910/6558/17 Про визнання недійсним окремий пункт договору поруки - 06.02.2018 Прийняття

1. 20.04.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "Металінвест ЛТД" (надалі - Позивач) подало позовну заяву про визнання недійсним пункту 6.8 договору поруки № 4 від 25.05.2015, укладеного між Публічним акціонерним товариством "СБЕРБАНК" (далі - Відповідач) та Позивачем. В позовній заяві Позивач також просив залучити Публічне акціонерне товариство "Укрвторчормет" (далі - Третя особа) до розгляду справи як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні Позивача.

2. Позовна заява мотивована тим, що спірний пункт - 6.8, договору поруки № 4 від 25.05.2015 є третейською угодою у формі третейського застереження, яка укладена під впливом тяжких обставин для Позивача як для поручителя за вказаним договором поруки. Договір поруки укладений між Відповідачем та Третьою особою з метою забезпечення виконання Третьою особою зобов'язань перед Відповідачем за договором про відкриття кредитної лінії № 74-В/11/54КЛ від 07.07.2011. Обґрунтовуючи вкрай невигідні умови, за яких була укладена спірна третейська угода, Позивач зазначає, що діяльність визначеного в пункті 6.8 договору поруки третейського суду (постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Союз інвесторів України") пов'язана з ринком банківських послуг і такий суд діє виключно в інтересах банку, а не згідно з принципом арбітрування, що є вкрай невигідним для Позивача, а останній таким чином усунений як від можливості зверненні до суду загальної юрисдикції, так і від можливості вибору третейського суду. Вплив тяжкої обставини, за якої були укладені зміни до договору поруки у вигляді третейського застереження, Позивач пояснює загрозою банкрутства Третьої особи (власником контрольного пакету акцій якого є Позивач) через порушення технологічних та економічних зв'язків з підприємствами, які забезпечують сталу та безперебійну роботу Третьої особи та які перебувають в Україні в зоні проведення антитерористичної операції. Також Позивач стверджує, що зміст спірної третейської угоди суперечить законодавству, оскільки за її умовами на розгляд третейського суду були передані спори, не підвідомчі третейському суду відповідно до закону.

3. 03.07.2017 Третя особа подала позовну заяву про визнання недійсним пункту 6.8 договору поруки № 4 від 25.05.2015, укладеного між Відповідачем та Позивачем.

4. Позовна заява мотивована тим, що предметом кредитного договору, для забезпечення виконання зобов'язань за яким було укладеного договір поруки із спірним третейським застереженням, є відкриття Третій особі мультивалютної відновлювальної кредитної лінії та надання кредитних коштів в доларовому еквіваленті (іноземній валюті), а тому вказана обставина виключає підстави для віднесення спорів, що виникають з такого договору, до спорів приватноправового характеру, а також вирішення такої категорії спорів у третейських судах.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

5. 24.07.2017 Господарський суд міста Києва, з урахуванням ухвали цього ж суду від 19.10.2017 про виправлення описки, вирішив у задоволенні позовів відмовити повністю. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що третейська угода у вигляді спірного третейського застереження не є відмовою Позивача від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав; умови договору поруки із третейським застереженням були прийняті Позивачем добровільно, оскільки відсутні докази невідповідності волевиявлення останнього його внутрішній волі під час підписання договору поруки із третейським застереженням. Також суд додав, що доводи Позивача про те, що винятково суди загальної юрисдикції можуть розглядати спори про визнання недійсними угод, не ґрунтуються на нормах законодавства, а Позивачем не доведено включення п. 6.8 до договору поруки від 25.05.2015 під впливом тяжких обставин. За вказаних підстав суд першої інстанції зробив висновок про те, що наявність чи відсутність спірного третейського застереження у договорі поруки жодним чином не впливає на загрозу банкрутства Третьої особи, оскільки таке застереження не регулює будь-які фінансові чи економічні обставини. Поряд з викладеним суд першої інстанції відхилив клопотання Відповідача про припинення провадження у даній справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017), та зазначив, що у даній справі та за зустрічним позовом, що розглядався постійно діючим третейським судом при Всеукраїнській громадській організації "Союз інвесторів України", визначені різні підстави, за яких заявлені ці обидва позови.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

