826/4176/17 Про визнання протиправними дії щодо відмови у нарахуванні та виплаті одноразової вихідної допомоги судді у відставці, та зобов`язання вчинити певні дії - 14.02.2020 Прийняття

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2018, постановлену у складі колегії суддів: Кузьмишеної О.М., Глущенко Я.Б., Пилипенко О.Є.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Верховного Суду України (далі - відповідач, ВСУ) третя особа - ОСОБА_2, в якому просив:

- визнати протиправним дії щодо відмови у нарахування та виплаті одноразової вихідної допомоги судді у відставці;

- зобов`язати виплатити вихідну одноразову допомогу за 35 років роботи суддею на підставі статті 126 Конституції України та в порядку статті 43 Закону України "Про статус суддів" від 15.12.1992 №2862-ХІІ.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що скасування гарантованої виплати, вихідної допомоги, на думку позивача, є обмеженням його соціальних гарантій, передбачених Конституцією України (254к/96-ВР) та законами України, оскільки зміст та обсяг досягнутого суддями рівня матеріального забезпечення не може бути звужено або скасовано шляхом внесення змін до чинного законодавства.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.02.2018. залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2018 у задоволені адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку про те, що на час звільнення позивача, виплата вихідної допомоги судді при виході у відставку нормами чинного законодавства не передбачено, отже відмова відповідача виплатити позивачу вихідну одноразову допомогу за 35 років роботи суддею на підставі статті 126 Конституції України та в порядку статті 43 Закону України "Про статус суддів" від 15.12.1992 №2862-ХІІ відповідає нормам законодавства, отже позов є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї

Не погоджуючись з рішенням судів попередніх інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, оскільки вважає, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду від 08.05.2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Касаційна скарга обґрунтована, зокрема, тим, що право на відставку було набуте ним після 20 років роботи на посаді судді, і з цього моменту він отримав право на виплату вихідної допомоги, яке було гарантоване частиною третьою ст. 43 Закону України "Про статус суддів", відповідно, подальші зміни у законодавстві не можуть позбавляти набутого права".

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Постановою Верховної Ради України від 12.11.2015 року ОСОБА_1 звільнений з посади судді Верховного Суду України у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Наказом Голови Верховного Суду України від 16.11.2015 року №1040-к ОСОБА_1 виключений зі складу суддів Верховного суду з 18.12.2015.

В подальшому, позивачем подано до Верховного Суду України заяву про виплату йому вихідну одноразову допомогу за 35 років роботи суддею на підставі статті 126 Конституції України та в порядку статті 43 Закону України "Про статус суддів" від 15.12.1992 №2862-ХІІ.

Листом від 28.02.2017 №202-631/0/8-17 Верховного Суду України повідомлено позивача про відсутність підстав для виплати вихідної одноразової допомоги за 35 років роботи суддею на підставі статті 126 Конституції України та в порядку статті 43 Закону України "Про статус суддів" від 15.12.1992 №2862-ХІІ, оскільки станом на час звільнення позивача, вказана норма Закону втратила чинність, у зв`язку з прийняттям нового Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , крім статей 43 та 44, які втратили чинність із 1 січня 2011 року.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд звертає увагу, що 8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - КАС України (2747-15) ), внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX, за правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до пункту 9 частини п`ятої статті 126 Конституції України однією з підстав звільнення судді з посади органом, що його обрав або призначив, є подання суддею заяви про відставку.

Відповідно до статті 43 Законом України "Про статус суддів", який втратив чинність 01.01.2011 року, було передбачено, що судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.

Вказаними нормами закону було прямо визначено, що право на вихідну допомогу має лише суддя, який пішов у відставку, тобто реалізував власне право на відставку. Закон України "Про статус суддів" № 2862-ХІІ (2862-12) втратив чинність, у зв`язку з прийняттям Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VІ (2453-17) крім статей 43 та 44, які втратили чинність із 01 січня 2011 року.

Положеннями частини першої статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VІ було встановлено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Позивачем не реалізовано це право протягом дії згаданої статті Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VІ (2453-17) , проте вказану норму було виключено Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року № 1166-VII (1166-18) , який набрав чинності 01.04.2014 року.

Пунктом 28 розділу ІІ Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року № 1166-VII (1166-18) , внесено зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI (2453-17) та виключено статтю 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", яка передбачала виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Згідно з Прикінцевими положеннями Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" (1166-18) зміни, передбачені розділом II, набирають чинності з 1 квітня 2014 року.

Крім того, Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12.02.2015 №192-VIIІ (192-19) було викладено у новій редакції Закон України "Про судоустрій і статус суддів", нормами якого виплату вихідної допомоги судді при виході у відставку не передбачено.

Отже на час прийняття Верховною Радою України 12.11.2015 року постанови про звільнення позивача законодавством не було передбачено суб`єктивного права судді у відставці на отримання вихідної допомоги, як і не визначено підстав, порядку реалізації та обов`язку відповідача щодо нарахування вихідної допомоги.

Колегія суддів не погоджується з доводами позивача про те, що право на відставку було набуте ним після 20 років роботи на посаді судді, і з цього моменту він отримав право на виплату вихідної допомоги, яке було гарантоване частиною третьою статті 43 Закону України "Про статус суддів", відповідно, подальші зміни у законодавстві не можуть позбавляти набутого права.

Проте такі доводи є помилковими, з огляду на те, що зазначеним законодавчим положенням було прямо визначено, що право на вихідну допомогу має лише суддя, який пішов у відставку, тобто реалізував власне право на відставку.

Оскільки позивач набув зазначене право, але його не реалізував, то підстави для застосування до спірних відносин частини 3 статті 43 Закону України "Про статус суддів" - відсутні.

Таким чином, оскільки на день припинення повноважень позивача як судді були відсутні законодавчі акти, які б надавали право останньому на отримання вихідної допомоги, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що відповідач при розгляді заяви про виплату вихідної допомоги позивачу діяв з дотриманням вимог законодавства.

При цьому Верховний Суд зауважує, що відмова відповідача у виплаті такої допомоги не є звуженням змісту та обсягу прав позивача, оскільки законодавство, чинне на момент виходу позивача у відставку, виплату такої допомоги не передбачало.

Також слід зазначити, що в рішенні від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів та не має постійного характеру.

За таких обставин Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а судами попередніх інстанцій під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.02.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2018 - залишити без змін.