Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді:

Алєєва І.В. (доповідач), Корсак В.А., Кравчук Г.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Національного банку України

на постанову

Рівненського апеляційного господарського суду від 15.08.2017

у справі

№ 906/341/17 Господарського суду Житомирської області

за позовом

Національного банку України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Малин Енергоінвест"

про стягнення 2 501 470,69 грн.,

за участю представників сторін:

від позивача: Аврамчук А.П.,

від відповідача: Івашкевич О.Г., Корнійчук М.А.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 15.06.2017, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 15.08.2017 у справі № 906/341/17, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Позивач, Національний банк України, з прийнятими судовими актами попередніх інстанцій не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задоволь6нити позовні вимоги.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 06.11.2017 зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 16.11.2017 № 08.03-04/6114 у зв'язку з Указом Президента України № 357/2017 від 10.11.2017 (357/2017) суддів Дроботову Т.Б., Мачульського Г.М. призначено суддями Верховного Суду, призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у справі № 906/341/17, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Алєєва І.В. (доповідач), судді - Корсак В.А., Кравчук Г.А.

Ухвалою від 21.11.2017 Вищий господарський суд України відклав розгляд касаційної скарги.

У письмовому відзиві на касаційну скаргу відповідач просив оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 28.11.2017 представник позивача підтримав вимоги касаційної скарги, представники відповідача заперечували проти її задоволення.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи касаційної скарги, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Національного банку України.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 01.06.2016 між Національним банком України (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Малин Енергоінвест" (споживач) укладений договір про надання послуг №ф/16-81-183, відповідно до умов якого виконавець зобов'язався забезпечити надання послуг каналізаційних (видалення та оброблення стічних вод), а саме приймання і очищення стічних вод споживача на очисних спорудах виконавця за адресою вул. Чорновола, 44а, м. Малин, в об'ємі (орієнтовно) 1000 тис.м-3 протягом дії договору. Відповідно до п. 11.1 договору строк останнього закінчився 31.12.2016.

03.10.2016 позивач направив відповідачу лист № 81-0028/81803 в якому повідомив, що ціна за послуги з приймання та очистки стічних вод для усіх абонентів установлена на рівні 10751,10 грн./тис. м. куб. з ПДВ, тому просив відповідача врахувати вказану ціну при проведені процедури закупівлі послуг каналізаційних або послуг з очищення стічних вод на 2017 рік. Проте, відповідач з такою ціновою політикою позивача не погодився, закупівлю послуг з очистки стічних вод відповідно до процедур, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі" (922-19) не провів та відповідно договір з надання послуг з очистки стічних вод на 2017 рік не уклав.

Також господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач з 01.01.2017 продовжує надавати відповідачу послуги з приймання і очищення стічних вод без договору на підставі Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України та Інструкції про встановлення та стягнення плати за скид промислових та інших стічних вод у системи каналізації населених пунктів, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.02.2002 № 37 (z0402-02) (далі за текстом - Інструкція) та протягом січня 2017 року надані послуги з очищення стічних вод у кількості 77460,0 м.куб. на суму 3162594,20 грн., а відповідачем здійснена сплата в сумі 300406,30 грн.

Інструкцією встановлений єдиний на території України порядок встановлення та стягнення плати за скиди промислових та інших стічних вод у системи каналізації населених пунктів і поширюється на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації (далі - Водоканали), та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пунктів (далі - Підприємства) (п.1.2 Інструкції).

Відповідно до п. 1.3 Інструкції Водоканали здійснюють скиди у водні об'єкти очищених стічних вод з умістом забруднюючих речовин у відповідності до лімітів, що встановлюються органами Мінекоресурсів України, та сплачують збір за забруднення навколишнього природного середовища згідно з Порядком та Інструкцією про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженою наказом Міністерства охорони навколишнього середовища та ядерної безпеки та Державної податкової адміністрації України від 19.07.1999 № 162/379 (z0544-99) , із змінами та доповненнями, унесеними наказами Мінекоресурсів та ДПА України від 27.01.2000 № 24/37 та від 28.02.2001 № 75/76. Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.02.2002 № 37 (z0402-02) також затверджено Правила приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, які розроблено відповідно до Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" (1264-12) , Водного кодексу України (213/95-ВР) , постанови Кабінету Міністрів України від 01.031999 № 303 (303-99-п) "Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору" із змінами і доповненнями (далі - Порядок), Правил охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.1999 № 465 (465-99-п) , згідно з Будівельними нормами і правилами "Каналізація. Зовнішні мережі та споруди" (БНіП 2.04.03-85, окрім пункту 6.2).

Пунктом 1.2 Правил визначено, що Правила поширюються на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації (далі - Водоканали), та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пунктів (далі - Підприємства).

Водоканали приймають стічні води підприємств до комунальної або відомчої каналізації за умови, якщо каналізаційна мережа та очисні споруди каналізації мають резерв пропускної спроможності, показники якості стічних вод Підприємства задовольняють вимоги місцевих Правил приймання та укладеного з Водоканалом договору на приймання стічних вод (Договір на послуги водовідведення) (п. 1.8 Правил).

Відповідно до п. 1.4 Правил, каналізація - сукупність споруд та мереж, призначених для відведення та очищення стічних вод.

Згідно з п. 2.3 Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, підприємства мають право користуватися послугами міської каналізації з приймання, відведення і очищення стічних вод після виконання ними вимог щодо приєднання абонентів до комунальної або відомчої каналізації відповідно до Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65 та зареєстрованих Мін'юстом України 22.07.1994 за № 165/374 (z0165-94) , та укладеного договору на послуги водовідведення.

Водоканалом є комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації.

Очисні споруди - це комплекс інженерних споруд у системі каналізації населеного пункту або промислового підприємства, призначений для очищення стічних вод від забруднень, що містяться в них, тобто очисні споруди являються окремою складовою системи каналізації.

Каналізація представляє собою комплекс інженерних споруд і заходів з метою: прийому стічних вод у місцях їх збирання і транспортування їх до очисних споруд; очистки і обеззаражування стічних вод; утилізації корисних речовин, що містяться в стічних водах і їх осадах; випуску стічних вод у водоймища.

З огляду на викладене, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що факт належності позивачу на праві господарського відання очисних споруд, не свідчить, що позивачу належить система "каналізації" в розумінні Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, а відтак без належних на те підстав позивач застосував норми Інструкції про встановлення та стягнення плати за скид промислових та інших стічних вод у системи каналізації населених пунктів.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено ст. 34 ГПК України. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Беручи до уваги вищевикладене, Вищий господарський суд України на підставі встановлених господарськими судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, з'ясованих з урахуванням наданих доказів та наявних матеріалів справи, перевіривши застосування ними норм матеріального та процесуального права, погоджується з їх висновками про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" від 03.04.2008 (заява №3236/03), "Рябих проти Росії" від 03.12.2003 (заява №52854/99), "Нєлюбін проти Росії" від 02.11.2006 (заява №14502/04)), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду.

В силу приписів ст. - 111-7 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи місцевим господарським судом та під час здійснення апеляційного провадження.

Щодо викладених в касаційній скарзі інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції, і колегія суддів касаційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваній постанові мотивами відхилення доводів скаржника, у зв'язку з чим підстави для скасування постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 15.08.2017 у справі № 906/341/17 відсутні.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-111-12, Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15.08.2017 у справі № 906/341/17 - залишити без змін, а касаційну скаргу Національного банку України - без задоволення.