6. 23.11.2017 Київський апеляційний господарський суд вирішив апеляційні скарги Позивача та третьої особи залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від "27.07.2017" залишити без змін. Рішення апеляційного суду мотивоване тими ж аргументами, що наведені в рішенні суду першої інстанції, до яких апеляційний суд стосовно посилання скаржника - Позивача на постанову Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21.10.2015 у справі № 6-831цс15 за заявою фізичної особи про скасування рішення третейського суду додав наступне. У спорі у названій справі стороною спору є споживач, який перебуває не в рівних умовах з сильною фінансовою структурою -банком, а тому потребує посиленого судового захисту споживача в державному суді. У даній справі стороною спору є суб'єкт господарювання, який здійснює підприємницьку діяльність, в тому числі зовнішньоекономічну, на власний ризик і на нього не поширюються норми закону про захист прав споживачів, а тому не може йтися про наявність підстав для посиленого судового захисту такого суб'єкта господарювання в державному суді, в тому числі у спорах про повернення кредитів, наданих в іноземній валюті. За вказаних обставин апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати правовідносини у даній справі подібними з правовідносинами у названій цивільній справі. Також апеляційний суд відхилив посилання Позивача на погіршення фінансових результатів Третьої особи за 2014 рік через загальновідомі політичні події з огляду на розміщення підприємств-постачальників на непідконтрольній території - зоні проведення антитерористичної операції, оскільки вказані обставини виникли не через та не у зв'язку із укладенням спірної третейської угоди, а тому такі обставини не є тяжкими у розумінні статті 233 Цивільного кодексу України. Крім цього, в контексті посилання Позивача на рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" через порушення судом першої інстанції ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, апеляційний суд зробив висновок про те, що суд першої інстанції відхилив "усі доречні аргументи сторони".

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. 08.12.2017 Позивач подав касаційну скаргу. У касаційній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2017 про відмову в задоволенні позову, передати справу на новий розгляд до господарського суду міста Києва та вирішити питання про розподіл судових витрат.

8. 08.12.2017 Третя особа подала касаційну скаргу. У касаційній скарзі просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 24.07.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2017 та ухвалити нове рішення, яким самостійні вимоги Третьої особи задовольнити повністю.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (Позивача)

9. Зміст оспорюваної третейської угоди не відповідає нормам законодавства, оскільки з огляду на положення статті 6 Закону України "Про третейські суди" та частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України спори про визнання недійсним правочину розглядаються виключно державними судами, а тому спір про визнання правочину недійсним не може бути переданий на розгляд третейського суду.

10. Судами попередніх інстанцій не надано правової оцінки, не зазначено мотивів, на підставі яких суди відхилили такі наведені Позивачем в контексті норм статті 233 ЦК України аргументи, як тяжкі обставини під час укладення спірної угоди, як загроза банкрутства Третьої особи, власником якого є Позивач, та загроза банкрутства групи компаній-постачальників продукції для Третьої особи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (Третьої особи)

11. Наявність кредиту в іноземній валюті, зобов'язання з повернення якого забезпечується за договором поруки, до умов якого включене спірне третейське застереження, є підставою для висновку про непідвідомчість такого спору третейському суду та про недійсність такого третейського застереження у договорі поруки, який відповідає правовій позиції, наведеній в постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 у справі № 6-831цс15, що в цілому не було враховано судами попередніх інстанцій.

Позиція Позивача, викладена у відзиві на касаційну скаргу

12. До спірних правовідносин не застосована правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 у справі № 6-831цс14, яка має враховуватись незалежно від суб'єктного складу спору щодо проведення розрахунку за договором кредиту, наданого в іноземній валюті. Відповідно до такої правової позиції спори про стягнення заборгованості за кредитними договорами в іноземній валюті не можуть розглядатися третейськими судами, оскільки носять публічно - правовий характер. У разі, якщо Верховний Суд дійде висновку про необхідність відступлення від зазначеної правової позиції, Позивач вважає, що справа має бути передана на розгляд до Великої Палати Верховного Суду.

Позиція Третьої особи, викладена у відзиві на касаційну скаргу

13. За спірною третейською угодою на розгляд третейського суду були передані спори, які за законом підлягають вирішенню винятково судами загальної юрисдикції.

14. Суди в оскаржуваних судових рішеннях неправильно застосували норми частини 3 статті 203 та частини 1 статті 233 Цивільного кодексу України, оскільки Позивач належним чином підтвердив існування тяжких обставин (вкрай скрутний майновий стан) та обґрунтованої загрози банкрутства групи компаній, але суди попередніх інстанцій вказаним доказам та аргументам не надали правової оцінки та не зазначили мотиви, на підставі яких їх було відхилено.

