802/4357/13-а Про усунення порушень законодавства з фінансових питань - 12.02.2020 Прийняття

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справу №802/4357/13-а

за позовом Департаменту комунального господарства та благоустрою Вінницької міської ради до Північного офісу Держаудитслужби, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ОСОБА_1 ОСОБА_2., ОСОБА_3., КП "Вінницьке шляхове управління", МКП "Вінницязеленбуд", ТОВ "Шляхбуд", ТОВ "Поділлятеплосервіс", ПП "Велес+" про скасування вимоги,

за касаційною скаргою Північного офісу Держаудитслужби на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2017 року (колегія суддів у складі головуючого судді - Курка О. П., суддів: Сторчака В. Ю. Совгири Д. І.)

І РУХ СПРАВИ

1. У жовтні 2013 року Департамент комунального господарства та благоустрою Вінницької міської ради звернувся до суду з позовом до Державної фінансової інспекції у Вінницькій області, в якому просив скасувати п. 1-11 вимоги Державної фінансової інспекції у Вінницькій області від 14.06.2013 року № 02-28-14/4237 про усунення порушень законодавства з фінансових питань.

2. Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 09 березня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

3. Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2017 року скасовано постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 09 березня 2017 року та прийнято нову, якою позовні вимоги задоволено. Скасовано п. 1-11 вимоги Державної фінансової інспекції у Вінницькій області від 14.06.2013 року № 02-28-14/4237 про усунення порушень законодавства з фінансових питань.

4. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Північний офіс Держаудитслужби звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

5. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31 травня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Північного офісу Держаудитслужби на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2017 року.

6. З 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд як найвищий суд у системі судоустрою України, у зв'язку з чим відповідно до пункту 7 Розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VIII (1402-19) Вищий адміністративний суд України припинив свою діяльність.

7. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи вказану касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Васильєва І.А. (головуючий суддя), Пасічник С.С., Юрченко В.П., про що складено протокол від 15.03.2018 року.

8. В подальшому, на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 20.01.20р. № 98/0/78-20 проведено повторний автоматизований розподіл даної справи.

9. Протоколом повторного автоматизованого розподілу від 20.01.2020 року касаційну скаргу у справі № 815/5438/15 (провадження К/9901/44404/18) передано на розгляд колегії суддів у складі: Калашнікова О.В. (головуючий суддя), судді: Губська О.А., Єресько Л.О.

10. Департамент комунального господарства та благоустрою Вінницької міської ради подав заперечення на касаційну скаргу, в яких просив залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

II ОБСТАВИНИ СПРАВИ

11. Відповідно до п. 1.2.4.1 Плану контрольно-ревізійної роботи на 1-й квартал 2013 року на підставі направлення на проведення ревізії, виданого начальником Державної фінансової інспекції у Вінницькій області Вахновською О.В. від 25 лютого 2013 року №260, ревізійною групою під керівництвом головного державного фінансового інспектора відділу інспектування у сфері матеріального виробництва та фінансових послуг Рехлецької А.Л. проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Департаменту комунального господарства та благоустрою Вінницької міської ради за період з 01 жовтня 2010 року по 01 січня 2013 року.

12. За результатам ревізії Державною фінансовою інспекцією у Вінницькій області складено акт ревізії від 01 червня 2013 року № 06-13/7, в якому відображено встановлені ревізією порушення та недоліки ( том 2 а.с. 26-98 ).

13. Оскільки в ході контрольного заходу виявлені порушення не були усунені, на адресу Департаменту комунального господарства та благоустрою Вінницької міської ради направлено лист-вимогу від 14.06.2013 року № 02-06-28-14/4237 ( т. 1 а.с.12 ), яким зобов'язано позивача:

- опрацювати матеріали ревізії та вжити заходи щодо усунення виявлених порушень, розглянути питання про притягнення до відповідальності винних осіб, в тому числі до дисциплінарної, передбаченої статтею 147 Кодексу законів про працю України, стосовно начальника відділу утримання об'єктів благоустрою ОСОБА_3., заступника начальника відділу ремонту об'єктів благоустрою ОСОБА_1. та заступника директора Департаменту ОСОБА_2.;

