923/64/17 Про зобов'язання визнати суму кредиту, виданого ПАТ "Банк" Товариству з обмеженою відповідальністю за договором кредитної лінії - 14.11.2017 Прийняття

20 січня 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Амалтея" звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" з позовом, відповідно до якого просило: визнати суму заборгованості ТОВ "Амалтея" перед ПАТ "Дельта Банк" за договором Кредитної лінії № ВКЛ-2006474/1 від 13 липня 2011 року у загальній сумі 57932469,87 грн., з якої 43091209,80 грн. заборгованість за тілом кредиту, 14841260,07 грн. заборгованість за відсотками за користування кредитом; визнати суму заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Амалтея" перед Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" за договором кредитної лінії № ВКЛ-2006474/2 від 13 липня 2011 року в загальній сумі 20081176,14 грн. грн., з яких: 15947349,05 грн. заборгованість з тіла кредиту, 4133827,08 грн. заборгованість з відсотків за користування кредитом; Зобов'язати ПАТ "Дельта Банк" відобразити в обліку суму заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Амалтея" перед Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк": за договором кредитної лінії № ВКЛ-2006474/1 від 13 липня 2011 року - в загальній сумі 57932469,87 грн., з яких: 43091209,80 грн. заборгованість з тіла кредиту, 14841260,07 грн. заборгованість з відсотків за користування кредитом, за договором кредитної лінії № ВКЛ-2006474/2 від 13 липня 2011 року - в загальній сумі 20081176,14 грн., з яких: 15947349,05 грн., заборгованість з тіла кредиту, 4133827,08 грн., заборгованість з відсотків за користування кредитом.

14 лютого 2017 року позивач звернувся до господарського суду з заявою в порядку ст. 22 ГПК України, відповідно до якої просив:

- визнати суму кредиту, виданого ПАТ "Дельта Банк" Товариству з обмеженою відповідальністю "Амалтея" за договором кредитної лінії № ВКЛ-2006474/1 від 13 липня 2011 року такою, що станом на 14 липня 2011 року складає 47645057 грн. 80 коп.;

- визнати суму кредиту, виданого ПАТ "Дельта Банк" Товариству з обмеженою відповідальністю "Амалтея" за договором кредитної лінії № ВКЛ-2006474/2 від 13 липня 2011 року такою, що станом на 14 грудня 2011 року складає 15947349 грн. 05 коп.

Позовні вимоги з урахування заяви про їх уточнення мотивовані порушенням Банком своїх повноважень щодо надання ТОВ "Амалтея" грошових коштів в іноземній валюті без індивідуальної ліцензії НБУ, у зв'язку з чим Банк невірно розраховує суму заборгованості товариству за Договорами кредитної лінії № ВКЛ-2006474/1 від 13 липня 2011 року та № ВКЛ-2006474/2 від 13 липня 2011 року.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 07 квітня 2017 року у справі № 923/64/17 (суддя Задорожна Н.О.) позов задоволений. Визнано суму кредиту, виданого Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" Товариству з обмеженою відповідальністю "Амалтея" за договором кредитної лінії № ВКЛ-2006474/1 від 13 липня 2011 року такою, що станом на 14 липня 2011 року складає 47645057 грн. 80 коп. Визнано суму кредиту, виданого Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" Товариству з обмеженою відповідальністю "Амалтея" за договором кредитної лінії "ВКЛ-2006474/2 від 13 липня 2011 року такою, що станом на 14 грудня 2011 року складає 15947349 грн. 05 коп.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 20 липня 2017 року (судді Колоколов С.І., Разюк Г.П., Принцевська Н.М.) рішення господарського суду Херсонської області від 07 квітня 2017 року у справі № 923/64/17 скасовано, у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Амалтея" відмовлено.

Не погодившись з прийнятою постановою Товариство з обмеженою відповідальністю "Амалтея" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20 липня 2017 року та залишити в силі рішення господарського суду Херсонської області від 07 квітня 2017 року.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 13 липня 2011 року між ПАТ "Дельта Банк" (кредитор) та ТОВ "Амалтея" (позичальник) було укладено Договори кредитної лінії: № ВКЛ-2006474/1, згідно з якими відповідач зобов'язався надати позивачу грошові кошти в межах кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості в розмірі 5977000 доларів США, зі сплатою 13 % річних за користування кредитними коштами та кінцевим строком погашення кредиту не пізніше 17 липня 2016 року; № ВКЛ-2006474/2, згідно з яким відповідач зобов'язався надати позивачу грошові кошти в межах кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості в розмірі 2000000 доларів США, зі сплатою 13% річних за користування кредитними коштами та кінцевим строком повернення не пізніше 12 липня 2016 року. (а.с.15-30).

