Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Білоуса В.В. - головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г.

за участю секретаря судового засідання - Кондратюк Л.М.;

представники сторін:

позивача - Гнілуша С.І.

відповідача - не з'явився

третьої особи - не з'явився

учасники справи:

позивач - Військова частина А0215 (Командування Повітряних Сил Збройних Сил України),

відповідач - публічне акціонерне товариство "Банк "Михайлівський",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Росінтек-Україна"

розглянувши касаційну скаргу Військової частини А0215 (Командування Повітряних Сил Збройних Сил України)

на постанову Київського апеляційного господарського суду

від 26.09.2017

у складі колегії суддів: Алданової С.О. (головуючого), Мартюк А.І., Зубець Л.П.

та на рішення Господарського суду міста Києва

від 24.07.2017

у складі судді: Чебикіної С.О.

у справі № 910/8299/17

за позовом Військової частини А0215 (Командування Повітряних Сил Збройних Сил України)

до публічного акціонерного товариства "Банк "Михайлівський"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Росінтек-Україна"

про стягнення 9 823,28 грн

Військова частина А0215 звернулась до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Банк "Михайлівський" про стягнення 6144,00 грн основного боргу, 313,60 грн 3% річних, 3365,68 грн інфляційних втрат.

Вказаний позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за банківською гарантією №486/10-Г від 30.10.2014 року, виданою на забезпечення виконання договору про закупівлю товарів за державні кошти від №258/14 від 31.10.2014 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.05.2017 залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Росінтек-Україна".

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.07.2017 в позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки на відповідача поширюються обмеження Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) , а тому від часу запровадження в Публічному акціонерному товаристві "Банк Михайлівський" тимчасової адміністрації не можуть бути задоволені вимоги позивача.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2017 рішення господарського суду міста Києва від 24.07.2017 у справі № 910/8299/17 залишено без змін.

Вказана постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачем не доведено і документально не підтверджено того факту, що ним було додано до своїх вимог ті документи, які передбачені Гарантійним листом та необхідні для задоволення гарантом вимог бенефіціара, зокрема: оригіналу картки із зразками підписів та документів на підтвердження факту наявності прострочення принципалом зобов'язання за договором закупівлі. У той же час, згідно договору від 31.10.2014 р. № 258/14, зобов'язання у принципала перед бенефіціаром за договором закупівлі відсутнє. Також суд апеляційної інстанції вказав, що оскільки на відповідача поширюються обмеження Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) , то з часу запровадження в ПАТ "Банк Михайлівський" тимчасової адміністрації не можуть бути задоволені вимоги позивача.

Військова частина А0215 звернулася з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду 26.09.2017 та на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2017 у справі № 910/8299/17.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.01.2018 у справі № 910/8299/17 визначено колегію суддів у складі: Білоуса В.В. - головуючого, Ткаченко Н.Г., Жукова С.В.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.01.2018 відкрито провадження за касаційною скаргою Військової частини А0215 на постанову Київського апеляційного господарського суду 26.09.2017 та на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2017 у справі № 910/8299/17.

У касаційній скарзі Військова частина А0215 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та просить прийняти нове рішення яким позов задовольнити в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті з порушеннями норм матеріального та процесуального права. Скарга мотивована тим, що судом першої інстанції було порушено приписи статті 79 Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинній до 15.12.2017, та не зупинено провадження у справі до вирішення адміністративної справи № 826/15961/16. Також, скаржник зазначає про те, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, оскільки частково не погоджуючись з висновками суду першої інстанції, постановою суду апеляційної інстанції вказане рішення залишено без змін. Вказує про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно зазначив, що картка зі зразками підпису посадової особи бенефіціара надається бенефіціаром гарантові у вигляді оригіналу.

Представник позивача (скаржника) - Гнілуша С.І. в судовому засіданні 07.02.2018 касаційну скаргу підтримала з підстав викладених у ній.

Представники відповідача, третьої особи в судове засідання 07.02.2018 не з'явились, про дату, час і місце розгляду касаційної скарги повідомлені належним чином ухвалою від 17.01.2018.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

При вирішенні спору по суті судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

31.10.2014 між Військовою частиною А0215 (замовник) та ТОВ "Росінтек-Україна" (постачальник) укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти від №258/14 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується у 2014 році поставити замовникові товар, зазначений у пункті 1.2 та у специфікації товару (додаток № 1 до договору). Замовник зобов'язується прийняти та оплатити такий товар.

