911/662/17 Про стягнення заборгованості за виконані будівельні роботи за договором про виконання будівельно-монтажних робіт - 06.11.2017 Прийняття

В березні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "ПМК-1" (далі - Товариство, ТОВ "ВП "ПМК-1", підрядник) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Футбольний клуб "Арсенал-Київ" (далі - ТОВ "ФК "Арсенал-Київ", замовник) про стягнення 169000 грн. заборгованості за укладеним між сторонами договором № 02/02-2016-МП від 02.02.2016 р., 9945,78 грн. інфляційних втрат та 3% річних у сумі 2069,67 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області від 10.05.2017р. (суддя Шевчук Н.Г.) у позові відмовлено повністю.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване положеннями статей 526, 530, 610, 612, 625, 629, 875, 879, 882 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України та статей 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням яких суд дійшов висновків про недоведеність заборгованості замовника за договором № 02/02-2016-МП від 02.02.2016 р. у зв'язку з ненаданням підрядником належних доказів виконання будівельно-монтажних робіт, оскільки направлені відповідачу 29.04.2017 р. акти здачі-приймання робіт №№ 1-6 не відповідають встановленим типовим формам таких актів, зокрема, не містять інформації про вартість виконаних будівельно-монтажних робіт, зданих замовнику, а також про витрати, пов'язані з виконанням обсягу робіт.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2017 р. (головуючий суддя Тищенко А.І., судді Отрюх Б.В., Михальська Ю.Б.) рішення скасовано. Прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог повністю.

Постанова апеляційної інстанції обґрунтована положеннями статей 526, 530, 610, 612, 625, 629, 875, 879, 882 Цивільного кодексу України, статей 193, 265 Господарського кодексу України та статей 34, 101, 103- 105 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням яких суд дійшов висновків про доведеність належними доказами (акти здачі-приймання робіт №№ 1-6 - а.с.121-129) факту виконання позивачем будівельно-монтажних робіт за договором № 02/02-2016-МП від 02.02.2016 р., внаслідок чого залишок заборгованості відповідача становить 169000 грн. та підрядником правомірно нараховані інфляційні втрати та 3% річних на прострочену суму основного боргу.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати та рішення залишити в силі.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема приписів статей 625, 651, 653, 854, 882 Цивільного кодексу України та статей 43, 101 Господарського процесуального кодексу України, наголошуючи, що, з огляду на недостатнє фінансування робіт авансовими платежами та недосягнення сторонами згоди щодо збільшення вартості робіт шляхом підписання додаткових угод до договору № 02/02-2016-МП від 02.02.2016 р. (далі - договір будівельного підряду), позивач у травні 2016р. залишив об'єкт будівництва та фактично відмовився в односторонньому порядку від цього договору, не виконавши роботи на суму 104000 грн., в зв'язку з чим, договірні зобов'язання сторін припинилися та будівництво було закінчено власними силами (засобами) відповідача, а надіслані позивачем лише через 10 місяців (29.04.2017 р.) та односторонньо підписані акти здачі-приймання робіт №№ 1-6 були отримані вже після прийняття судом першої інстанції рішення від 10.05.2017 р., що взагалі позбавило замовника скласти дефектний акт та направити його позивачу до прийняття судового рішення, а також надати мотиви непідписання вказаних актів.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить оскаржувану постанову залишити без змін з мотивів, у ній викладених.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 02.02.2016р. між ТОВ "ВП "ПМК-1" (виконавець) та ТОВ "ФК "Арсенал-Київ" (замовник) було укладено договір № 02/02-2016-МП, за умовами якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується на свій ризик виконати відповідно до умов цього договору поставку металевої конструкції (МК) модульного приміщення під роздягальню розміром 8,0Х14,0х3,5м (далі - товар) та виконати монтажні роботи, а замовник зобов'язується прийняти товар та роботи та оплатити їх (а.с.12-17, 97).

Згідно п.2.1 договору будівельного підряду виконавець приймає на себе зобов'язання виконати роботи згідно Робочої документації, узгодженої з замовником. Детальне описання МК визначається в Технічному завданні (Додаток №1) та Ескізах (Додаток № 2), що додаються до даного договору і є його невід'ємною частиною.

Умовами п.3.1 договору будівельного підряду визначено, що загальна вартість Товару з урахуванням транспортних послуг та монтажу становить 917000 грн. Оплата здійснюється наступним чином: перша частина 150000 грн. вноситься на рахунок виконавця не пізніше 3 робочих днів після підписання даного договору; друга частина 250000 грн. - не пізніше 10 робочих днів після підписання даного договору; третя частина 250000 грн. - не пізніше 20 робочих днів після підписання даного договору; четверта частина 150000 грн. - не пізніше 27 банківських днів після підписання даного договору; п'ята частина 117000 грн. не пізніше 3-5 банківських днів після отримання товару та підписання Акту прийому-передачі виконаних робіт.

Таким чином, авансові платежі за договором будівельного підряду встановлені у сумі 800000 грн.

У п.п.3.6, 3.7 договору будівельного підряду сторони погодили, що зміна вартості робіт або матеріалів, вказаних у додаткових угодах, можлива тільки у разі внесення замовником змін до робочого проекту або дизайн-проекту або подорожчання матеріалів, виробів і конструкцій, підтвердженого документально, та оформляється додатковою угодою до цього договору. У разі необхідності проведення робіт, не врахованих при складанні цього договору, перелік таких робіт, їх вартість будуть зафіксовані у додаткових угодах, які є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно п.4.1 договору будівельного підряду виконавець поставляє товар за адресою: с.Щасливе Бориспільського району Київської області, вулиця Фестивальна, 6. Прийомка товару по кількості та якості здійснюється на складі замовника в присутності повноважних представників замовника та виконавця.

Пунктами 5.1 та 5.5 договору будівельного підряду сторони погодили, що товар за цим договором повинен бути поставлений замовнику, а монтажні роботи завершені не пізніше 35 робочих днів після підписання даного договору. По закінченню виконання робіт сторони підписують Акт прийому-передачі виконаних робіт. При наявності зауважень зі сторони замовника сторони підписують додатковий Акт недоліків та визначають термін їх усунення. Додатковий акт (дефектовочний акт) формується тільки після підписання основного Акту прийому-передачі. Виконані роботи вважаються прийнятими, а товар поставленим замовнику після підписання сторонами Акту прийому-передачі.

08.02.2016 р. сторонами була укладена додаткова угода № 1 до цього договору, в якій сторони визначили, що на дату укладанні цієї Угоди вартість робіт з урахуванням ПДВ становить 63700 грн. (пункт 2 Угоди).

Пунктом 3 цієї додаткової угоди встановлено, що 100% оплата здійснюється на протязі 3-х банківських днів після підписання даної Угоди.

Графіком виконання поетапних робіт по об'єкту (додаток № 3) до договору передбачено, що кінцевим терміном здачі об'єкту є 13-15.04.2016 р. в разі своєчасної оплати, так як деякі елементи для монтажу конструкції виготовляються іншими підприємствами.

Судом першої інстанції також було встановлено, що згідно наданої позивачем картки рахунку (а.с.40) відповідач за договором будівельного підряду станом на 05.04.2016 р. сплатив 811700 грн. шляхом безготівкових розрахунків, а також 21.05.2016р. замовник оплатив готівкою грошові кошти у сумі 65000 грн. (а.с.18-25, 108-116). Обома сторонами підтверджується, що відповідачем всього було сплачено 876700 грн.

Спір між сторонами виник у зв'язку з тим, що, на думку позивача, відповідач своєчасно та у повному обсязі не виконав обов'язку з оплати вартості будівельно-монтажних робіт, виконаних підрядником за договором будівельного підряду, тому має сплатити залишок боргу в сумі 169000 грн., 9945,78 грн. інфляційних втрат та 3% річних в розмірі 2069,67 грн.

Приймаючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність виконання позивачем робіт у строки, встановлені договором будівельного підряду, оскільки, по-перше, надані позивачем видаткові накладні на отримання ним від своїх контрагентів матеріалів та товарів не містять інформації, що пов'язує їх з виконанням позивачем зобов'язань за договором (а.с.55-79), тому суд не прийняв їх в якості доказів по справі. По-друге, акти № 1-№ 6 здачі-приймання робіт (надання послуг), копії яких з доказом направлення їх відповідачу 29.04.2017 р. (в період розгляду спору судом) надані позивачем до матеріалів справи (а.с.121-129), не є належними доказами виконання робіт по договору, так як вони не відповідають встановленим типовим формам таких актів: не містять інформації про вартість виконаних будівельно-монтажних робіт, зданих замовнику, а також про витрати, пов'язані з виконанням цього обсягів робіт.

В свою чергу, в основу оскаржуваної постанови про задоволення позову покладено висновок суду апеляційної інстанції про те, що позивачем було виконано за завданням замовника комплекс будівельно-монтажних робіт у відповідності до договору № 02/02-2016-МП від 02.02.2016р. та додатків до нього, однак, відповідач не надав доказів повної оплати вартості робіт, внаслідок чого виникла заборгованість замовника у сумі 169000 грн., на яку у зв'язку з простроченням оплати підрядником правомірно нараховані 9945,78 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 2069,67 грн. за період з 21.05.2016 р. по 17.10.2016 р. У матеріалах справи відсутні претензії зі сторони замовника щодо якості виконаних робіт за договором підряду, тому надані позивачем акти №№ 1-6 здачі-приймання робіт (а.с.121-129) є належними доказами. Крім того, пунктом 5.5 договору підряду передбачено складання додаткового акту (дефектовочного акту) при наявності зауважень зі сторони замовника, який у матеріалах справи теж відсутній.

Однак касаційна інстанція вважає передчасними суперечливі висновки судів І та апеляційної інстанцій, з огляду на таке.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно з ч.2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до п.п.7, 8 ч.2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у постанові мають бути зазначені: обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів; у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 статті 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Статтею 854 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Згідно з ч.4 статті 879 Цивільного кодексу України оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Однак судами І та апеляційної інстанцій не надано належної правової оцінки положенням п.п.3.1, 3.3, 5.5 договору будівельного підряду від 02.02.2016 р. в їх сукупності, з яких вбачається погодження сторонами графіку авансових платежів в загальному розмірі 800000 грн. (не пізніше 27 банківських днів після підписання договору), а остаточний платіж в сумі 117000 грн. за фактично виконану роботу має здійснюватися протягом 3-5 банківських днів після підписання сторонами акту прийому-передачі.

Разом з тим апеляційним судом належним чином не відхилено викладені у відзиві на апеляційну скаргу доводи відповідача та не спростовано висновки суду першої інстанції про те, що пунктом 3.3 договору будівельного підряду авансові платежі встановлені у сумі 800000 грн., станом на 05.04.2016р. замовник сплатив 811700 грн. авансових платежів шляхом безготівкових розрахунків (748000 грн. - за договором будівельного підряду від 02.02.2016р. та 63700 грн. - за додатковою угодою № 1 від 08.02.2016 р. до нього), а також 21.05.2016 р. було виплачено готівкою грошові кошти у сумі 65000 грн. (а.с.18-25, 108-116), тобто загалом відповідачем було сплачено 876700 грн.

