807/709/17 Про визнання протиправною бездіяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України щодо не виплати судді районного суду суддівської винагороди, та зобов`язання вчинити певні дії - 14.02.2020 Прийняття

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2018, постановлену у складі колегії суддів: Гінди О.М., Качмара В.Я., Ніколіна В.В.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Закарпатській області (далі - відповідач, ТУ ДСАУ у Закарпатській області), третя особа - Державна судова адміністрація України, в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не здійснення виплати судді Свалявського районного суду Закарпатської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за квітень 2017 року, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про державний бюджет України на 2017 рік" (1801-19) ;

- стягнути з відповідача на її користь недоплачену суддівську винагороду за квітень 2017 року;

- постанову суду в частині стягнення суддівської винагороди допустити до негайного виконання.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що за квітень 2017 року позивачу виплачена суддівська винагорода, виходячи з розміру посадового окладу 16000 грн - тобто з розміру окладу, що відповідає 10-ти прожиткових мінімумів доходів громадян, а не 10 мінімальних заробітних плат. Також, вказує, що розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів" та не може врегульовуватися іншими законами.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 29.09.2017 адміністративний позов задоволено:

- визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не здійснення нарахування та виплати судді Свалявського районного суду Закарпатської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за квітень 2017 року виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про державний бюджет України на 2017 рік" (1801-19) ;

- стягнуто з відповідача на користь позивача суддівську винагороду за квітень 2017 року в сумі 16 145,45 грн (шістнадцять тисяч сто сорок п`ять грн 45 коп);

- постанову суду в частині стягнення суддівської винагороди за квітень 2017 року в сумі 16 145,45 грн. (шістнадцять тисяч сто сорок п`ять грн 45 коп) звернуто до негайного виконання.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач порушив гарантоване державою право позивача на належне матеріальне забезпечення судді як одну із складових його незалежності, що виявилось в застосуванні при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди за квітень 2017 року п.3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII (1774-19) (далі - Закон №1774-VIII (1774-19) ) та невиконанні п. 23 Розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року № 1402- VIII (1402-19) (далі - Закон 1402-VIII).

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2018, скасовано постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 29.09.2017 та ухвалено нове рішення, яким у задоволені позову відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що обрахування позивачу розміру суддівської винагороди відповідає приписам чинного законодавства, а оскільки Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" (1801-19) видатки на оплату суддівської винагороди суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 32000 грн, не передбачені, відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати суддівської винагороди позивачу поза межами видатків державного бюджету на його оплату праці .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що рішення апеляційного суду було прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду від 19.04.2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Касаційна скарга обґрунтована, зокрема, тим, що застосуванням судом апеляційної інстанції пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України № 1774 від 06 грудня 2016 року "Про внесення до деяких законодавчих актів України", яку не належить застосовувати до спірних правовідносин. Наголошує, що невиконання пункту 23 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016р. № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) порушує гарантоване державою право на належне матеріальне забезпечення судді як одну із складових його незалежності.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 . Указом Президента України від 01.08.2016 №321/2016 (321/2016) призначена строком на п`ять років на посаду судді Свалявського районного суду Закарпатської області.

На підставі зазначеного Указу наказом в.о. голови Свалявського районного суду Закарпатської області від 22.08.2016 №9/02-03 ОСОБА_1 зараховано до штату Свалявського районного суду з 23 серпня 2016 року.

Відповідно до довідки про доходи ОСОБА_1, за квітень 2017 року їй виплачено суддівську винагороду у розмірі 16145,45 грн., з яких утримано 2906,16 грн. податку з доходів фізичних осіб та 242,18 грн. військового збору.

В штатному розписі Свалявського районного суду на 2017 рік затверджено посадовий оклад судді в розмірі 16 000,00 грн.

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

Верховний Суд звертає увагу, що 8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - КАС України (2747-15) ), внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX, за правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Згідно із частиною 1 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII (1402-19) ) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

У відповідності до пункту 22 Розділу XII "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 1402-VIII (1402-19) право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

За правилами пункту 23 наведеного Розділу до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VІ (2453-17) (далі - Закон № 2453-VІ (2453-17) ).

Частиною третьою статті 133 Закону № 2453-VI обумовлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 не проходила кваліфікаційне оцінювання у відповідності до вимог законодавства.

Враховуючи приписи пункту 23 Розділу XII "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 1402-VIII (1402-19) , в якому визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VІ (2453-17) , Верховний Суд вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції про те, що позивачу повинна нараховуватись суддівська винагорода відповідно до Закону № 2453-VІ (2453-17) .

Зі спірних правовідносин, що склались у цій справі вбачається, що позивач наголошує на незастосуванні відповідачами приписів частини 3 статті 133 Закону № 2453-VI, в якій обумовлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

З цього приводу слід зазначити, що наведена норма є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розмір мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього.

За таких обставин, необхідно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір мінімальної заробітної плати. Такі норми доповнять частину третю статті 133 Закону 2453-VI і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді.

Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення, а саме, пунктом 3 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (1774-19) установлено, що мінімальна заробітна плата (3200,00 грн) після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Отже, таким приписом законодавець заборонив застосовувати новий розмір мінімальної заробітної плати (3200,00 грн) як розрахункової величини для визначення посадових окладів, в тому числі й суддів.

Водночас цим пунктом законодавець передбачив таке: "До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600,00 гривень".

Аналіз такого правового врегулювання дає підстави зробити правовий висновок, що законодавець встановив: по-перше, два види (розміри) мінімальної заробітної плати; по-друге, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати 3200 грн.; по-третє, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів суддів застосовується розмір мінімальної заробітної плати 1600,00 гривень.

Крім того, таким врегулюванням законодавець не порушив гарантії суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався раніше до такого врегулювання.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.09.2018 (справа №820/1853/17) та від 07.02.2018 (справа №825/933/17)

За таких обставин і правового врегулювання Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що в задоволенні позову слід відмовити.

Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновки суду апеляційної інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

За правилами частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій