ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 листопада 2017 року
Справа № 922/3609/16
Вищий господарський суд України в складі колегії
Головуючий, суддя
Яценко О.В.,
суддів
Кравчук Г.А., Поляк О.І.,
розглянувши матеріали касаційної скарги
Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна"
на постанову
Харківського апеляційного господарського суду від 16.03.2017
у справі
№ 922/3609/16
Господарського суду
Харківської області
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна"
до
Фізичної особи-підприємця Ткаченко Олексія Володимировича
про
стягнення суми,
в засіданні взяли участь представники:
- позивача:
не з'явився
- відповідача:
не з'явився
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (позивач), звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Ткаченка Олексія Володимировича (відповідач) про стягнення заборгованості та збитків відповідно до договору про фінансовий лізинг №00007325 від 07 травня 2013 року.
Рішенням Господарського суду Харківської області 14.12.2016 (суддя Пономаренко Т.О.) позов задоволено частково.
Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Ткаченка Олексія Володимировича (61174, АДРЕСА_1, індивідуальний податковий номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (02152, м. Київ, пр. Павла Тичини, буд. 1В, код ЄДРПОУ 35571472) основну суму заборгованості за Договором про фінансовий лізинг №00007325 від 07 травня 2013 року в розмірі 101 233 (сто одна тисяча двiстi тридцять три) грн 62 коп., пеню в розмірі 5 095 (п'ять тисяч дев`яносто п`ять) грн 85 коп., 3% річних у сумі 4 169 (чотири тисячi сто шiстдесят дев`ять) грн 02 коп., інфляційні втрати в розмірі 20 692 (двадцять тисяч шiстсот дев`яносто двi) грн 51 коп. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 967 (одна тисяча дев`ятсот шiстдесят сiм) грн 87 коп.
В частині стягнення плати за фактичний час користування об'єктом лізингу в сумі 106 132,21 грн, збитків в розмірі 85 607,26 грн та штрафу в сумі 4 496,56 грн - відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.03.2017 (судді: Лакіза В.В., Бородіна Л.І., Фоміна В.О.) рішення Господарського суду Харківської області 14.12.2016 залишено без зміни.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову апеляційного господарського суду та рішення місцевого господарського суду в частині відмови про стягнення плати за фактичний час користування об'єктом лізингу в сумі 106132,21 грн, збитків в розмірі 85 607,26 грн та штрафу в сумі 4 496,56 скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, прийняти в цій частині вимог нове рішення про задоволення позову, в решті оскаржувані судові акти залишити без зміни.
Скаржник доводить, що оскільки об'єкт лізингу не повернутий, з відповідача підлягає стягненню плата за користування об'єктом лізингу відповідно до умов п. 6.18 договору та норм ст.ст. 626- 628, 632, 653 Цивільного кодексу України; оскільки скаржник сподівався отримати дохід при належному виконання умов договору, тому дострокове припинення договору зумовило виникнення збитків у формі упущеної вигоди, які підлягають стягненню відповідно до норм ст.ст. 22, 653 Цивільного кодексу України; скаржником понесено витрати на відновлення свого порушеного права, які є збитками та підлягають відшкодуванню на підставі п.п. 8.2.3, 8.6, 13.5, 13.6 договору та норм ст. 22 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 20.11.2017 у складі колегії: головуючий, суддя - Яценко О.В., судді - Кравчук Г.А., Поляк О.І. касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" прийнята до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 28.11.2017.
Учасників судового процесу відповідно до статті - 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку судові акти, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг України" (Лізингодавець) та Фізичною особою-підприємцем Ткаченком Олексієм Володимировичем (Лізингоореджувач) був укладений Договір про фінансовий лізинг №00007325 від 07 травня 2013 року (надалі - Договір) разом із Загальними комерційними умовами внутрішнього фінансового лізингу (Контракт), відповідно до якого Об'єктом лізингу є транспортний засіб VW Polo Sedan 1.6 | benzin, 2013 року виробництва, шасі №XW8ZZZ61ZDG058831, двигун №CFN 413039 (далі - Об'єкт лізингу).
