Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Карабаня В.Я. -головуючого,

Ємельянова А.С.,

Корнілової Ж.О.,

розглянувши матеріали касаційної

скарги

фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

на

постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.07.17 та рішення господарського суду Одеської області від 26.05.17

у справі

№ 916/4530/15 господарського суду Одеської області

за позовом

фізичної особи-підприємця ОСОБА_5

до

фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

про

стягнення 131764,99грн.,

за зустрічним

позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до

фізичної особи-підприємця ОСОБА_5

про

визнання недійсним договору оренди,

представники сторін:

від позивача - не з'явилися,

від відповідача - ОСОБА_6,

10.11.2015 фізична особа-підприємець ОСОБА_5 звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення заборгованості по договору оренди від 01.09.2012 у сумі 5 756,50 дол. США, що становить 131 764,99грн. за курсом НБУ за 1 дол. США станом на 22.10.2015. В обгрунтування позовних вимог зазначав, що останній неналежно виконував договірні зобов'язання, у зв'язку з чим утворився борг зі сплати орендної плати.

26.11.2015 фізична особа-підприємець ОСОБА_4 подав до господарського суду Одеської області зустрічну позовну заяву, у якій просив визнати недійсним з моменту укладення договір оренди від 01.09.2012, за яким ФОП ОСОБА_5 не маючи належних повноважень орендодавця надав орендарю - ФОП ОСОБА_4 в оренду для розміщення аптеки 86,00кв.м. жилої квартири АДРЕСА_1 та належить його матері ОСОБА_7. Також просив застосувати наслідки визнання договору оренди недійсним і повернути незаконно отримані кошти за недійсною угодою згідно ч.1 ст. 216, ст. 1212 ЦК України.

26.05.2017 рішенням господарського суду Одеської області (судді Петренко Н.Д., Желєзна С.П., Смелянець Г.Є.), залишеним без змін 06.07.2017 постановою Одеського апеляційного господарського суду (судді Величко Т.А., Бєляновський В.В., Філінюк І.Г.) у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено. Мотивуючи свої висновки, місцевий господарський суд зазначив, що заявлені первісні позовні вимоги не відповідають положенням діючого законодавства щодо валютного регулювання. Що стосується зустрічних позовних вимог, то оскільки ФОП ОСОБА_5 не було порушено вимог чинного законодавства під час укладення договору від 01.09.2012, а спірний договір виконувався сторонами, підстави для визнання недійсним останнього відсутні.

У касаційній скарзі ФОП ОСОБА_4 посилався на неправильне застосування господарськими судами обох інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову та рішення у частині відмови у задоволенні зустрічного позову та ухвалити нове рішення, яким зустрічні позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Наголошував на помилковості висновків судів обох інстанцій про правомірність використання позивачем за первісним позовом у своїй підприємницькій діяльності житлового приміщення для здачі в оренду під розміщення аптеки як спеціалізованого магазину по торгівлі фармацевтичними товарами.

Проаналізувавши касаційну скаргу на предмет її обґрунтованості у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів дійшла висновку про відхилення вимог скарги виходячи з наступного.

Виходячи зі змісту касаційних вимог, судові акти перевіряються касаційною інстанцією в оскаржуваній частині, оскільки заявник не погоджується лише з тим, що господарські суди, на його погляд, неправомірно відмовили у задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання договору оренди від 01.09.2012 недійсним.

Господарськими судами встановлено, що 30.08.2012 між ФОП ОСОБА_7 (позичкодавець), та ФОП ОСОБА_5 (користувач) було укладено договір позички, згідно якого позичкодавець зобов'язався передати користувачу в безоплатне тимчасове користування частину приміщення (майно), яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, площею 86 кв. м. на строк до 30.08.2015.

Пунктом 2.3. зазначеного договору сторони узгодили, що користувач має право передати майно в найм (оренду) на власний розсуд без згоди позичкодавця.

30.08.2015 сторони підписали акт приймання-передачі частини приміщення площею 86 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1.

01.09.2012 між ФОП ОСОБА_5 (орендодавець) та ФОП ОСОБА_4 (орендар) було укладено договір оренди, за умовами якого орендодавець зобов'язався надати орендарю в тимчасове користування частину вищезгаданого приміщення на строк з 01.09.2012 по 20.08.2015 з можливістю продовження на підставі додаткової угоди.

У пунктах 4.1.-4.3. договору оренди від 01.09.2012 сторони погодили, що розмір орендної плати становить суму еквівалентну 505 доларів США за місяць; розрахунки здійснюються в національній валюті України - гривні за курсом продажу валюти АТ "УкрСиббанку" на день здійснення платежу. Орендна плата виплачується не пізніше 15 числа поточного місяця. Комунальні платежі в орендну плату не входять та сплачуються орендарем у повному обсязі до 20 числа місяця, який слідує за звітним.

01.09.2012 сторонами було підписано без зауважень акт приймання-передачі приміщення площею 81,0кв.м. квартири АДРЕСА_1.

Як видно зі змісту зустрічної позовної заяви, підставою для визнання недійсним спірного договору оренди позивач за зустрічним позовом визначив відсутність повноважень та майнових прав у відповідача за зустрічним позовом на укладення договору, виходячи з чого останній є нікчемним, тому підлягає визнанню недійсним з моменту його укладення.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог, господарські суди попередніх інстанцій обгрунтовано виходили з того, що за змістом положень статей 317, 325 ЦК України, ст. 128 ГК України фізична особа, зареєстрована як підприємець, вправі використовувати належне їй як фізичній особі майно (або речові права на таке майно) у власній підприємницькій діяльності та несе відповідальність за зобов'язаннями, що випливають з її господарської діяльності усім майном фізичної особи, в тому числі тим, яке не використовується у такій діяльності. Виходячи з чого, ФОП ОСОБА_5 правомірно використовував у власній підприємницькій діяльності майно, речові права на яке він набув як фізична особа, шляхом передачі відповідного приміщення в оренду ФОП ОСОБА_4 на умовах договору від 01.09.2012. Доводи позивача за зустрічним позовом не спростовують факту наявності між сторонами у справі договірних відносин, судами не встановлено факту порушення прав відповідача за первісним позовом через укладення оспорюваного договору. При цьому при укладенні останнього, були дотримані такі умови, як законність змісту правочину, наявність у сторін необхідного обсягу дієздатності, об'єктивно виражене волевиявлення його учасників та відповідність їх внутрішньої волі, дотримання форми правочину вимогам закону, спрямованість волевиявлення сторін на реальне настання обумовлених договором юридичних наслідків.

Частиною 2 статті - 111-5 ГПК України закріплено, що касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно до п.1 ч.1 ст. - 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Беручи до уваги наведене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані рішення у цій справі прийняті господарськими судами у відповідності з діючим законодавством, у зв'язку з чим підстав для їх зміни чи скасування не вбачається. Будь-яких доводів, з посиланням на норми чинного законодавства, які б спростовували висновки апеляційного господарського суду, заявником не наведено.

Колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично спрямовані на переоцінку доказів та необхідність додаткового встановлення обставин справи, що в силу вимог ст. 111-7 ГПК України не входить до компетенції касаційного суду.

Керуючись ст.ст. - 111-5, - 111-7, - 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.07.17 та рішення господарського суду Одеської області від 26.05.17 у справі № 916/4530/15 господарського суду Одеської області - без змін.