910/10919/16 Про визнання недійсним договору застави майнових прав - 14.11.2017 Прийняття

Не погодившись з прийнятою постановою Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів на ліквідацію АТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 21 червня 2017 року та залишити в силі рішення господарського суду міста Києва від 22 листопада 2016 року.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15 грудня 2010 року між ПАТ "Дельта Банк" (заставодавець) та ПАТ "Державний ощадний банк України" (заставодержатель, клієнт, кореспондент) укладено Договір № 151210-Л1 про відкриття та ведення кореспондентського рахунку, відповідно до п. 1.1. якого Банк відкриває Кореспонденту мультивалютний кореспондентський рахунок типу "Лоро", № 16000804033 у валютах згідно заяви Кореспондента та виконує за дорученням і за кошти Кореспондента розрахунки на підставі цього Договору і здійснює його обслуговування (т.І, а.с. 15-17).

15 грудня 2010 року між позивачем та відповідачем укладено Договір № 151210-Л2 про відкриття та ведення кореспондентського рахунку, згідно з пунктом 1.1. якого Банк відкриває Кореспонденту кореспондентський рахунок типу "Лоро", в українських гривнях (980) №16001804043 та виконує за дорученням і за кошти Кореспондента розрахунки на підставі цього Договору і здійснює його обслуговування (т.І, а.с. 19-21).

25 лютого 2015 року з метою забезпечення належного виконання зобов'язань за Договорами кореспондентських рахунків, між позивачем, як заставодавцем та відповідачем, як заставодержателем укладено Договір застави майнових прав, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. та зареєстрований в реєстрі за №294, відповідно до п. 1.1 якого заставодавець передає, а заставодержатель приймає в заставу на умовах, визначених у цьому Договорі, предмет застави, а саме: майнові права - права вимоги від Боржників здійснення платежів на користь заставодавця за Контрактами в розмірах та в строки, передбаченими Контрактами з такими Боржниками та усі належні заставодавцю майнові права за договорами, що забезпечують виконання зобов'язання за Контрактами (Договорами забезпечення), вичерпний перелік яких наведено в Додатку № 1 до цього Договору (т.І, а.с. 23-25, 26).

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про заставу" у договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про заставу" застава може мати місце щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог.

Відповідно до розділу "Терміни та тлумачення" Договору від 25 лютого 2015 року, сторонами визначено поняття та обсяг зобов'язань заставодавця, а також строки їх виконання.

Зазначене свідчить про те, що у Договорі застави сторони дійшли згоди щодо розміру та строку основного зобов'язання.

Пункт 1.2. Договору застави передбачає, що сторони погоджуються з тим, що на момент укладення цього Договору договірна вартість предмету застави становить 1 298 834 955,00 грн.

Пункт 6.1 Договору застави встановлює, що заставодержатель набуває право звернути стягнення та реалізувати предмет застави у випадках, передбачених умовами цього Договору та законодавством, в тому числі якщо у момент настання строку виконання зобов'язання воно не буде виконано.

В п. 11.1 Договору застави передбачено, що цей договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами, скріплення їх підписів печатками сторін та нотаріального посвідчення і діє до виконання зобов'язання за договорами кореспондентського рахунку та цим договором в повному обсязі.

На підставі постанови Правління НБУ від 02 березня 2015 року № 150 "Про віднесення ПАТ "Дельта банк" до категорії неплатоспроможних" (т.І, а.с. 22-28), виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення №51 від 02 березня 2015 року "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк", згідно з яким тимчасову адміністрацію у позивача запроваджено строком з 03 березня 2015 року до 02 червня 2015 року (т.І, а.с. 29) та рішення №147 від 03 серпня 2015 року, яким строк здійснення тимчасової адміністрації продовжено до 02 жовтня 2015 року включно (т.І, а.с. 30).

02 жовтня 2015 року прийнято Постанову Правління НБУ № 664 від "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Дельта-Банк" (т.І, а.с. 43), а рішенням виконавчої дирекції Фонду № 181 від 02 жовтня 2015 року розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Дельта-Банк" з 05.10.2015 р. до 04.10.2017 р. включно (т.І, а.с. 50).

Згідно з ч. 2 ст. 38 Закону, протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Протоколом від 24 вересня 2015 року №56 затверджено результати перевірки, якою виявлено, що Договір застави майнових прав від 25 лютого 2015 року, є нікчемним згідно п. 1, 5, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (т.І,а.с. 32-34).