На виконання умов Договору про фінансовий лізинг №00007325 від 07 травня 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" передало, а відповідач в свою чергу прийняв Об'єкт лізингу, що підтверджується Актом прийому-передачі від 20 травня 2013 року, який підписаний представниками сторін та скріплений печатками.
Суд, на підставі встановлених обставин, дійшов обгрунтованого висновку, що строк сплати лізингових платежів за період з листопада 2014 року по листопад 2015 року настав, договір фінансового лізингу припинив свою дію у зв'язку з відмовою від договору лізингодавця, тому визнав вимоги позову про стягнення основної заборгованості за договором фінансового лізингу №00007325 від 07 травня 2013 року в сумі 101 233,62 грн обгрунтованими.
Відповідач не надав суду доказів, які б спростовували суму заявленого боргу чи підтверджували б оплату заборгованості.
Суд, здійснивши перевірку розрахунку позовних вимог у частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, визнав його арифметично вірним, у зв'язку із чим, задовольнив вимоги про стягнення пені у розмірі 5095,85 грн., 3% річних у сумі 4169,02 грн. та інфляційні втрати у розмірі 20692,51 грн.
Позивач в цій частині з висновками господарських судів погодився та судові рішення не оскаржує.
Щодо позовних вимог в частині стягнення плати за фактичний час користування об'єкта лізингу, скаржник з висновками судів не погодився, тому суд касаційної інстанції, перевіривши застосування судами норм права, що підлягають застосуванню до спірних відносин, керується наступними мотивами.
Відповідно до п. 12.13 Умов лізингу, у випадках, передбачених п.п 12.6 та 12.12 контракт вважається розірваним на 10-й робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони.
Як встановлено судом позивач повідомив відповідача щодо відмови від договору про фінансовий лізинг №00007325 від 07 травня 2013 року та вимагав повернути об'єкт лізингу; згідно відмітки, зробленої УДППЗ "Укрпошта" на описі поштового відправлення повідомлення-вимога №00007325 від 16 листопада 2015 року була надіслана Відповідачу 19 листопада 2015 року.
У зв'язку з вищевикладеним, касаційна інстанція визнає правильним висновок суду про те, що Договір фінансового лізингу №00007325 від 07 травня 2013 року припинив свою дію 03 грудня 2015 року (десятий робочий день).
Частиною 1 статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено, що відносини, які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України (435-15) про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
За приписами частин 2 і 3 статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних із лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Пунктами 3 та 4 частини 1 ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом та вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.
Право лізингодавця відмовитися від договору лізингу передбачено частиною 2 статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг", а наслідки розірвання визначено статтею 10 цього Закону, зокрема пунктами 5 і 6, якими передбачено право лізингодавця стягнути з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса та вимагати відшкодування збитків відповідно до закону або договору.
Відповідно до пункту 12.9. загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу у разі дострокового лізингу/розірвання контракту відповідно до п.12 контракту, відмови лізингоодержувача придбати об'єкт лізингу як передбачено п.4.2., а також, якщо Порше Лізинг Україна вимагає повернення об'єкту лізингу відповідно до інших умов контракту лізингоодержувач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому стані за адресою місцезнаходження Порше Лізинг Україна, якщо інша адреса не вказана Порше Лізинг Україна упродовж 10 робочих днів від дати одержання відповідного запиту. У цей же строк лізингоодержувач сплачує Порше Лізинг Україна будь-яку різницю між вартістю об'єкту лізингу (тобто, сумою грошових коштів, що було фактично отримано Порше Лізинг Україна в результаті продажу об'єкту лізингу або якщо об'єкт лізингу залишився у власності Порше Лізинг Україна ринковою вартість об'єкта лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства) та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування), а також іншими платежами, що залишилися несплаченими лізингоодержувачем відповідно до контракту. Сторони погодили, що вказана різниця є упущеною вигодою Порше Лізинг Україна та має бути відшкодована лізингоодержувачем відповідно до умов контракту та чинного законодавства. Зобов'язання щодо сплати такої різниці залишається чинним до моменту його виконання лізингоодержувачем, в тому числі після закінчення строку лізингу/розірвання договору.
Колегія суддів погоджується з мотивами апеляційного господарського суду про необгрунтованість вимог про стягнення плати за час користування об'єктом лізингу з посиланням на норми Цивільного кодексу України (435-15) про оренду, а також положення п. 6.18 укладеного між сторонами контракту, застосування яких в даному випадку потребує наявності діючого договору як правової підстави існування грошового зобов'язання; припинення договору фінансового лізингу 07.05.2013р. в силу ч.2 ст. 653 Цивільного кодексу України робить неможливим нарахування на його підставі після вказаної дати періодичних платежів за використання (якщо воно має місце бути, то є зі сторони відповідача неправомірним та необґрунтованим), тим більше, що їх розмір включає в себе компенсацію вартості предмету об'єкта лізингу, викуп/передача якого у власність в межах даних правовідносин здійснена бути не може; плата за фактичне використання (на підставі припиненого договору) не передбачена ані структурою лізингових платежів відповідно до положень ч.2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", ані визначеними наслідками припинення дії договору фінансового лізингу, які визначені в п.4 ч.1 ст.10 Закону у розумінні правової позиції Верховного суду України, викладеної в постанові від 18.12.2012р. у справі №3-68гс12. Автоматичне перетворення припиненого договору фінансового лізингу на договір оренди також не передбачено діючим законодавством.
Стосовно заявленого позивачем до стягнення штрафу в сумі 4496,56 грн., передбаченого пунктами 8.2.2, 8.3.1. умов лізингу за направлення вимог щодо сплати заборгованості по лізинговим платежам, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафу, оскільки позивачем, в порушення статей 4-3, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не надано доказів направлення відповідачу відповідних вимог.
Щодо стягнення з відповідача відповідно до положень ст. 22 Цивільного кодексу України збитків у розмірі 85607,26 грн., з яких: збитки, що виникли у зв'язку з порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором у розмірі 16200,00 грн. (реальні збитки) та збитки, що виникли у зв'язку з припиненням договору в розмірі 69407,26 грн. (упущена вигода), колегія суддів виходить з такого.
Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і відшкодування збитків, а за частинами 1, 2 статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки; розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Під збитками, згідно з частиною 2 ст. 224 Господарського кодексу України, розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Приписи даної норми цивільного права передбачають деліктну відповідальність, тобто таку, що виникла не з зобов'язання по договору, а із завдання збитків. Так, для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: 1) наявність збитків; 2) протиправна поведінка заподіювача збитків; 3) причинний зв'язок між збитками та протиправною поведінкою заподіювача; г) вина.
Відповідно до п. 8.2.3 загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу у випадку прострочення сплати лізингових платежів до відповідача застосовуються санкції, зокрема, компенсація будь-яких витрат, понесених позивачем та/або винагороди, включаючи, гонорари юристам, судові та позасудові витрати.
Пунктом 12.10 загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу визначено, що у будь-якому випадку дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту позивач зберігає за собою право вимагати додаткових компенсацій, зокрема, витрат на правову допомогу.
Підстави стягнення з відповідача 16200,00 грн. аргументовані необхідністю залучення третіх осіб для стягнення заборгованості за договором, вилучення транспортного засобу у відповідача (отримання юридичних послуг у ТОВ "Юридична компанія "Трепл Сі"), здійснення дії з його зберігання (отримання послуг зберігання від ТОВ "Автосоюз") та звернення до спеціалізованої організації ТОВ "Юридична фірма Вернер і Партнери" задля отримання послуг з юридичного консультування, підготовці позовної заяви, представництва інтересів позивача в суді
Отримання позивачем послуг з вчинення виконавчого напису нотаріуса, надання юридичних послуг з консультування, підготовки процесуальних документів та представництва інтересів позивача в суді, не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, а вибір представників, які будуть представляти його інтереси, є її правом.
Таким чином, слід погодитися з висновками господарських судів, що витрати на оплату юридичних послуг не є збитками у розумінні ст. 623 Цивільного кодексу України та ст. 224 Господарського кодексу України, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про фінансовий лізинг.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" та ТОВ "Юридична компанія "Тріпл Сі" було укладено договір про надання юридично-консультаційних послуг від 21.06.2012 р. з метою отримання послуг з вчинення виконавчого напису нотаріуса, подання заяви та супроводження виконавчого провадження, супроводження процесу вилучення об'єкта лізингу.