Пунктом 1.2. договору сторони погодили найменування товару: лот №4 авіаційні шини 430x150 м. 1А або еквівалент (далі - товар), код 22.11.1 шини та камери гумові нові: ДК 016:2010. Кількість товару зазначена у специфікації товару (додаток № 1 до договору).

Пунктом 4.1. договору встановлено, що розрахунки за товар здійснюються за фактом постачання згідно з чинним законодавством протягом 2014 бюджетного року, за умови проведення платежів Головним управлінням Державної казначейської служби України у Вінницькій області, згідно з чинним законодавством, після отримання представником Замовника (військовою частиною А1049) наступних документів:

- рахунка-фактури; видаткової накладної;

- акта прийому поставленого товару (форма - Додаток № 4 до Договору), затвердженого командиром військової частини А0215;

- акта прийому (форма № 4, затверджена наказом Міністра оборони України від 24.12.2010 № 690), затвердженого командиром військової частини А2287.

Згідно пункту 5.1 договору, товар постачається в термін до 01.10.2014 Товар постачається після відправлення замовником постачальнику повідомлення про готовність до виконання умов договору.

Відповідно до пункту 5.4 договору, перехід права власності та ризиків на товар відбувається після розвантаження на склад та передачі його в розпорядження вантажоотримувача замовника. При передачі товару повинні бути оформлені (надані) наступні приймально-здавальні документи:

- видаткова накладна постачальника, яка виписується в чотирьох примірниках;

- акт прийому (форма № 4, затверджена наказом Міністра оборони України від 24.12.2010 р. №690) в чотирьох примірниках;

- копія Сертифіката якості (Сертифікат відповідності) підприємства-виробника;

- оригінал або нотаріально завірена копія документа, який підтверджує виготовлення товару підприємством-виробником.

Відповідно до пункту 5.5 договору, датою виконання зобов'язань постачальника з постачання товару є дата затвердження замовником (командиром військової частини А0215) акта прийому поставленого товару (форма - Додаток №4 до Договору). Зазначений акт затверджується замовником у термін не пізніше ніж п'ять днів від дати отримання військовою частиною А1049 документів, які визначено в п. 4.1 договору.

У відповідності до підпункту 6.2.1 договору, замовник має право зменшити обсяги закупівлі товару та загальну суму договору в залежності від реального фінансування видатків на цілі, передбачені специфікацією товару. Замовник у десятиденний строк з дня отримання інформації про зменшення бюджетних призначень на цілі, передбачені умовами договору, письмово повідомляє постачальника про зменшення обсягу закупівлі товару, у такому випадку сторони вносять відповідні зміни до договору.

Положеннями пункту 11.6 договору передбачено, що постачальником внесено забезпечення виконання умов договору в розмірі 6144,00 грн Вид надання забезпечення виконання договору про закупівлю: гарантія (безвідклична, безумовна банківська гарантія, оформлена відповідно до вимог постанови Правління Національного банку України від 15.12.2014 №639).

Відповідачем надано позивачу гарантійний лист №24-05-3207 від 30.10.2014 "Гарантія забезпечення виконання договору про закупівлю №486/10-Г", відповідно до умов якого відповідач, як гарант, зобов'язувався виплатити військовій частині А0215, як бенефіціару, будь-яку суму в межах загальної суми цієї гарантії, що становить 6144,00 грн, після одержання гарантом викладеної на українській мові та підписаної уповноваженою особою письмової вимоги бенефіціара, який заявляє про невиконання або несвоєчасне виконання принципалом своїх зобов'язань за договором закупівлі та/або порушення якості (комплектності) та/або кількості товару.

Гарант в десятиденний строк з моменту отримання письмової вимоги бенефіціара (з доданими до неї документами) розглядає та перевіряє її відповідність умовам даної гарантії, та перераховує на рахунок бенефіціара суму, яка визначена в цій гарантії.

Гарант має право відмовити бенефіціарові, якщо вимога або додані до неї документи: не відповідають умовам гарантії; подані гарантові по закінченню строку дії гарантії.

Письмова вимога бенефіціара повинна бути відправлена на поштову адресу гаранта: 01001, м. Київ, пров. Рильський, буд. 10-12/3, разом з: копією(ями) засвідченою(ними) бенефіціаром відповідного(них) документа(ів), яка(і) підтверджують, що принципал - ТОВ "Росінтек-Україна" не виконав свої зобов'язання за договором; карткою із зразками підпису посадової особи бенефіціара, яка підписала вимогу і посвідчена нотаріально або іншим способом, передбаченим законодавством.