Згідно з абз. 1, 2 ч. 4 ст. 38 цього Закону, Фонд протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у ч. 2 ст. 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

30 вересня 2015 року уповноваженою особою Фонду направлено відповідачу повідомлення № 9310 від 29 вересня 2015 року про нікчемність, в т.ч. оспорюваного договору застави з підстав передбачених п.п. 1, 5, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", що підтверджується фіскальним чеком № 3240 від 30 вересня 2015 року та описом вкладення у цінний лист, копії яких наявні в матеріалах справи (т.І, а.с. 35, 36).

Відповідно до п.п. 1, 5, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", правочини (у т.ч. договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) ; банк уклав правочини (у т. ч. договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Звертаючись зі зазначеним позовом, позивач зазначає, що Договір застави майнових прав 25 лютого 2015 року є нікчемним правочином та просить визнати його недійсним у судовому порядку.

В обґрунтування вимог позивач послався на те, що спірні договори є нікчемними з підстав, передбачених пунктами 1, 5, 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та підлягають визнанню недійсним з огляду на положення ч. 2 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

За змістом ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ст. 236 ЦК України).

Згідно з п. 2.5.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29 травня 2013 року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (v0011600-13) за змістом ч. 2 ст. 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним. Нікчемний правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України).

У спорах, пов'язаних з виконанням неплатоспроможним банком, в якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов'язань перед кредиторами, спеціальними для застосування є норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) , оскільки цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Відповідно до п.п. 16, 6 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом; ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Відповідно до ч. 5 статті 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Згідно з ч. 1 ст. 35 зазначеного Закону тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд. Здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків Фонд здійснює через призначену виконавчою дирекцією уповноважену особу Фонду.

Згідно з ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції, чинній станом на дату запровадження в ПАТ "Дельта Банк" тимчасової адміністрації, протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Відповідно до п.п. 3, 4 ч. 2 ст. 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Згідно з абз. 1 та абз. 2 ч. 4 ст. 38 цього Закону, а також абз. 2 п. 1.20 гл. 1 розділу III рішення № 2 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Крім того, позивач, як на підставу недійсності договору позивач посилається на недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність", державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України, зокрема шляхом встановлення вимог та обмежень діяльності банків.

Згідно з ч. 1 ст. 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність" державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України, зокрема шляхом встановлення вимог та обмежень діяльності банків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, постановою правління Національного банку України № 560/БТ від 11 вересня 2014 року було встановлено особливий режим контролю за діяльністю AT "Дельта Банк" шляхом призначення куратора банку для забезпечення виконання функцій згідно з повноваженнями, визначеними Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою правління Національного банку України № 346.

Постановою правління НБУ № 692/БТ від 30 жовтня 2014 року для стабілізації діяльності банку та відновлення його фінансового стану, ПAT "Дельта Банк" віднесено до категорії проблемних строком до 180 днів та запроваджено ряд обмежень у його діяльності, зокрема:

- заборонено здійснювати кредитні операції, у тому числі бездокументарних операцій (гарантії, авалі, акредитиви), а також надавати поруки та інші зобов'язання;

- заборонено банку передавати в забезпечення третім особам майно та активи банку без погодження з куратором банку.

Постанова Національного банку України № 692/БТ поширювалася на всі без виключення операції банку та його клієнтів, здійснені в період її дії та була обов'язковою для виконання, про що вірно зазначили суди попередніх інстанцій.

Однак, як вірно встановлено судами, спірний договір застави був укладений публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" з Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" в період, коли існували встановлені постановою НБУ № 692/БТ від 30 жовтня 2014 року заборони на здійснення кредитних операцій, надання майнових порук та передачу третім особам майна та активів банку, зокрема у зв'язку із виникнення у позивача проблем з ліквідністю, без погодження з куратором НБУ, яка була обов'язковою, що суперечить ст. ст. 3, 47, 49, 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Крім того, Договір застави майнових прав від 25 лютого 2015 року з боку ПAT "Дельта Банк" підписано Поповою О.Ю., що свідчить про порушення статутних положень позивача, ч. 2 ст. 203 ЦК України та перевищення повноважень Головою Ради Директорів під час вчинення правочину, наслідком чого є його недійсність на підставі ч. 1 ст.215 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 6.5.12 Статуту ПAT "Дельта Банк", яким передбачено правило двох підписів, встановлено наступне: будь-які правочини (у тому числі, але не виключно: договори (контракти), угоди, довіреності, гарантії, тощо) та інші документи, конкретний перелік яких визначається та встановлюється Спостережною радою Банку, від імені Банку повинні бути підписані спільно Головою Ради Директорів (або виконуючим обов'язки Голови Ради Директорів) та особою, призначеною Спостережною радою Банку з поміж Членів Ради Директорів Банку або Заступників Голови Ради Директорів Банку. Правочини та документи, зазначені в цьому пункті Статуту, вважатимуться належним чином укладеними (вчиненими) та будуть мати юридичну силу для Банку виключно у випадку, коли вони укладені з дотриманням такого правила двох підписів (т.І, а.с. 85-95).