- відобразити в обліку Департаменту дебіторську заборгованість за КП "Вінницьке шляхове управління" у сумі 120044,49 грн.; стягнути з КП "Вінницьке шляхове управління" зайво перераховані Департаментом кошти у сумі 120044,49 грн.; перерахувати стягнуті з КП "Вінницьке шляхове управління" кошти у сумі 120044,49 грн. до міського бюджету;

- відобразити в обліку Департаменту дебіторську заборгованість за МКП "Вінницязеленбуд" у сумі 81267,83 грн.; стягнути з МКП "Вінницязеленбуд" зайво перераховані Департаментом кошти у сумі 81267,83 грн.; перерахувати стягнуті з МКП "Вінницязеленбуд" кошти у сумі 81267,83 грн. до міського бюджету;

- відобразити в обліку Департаменту дебіторську заборгованість за МКП "Вінницязеленбуд" у сумі 31537,79 грн.; стягнути з МКП "Вінницязеленбуд" зайво перераховані Департаментом кошту сумі 31537,79 грн.; перерахувати стягнуті з МКП "Вінницязеленбуд" кошти у сумі 31537,79 грн. до міського бюджету;

- відобразити в обліку Департаменту дебіторську заборгованість за МКП "Вінницязеленбуд" у сумі 2782,66 гри.; стягнути з МКП "Вінницязеленбуд" зайво перераховані Департаментом кошти у сумі 2782,66 грн.; перерахувати стягнуті з МКП "Вінницязеленбуд" кошти у сумі 2782,66 грн. до міського бюджету;

- відобразити в обліку Департаменту дебіторську заборгованість за КП "Вінницьке шляхове управління" у сумі 28918,82 грн.; стягнути з КП "Вінницьке шляхове управління" зайво перераховані Департаментом кошти у сумі 28918,82 гри.; перерахувати стягнуті з КП "Вінницьке шляхове управління" кошти у сумі 28918,82 грн. до міського бюджету;

-відобразити в обліку Департаменту дебіторську заборгованість за КП "Вінницьке шляхове управління" у сумі 7998,05 грн.; стягнути з КП "Вінницьке шляхове управління" зайво перераховані Департаментом кошти у сумі 7998,05 грн.; перерахувати стягнуті з КП "Вінницьке шляхове управління" кошти у сумі 5338,82 грн. до міського бюджету;

- відобразити в обліку Департаменту дебіторську заборгованість за ТОВ "Шляхбуд" у сумі 23605,21 грн.; стягнути з ТОВ "Шляхбуд" зайво перераховані Департаментом кошти у сумі 23605,21 грн.; перерахувати стягнуті з ТОВ "Шляхбуд" кошти у сумі 23605,21 грн. до міського бюджету;

- відобразити в обліку Департаменту дебіторську заборгованість за ПП "Велес+" у сумі 8171,53 грн. та ТОВ "Поділлятеплосервіс" у сумі 733,79 грн.; стягнути з ПП "Велес+" та ТОВ "Поділлятеплосервіс" зайво перераховані Департаментом кошти у сумі 8171,53 грн. та 733,79 грн., відповідно; перерахувати стягнуті з ПП "Велес+" кошти у сумі 8171,53 грн. та з ТОВ "Поділлятеплосервіс" у сумі 733,79 грн. до міського бюджету;

-посилити контроль за правильністю визначення вартості та обсягів будівельно-монтажних робіт підрядними організаціями з чітким дотриманням ДБН Д.1.1-1-2000 та відповідних ресурсних елементних кошторисних норм;

- в подальшому суворо дотримуватися норм: Цивільного Кодексу України (435-15) від 16.01.2003 №435-ІV; Законів України: від 01.06.2010 №2289-VI (2289-17) "Про здійснення державних закупівель", із змінами; від 16.07.1999 №996-XІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", із змінами; Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 №59 (z0218-98) , із змінами, та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (z0168-95) , із змінами.

14. Вважаючи дані вимоги Державної фінансової інспекції у Вінницькій області протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

ІIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

15. Суд першої інстанції, розглядаючи справу по суті, прийшов до висновку, що вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом пред'явлення вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному чи у судовому порядку шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

16. Суд першої інстанції вказав, що у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача. Приймаючи до уваги, що збитки стягуються у судовому порядку за відповідним позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не суд при розгляді адміністративного позову підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною та її скасування. Оскільки в п. 2-9 оскаржуваної вимоги ДФІ у Вінницькій області відповідач зазначив про виявлені збитки, їхній розмір та стягнення, то позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

17. Стосовно пункту 1 листа-вимоги від 14.06.2013 року 02-06-28-14/4237 суд першої інстанції зазначив, що в даному пункті відповідачем ставиться вимога щодо розгляду питання про притягнення до відповідальності винних осіб, відтак вирішувати зазначене питання має сам позивач, виходячи з наявності або відсутності для того підстав.

