ПОСТАНОВА
Іменем України
14 лютого 2020 року
Київ
справа №819/623/17
адміністративне провадження №К/9901/4203/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
судді-доповідача Бевзенка В.М.,
суддів: Данилевич Н.А., ШевцовоїН.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 819/623/17
за позовом ОСОБА_1
до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Тернопільській області
третя особа - Головне управління Державної казначейської служби у Тернопільській області,
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2017, постановлену у складі колегії суддів: Хобор Р.Б., Попка Я.С., Сеника Р.П.
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Тернопільського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Тернопільській області (далі - відповідач, ТУ ДСАУ у Тернопільській області), третя особа - Головне управління Державної казначейської служби у Тернопільській області, в якому просила зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплатити позивачу суддівську винагороду за січень 2017 року, з вирахуванням виплаченої суми суддівської винагороди, при розрахунку посадового окладу якої застосувати мінімальну заробітну плату як розрахункову величину у розмірі 3200 гривень.
На обґрунтування позовних вимог зазначила, що відповідно до частини 3 статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" встановлено у 2017 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 3200 гривень. Отже посадовий оклад судді місцевого суду, який не проходив кваліфікаційне оцінювання має становити 32000 грн, виходячи з розрахунку 3200 гривень. Проте, у січні 2017 року відповідачем, в порушення зазначених норм, нараховано та виплачено їй суддівську винагороду з розрахунку посадового окладу у розмірі 16000 гривень. За таких обставин, недоплату суддівської винагороди за січень 2017 року вважає протиправною.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.05.2017 адміністративний позов задоволено:
- зобов`язано відповідача здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за січень 2017 року, з вирахуванням виплаченої суми суддівської винагороди, при розрахунку посадового окладу якої застосувати мінімальну заробітну плату як розрахункову величину у розмірі 3200 гривень.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що якщо держава задекларувала певні правила обрахунку розміру суддівської винагороди то вона зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил. Тобто, на переконання суду, поки не внесені зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в частині визначення розміру посадового окладу судді, відсутні підстави для застосування відповідачами розрахункової величини у меншому розмірі ніж мінімальна заробітна плата.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2017, скасовано постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.05.2017 та ухвалено нове рішення, яким у задоволені позову відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що обрахування позивачу розміру суддівської винагороди відповідає приписам чинного законодавства, а оскільки Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" (1801-19)
видатки на оплату суддівської винагороди суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 32000 грн, не передбачені, відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати суддівської винагороди позивачу поза межами видатків державного бюджету на його оплату праці.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що рішення апеляційного суду було прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою Верховного Суду від 03.01.2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
Касаційна скарга обґрунтована, зокрема, тим, що обрахунок її суддівської винагороди протиправно здійснено із розрахункової величини в розмірі 1600 грн, визначеної пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 року № 1774 - VIII "Про внесених змін до деяких законодавчих актів України" (1774-19)
, а не із розміру мінімальної заробітної плати, як вказано в Законі України "Про судоустрій та статус суддів".
Відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає її розгляду по суті.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
23 травня 2013 року Указом Президента України №302/2013 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Харцизького міського суду Донецької області. Указом Президента України № 83/2015 від 14 лютого 2015 року (83/2015)
Позивача переведено на посаду судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.
Станом на час розгляду даної адміністративної справи позивач кваліфікаційне оцінювання не проходила.
Відповідно до довідки про доходи №174 в січні 2017 року позивачу нараховану суддівську винагороду в розмірі 14882 гривень.
РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Згідно із частиною 1 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ (далі - Закон № 1402-VІІІ (1402-19)
) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
У відповідності до пункту 22 Розділу XII "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 1402-VІІІ (1402-19)
право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
За правилами пункту 23 наведеного Розділу до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VІ (2453-17)
(далі - Закон № 2453-VІ (2453-17)
).
Частиною третьою статті 133 Закону № 2453-VІ обумовлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд звертає увагу, що 8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15)
(далі - КАС України (2747-15)
), внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX, за правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Судами попередніх інстанцій встановлено та не заперечується сторонами, що позивач не проходила кваліфікаційне оцінювання у відповідності до вимог законодавства.
Враховуючи приписи пункту 23 Розділу XII "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 1402-VІІІ (1402-19)
, в якому визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VІ (2453-17)
, Верховний Суд вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції про те, що позивачу повинна нараховуватись суддівська винагорода відповідно до Закону № 2453-VІ (2453-17)
.
Зі спірних правовідносин, що склались у цій справі вбачається, що позивач наголошує на незастосуванні відповідачами приписів частини третьою статті 133 Закону № 2453- VІ, в якій обумовлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
З цього приводу слід зазначити, що наведена норма є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розмір мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього.
За таких обставин, необхідно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір мінімальної заробітної плати. Такі норми доповнять частину третю статті 133 Закону № 2453- VІ становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді.
Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення, а саме, пунктом 3 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (1774-19)
установлено, що мінімальна заробітна плата (3200,00 грн) після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Отже, таким приписом законодавець заборонив застосовувати новий розмір мінімальної заробітної плати (3200,00 грн) як розрахункової величини для визначення посадових окладів, в тому числі й суддів.
Водночас цим пунктом законодавець передбачив таке: "До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600,00 гривень".
Аналіз такого правового врегулювання дає підстави зробити правовий висновок, що законодавець встановив: по-перше, два види (розміри) мінімальної заробітної плати; по-друге, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати 3200 грн.; по-третє, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів суддів застосовується розмір мінімальної заробітної плати 1600,00 гривень.
Крім того, таким врегулюванням законодавець не порушив гарантії суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався раніше до такого врегулювання.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.09.2018 (справа №820/1853/17) та від 07.02.2018 (справа №825/933/17).
За таких обставин і правового врегулювання Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що в задоволенні позову слід відмовити.
Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновки суду апеляційної інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.
З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.
За правилами частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2017 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.
Суддя-доповідач: В.М. Бевзенко
Судді: Н.А. Данилевич
Н.В. Шевцова' 'p'