У пунктах 1.2, п. 2.6 ст. 2, п. 2.7 ст. 2 цих договорів сторони передбачили, що кредити позичальникові надаються для поповнення обігових коштів для здійснення поточної діяльності; нарахування відсотків за користування кредитами у валюті здійснюється щомісячно, в останній робочий день поточного місяця, за фактичну кількість днів користування кредитом; під час розрахунку відсотків враховується день надання та не враховується день погашення кредиту; сплата відсотків за користування кредитом здійснюється у валюті наданого кредиту щомісячно, не пізніше 10-го числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані відсотки, а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі.

У пунктах 2.1 та 2.2 цих договорів встановлено, що видача кредитів на цілі, визначені п. 1.2 договорів здійснюється з позичкових рахунків ПАТ "Дельта Банк" № 206392006474 (USD) та № 2063100000022 (USD) на поточний рахунок позичальника № 2600300200200647, відкритий в АТ "Дельта Банк" в доларах США, згідно письмових заяв позичальника. Моментом (днем) надання кредиту (траншу) вважається день надання кредиту (траншу) з позичкового рахунку позичальника в повній або частковій (транш) сумі кредиту.

Кредитні кошти, за договором кредитної лінії № ВКЛ-2006474/1 від 13 липня 2011року в сумі 5977000 доларів США на рахунок позичальника були зараховані 14 липня 2011 року, що за встановленим Національним банком України курсом української гривні до долару США (1 долар США дорівнював 7,9714 грн.) складає 47645057 грн. 80 коп.

Кредитні кошти за договором кредитної лінії № ВКЛ-2006474/2 від 13 липня 2011 року в сумі 2000000 доларів США зараховувалися окремими траншами, починаючи з 14 липня 2011 року до 14 грудня 2011 року, що за встановленим Національним банком України курсом української гривні до долару США, який діяв на дати видачі траншів станом на 14 грудня 2011 року складав 15947349 грн. 05 коп., у тому числі:

- 14 липня 2011 року - 169500 дол. США х 7,9714 = 1351152,30 грн.

- 18 липня 2011 року - 300000 дол. США х 7,971 = 2391300,00 грн.

- 20 липня 2011 року - 175000 дол. США х 7,9711 = 1394942,50 грн.

- 04 серпня 2011 року - 160000 дол. США х 7,9712 = 1275392,00 грн.

- 12 серпня 2011 року - 15471,14 дол. США х 7,9712 = 123323,55 грн.

- 16 серпня 2011 року - 255000 дол. США х 7,9712 = 2032656,00 грн.

- 29 серпня 2011 року - 50000 дол. США х 7,971 = 398550,00 грн.

- 09 вересня 2011 року - 247648 дол. США х 7,9707 = 1973927,91 грн.

- 13 вересня 2011 року - 8313 дол. США х 7,9707 = 66260,43 грн.

- 28 вересня 2011 року - 34200 дол. США х 7,9736 = 272697,12 грн.

- 13 жовтня 2011 року - 194500 дол. США х 7,9727 = 1550690,15 грн.

- 18 жовтня 2011 року - 75000 дол. США х 7,9727 ї 597952,50 грн.

- 27 жовтня 2011 року - 70000 дол. США х 7,9727 = 558089,00 грн.

- 14 грудня 2011 року - 245367,9 дол. США х 7,9827 = 1960415,59 грн.;

всього: 2000000,4 дол. США15947349,05 грн.

Факт перерахування на рахунок позивача кредитних коштів згідно вищенаведених сум та дат підтверджений наданими в матеріали справи банківськими виписками, журналами проводок та розрахунком. (а.с.31-37, 97-107).