З пункту 1.1. Виписки з Протоколу №487 Спостережної Ради AT "Дельта Банк" від 22 липня 2014 року судом попередньої інстанції встановлено, що на виконання пункту 6.5.12 Статуту Банку визначено та встановлено перелік правочинів, які мають вчинятися з дотриманням правила двох підписів, які спрямовані на, зокрема: договори факторингу, відступлення (уступки) прав вимоги, переведення боргу (заміни кредитора у зобов'язанні), купівлі-продажу прав вимоги.

Пунктом 1.2. цього Протоколу визначено перелік осіб, які за правилом двох підписів мають право підписувати правочини, визначені у п. 1.1 цього Протоколу разом із Головою Ради директорів (т.І, а.с. 136).

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

У абз. 6, 10 пп. 3.3. п. 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (v0011600-13) зазначено, що припис абз. 1 ч. 3 ст. 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абз. 2 ч. 3 ст. 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень.

Як вбачається із Преамбули оспорюваного правочину, від ПAT "Дельта Банк" оспорюваний Договір застави підписано Головою Ради Директорів Поповою О.Ю., яка діяла на підставі Статуту.

Поряд з цим, п. 6.5.12 Статуту ПAT "Дельта Банк", яким передбачено правило двох підписів під час укладення правочинів, конкретного переліку таких правочинів не визначає, та містить посилання на те, що такий перелік визначається та встановлюється Спостережною радою Банку. Так, Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" підписуючи спірний договір своїм підписом засвідчив про свою обізнаність з статутом в якому передбачено правило двох підписів.

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість обізнаності ПАТ "Ощадбанк" про наявність обмежень ПAT "Дельта Банк" на вчинення оспорюваного правочину, що свідчить наявність підстав для визнання його недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 628 ЦК України, сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Пункт 6.3. Договору застави майнових прав передбачає можливість набуття ПАТ "Ощадбанк" права вимоги до позичальників за кредитними договорами у разі невиконання AT "Дельта Банк" зобов'язань за Договорами кореспондентських рахунків, шляхом відступлення права вимоги, яке відбувається на підставі зазначених Договорів застави. При цьому право вимоги, що є предметом застави, вважається відступленим Заставодавцем без укладання будь-якого окремого договору, крім цього договору, з дня відправлення йому Заставодержателем зазначеного в цьому п. 6.3 Договору повідомлення у встановленому цим пунктом порядку (6.3.1-6.3.3).

Під час застави майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права. Заставодержатель набуває право вимагати в судовому порядку переводу на нього заставленого права в момент виникнення права звернення стягнення на предмет застави (ст. 23 Закону України "Про заставу").

Зазначеною статтею передбачено спеціальну процедуру реалізація предмета застави, яким виступають майнові права.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

Як встановлено п. 1 ч. 1 ст. 26 цього Закону обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зокрема шляхом передачі рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому цим Законом.

Суд апеляційної інстанції відмовляючи у задоволенні позову зазначив, що умовами оспорюваного Договору визначено не умови відступлення права вимоги, а спосіб реалізації предмета застави, який відповідає положенням ч. 1 ст. 23 Закону України "Про заставу", однак колегія суддів Вищого господарського суду України з вищезазначеним висновком не погоджується з огляду на наступне. Договір застави майнових прав є способом забезпечення виконання зобов'язання, однак його укладення відбулось 25 лютого 2015 року з метою забезпечення належного виконання зобов'язань за Договорами кореспондентських рахунків від 15 грудня 2010 року, тобто більше ніж через чотири роки. Крім того, зазначений договір було укладено після порушення (невиконання) основного зобов'язання, що свідчить про фактичну відмову позивача від власних активів, майнових вимог.

Щодо посилань Київського апеляційного господарського суду на те, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 січня 2016 року у справі №826/24298/15, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2016 року визнано протиправним та скасовано рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації АТ "Дельта Банк" про нікчемність правочинів, в т.ч. Договору застави майнових прав від 25 лютого 2015 року; визнано протиправним та скасовано повідомлення № 9310 від 29 вересня 2015 року про нікчемність правочинів. (т.І, а.с. 211-214, 215-220), то необхідно зазначити, що факт нікчемності спірного договору встановлено протоколом № 56 від 24 вересня 2015 року, який на сьогоднішній день є дійсним.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій було у повній мірі встановлено всі обставини, які мають значення для даної справи, проте таким обставинам була дана неправильна юридична оцінка та не вірно застосовано норми матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, суд касаційної інстанції вважає за необхідне скасувати постанову суду апеляційної інстанції з залишенням в силі рішення господарського суду першої інстанції.