906/1196/15 Про звернення стягнення на предмет іпотеки - 20.11.2017 Прийняття

Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Дельта Банк" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укргоспторг" за участю в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Торгового дому "ПродСоюз" про звернення на користь позивача в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №05/09/07-КЛТ від 10.08.2007 у розмірі 10775124,15 грн. стягнення на предмет іпотеки - цілісний майновий комплекс за адресою: м. Житомир, вул. Кооперативна, 20, що належить відповідачу, шляхом продажу його на публічних торгах у межах процедури виконавчого провадження з початковою ціною, встановленою у процесі здійснення виконавчого провадження.

Постановою Вищого господарського суду України від 04.05.2016 скасовано рішення Господарського суду Житомирської області від 28.10.2015 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 09.02.2016, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 12.05.2017 (суддя Маріщенко Л.О.), яке залишено без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 29.06.2017 (колегія суддів у складі: Демянчук Ю.Г., Коломис В.В., Демидюк О.О.), позов задоволено частково: в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №05/09/07-КЛТ від 10.08.2007 у розмірі 7822658,07 грн. звернуто на користь ПАТ "Дельта Банк" стягнення на предмет іпотеки згідно з іпотечним договором №05/09/102/07-КЛТ від 10.08.2007 - цілісний майновий комплекс, розташований за адресою: м. Житомир, вул. Кооперативна, 20, що належить на праві власності ТОВ "Укргоспторг"; визначено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів; встановлено початкову ціну заставного майна на прилюдних торгах 5753870,00 грн.; у частині стягнення 276204,54 грн. заборгованості по кредиту та 529481,01 грн. заборгованості по відсоткам за користування кредитом провадження у справі припинено; в решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "Укргоспторг" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до Господарського суду Житомирської області.

Учасники судового процесу згідно з приписами ст. - 111-4 ГПК України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак третя особа не скористалась передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши згідно з ч. 1 ст. - 111-7 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, 10.08.2007 між Відкритим акціонерним товариством "Кредитпромбанк", перейменованим на Публічне акціонерне товариство "Кредитпромбанк", (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім "ПродСоюз" (позичальник) укладений кредитний договір №05/09/07-КЛТ (далі - Кредитний договір), положеннями якого встановлювалася процедура та умови надання банком у майбутньому кредитів (траншів) позичальнику в межах загальної суми 5440000,00 грн., процедура та умови повернення позичальником отриманих кредитів, нарахування та сплати процентів за отриманими кредитами, а також взаємні права та зобов'язання сторін, що виникнуть при наданні банком кредитів.

Відповідно до п. 1.2 Кредитного договору зобов'язання банку щодо надання кредитів та зобов'язання позичальника щодо їх повернення та сплати процентів виникають з моменту укладання сторонами додаткових угод про надання кредитів, в сумах, зазначених в таких додаткових угодах. Строк користування кожним окремим кредитом у межах загальної суми, встановленої пунктом 1.2, визначається додатковими угодами, але не пізніше строку, вказаного в пункті 3.4.5 цього договору, в подальшому проценти за користування кредитом не нараховуються.

Пунктом 2.9 Кредитного договору визначено, що при погашенні заборгованості перед банком за кредитами, процентами за користування ними та комісіями, кошти позичальника спрямовуються у першу чергу для оплати простроченої заборгованості за нарахованими процентами, комісіями та кредитами, потім на погашення строкової заборгованості за нарахованими процентами, комісіями та кредитами, потім на погашення строкової заборгованості за нарахованими процентами та кредитами. В останню чергу сплачується пеня та штрафи, передбачені умовами цього договору. Погашення заборгованості здійснюється з врахуванням періоду виникнення такої заборгованості (першочергово погашається заборгованість, що виникла в попередньому періоді).

За змістом п.п. 3.4.3, 3.4.5 Кредитного договору позичальник зобов'язаний сплачувати банку нараховані проценти за кожним кредитом, наданим згідно з додатковими угодами до 25 числа кожного місяця та погасити повністю заборгованість по кредитам не пізніше 09.08.2012.

У відповідності до п. 3.4.9 Кредитного договору у разі несвоєчасного погашення заборгованості за кредитами та/або процентами, та/або комісією, встановленою у п. 2.5 договору, позичальник повинен сплатити банку пеню за кожний день прострочки в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період наявності простроченої заборгованості за кредитами та/або процентами, та/або комісією.