Виплачена ТОВ "Юридична компанія "Тріпл Сі" сума гонорару за надані послуги (з врахуванням ПДВ) визначається позивачем як сума збитків, яка підлягає відшкодування з боку лізингоодержувача.
Судом апеляційної інстанції оцінено акт наданих послуг № 228 від 06.07.2016 р. та зазначено, що він не містить інформацію з приводу переліку дій, проведених ТОВ "Юридична компанія "Тріпл Сі", спрямованих на вилучення об'єкта лізингу.
В той же час, судом встановлено вчинення дій, пов'язаних з вилученням об'єкта лізингу, як того передбачають приписи пункту 13.5 договору, державним виконавцем Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві в порядку Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) на підставі виконавчого напису нотаріуса від 06.07.2016р.
Відтак, позивачем не доведено проведення ТОВ "Юридична компанія "Тріпл Сі" будь-яких дій, як пов'язаних з безпосереднім вилученням об'єкта лізингу, так і реалізацію послуг з вчинення виконавчого напису нотаріуса, подання заяви та супроводження виконавчого провадження, супроводження процесу вилучення об'єкта лізингу, що унеможливлює відшкодування виплаченої їм суми гонорару в порядку пункту 13.5 договору.
Щодо позовних вимог у частині стягнення збитків - упущеної вигоди.
Позивач доводить, що збитки, що полягають в упущеній вигоді у розмірі 69407,26 грн. виникли у зв'язку з припиненням договору, при укладенні якого позивач сподівався отримати доходи упродовж дії договору, при належному виконанні умов договору відповідачем у вигляді процентів і комісій, які входять до складу лізингового платежу.
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора (позивача у справі), обов'язок доказування розміру збитків, завданих йому порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України, і доведення того, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані у разі використання об'єкта лізингу.
З матеріалів справи убачається, що договір фінансового лізингу від 07.05.2013р. №00007325 розірваний у позасудовому порядку, у зв'язку з відмовою позивача від вказаного договору, про що не заперечує позивач.
Наслідком розірвання договору є відсутність обов'язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати.
З огляду на зазначене, після розірвання договору у позивача відсутні будь-які підстави вимагати сплати невиплачених процентів та комісій за лізинговими платежами з листопада 2016 року по квітень 2018 року, які при цьому, не можуть бути кваліфіковані як збитки, в тому числі, упущена вигода у розумінні ст. 22 Цивільного кодексу України.
Крім того, зарахування до бази розрахунку збитків (упущеної вигоди) лізингових платежів як частини відшкодування вартості предмету лізингу суперечить як умовам договору, так і законодавчим положенням про фінансовий лізинг, якими передбачена сплата частини вартості предмету лізингу як умова про право лізингоодержувача на викуп предмету лізингу. Дострокове припинення договору фінансового лізингу є одночасно припиненням права лізингоодержувача на викуп предмета лізингу. Тому такий лізинговий платіж не може бути складовою упущеної вигоди лізингодавця.
Оскільки право власності на предмет лізингу від позивача до відповідача не перейшло, позовні вимоги щодо стягнення з останнього такої складової частини лізингового платежу, як відшкодування вартості цього майна, яке залишилось у власності позивача, є безпідставним.
З огляду на викладене, касаційна інстанція визнає правомірними висновки господарських судів про відмову у задоволенні вимоги про стягнення збитків (упущеної вигоди), що виникли у зв'язку з припиненням договору в розмірі 69407,26 грн.
Враховуючи вищевикладені мотиви, суд касаційної інстанції приходить до висновку про правильне застосування господарськими судами норм права, що регулюють спірні правовідносини, тому підстав для скасування рішення та постанови в частині відмови про стягнення плати за фактичний час користування об'єктом лізингу у сумі 106132,21 грн., збитків у розмірі 85607,26 грн. та штрафу у сумі 4496,56 грн немає.
Відповідно до п. 1 ст. - 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 108, - 111-5, - 111-7, - 111-9, - 111-10, - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.03.2017 залишити без задоволення.
2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.03.2017 у справі № 922/3609/16 Господарського суду Харківської області залишити без зміни.
Головуючий суддя
Судді
О.В. Яценко
Г.A. Кравчук
О.I. Поляк