Позиція Верховного Суду

Щодо підвідомчості третейському суду спору про визнання правочину недійсним

15. Колегія суддів відхиляє аргумент Позивача та Третьої особи про неправильне застосування судами положень статті 6 Закону України "Про третейські суди" та частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України, за змістом яких, на думку Позивача спори про визнання недійсним правочину розглядаються лише державними судами, а тому спір про визнання правочину недійсним не може бути переданий на розгляд третейського суду (пункти 9 та 13). Частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України встановлює можливість визнання судом недійсним правочину, недійсність якого прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом.

Законодавством про третейські суди та процесуальним законодавством встановлюється право сторін передати спір на розгляд третейського суду. Частиною 2 статті 1 Закону України "Про третейські суди" передбачено право сторін передати на розгляд третейського суду будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Законодавством, зокрема статтею 6 Закону України "Про третейські суди", не передбачено загального виключення спорів про недійсність правочину з категорії спорів, підвідомчих третейському суду. Більше того, законом до компетенції третейського суду віднесене питання про дійсність третейської угоди, яке вирішується ним prima facie при прийнятті позову (частини 7 та 8 статті 27 Закону).

Щодо третейської угоди як умови правочину на вкрай невигідних умовах

16. Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про відсутність підстав для визнання оспорюваної третейської угоди недійсною як правочину, який вчинено під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах, та відповідно відхиляє аргументи Позивача (пункти 10 та 14) про неправильне застосування судами положень статті 233 ЦК України. Судами не було встановлено існування тяжких обставин, під впливом яких Позивач уклав третейську угоду, а так само і вкрай невигідний характер умов цієї угоди. Суд звертає увагу на те, що сама по собі умова правочину про розгляд спору третейським судом не може вважатися вкрай невигідною, оскільки передбачає у випадку виникнення між сторонами спору можливість звернення з метою захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб до третейського суду для вирішення цього спору шляхом третейського розгляду, який визнаний в Україні та врегульований Законом України "Про третейські суди" (1701-15) .

17. Суд відхиляє аргумент Позивача про те, що Позивач за спірним третейським застереженням усунений як від можливості вибору третейського суду, чим порушено принцип арбітрування. Відповідно до частини 1 статті 14 Закону України "Про третейські суди" сторони мають право вільно призначати чи обирати третейський суд та третейських суддів. За домовленістю сторін вони можуть доручити третій особі (юридичній або фізичній) призначення чи обрання третейського суду чи суддів. Третейська угода, якою сторони визначили постійно діючий третейський суд, регламент якого передбачає формування складу третейського суду третьою особою, зокрема головою третейського суду, є такою домовленістю у значенні частини 1 статті 14 Закону України "Про третейські суди", а тому сам по собі такий порядок формування складу третейського суду не порушує принципів організації та діяльності третейського суду.

18. Суд також відхиляє аргументи Позивача та Третьої особи (пункти 11 та 12) щодо неврахування судами постанови Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21.10.2015 у справі 6-831цс15, та погоджується з висновками апеляційного суду. У названій постанові Верховний Суд України виходив зі змісту Закону в питанні розмежування компетенції щодо розгляду кредитних спорів між громадянами і банками, тобто, спорів, що виникають з цивільних правовідносин про повернення кредитів, наданих в іноземній валюті. Чинне законодавство України, зокрема статті 1, 5 і 6 Закону України "Про третейські суди", розмежовує поняття цивільних і господарських правовідносин. Оскільки господарські правовідносини щодо поруки для забезпечення виконання зобов'язань за договором кредитування між суб'єктами господарської діяльності мають особливості регулювання, то відсутні підстави вважати правовідносини у даній справі подібними з правовідносинами у названій цивільній справі.

19. Таким чином доводи скаржників про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права не знайшли свого підтвердження, а тому відповідні вимоги не підлягають задоволенню.

20. Висновки в оскаржуваних судових рішеннях про відсутність правових та матеріальних підстав для задоволення позовних вимог у справі зроблені у відповідності до наведених норм законодавства та встановлених на підставі доказів обставин справи, у зв'язку з чим (з урахуванням положень підпункту 1 пункту 1 статті 308 та статті 309 ГПК України) оскаржувані постанова апеляційного суду та рішення місцевого суду підлягають залишенню без змін як законні та обґрунтовані.