18. В частині позовних вимог про скасування пунктів 10 - 11 листа-вимоги від 14.06.2013 року 02-06-28-14/4237 суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки вимоги, викладені в даних пунктах є загальними, носять імперативний характер та визначають у собі необхідність дотримання позивачем в подальшій діяльності норм та вимог чинного законодавства України, то такі скасуванню не підлягають.

19. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції виходи з того, що пункти 1-11 оскаржуваної вимоги від 14.06.2013 року 02-06-28-14/4237 є необґрунтованими, безпідставними та такими, що спростовуються встановленими по справі обставинами.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

20. У касаційній скарзі касатор вказав, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про неправомірність оскаржуваної вимоги, не встановивши належним чином всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи; не звернув увагу на практику Верховного Суду України, викладену у постановах від 13.05.2014р. у справі № 21-89а14, від 20.05.2014р. у справі № 21-93а14, від 18.09.2014р. у справі №21-332а14, від 14.10.2014р. у справі №21-439а14, щодо регулювання аналогічних спорів.

21. Стосовно пунктів 10-11 спірної вимоги, касатор зазначив, що зазначені вимоги жодним чином не порушують прав та інтересів позивача, не створюють необґрунтованих або протиправних обов'язків, в свою чергу їх скасування фактично буде свідчити про надання позивачу права не дотримуватись при здійсненні своєї діяльності норм чинного законодавства України, що є неприпустимим.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

22. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

23. Аналізуючи доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення з огляду на наступне.

24. Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" від 26.01.1993р. №2939-ХІІ ( в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Президентом України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

25. Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 23.04.2011 № 499/2011 (499/2011) (далі - Положення № 499/2011) передбачено, що Державна фінансова інспекція України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері фінансового контролю.

26. Державна фінансова інспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (підпункт 4 пункту 4 Положення № 499/2011).

27. Відповідно до пункту 6 Положення № 499/2011 Державна фінансова інспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначити їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

У разі, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, Державна фінансова інспекція України має право звернутися до суду в інтересах держави.

28. Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" від 26.01.1993 №2939-ХІІ, згідно з якими органу державного фінансового контролю надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

29. Судами попередніх інстанції встановлено, що зі змісту пунктів 2-9 оскаржуваного листа-вимоги від 14.06.2013 року № 02-06-28-14/4237 про усунення порушень вбачається, що вони за своєю суттю полягають у спонуканні позивача звернутися до зазначених відповідачем контрагентів - суб'єктів господарювання з претензіями щодо повернення зайво перерахованих, на думку контролюючого органу, коштів або до суду з позовами щодо стягнення з них збитків (шкоди, заборгованості тощо).

30. В силу вимог п.7 Положення №499/2011 Держфінінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах або міжрайонні, об'єднані в районах та містах територіальні органи, головних інспекторів у районах та містах.

31. Процедура інспектування встановлена Порядком проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №550 від 20.04.2006р. (550-2006-п) , зі змінами та доповненнями (далі - Порядок №550, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

32. Згідно з п.1 Порядку №550, цей Порядок визначає процедуру проведення інспектування в міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували в період, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у період, який перевіряється) державне чи комунальне майно, а на підставі рішення суду - в інших суб'єктів господарювання.

33. Інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об'єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб (п.2 Порядку №550).

34. Згідно з п.п.4 п.4 Положення №499/2011 Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших службових осіб підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

35. Держфінінспекція України відповідно до п.п.15 п.6 Положення №499/2011 для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства.

36. Зазначені норми узгоджуються з положеннями ст. 10 Закону України №2939-ХІІ, якими визначено права органу державного фінансового контролю.

37. Так, п.7 ст.10 вказаного Закону України передбачено право Держфінінспекції пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

38. Приписами п.10 ст.10 Закону України №2939З-ХІІ органу державного фінансового контролю надано право звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

39. При виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, органи державного фінансового контролю мають право визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку (п.13 ст.10 зазначеного Закону України).

