910/4350/17 Про стягнення суми страхового відшкодування шкоди, завданої ДТП - 16.11.2017 Прийняття

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Арсенал Страхування" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхове товариство "Гарантія" про стягнення 35 735 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.04.2017 (суддя А.І. Привалов) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Суд дійшов висновку, що доказів встановлення вини особи у вчиненні ДТП у судовому порядку не надано, як і інших доказів на підтвердження такої вини, надані докази також не містять схеми ДТП, з якої можна встановити наявність вини особи у скоєнні ДТП, яке потягнуло пошкодження автомобіля.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2017 (судді: Тищенко А.І., Отрюх Б.В., Михальська Ю.Б.) рішення Господарського суду Києва від 13.04.2017 залишено без зміни.

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Арсенал Страхування" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову апеляційного господарського суду та рішення місцевого господарського суду скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального права, прийняти нове рішення про задоволення позову.

Скаржник доводить, що судом не надано оцінку усім обставинам справи, зокрема постанові про закриття кримінального провадження на предмет порушення особою правил дорожнього руху та вини особи у дорожньо-транспортній пригоді за наслідками, якої завдано матеріального збитку.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 01.11.2017 у складі колегії: головуючий, суддя - Яценко О.В., судді - Бакуліна С.В., Ходаківська І.П. касаційна скарга Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування" прийнята до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 16.11.2017.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.11.2017 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: Яценко О.В. - головуючий, Корсак B.A., Поляк О.І..

Учасників судового процесу відповідно до статті - 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку судові акти, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 16.12.2014 р. між позивачем (за договором - страховик) та ОСОБА_10. (за договором - страхувальник) було укладено договір страхування наземного транспорту № 229/14-Т/Чн, згідно якого ПрАТ "СК "Арсенал Страхування" взяло на себе зобов'язання компенсувати ОСОБА_10. будь-яке пошкодження або знищення автомобіля НОМЕР_1, його окремих складових частин чи додаткового обладнання внаслідок ДТП.

03.12.2015 р. на Р-13, Чернігів - Городня - Сеньківка, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки "Renault", державний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_10., та трактора "Беларус", державний номер НОМЕР_3 із причепом "ГКБ" 819, державний номер НОМЕР_5, під керуванням ОСОБА_7

Внаслідок ДТП було пошкоджено автомобіль НОМЕР_4, ОСОБА_10., застрахований у позивача на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту № 229/14-Т/Чн від 16.12.2014р.; шкоду визначено висновком № 7 експертного атвотоварознавчого дослідження КТЗ від 09.02.2016р.

Позивачем було складено страховий акт № 1229/14-Т/Чн-2-1 від 25.03.2016 р., згідно якого подію визнано страховою та вирішено виплатити страхове відшкодування в розмірі 71 470,00 грн.

Кошти в розмірі 71470,00 грн. були перераховані позивачем згідно платіжного доручення № 10996 від 29.03.2016 р. на рахунок ФОП ОСОБА_8, який здійснював ремонт пошкодженого транспортного засобу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) , який містить спеціальні норми щодо регулювання правовідносин з відшкодування шкоди, заподіяної з вини власника транспортного засобу, який застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

У відповідності до ст. 5 Закону об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Відповідно до ст. 22 Закону при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності відшкодовує оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП майну третьої особи.

Статтею 29 Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до положень ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" від дня страхового випадку внаслідок заміни кредитора у зобов'язанні з відшкодування шкоди до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат й у межах загального строку позовної давності, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані страхувальнику збитки.

У спірному зобов'язанні відбулася заміна кредитора - страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки.

За ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Отже, з положень ст. 512, 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" вбачається, що позивач набув право вимоги до відповідача в порядку суброгації.

Таким чином, до позивача перейшло в межах суми 71 470,00 грн. право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Позивач, з огляду на твердження про вину обох водіїв, просить стягнути з відповідача 35735,00 грн., оскільки цивільна відповідальність власника причепа "ГКБ" 819, державний номер НОМЕР_6, з яким здійснено зіткнення та спричинено ДТП, що потягнуло нанесення шкоди автомобілю марки "Renault", державний номер НОМЕР_2, застрахована у ПрАТ "СТ "Гарантія", згідно з Полісом АЕ/3118603.

Відповідач не заперечує, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_9 застрахована у нього, однак зазначає, що позивачем не надано належних доказів підтвердження вини їхнього страхувальника, оскільки, в постанові про закриття кримінального провадження вказано, що під час досудового розслідування кримінального провадження відповідність дій водіїв транспортних засобів вимогам ПДР (1306-2001-п) та причинний зв'язок між порушенням ПДР (1306-2001-п) або експлуатації транспортного засобу особою, яка ним керує, не досліджувалася.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до вимог ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч. 1 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Судом не встановлено, а позивачем не доведено притягнення ОСОБА_7 до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху згідно ст. 124 КУпАП, як і доказів встановлення вини останнього у судовому порядку.

Судом вірно вказано про не доведення обставин, які дозволяють встановити винуватця ДТП, зокрема зазначено про відсутність схеми ДТП. Інші докази на підтвердження вини ОСОБА_7 у скоєнні спірного ДТП позивачем також суду не надано.

З урахуванням наведеного, касаційна інстанція визнає правильними правові висновки, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на недоведеність.

Суд касаційної інстанції відхиляє твердження касаційної скарги з наступних мотивів.

Судом надано оцінку постанові про закриття кримінального провадження від 28.01.2016р., винесеної слідчим СВ Городнянського відділення поліції Менського відділу поліції ГУНП в Чернігівській області.

У зазначеній постанові ні ОСОБА_7 ні ОСОБА_10. не зазначаються як конкретна особа, що вчинила адміністративне правопорушення передбачене ст. 124 КУпАП, а зазначається, що під час досудового розслідування кримінального провадження відповідність дій водіїв вимогам правил безпеки дорожнього руху та причинний зв'язок між порушенням правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом не досліджувалися.

Також судом встановлено, що ОСОБА_7 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121 КУпАП, а не за порушення правил дорожнього руху, що призвело до пошкодження транспортних засобів (ст. 124 КУпАП).

Позивачем не надано доказів вини ОСОБА_7, а встановлені обставини не містять інформації щодо обставин та механізму дорожньо-транспортної пригоди.

Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують правильності правових висновків суду, зводяться до вимог встановити обставини справи, що пов'язані з постановою про закриття кримінального провадження та переоцінити відповідні докази, що виходить за межі касаційної перевірки оскаржуваних судових актів.

Відповідно до п. 1 ст. - 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Враховуючи наведене, підстав для скасування чи зміни оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду не вбачається.

Керуючись ст.ст. 108, - 111-5, - 111-7, - 111-9, - 111-10, - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2017 залишити без задоволення.