На думку позивача ПАТ "Дельта Банк" не мав правових підстав для надання грошових коштів в іноземній валюті без індивідуальної ліцензії НБУ, з посиланням на п.п. "г" ч.4 ст. 5 Декрету КМУ № 15-93 від 19 лютого 1993 року "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", а саме індивідуальної ліцензії потребують операції щодо використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, позивач і звернувся до суду з відповідним позовом.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає доводи позивача необґрунтованими та погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову з огляду на наступне.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Положеннями ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України визначено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (статті 530, 631 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 509, 510, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язанням з правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Загальними умовами зобов'язання є те, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, статуту товариства, Закону України Про господарські товариства", інших законодавчих актів.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. (статті 525, 625 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 1054 ЦК України вказано, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України зазначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до умов кредитних договорів банк взяв на себе зобов'язання надати кредитні кошти позивачу у доларах США та як зазначалося вище належним чином виконував свої зобов'язання надаючи грошові кошти ТОВ "Амалтея" у валюті зобов'язання (доларах США).

Крім того правочинами (кредитними договорами) чітко визначено порядок та умови повернення позивачем отриманих кредитних коштів саме у валюті зобов'язання доларах США.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Згідно з ч. 1 ст. 345 ГК України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі Законом про банки.

Відповідно до ст. 35 Закону України "Про Національний банк України" гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України за всіма видами платежів.

Зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті (ст. 524 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 198 ГК України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства.

Статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статті 47 та 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Статтею 2 вищевказаного Закону визначено поняття "банківської ліцензії", а саме: це документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність.

Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Національний банк України у своєму листі за № 13-210/7871-22612 від 07 грудня 2009 року "Про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті" повідомив про те, що операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Також відповідно до пункту 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (z1429-04) , використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

З вищевикладеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ПАТ "Дельта банк" наявна банківська ліцензія № 225 від 15 лютого 2006 року на право здійснювати банківські операції, визначених частиною першою та пунктами 5-11 частини другої ст. 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність", а також дозвіл № 225-4 від 08 жовтня 2009 року, виданий Національним банком України, на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", зокрема, на право здійснювати операції з валютними цінностями, а відтак банк мав право укладати кредитні договори, видавати кредити та відповідно, вимагати виконання зобов'язання в іноземній валюті.

Вищезазначена банківська ліцензія № 225 від 15 лютого 2006 року діяла на момент оформлення кредитних договорів № ВКЛ-20064741 та ВКЛ-2006474/2 укладених між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Амалтея" 13 липня 2011 року.

Банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність") банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-УІ "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" (3024-17) є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання).

Щодо вимог підпункту "в" пункту 4 статті 5 цього Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення операцій щодо надання та одержання резидентами кредитів у іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів - перевищують встановлені законодавством межі, то, оскільки на цей час законодавством України не встановлено термінів і сум кредитів у іноземній валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування, ця норма не може застосовуватись судами.

У разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт "г" пункту 4 статті 5 Декрету про валютне регулювання) суд має виходити з того, що Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України "Про Національний банк України" в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (z1429-04) ( зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028 (z1429-04) ). Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-УІ "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" (3024-17) генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

З огляду на викладене доводи позивача обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції оскільки надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата відсотків за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.

Крім того, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо зазначених операцій достатньою правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку, тобто отримання письмового дозволу Національного банку України на операції, пов'язані з іноземною валютою.

Зазначена позиція викладена у п. 2.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24 листопада 2014 року № 1 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів" (va001600-14) .

Враховуючи вищевикладене, у зв'язку з наявністю у ПАТ "Дельта банк" банківської ліцензії №225 від 15 лютого 2006 року на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої ст. 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність", а також дозволу № 225-4 від 08 жовтня 2009 року, виданого Національним банком України, на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", зокрема, на право здійснювати операції з валютними цінностями, банк мав право укладати кредитні договори, видавати кредити та, відповідно, вимагати виконання зобов'язання в іноземній валюті. Вищезазначена банківська ліцензія №225 від 15 лютого 2006 року діяла на момент оформлення кредитних договорів № ВКЛ-20064741 та ВКЛ-2006474/2 укладених між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Амалтея".

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про відсутність будь-яких підстав для задоволення позову та обґрунтовано відмовив в його задоволенні.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.