910/3820/16 Про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів - 07.11.2017 Прийняття

Корпоративний недержавний пенсійний фонд Національного банку України звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів № 4861-ДД/2014-228КП-3/3 від 15.08.2014 р., укладеного між Корпоративним недержавним пенсійним фондом Національного банку України та Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України".

Справа слухалась судами неодноразово.

Рішенням господарського суду міста Києва від 29.12.2016 р. (суддя Маринченко Я.В.) у справі № 910/3820/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2017 р. (колегією суддів у складі головуючого судді Агрикової О.В., суддів Калатай Н.Ф., Чорногуза М.Г.) позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу цінних паперів № 4861-ДД/2014-228КП-3/3 від 15.08.2014 р., укладений між Корпоративним недержавним фондом Національного банку України та Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" та стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на користь Корпоративного недержавного фонду Національного банку України 1378 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, зазначаючи про порушення судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені вище постанову та рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити Корпоративному недержаному пенсійному фонду Національного банку України у позові повністю.

У відзиві на касаційну скаргу Корпоративний недержавний пенсійний фонд Національного банку України зазначає про безпідставність та необґрунтованість вимог заявника касаційної скарги та просить відмовити у їх задоволенні, залишивши без змін резолютивну частину вмотивованих та законних оскаржуваних судових актів.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу та відзив на неї, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15.08.2014 р. між ПАТ "Державний ощадний банк України" (продавець) та Корпоративним недержавним пенсійним фондом Національного банку України (покупець) укладено договір купівлі-продажу цінних паперів № 4861-ДД/2014-228КП-3/3, відповідно до п.1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується викупити, а саме прийняти та оплатити, наступні цінні папери (надалі в тексті постанови - "ЦП"): вид, тип, форма випуску цінних паперів - облігації іменні відсоткові звичайні (незабезпечені); емітент цінних паперів - Публічне акціонерне товариство "Свіжачок"; форма існування цінних паперів - бездокументарна; код за ЄДРПОУ емітента 35739825; серія А; дата погашення - з 15.08.2017 р. по 30.08.2017 р. (включно); міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів (ISIN) - UA4000145304; номер та дата свідоцтва НКЦПФР про реєстрацію випуску цінних паперів - № 197/2/12, дата реєстрації 01/08/2012; номінальна вартість одного цінного таперу - 1000 грн.; кількість цінних паперів - 50000 штук; ринок - вторинний, біржовий.

У пункті 2.1.1. договору сторони домовились, що продавець зобов'язується передати у власність покупця шляхом виконання зобов'язань, визначених п. 2.3. цього договору, а покупець зобов'язується купити ЦП, а саме оплатити та прийняти ЦП відповідно до п. 2.4. та 2.5. цього договору, в одну з наступних дат:

- 19.02.2015 р., при цьому сторони домовились про те, що виконання взаємних прав та обов'язків сторін за цим договором автоматично (без укладання додаткового договору до цього договору) переноситься на дату, зазначену в п. 2.1.1.2. цього договору (і не настає 19.02.2015 р.) у разі, якщо станом на 19.02.2015 р. Публічне акціонерне товариство "Свіжачок" (код ЄДРПОУ 35739825) (надалі - емітент) повністю та належним чином виконає свої зобов'язання з виплати відсоткового доходу за п'ятий відсотковий період на користь продавця (як власника облігацій емітента) за облігаціями серії А (Свідоцтво Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про реєстрацію випуску облігацій підприємств № 197/2/12, дата реєстрації 01.08.2012 р.) (надалі - облігації) на умовах та відповідно до Проспекту емісії облігацій Публічного акціонерного товариства "Свіжачок" (далі - Проспект емісії Облігацій) або

- 19.08.2015 р., керуючись частиною другою статті 212 Цивільного кодексу України, відповідно до якої особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити припинення прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (скасувальна обставина), сторони домовились про повне припинення взаємних прав та обов'язків сторін за цим договором 19.08.2015 р. у разі, якщо емітент повністю та належним чином виконає свої зобов'язання з виплати відсоткового доходу за шостий відсотковий період за облігаціями та з викупу облігацій у продавця як власника облігацій емітента (у разі їх пред'явлення продавцем до викупу) на умовах та відповідно до Проспекту емісії облігацій.

Згідно п. 2.3. договору, з урахуванням умов, визначених у п.п. 2.1.1. цього договору, продавець зобов'язаний у зазначену в п.п. 2.1.1. цього договору відповідну дату, станом на яку відповідне зобов'язання емітента перед продавцем не було виконано відповідно до умов Проспекту емісії облігацій, передати ЦП у власність покупця шляхом надання розпоряджень про переказ ЦП на рахунок покупця у депозитарній установі, яка обслуговує рахунок в цінних паперах покупця, з дотриманням вимог законодавства України, після здійснення покупцем оплати в повному розмірі та належним чином загальної вартості ЦП відповідно до п. 2.5. цього договору, та за умови наявності технічної можливості проведення облікової операції продавцем.