Термін банківської гарантії - до 31 січня 2015 включно. Зобов'язання гаранта за цією гарантією припиняються, зокрема, закінченням строку, на який видана гарантія.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою №350/129/138/3090/пс від 04.12.2014 про сплату забезпечення виконання договору про закупівлю на суму 6144,00 грн, відповідно до якого позивач зазначив, що ТОВ "Росінтек-Україна" не виконало взяті на себе зобов'язання щодо поставки товару за договором про закупівлю товарів за державні кошти №258/14 від 31.10.2014, у зв'язку з чим у відповідача виник обов'язок щодо виплати позивачеві гарантії у розмірі 6144,00 грн Вимогу підписано тимчасово виконуючим обов'язки командира Військової частини А0215 Сідаш В.В.

До вказаної вимоги №350/129/138/3090/пс від 04.12.2014 позивачем додано: 1) засвідчену копію повідомлення №350/129/138/2645/пс; 2) засвідчену копію доповіді про порушення строків постачання; 3) засвідчену копію картки із зразками підписів; 4) засвідчену копію гарантії.

За результатами розгляду вимоги позивача, викладеної у листі №350/129/138/3090/пс від 04.12.2014, відповідачем було відмовлено позивачу у її задоволенні, з підстав того, що вимогу підписано не уповноваженою особою та не надано відповідачеві всіх належним чином оформлених документів, передбачених гарантією, а саме: 1) картку із зразками підпису посадової особи бенефіціара, що підписала вимогу, що посвідчена нотаріально або іншим способом, передбаченим законодавством; 2) копії документів, посвідчені бенефіціаром, які підтверджують, що принципал не виконав зобов'язання за договором закупівлі, яким крім іншого є: договір №258/14 від 31.10.2014, що повинен містити предмет, який відповідає умовам гарантії та строки виконання поставки товарів, що є простроченими, як вказано у вимозі.

Позивач повторно звернувся до відповідача з листом-вимогою №350/129/138/118/пс від 20.01.2015 про сплату забезпечення виконання договору про закупівлю на суму 6144,00 грн, відповідно до якого позивач зазначив, що ТОВ "Росінтек-Україна" не виконало взяті на себе зобов'язання щодо поставки товару за договором про закупівлю товарів за державні кошти №258/14 від 31.10.2014, у зв'язку з чим у відповідача виник обов'язок щодо виплати позивачеві гарантії у розмірі 6144,00 грн, вказану вимогу підписано уповноваженою особою - командиром Військової частини А0215 Байдак Ю.А.

До листа №350/129/138/118/пс від 20.01.2015 позивачем додано: 1) лист Головного управління Державної казначейської служби у Вінницькій області щодо підтвердження підпису та печатки уповноваженої особи; 2) засвідчену копію договору №258/14 від 31.10.2014.

Суд апеляційної інстанції розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог обґрунтовано застосував до спірних правовідносин норми чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно статті 200 Господарського кодексу України, гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) .

Статтею 560 Цивільного кодексу України визначено, що за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до розділу І Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №639 (z0041-05) , (далі - Положення) визначено, що гарантійний лист - це гарантія, що оформлена належним чином на паперовому носії. Гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов'язань, відповідно до якого банк-гарант приймає на себе грошове зобов'язання перед бенефіціаром (оформлене в письмовій формі або у формі повідомлення) сплатити кошти за принципала в разі невиконання останнім своїх зобов'язань у повному обсязі або їх частину в разі пред'явлення бенефіціаром вимоги та дотримання всіх вимог, передбачених умовами гарантії. Зобов'язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від основного зобов'язання принципала (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на таке зобов'язання безпосередньо міститься в тексті гарантії.

Частинами 1, 2, 3 статті 563 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією.

Судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що умовами Гарантії від 30.10.2014 № 24-05-3207 визначено, що письмова вимога бенефіціара має бути відправлена на адресу гаранта разом з копією(ями) засвідченою(ними) бенефіціаром відповідного(них) документа(ів), яка(і) підтверджує, що принципал - ТОВ "Росінтек-Україна" не виконав свої зобов'язання за договором, та карткою із зразками підпису посадової особи бенефіціара, що підписала вимогу, що посвідчена нотаріально або іншим способом, передбаченим законодавством.