40. Проаналізувавши вказані правові норми, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного і місцевих бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства має право пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

41. При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

42. Разом з тим, вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання.

43. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

44. Тому, зазначення у вимозі Державної фінансової інспекції про стягнення шкоди (коштів) не є обставиною, яка спричиняє обов'язок підконтрольної установи стягнути збитки.

45. Таким чином, у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

46. Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, в п. 2-9 вимоги ДФІ у Вінницькій області, що оскаржуються, відповідач зазначив про виявлені збитки, їхній розмір та про їх стягнення.

47. З цього приводу колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції, що збитки стягуються у судовому порядку за відповідним позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не суд при розгляді адміністративного позову підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною та її скасування.

48. Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права викладена Верховним Судом України у постановах від 13.05.2014р. у справі № 21-89а14, від 20.05.2014р. у справі № 21-93а14, від 18.09.2014р. у справі №21-332а14, від 14.10.2014р. у справі №21-439а14 та інших.

49. Дану правову позицію підтримав також Касаційний адміністративний Суд у складі Верховного Суду у постановах від 14 травня 2019 по справі №816/3786/14 та від 08 серпня 2019 року у справі №821/4458/14.

50. Зважаючи на викладене, позовні вимоги в частині скасування пунктів 2-9 вимоги Державної фінансової інспекції у Вінницькій області від 14.06.2013 року № 02-28-14/4237 задоволенню не підлягають.

51. Щодо позовних вимог про скасування пункту 1 листа-вимоги від 14.06.2013 року № 02-06-28-14/4237, судами попередніх інстанцій встановлено, що даним пунктом вимоги зобов'язано позивача опрацювати матеріали ревізії та вжити заходи щодо усунення виявлених порушень, розглянути питання про притягнення до відповідальності винних осіб.

52. Відповідно до положень п.15 ст. 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" від 16.10.2012 №2939- XII відповідач наділений правом порушувати перед керівниками відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у допущених порушеннях.

53. Дане положення також закріплене в п.50 Постанови Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 №550 (550-2006-п) "Про затвердження порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами", в якому, зокрема, зазначено, що за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав контролюючі органи вживають заходів для забезпечення: притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об'єктів контролю.

54. Як встановлено судами, в оскаржуваному пункті 1 листа - вимоги відповідачем ставиться вимога саме щодо розгляду питання про притягнення до відповідальності винних осіб, відтак вирішувати зазначене питання має сам позивач, виходячи з наявності або відсутності для того підстав.

55. Судами також встановлено, що відповідно до пояснень представника Департаменту комунального господарства та благоустрою Вінницької міської ради Департаментом розглянуто порушене в п. 1 листа - вимоги питання про притягнення винних осіб до відповідальності, що фактично свідчить про виконання вимоги в цій частині.

56. З огляду на вищезазначене, беручи до уваги те, що позивачем виконано у добровільному порядку пункт 1 оскаржуваного листа - вимоги від 14.06.2013 року 02-06-28-14/4237, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

57. Стосовно скасування пунктів 10 - 11 листа-вимоги від 14.06.2013 року 02-06-28-14/4237, колегія суддів зазначає, що зі встановлених по справі обставин вбачається, що вимоги контролюючого органу, викладені в даних пунктах, є загальними, носять імперативний характер та визначають у собі необхідність дотримання позивачем в подальшій діяльності норм та вимог чинного законодавства України.

58. При цьому, цілком правильним є твердження суду першої інстанції про те, що зазначені вимоги жодним чином не порушують прав та інтересів позивача, не створюють необґрунтованих або протиправних обов'язків, а їх скасування не відповідатиме завданню адміністративного судочинства та не дозволить ефективно поновити права позивача, які, як він вважає, порушені оскаржуваною вимогою від 14.06.2013 року 02-06-28-14/4237.

59. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

60. За правилами статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

61. З огляду на вищезазначене, Верховний Суд вважає за необхідне скасувати постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2017 року, залишивши в силі постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 09 березня 2017 року.

62. Зважаючи на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

63. Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Північного офісу Держаудитслужби - задовольнити.

2. Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2017 року по справі № 802/4357/13-а - скасувати. Залишити в силі постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 09 березня 2017 року.