З урахуванням умов, визначених п.п. 2.1.1 цього договору, покупець зобов'язується оплатити загальну вартість ЦП, що передаються за цим договором, у власність покупцю, в безготівковій формі не пізніше 14-00 зазначеної у п.п. 2.1.1. цього договору відповідної дати, станом на яку відповідне зобов'язання емітента перед продавцем не було виконано відповідно до умов Проспекту емісії облігацій, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця № 364130201 в ГОУ AT "Ощадбанк", код установи банку 300465, код за ЄДРПОУ продавця 00032129 (п. 2.5. договору).

Підставою для виникнення спору у даній справі за твердженнями Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України, що містяться у позовній заяві є те, що договір купівлі-продажу цінних паперів № 4861-ДД/2014-228КП-3/3 від 15.08.2014 р. є фактично договором поруки, а відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" особи, що здійснюють управління активами пенсійних фондів, під час провадження такої діяльності не мають права використовувати пенсійні активи пенсійного фонду для забезпечення виконання будь-яких зобов'язань. Крім того, на думку позивача, спірний договір суперечить п.п. 2, 5 ч. 1 ст. 49 та п. 2 ч. 3 ст. 47 вказаного Закону, а тому в силу ст. 203 Цивільного кодексу України є недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу.

З аналізу норм чинного в Україні законодавства вбачається, що згідно зі статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України (435-15) , іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) та Цивільного кодексу України (435-15) , міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України (254к/96-ВР) та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Зазначеної позиції дотримується Верховний суд України у постанові Пленуму "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 р. № 9 (v0009700-09) .

Згідно ч.2 ст. 49 Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" під час провадження діяльності, пов'язаної з інвестуванням пенсійних активів корпоративного пенсійного фонду, дозволяється придбавати або додатково інвестувати в цінні папери, емітентами яких є засновники такого фонду, не більш як 5 відсотків загальної вартості пенсійних активів, з дотриманням інших вимог щодо складу і структури пенсійних активів, установлених цим Законом, а протягом перших п'яти років з початку заснування таких фондів - не більш як 10 відсотків загальної вартості пенсійних активів.

Задовольняючи позовні вимоги Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України, суди попередніх інстанцій дійшли висновків, що договір купівлі-продажу цінних паперів № 4861-ДД/2014;228КП-3/3 від 15.08.2014 р. укладений з порушенням вимог п. 5 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення", а саме з перевищенням особою, яка здійснює управління активами пенсійного фонду, під час укладення спірного договору, додаткового інвестування в цінні папери одного емітента більш як 5 відсотків загальної вартості пенсійних активів. При цьому судами встановлено, що позивачем як юридичною особою, не здійснювалось наступного схвалення спірного правочину, вчиненого від його імені представником з перевищенням повноважень. Разом з тим, суди відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України на підставі аналізу поданих сторонами доказів встановили наявність обставин, що свідчать про обізнаність відповідача про наявні обмеження повноважень представника Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України, а також про наявну у нього можливість дізнатись про кількість належних позивачу цінних паперів ПАТ "Свіжачок".

Так, судами встановлено, що відповідач був обізнаний, що позивач на момент укладення договору вже володіє цінними паперами ПАТ "Свіжачок", зміг отримати інформацію з сайту позивача щодо загальної вартості активів позивача, про що свідчить пояснення представника про самостійні розрахунки частки цінних паперів ПАТ "Свіжачок" у загальній вартості активів позивача. Крім того, відповідач мав можливість скористатись даними сайту Агентства з розвитку інфраструктури фондового ринку України http://smida.gov.ua, який на час укладення договору достовірно містив інформацію, зокрема за 2013 рік, згідно якої відповідач міг встановити можливе перевищення позивачем встановлених Законом 5%. Також аналогічна інформація містилась на сайті ПАТ "Свіжачок".

Зі змісту касаційної скарги відповідача вбачається, що останній не заперечує проти невідповідності даного договору вказаним вище вимогам норм чинного в Україні законодавства, проте його позиція фактично зводиться до обґрунтування обставин його необізнаності про наявні законодавчі обмеження у позивача для укладення спірного правочину.

Відповідно до ст. - 111-7 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, оскільки це суперечить меті касаційного перегляду справи, що полягає у перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Тобто, не можуть бути прийняті до уваги судом касаційної інстанції доводи відповідача про неналежність та непереконливість наявних у матеріалах справи доказів, оцінивши які суди дійшли висновків про можливість Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" бути обізнаним з наявними обмеженнями позивача на укладення спірного договору. Натомість, посилання заявника касаційної скарги на наявні у матеріалах справи Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 15.08.2014р. зводяться лише до переоцінки обставин справи та спрямовані на повторне дослідження її фактичних обставин, вірно встановлених судами попередніх інстанцій в межах наданих їм повноважень.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Як вказано у Рішенні Конституційного суду України від 02.11.2004 р. № 15-рп/2004 (v015p710-04) верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України (254к/96-ВР) . Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Обсяг обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Відхиляючи скаргу, касаційний суд, у принципі, має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (див. рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії" [ВП], заява № 30544/96).

Таким чином, зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій вищезазначені обставини справи, враховуючи, що доводи заявника касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки обставин справи, що не є компетенцією суду касаційної інстанції, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок судів першої та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів № 4861-ДД/2014-228КП-3/3 від 15.08.2014 р.