Також, судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що умовами Гарантії визначено, що картка із зразками підпису посадової особи бенефіціара надається бенефіціаром гарантові у вигляді оригіналу, водночас, в додатках до вимоги від 04.12.2014 зазначено про надання завіреної копії картки зі зразками підписів, що суперечить та не узгоджується з вищезазначеними приписами Гарантії.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про відхилення посилань позивача на ту обставину, що картка зі зразками підпису посадової особи, що підписала вимогу засвідчена належним чином згідно з вимогами п. 5.27 ДСТУ 4163-2003 та п. 2.9.22 наказу Генерального штабу Збройних Сил України № 200 від 16.09.2013 р., тобто, на його думку, було виконано всі необхідні написи та реквізити для засвідчення копії картки із зразками підпису, оскільки гарантією передбачено надання саме оригіналу такої картки, а п. 2.9.22 зазначеного позивачем наказу №200 від 16.09.2013 р. та п. 5.27 ДСТУ 4163-2003 регулюють засвідчення копій документів.

Щодо надання визначених гарантією копій засвідчених бенефіціаром відповідних документів, які підтверджують, що принципал не виконав свої зобов'язання за договором, суд апеляційної інстанції вірно встановив наступне.

З вищевказаних вимог позивача, а саме, з додатків до вимог, зазначених нижче, вбачається, що до вимоги від 04.12.2014 № 350/129/138/3090пс позивачем було додано, зокрема, завірену копію повідомлення № 350/129/138/2645/пс; завірену копії доповіді про порушення строків постачання, а до вимоги від 20.01.2015 № 350/129/138/118 - завірену копію договору від 31.10.2014 № 258/14.

Водночас, в зазначених додатках та в матеріалах справи відсутні докази надсилання повідомлення № 350/129/138/2645/пс від 05.11.2014 про готовність до виконання умов договору на адресу принципала, та, відповідно, отримання його останнім, що є суттєвим для встановлення обставин невиконання зобов'язань за договором з огляду на те, що умовами договору та специфікацією до договору сторони погодили, що товар постачається в термін до 01 грудня 2014 року, та товар постачається після відправлення замовником постачальнику повідомлення про готовність до виконання умов договору, яким замовник визначає обсяги закупівлі товару.

Окрім того, як встановлено судом апеляційної інстанції, додані позивачем до вимоги від 04.12.2014 № 350/129/138/3090пс завірена копія повідомлення № 350/129/138/2645/пс та завірена копія доповіді про порушення строків постачання не є належними та допустимими доказами в розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинній до 15.12.2017, якими можна підтвердити, що строк виконання зобов'язання настав та принципал не виконав свої зобов'язання за договором. Крім того, в матеріалах справи міститься додаткова угода № 1 до вказаного договору від 30.12.2014, за змістом пункту 1 якої, у зв'язку з фактичним обсягом видатків замовника, на підставі пункту 11.4 договору, замовником прийнято рішення про зменшення обсягу закупівлі до 0 одиниць, 0,00 грн.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про те, що позивачем не було надано гаранту документів, надання яких передбачено гарантією, що, в свою чергу свідчить про правомірність відмови в задоволенні його вимог про сплату коштів за гарантією, оскільки таке право гаранта визначене як статтею 565 Цивільного кодексу України, так і умовами гарантії.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

На підставі рішення Національного банку України від 23.05.2016 р. №14/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних", Виконавчою дирекцією Фонду гарантування прийняті рішення від 23.05.2016 р. № 812 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку" та від 13.06.2016 р. № 991 "Щодо продовження строку тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський".

На виконання вказаних рішень, розпочато процедуру виведення ПАТ "Банк Михайлівський" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком з 23.05.2016 до 22.07.2016 включно.

Рішенням Правління Національного банку України № 124-рш від 12.07.2016 (далі, Рішення НБУ № 124-рш) оголошено про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський".

На підставі Рішення НБУ № 124-рш виконавчою дирекцією Фонду гарантування винесено Рішення № 1213 від 12.07.2016, згідно якого з 13.07.2016 розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк Михайлівський".

Процедура виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються нормами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) , який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у даних правовідносинах.

