805/2457/17-а Про визнання протиправною бездіяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України щодо не здійснення виплати судді районного суду суддівської винагороди, та зобов`язання вчинити певні дії - 14.02.2020 Прийняття

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Донецькій області (далі - відповідач, ТУ ДСАУ у Донецькій області), третя особа - Управління Державної казначейської служби України у місті Слов`янську Донецької області, в якому просила:

- визнати протиправною відмову відповідача щодо нарахування та виплати суддівської винагороди у розмірі, встановленому частиною 1 статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи із розрахунку посадового окладу у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" (1801-19) , з 01 січня 2017 року в розмірі 3 200,00 гривень;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити суддівську винагороду за січень-червень 2017 року, у розмірі встановленому частинами 2, 3, 5 статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", тобто посадовий оклад - 10 мінімальних заробітних плат з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" (1801-19) , з 01 січня 2017 року в розмірі 3 200,00 грн;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплачувати у 2017 році позивачу суддівську винагороду у розмірі, встановленому частинами 2, 3, 5 статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", тобто посадовий оклад - 10 мінімальних заробітних плат з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" (1801-19) з виплатою доплати за вислугу років 40% посадового окладу.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що відмовляючи у нарахуванні та виплаті суддівської винагороди у розмірі, встановленому частиною 1 статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи із розрахунку посадового окладу у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" (1801-19) , з 01 січня 2017 року в розмірі 3200 грн, відповідач діяв з перевищенням повноважень та не у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Вважає, що особливий порядок фінансування судів і діяльності суддів є однією з конституційних гарантій їх незалежності і спрямований на забезпечення належних умов для здійснення незалежного правосуддя та, посилаючись на статтю 8 Закону України "Про Державний бюджет", частину 3 статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 рік, № № 41- 45, стаття 529; 2015 рік, № № 18 - 20, стаття 132 із наступними змінами) тощо, зазначає, що розмір мінімальної заробітної плати становить 3200 грн, а застосування відповідачем іншої розрахункової величини для визначення розміру суддівської винагороди, ніж мінімальна заробітна плата, суперечить вимогам статті 130 Конституції України, Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Вказує на те, що з січня 2017 року відповідачем, в порушення зазначених норм, нарахована та виплачена суддівська винагорода з розрахунку мінімальної заробітної плати на рівні 1600 грн. відповідно до п.3 Перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 15.11.2017, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.01.2018, відмовлено задоволені позовних вимог.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач при виплаті позивачу суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу у розмірі 16 000,00 грн, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією України (254к/96-ВР) та законами України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, оскільки вважає, що рішення судів попередніх інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду від 14.03.2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Касаційна скарга обґрунтована, зокрема, тим, що обрахунок її суддівської винагороди протиправно здійснено із розрахункової величини в розмірі 1600 грн, визначеної пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 року № 1774 - VIII "Про внесених змін до деяких законодавчих актів України" (1774-19) , а не із розміру мінімальної заробітної плати, як вказано в Законі України "Про судоустрій та статус суддів".

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані рішення залишити без змін.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ Указом Президента України від 15.01.2001 року № 12/2001 (12/2001) ОСОБА_1 призначена на посаду судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області строком на п`ять років. Постановою Верховної Ради України від 22.12.2005 року №3281-IV (3281-15) ОСОБА_1 обрана на посаду судді безстроково.

Відповідно до наказу від 30.03.2015 року № 2-к/1.2.24 на ОСОБА_1 покладене виконання обов`язків голови Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області, де працює по теперішній час.

Нарахування посадового окладу ОСОБА_1 з 01.01.2017 року здійснювалось із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого у розмірі 1600 гривень.

ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою щодо здійснення перерахунку суддівської винагороди за січень-березень 2017 року, виходячи з посадового окладу судді у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, що з 01.01.2017 року становить 32000 грн і в подальшому нараховувати суддівську винагороду відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ст. 8 Закону України "Про державний бюджет України на 2017 рік".

Листом від 21.06.2017 року № 05-701/17 відповідач відмовив ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку суддівської винагороди з січня 2017 року та його обчисленні в подальшому, виходячи з посадового окладу судді у розмірі 32000 гривень.

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Згідно із частиною 1 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ (далі - Закон № 1402-VІІІ (1402-19) ) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

У відповідності до пункту 22 Розділу XII "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 1402- VIII (1402-19) право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

За правилами пункту 23 наведеного Розділу до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VІ (2453-17) (далі - Закон № 2453-VІ (2453-17) ).

Частиною третьою статті 133 Закону № 2453-VІ обумовлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд звертає увагу, що 8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - КАС України (2747-15) ), внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX, за правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Судами попередніх інстанцій встановлено та не заперечується сторонами, що позивач не проходила кваліфікаційне оцінювання у відповідності до вимог законодавства.

Враховуючи приписи пункту 23 Розділу XII "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 1402- VІІІ (1402-19) , в якому визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VІ (2453-17) , Верховний Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивачу повинна нараховуватись суддівська винагорода відповідно до Закону № 2453-VІ (2453-17) .

Зі спірних правовідносин, що склались у цій справі вбачається, що позивач наголошує на незастосуванні відповідачами приписів частини третьою статті 133 Закону № 2453-VІ, в якій обумовлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

З цього приводу слід зазначити, що наведена норма є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розмір мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього.

За таких обставин, необхідно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір мінімальної заробітної плати. Такі норми доповнять частину третю статті 133 Закону 2453-VІ і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді.

Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення, а саме, пунктом 3 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-2453-VІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" установлено, що мінімальна заробітна плата (3200,00 грн) після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Отже, таким приписом законодавець заборонив застосовувати новий розмір мінімальної заробітної плати (3200,00 грн) як розрахункової величини для визначення посадових окладів, в тому числі й суддів.

Водночас цим пунктом законодавець передбачив таке: "До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600,00 гривень".

Аналіз такого правового врегулювання дає підстави зробити правовий висновок, що законодавець встановив: по-перше, два види (розміри) мінімальної заробітної плати; по- друге, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати 3200 грн; по-третє, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів суддів застосовується розмір мінімальної заробітної плати 1600,00 гривень.

Крім того, таким врегулюванням законодавець не порушив гарантії суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався раніше до такого врегулювання.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.09.2018 (справа №820/1853/17) та від 07.02.2018 (справа №825/933/17).

За таких обставин і правового врегулювання Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що в задоволенні позову слід відмовити.

Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

За правилами частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15.11.2017 та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.01.2018 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.