Відповідно до п. 5.1 Кредитного договору він набуває чинності з дня його підписання і діє до повного погашення позичальником кредитів, процентів за користування ними, комісії, а при наявності простроченої заборгованості - і пені за несвоєчасне погашення кредитів та сплату процентів.

На виконання умов Кредитного договору між ВАТ "Кредитпромбанк" та ТОВ Торговий дім "ПродСоюз" укладені додаткові угоди №№1-12 (далі - Додаткові угоди №№1-12), в яких зазначено суму кредиту, процентну ставку та строк повернення кредиту (траншу), а саме:

- №1 від 14.08.2007 на суму 3499975,15 грн. строком до 09.08.2012;

- №2 від 14.08.2007 на суму 500000,00 грн. до 13.08.2008;

- №3 від 15.08.2007 на суму 160000,00 грн. до 14.08.2008;

- №4 від 16.08.2007 на суму 125000,00 грн. до 15.08.2008;

- №5 від 17.08.2007 на суму 22500,00 грн. до 15.08.2008;

- №6 від 20.08.2007 на суму 133500,00 грн. до 19.08.2008;

- №7 від 27.08.2007 на суму 652127,00 грн. до 26.08.2008;

- №8 від 29.08.2007 на суму 50000,00 грн. до 28.08.2008;

- №9 від 05.09.2007 на суму 94397,85 грн. до 04.09.2008;

- №10 від 04.09.2008 на суму 445000,00 грн. до 03.09.2009;

- №11 від 04.09.2008 на суму 790298,00 грн. до 03.09.2009;

- №12 від 04.09.2008 на суму 704726,00 грн. до 03.09.2009.

Всього позичальнику згідно з вказаними Додатковими угодами №№1-12 видано кредитних коштів на загальну суму 7380024,00 грн., надання яких підтверджено меморіальними ордерами.

З метою забезпечення належного виконання позичальником ТОВ Торговий дім "ПродСоюз" зобов'язань за Кредитним договором та додатковими угодами до нього 10.08.2007 між ВАТ "Кредитпромбанк" (іпотекодержатель) та ТОВ "Укргоспторг" (іпотекодавець) укладений іпотечний договір №05/09/102/07-КЛТ (далі - Іпотечний договір), за умовами якого іпотекодавець передає, а іпотекодержатель приймає в іпотеку цілісний майновий комплекс, який складається з:

- Адмінбудівлі, літ. "А" загальною площею 363,7 м-2;

- Складу літ. "Б" загальною площею 1379,4 м-2;

- Контори, літ. "В" загальною площею 256,7 м-2;

- Складу літ. "Д" загальною площею 737,0 м-2;

- Складу літ. "Е" загальною площею 1004,2 м-2;

- Складу літ. "З" загальною площею 24,3 м-2;

- Прохідної літ. "К" загальною площею 117,4 м-2;

- Піднавісу літ "Л" загальною площею 358,6 м-2;

- Складу літ. "О" загальною площею 76,1 м-2;

- Піднавісу літ "Н" загальною площею 679,6 м-2;

- Складу літ "М" загальною площею 86,7 м-2;

- Зарядної-гаражу літ "Ж" загальною площею 183,6 м-2;

- Складу літ. "Г" загальною площею 1411,8 м-2;

- Складу літ. "Р" загальною площею 532,0 м-2,

що знаходиться за адресою: Житомирська область, м. Житомир, вул. Кооперативна, 20, та належить іпотекодавцю на праві власності згідно зі свідоцтвом про право власності, виданим виконкомом Житомирської міської ради 14.11.2000 на підставі рішення виконкому Житомирської міської ради №675 від 09.11.2000, яке зареєстроване Житомирським обласним державним комунальним підприємством по технічній інвентаризації 16.11.2000 за реєстраційним №719, заставна вартість майна за згодою сторін складає 7804966,00 грн. (п. 1.4 Іпотечного договору).

Пунктом 4.1 Іпотечного договору передбачено, що за рахунок предмету іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, який визначається на момент фактичного задоволення разом із сумою кредиту, процентів, штрафними санкціями та відшкодуванням збитків, які виникли у зв'язку із прострочкою виконання позичальником зобов'язань за Кредитним договором, витратами пов'язаними із зверненням стягнення на предмет іпотеки, витратами пов'язаними з утриманням та збереженням предмету іпотеки, витратами на страхування предмету іпотеки, та інші витрати, обумовлені виконанням умов іпотечного договору.