Пунктом 16 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Відповідно до пункту 3 частини 2, частини 3 статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", з дня початку процедури ліквідації банку, строк виконання всіх грошових зобов'язань банку вважається таким, що настав. Під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

Таким чином, під час тимчасової адміністрації складається план врегулювання (рішення Фонду, що визначає спосіб, економічне обґрунтування, строки та умови виведення неплатоспроможного банку з ринку) у якому визначаються заходи щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку в один із способів передбачених у частині 2 статі 39 даного Закону. Фонд складає реєстр активів і зобов'язань, які підлягають відчуженню. Під час відчуження зобов'язань Фонд має забезпечити неупереджене ставлення до всіх кредиторів неплатоспроможного банку, дотримуючись черговості, передбаченої статтею 52 цього Закону, при цьому зобов'язання банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом, мають найвищий пріоритет і не можуть бути відчужені частково. Під час ліквідації банку уповноважена особа Фонду не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, за виключенням погашення за погодженням з виконавчою дирекцією Фонду вимог за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури. Кошти, одержані в результаті ліквідації та реалізації майна банку, спрямовуються уповноваженою особою Фонду на задоволення вимог кредиторів у черговості передбаченій статтею 52 даного Закону. Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від реалізації майна банку після повного задоволення вимог попередньої черги. Таким чином, після запровадження у банку тимчасової адміністрації (з метою виведення цього банку з ринку) та переходу до процедури ліквідації банку, задоволення вимог кредиторів відбувається у особливому, передбаченому зазначеним спеціальним Законом порядку з дотриманням принципів черговості, передбаченої статтею 52 цього Закону, та виходячи з того, що найвищий пріоритет мають зобов'язання банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом.

Отже, суди попередніх інстанцій вірно встановили, що оскільки на відповідача поширюються обмеження Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) , то з часу запровадження в ПАТ "Банк Михайлівський" тимчасової адміністрації не можуть бути задоволені вимоги позивача.

Що стосується позовних вимог про стягнення 3 % річних та втрат від інфляції, то судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що оскільки вказані вимоги є похідними від основної суми боргу, а судом встановлено безпідставність заявлених вимог в частині основного боргу, то похідні вимоги також задоволенню не підлягають.

Згідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів Касаційного господарського суду не приймає до уваги доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно зазначив, що картка зі зразками підпису посадової особи бенефіціара надається бенефіціаром гарантові у вигляді оригіналу, з огляду на те, що вони фактично зводяться до переоцінки доказів, що не є компетенцією Верховного Суду.

Суд касаційної інстанції не приймає до уваги твердження скаржника викладені у скарзі, про те, що судом першої інстанції було порушено приписи статті 79 Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинній до 15.12.2017, та не зупинено провадження у справі до вирішення адміністративної справи № 826/15961/16, з огляду на наступне.

Згідно частини 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинній до 15.12.2017, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Разом з тим, сторони у справі не звертались до суду першої інстанції з клопотанням про зупинення провадження у справі № 910/8299/17 до вирішення адміністративної справи № 826/15961/16.

Також, скаржником не додано до касаційної скарги доказів обізнаності суду першої інстанції, при розгляді справи № 910/8299/17, про розгляд Окружним адміністративним судом міста Києва справи № 826/15961/16.

Суд касаційної інстанції не приймає до уваги твердження скаржника викладені у скарзі, про те, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, оскільки частково не погоджуючись з висновками суду першої інстанції, постановою суду апеляційної інстанції вказане рішення залишено без змін, з огляду на наступне.

Згідно статті 104 Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинній до 15.12.2017, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду зокрема є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Постановою суду апеляційної інстанції встановлено, що судом першої інстанції під час розгляду справи № 910/8299/17 невірно застосовано норми процесуального права, щодо належності доказів.

Разом з тим, згідно статті 104 Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинній до 15.12.2017, порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанції дійшли до правильного висновку про відмову в задоволенні позову, то у суду апеляційної інстанції в даному конкретному випадку, були відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

З огляду на зазначене, Касаційний господарський суд дійшов висновку про те, що доводи скаржника про порушення норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваних рішень не знайшли свого підтвердження. Судами першої та апеляційної інстанцій повно досліджено матеріали справи, дана вірна оцінка обставинам справи та вірно застосовано норми матеріального та процесуального права, а тому рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 314, 315 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017 (2147а-19) Верховний Суд,

1. Касаційну скаргу Військової частини А0215 (Командування Повітряних Сил Збройних Сил України) на постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2017 та на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2017 у справі №910/8299/17 залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2017 у справі №910/8299/17 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною та оскарженню не підлягає.