Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Кривенка В. В., суддів - Гусака М. Б., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Самсіна І. Л., розглянувши за винятковими обставинами в порядку письмового провадження за скаргою Відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", в особі філії - Львівського обласного управління Відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі - Управління ВАТ "Ощадбанк"), справу за його позовом до Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - Відділення АМКУ) про скасування розпорядження, встановила:

У квітні 2006 року Управління ВАТ "Ощадбанк" звернулося до суду з позовом до Відділення АМКУ про скасування розпорядження адміністративної колегії останнього від 15 серпня 2005 року N 22р, яким його, позивача, визнано таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку надання послуг із розрахунково-касового обслуговування населення в частині приймання платежів у географічних межах Львівської області із часткою 48 %, та включено до Переліку суб'єктів господарювання, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринках Львівської області. Позов обґрунтований тим, що оспорюване розпорядження прийнято всупереч положенням Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України (далі - АМКУ) від 5 березня 2002 року N 49-р, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 1 квітня 2002 року за N 317/6605 (z0317-02) .

Господарський суд Львівської області ухвалою від 26 травня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 19 вересня 2006 року, закрив провадження в адміністративній справі, пославшись на те, що спір між Управлінням ВАТ "Ощадбанк" і Відділенням АМКУ не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 18 березня 2008 року касаційну скаргу Управління ВАТ "Ощадбанк" залишив без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

У скарзі про перегляд за винятковими обставинами ухвали касаційного суду Управління ВАТ "Ощадбанк" просить скасувати всі судові рішення у справі і направити її на новий судовий розгляд до суду першої інстанції у зв'язку з неоднаковим порівняно з іншими справами та неправильним застосуванням у цій справі судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права - статей 3, 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), статті 60 Закону України від 11 січня 2001 року N 2210-III "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон N 2210-III (2210-14) ).

На підтвердження неоднакового застосування судами касаційної інстанції перелічених норм права скаржник послався на постанови Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 20 листопада 2007 року N 21-1078во06 і N 21-1154во06 та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 29 червня 2006 року, у яких зазначено, що адміністративним судам підвідомчі всі публічно-правові спори щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності органів АМКУ як суб'єктів владних повноважень, які згідно з нормами Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК (1798-12) ) не віднесено до розгляду господарськими судами за правилами господарського судочинства.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що суд касаційної інстанції неоднаково порівняно з іншими справами і неправильно застосував у цій справі зазначені вище норми права, а тому скарга підлягає задоволенню. При цьому колегія суддів виходить із такого.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 26 листопада 1993 року N 3659-XII "Про Антимонопольний комітет України" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) АМКУ є державним органом зі спеціальним статусом, мета діяльності якого полягає в забезпеченні державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, що відповідає ознакам суб'єкта владних повноважень, наведеним у пункті 7 частини 1 статті 3 КАС.

Публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, є справою адміністративної юрисдикції.

Як зазначено у статті 4 КАС, правосуддя в адміністративних справах здійснюється адміністративними судами, юрисдикція яких поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Частиною 3 статті 6 Закону України від 7 лютого 2002 року N 3018-III "Про судоустрій України" встановлено правило, згідно з яким ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 12 ГПК господарським судам підвідомчі, зокрема, справи за заявами органів АМКУ з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.

У статті 60 Закону N 2210-III передбачено, що заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів АМКУ повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення (частина 1); при цьому рішення адміністративної колегії територіального відділення АМКУ оскаржуються до господарських судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (частина 2).

Закон N 2210-III містить спеціальні норми щодо захисту економічної конкуренції та загальні, що стосуються визначення суб'єктом господарювання порядку захисту в суді прав, порушених органами АМКУ. З останнього питання спеціальними є норми процесуального законодавства, зокрема КАС і ГПК.

Таким чином, Закон N 2210-III не є процесуальним законом і після набрання чинності КАС не може визначати підсудність справ за публічно-правовими спорами за участю органів АМКУ.

З огляду на викладене юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб з органами АМКУ як суб'єктами владних повноважень щодо оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, які не віднесено ГПК до розгляду господарськими судами за правилами господарського судочинства.

Оскільки у справі, що розглядається, позов пред'явлений не органом АМКУ, підстав для її вирішення у порядку, визначеному ГПК немає.

За таких обставин суди всіх інстанцій неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, внаслідок чого ухвалили незаконні та необґрунтовані рішення, що відповідно до частини 2 статті 243 КАС є підставою для їх скасування та направлення справи новий розгляд до адміністративного суду першої інстанції.

Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу Відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Львівського обласного управління Відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" - задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 18 березня 2008 року, ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 19 вересня 2006 року та ухвалу господарського суду Львівської області від 26 травня 2006 року скасувати, справу направити до адміністративного суду першої інстанції для вирішення питання про прийняття її до провадження.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.