Відповідно до п.п. 4.2, 4.3 Іпотечного договору іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку порушення позичальником умов кредитного договору. Іпотекодержатель за 30 календарних днів попереджає майнового поручителя про задоволення своїх вимог за рахунок предмету іпотеки і якщо протягом цього строку зобов'язання, забезпечені іпотекою не будуть виконані, іпотекодержатель на свій розсуд задовольняє свої вимоги одним із таких способів: набуває право власності на предмет іпотеки; від свого імені продає предмет іпотеки третім особам і спрямовує отримані кошти на задоволення своїх вимог; дає майновому поручителю згоду на реалізацію предмету іпотеки третім особам, визначеним банком або погодженим з ним, від свого (майнового поручителя) імені, за умови, що кошти, виручені від реалізації, будуть направлені на задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з п. 4.4 Іпотечного договору у випадку, коли виконання п. 4.3 даного договору унеможливлюється діями або бездіяльністю іпотекодавця, іпотекодержатель має право здійснити звернення стягнення на майно іншим способом, передбаченим чинним законодавством України, в т.ч. звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду.

У подальшому на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги №2466 від 27.09.2013 сторону Кредитного договору ПАТ "Кредитпромбанк" замінено на Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк".

03.11.2014 ПАТ "Дельта Банк" направило позичальнику ТОВ "Торговий дім "ПродСоюз" претензію №18.2-635 з вимогою протягом 30 днів з моменту направлення цієї претензії погасити заборгованість за Кредитним договором в сумі 5794567,86 грн., а також сплатити пеню, комісії, штрафні санкції та проценти, які будуть донараховані на день сплати заборгованості, відповідно до умов договору.

22.07.2015 ПАТ "Дельта Банк" направило на адресу іпотекодавця ТОВ "Укргоспторг" вимогу №18.2-384, в якій просило протягом 30 календарних днів з моменту її направлення сплатити прострочену заборгованість за Кредитним договором, розмір якої станом на 30.06.2015 становить 10775124,15 грн., та повідомило, що у разі незадоволення даної вимоги банк буде вимушений захистити свої майнові права шляхом звернення стягнення на передане в іпотеку нерухоме майно.

Невиконання позичальником та іпотекодавцем вимог банку щодо погашення кредитної заборгованості стало підставою для звернення до господарського суду з даним позовом, в якому ПАТ "Дельта Банк" просить звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості ТОВ Торговий дім "ПродСоюз" за Кредитним договором у розмірі 10775124,15 грн., з яких: 5439999,15 грн. - заборгованість за кредитом, 1373860,61 грн. - пеня за несвоєчасне повернення кредиту, 3060487,84 грн. - прострочені відсотки, 772919,92 грн. - пеня за несвоєчасне повернення відсотків, 81823,55 грн. - 3% річних від суми основного боргу, 46033,09 грн. - 3% річних від прострочених відсотків.

Тобто спір між сторонами у справі виник щодо задоволення позивачем за рахунок іпотечного майна своїх забезпечених іпотекою вимог, які виникли із кредитних правовідносин.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, на підставі договорів чи інших правочинів.

Зокрема, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Положення наведеної норми кореспондуються зі ст. 193 ГК України.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Положеннями ч. 1 ст. 230, ч.ч. 4, 6 ст. 231 ГК України, ч. 3 ст. 549, ч. 1 ст. 612 ЦК України та ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено зобов'язання учасника господарських відносин сплатити штрафні санкції у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, зокрема, у вигляді пені, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, розмір яких, зазвичай, визначається обліковою ставкою Національного банку України та не може перевищувати подвійної облікової ставки, що діяла у відповідний період.

При цьому у силу ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Водночас позовна давність визначена у ст. 256 ЦК України як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється ст. 257 ЦК України тривалістю у три роки. Згідно зі ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю; зокрема, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У відповідності до положень ст.ст. 261, 266, 267 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання; зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо); позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Однак якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Втім, ст. 264 ЦК України передбачено переривання перебігу позовної давності, зокрема, у зв'язку з вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій (п. 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (v0010600-13) ).

Разом з тим за змістом ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. При цьому відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Іпотека відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. У ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотека визначена як окремий вид застави нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно з ч. 5 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про іпотеку" обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

У силу ч. 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.

Аналогічні положення містяться у ч. 2 ст. 3 Закону України "Про іпотеку", згідно з якою взаємні права та обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Частиною 1 ст. 7 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Вказана норма кореспондується з положеннями ст. 590 ЦК України.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. При цьому рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом, наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили (п.п. 1, 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 за № 6 (v0006600-12) ).

