" прийнята державним виконавцем передчасно.

Разом з тим, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що статтею 34 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено право державного виконавця або сторони виконавчого провадження на звернення до суду який видав виконавчий документ, із заявою про роз`яснення відповідного рішення у разі якщо викладена у виконавчому документі резолютивна частина рішення є незрозумілою. Проте на момент здійснення виконавчих дій спрямованих на виконання виконавчого листа №804/5361/16 була наявна ухвала про роз`яснення судового рішення, яка містила чіткі вказівки щодо обов`язку ДФС України виплатити позивачу одноразову допомогу саме у розмірі 192 852,43 грн, і про утримання податків і зборів з цієї суми ані у постанові Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року у справі №804/1706/15, ані в ухвалі Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року про роз`яснення судового рішення у справі №804/1706/15 нічого зазначено не було.

Враховуючи те, що вимоги, які викладені у рішенні суду і виконавчому листі щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі: 192 852,43 грн, не виконані ДФС України, колегія суддів Верховного Суду вважає помилковим висновок судів першої й апеляційної інстанцій про правомірність дій відповідача щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа №804/1706/15 у зв`язку з фактичним виконання рішення суду.

Враховуючи наведені положення законодавства і обставини справи колегія суддів Верховного Суду констатує, що суди першої й апеляційної інстанцій дійшли невірного висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Отже, доводи касаційної скарги спростовують висновки судів попередніх інстанцій і приймаються Верховним Судом як обґрунтовані.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Частинами першою, третьою статті 351 КАС України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Отже, з огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з помилковим застосуванням норм матеріального права і повинні бути скасовані з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог частково.

Щодо вимоги позивача про встановлення відповідачу строку для подання звіту про виконання судового рішення колегія суддів вважає за доцільне зазначити наступне.

Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах передбачений статтею 382 КАС України.

Відповідно до частини першої загаданої процесуальної норми суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина друга статті 382 КАС України).

Правові норми, закріплені у частині першій статті 382 КАС України, кореспондуються з положеннями, зокрема, підпункту "ґ" пункту 4 частини першої статті 356 КАС України, згідно з якими у резолютивній частині постанови зазначається встановленого судом строку для подання суб`єктом владних повноважень - відповідачем до суду першої інстанції звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій.

Проаналізувавши наведені положення КАС України (2747-15) , Верховний Суд вважає, що встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі Суд може, тобто, наділений правом, під час прийняття постанови у справі.

Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання постанови суду, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту і накладенням штрафу.

Одночасно, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними і допустимими доказами.

З огляду на те, що позивач не навів аргументів на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і не надав доказів в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача в частині встановлення відповідачу строку для подання до суду звіту про виконання постанови суду.

З огляду на результат касаційного розгляду й відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2016 року і ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2016 року скасувати і ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги частково.

Визнати протиправними дії Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, які полягають у винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження за виконавчим листом Дніпропетровського окружного адміністративного суду №804/1706/15 від 7 грудня 2015 року.

Скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Пироговської-Харітонової Я.О. про закінчення виконавчого провадження від 28 липня 2016 року за виконавчим листом Дніпропетровського окружного адміністративного суду №804/1706/15 від 7 грудня 2015 року.