Відповідно до ст.ст. 32, 33 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на наведені правові норми, направляючи дану справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України у постанові від 04.05.2016 виходив з того, що суди першої та апеляційної інстанції не встановили суттєві обставини, зокрема, залишивши поза увагою положення ч. 2 ст. 3 Закону України "Про іпотеку", не дослідили обставини щодо здійснення державної реєстрації прав нового кредитора на передане в іпотеку майно і переходу у зв'язку з цим до нього прав іпотекодержателя за іпотечним договором.

Однак всупереч вимогам ст. - 111-12 ГПК України під час нового розгляду даної справи суди першої та апеляційної інстанцій не виконали вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, та знову не досліджували відповідні обставини щодо переходу до нового кредитора прав іпотекодержателя за Іпотечним договором у встановленому законом порядку.

Крім того, Вищий господарський суд України у постанові від 04.05.2016 зазначив про прийняття судових рішень на підставі наданого позивачем розрахунку кредитної заборгованості, з якого не вбачається період її виникнення, період нарахування відсотків за користування кредитними коштами, період нарахування 3% річних, а також за відсутності детального розрахунку пені, нарахованої за несвоєчасне повернення кредиту та прострочення сплати відсотків за користування ним.

Під час нового розгляду справи суд першої інстанції задовольнив частково позовні вимоги, звернувши стягнення на предмет іпотеки згідно з Іпотечним договором в рахунок погашення за Кредитним договором у розмірі 7822658,07 грн. Тобто судом в резолютивній частині рішення вказаний загальний розмір заборгованості без зазначення конкретного розміру заборгованості за кредитом, процентів, пені тощо.

При цьому в мотивувальній частині рішення суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції дійшов висновку про безпідставність вимог позивача щодо нарахованої суми пені в розмірі 1373860,61 грн. за несвоєчасну сплату тіла кредиту і в розмірі 772919,92 грн. за несвоєчасну сплату процентів за період з 05.02.2015 до 30.06.2015, оскільки нарахування пені (як на борг, так і на проценти) може бути за період не пізніше 09.02.2013 з огляду на строк виконання останнього (за хронологією) зобов'язання позичальника є 09.08.2012.

Оскільки 28.04.2017 відповідач сплатив позивачу грошові кошти в сумі 805685,55 грн., які зараховані в рахунок погашення кредиту за Кредитним договором в сумі 276204,54 грн. та відсотків за користування кредитом у сумі 529481,01 грн., суд першої інстанції припинив провадження у справі в частині стягнення вказаної суми на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України за відсутністю предмету спору.

У решті позовних вимог суди виходили з відсутності в матеріалах справи доказів сплати основної заборгованості в сумі 5163794,61 грн. і нарахованих процентів в розмірі 2531006,83 грн., а також нарахування позивачем річних у розмірі 81823,55 грн. за несвоєчасне повернення тіла кредиту та в розмірі 46033,09 грн. за несвоєчасну сплату процентів за період з 05.02.2015 до 30.06.2015.

Однак з мотивувальної чистини рішення і постанови у справі не вбачається встановлення судами обставин щодо конкретних розмірів та періодів виникнення спірної, а також погашеної відповідачем заборгованості за Кредитним договором з урахуванням обставин щодо порушення Господарським судом Житомирської області справи №4/40-Б про банкрутство позичальника за Кредитним договором ТОВ "Торговий дім "ПродСоюз", визнання позивача у вказаній справі конкурсним кредитором щодо певних вимог.

Вказані обставини мають суттєве значення для правильного розгляду даного спору з огляду на положення Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , зокрема, ст. 19 щодо мораторію на задоволення вимог кредиторів, протягом дії якого не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми тощо, адже зобов'язання за Іпотечним договором мають похідний характер від основного зобов'язання і за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги саме за основним зобов'язанням.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору вимог ст.ст. 4-3, 4-7, 43, 84, 105, 111-12 ГПК України (1798-12) щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи, тобто рішення і постанова не відповідають нормам матеріального і процесуального права, тому підлягають скасуванню.

Оскільки касаційна інстанція не наділена правом встановлення обставин та оцінки доказів, наданих сторонами у справі, а таке право належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин.

Керуючись ст.ст. - 111-5, - 111-7, - 111-9 - 111-12 ГПК України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укргоспторг" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Житомирської області від 12.05.2017 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 29.06.2017 у справі №906/1196/15 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.