У зв'язку з цим поза увагою судів попередніх інстанцій безпідставно залишилися посилання замовника на те, що, у разі повного виконання підрядником робіт, безпосередньо за договором будівельного підряду відповідач мав би сплатити після підписання акта прийому-передачі робіт лише 104000 грн. (917000 грн. - 748000 грн. - 65000 грн. = 104000 грн.), а не заявлену позивачем до стягнення суму (169000 грн.).

Судами першої та апеляційної інстанцій також не досліджено тих обставин, чи можуть бути виключені кошти в сумі 63700 грн., які сплачено за додаткові роботи згідно додаткової угоди № 1 від 08.02.2016 р., зі складу заборгованості відповідача за договором будівельного підряду від 02.02.2016 р., з огляду на те, що п.3.7 цього договору передбачає можливість оформлення додатковими угодами необхідних робіт, не врахованих при складанні договору.

Відповідно до ч.4 статті 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що законом передбачено можливість складання одностороннього акту, що спрямовано на захист інтересів підрядника, у випадку коли замовник безпідставно відмовляється від належного прийняття виконаної роботи.

Однак касаційна інстанція вважає передчасним наступний висновок апеляційного суду про прийняття шістьох односторонньо підписаних підрядником актів №№ 1-6 здачі-приймання робіт (а.с.121-129) в якості належних доказів прийняття робіт замовником, оскільки, як достеменно встановлено судом першої інстанції, вказані акти надіслано позивачем лише 29.04.2017 р., тобто більш як через 1 рік після закінчення терміну здачі об'єкту (15.04.2016 р.), визначеного додатком № 3 до договору будівельного підряду. При цьому апеляційним судом помилково не з'ясовано істотних обставин щодо дати фактичного отримання замовником актів №№ 1-6 здачі-приймання робіт для подальшого підписання чи висловлення зауважень зі складанням додаткового (дефектного) акта (п.5.5.1 договору), з урахуванням нормативно встановлених термінів пересилання поштових відправлень та значної кількості вихідних і святкових днів на початку травня 2017 р. Тим більше, що, за змістом п.3.3.5 договору будівельного підряду, перебіг строку для вчинення кінцевого платежу в сумі 117000 грн. в рахунок оплати вартості виконаних підрядником робіт залежить саме від моменту отримання замовником та підписання акту прийому-передачі.

В зв'язку з наведеним не виключається обґрунтованість тверджень скаржника про те, що односторонньо підписані позивачем акти здачі-приймання робіт №№ 1-6 могли бути фактично отримані відповідачем навіть після прийняття судом першої інстанції рішення від 10.05.2017 р., що взагалі позбавило замовника своєчасно скласти дефектний акт та направити його позивачу до прийняття судового рішення у справі, а також надати до суду мотиви непідписання вказаних актів.

За таких обставин колегія суддів вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що відсутність претензій замовника щодо якості виконаних підрядником робіт підтверджується відсутністю складання замовником додаткового акту (дефектовочного акту) при наявності зауважень, оскільки, по-перше, згідно з п.5.5.1 договору будівельного підряду зазначений акт формується тільки після підписання основного акту прийому-передачі (актів №№1-6 здачі-приймання робіт), які не були підписані замовником, а, по-друге, відповідач об'єктивно не міг скласти дефектний акт раніше дати фактичного одержання та підписання актів №№ 1-6 здачі-приймання робіт.

Крім того, судами попередніх інстанцій не перевірено тих обставин, чи настав в розумінні ч.1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачений договором підряду строк оплати робіт в сумі 117000 грн. станом на момент прийняття місцевим господарським судом рішення від 10.05.2017 р. у зв'язку з надсиланням позивачем актів №№ 1-6 здачі-приймання робіт лише 29.04.2017 р., що може свідчити про недоведеність порушення прав позивача в той час.

Приписами ч 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як роз'яснено в п.1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (v0014600-13) , з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК (1798-12) ) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок.

Однак оскаржувана постанова не містить належного обґрунтування прийняття апеляційним судом даних позивача щодо нарахування сум інфляційних втрат та 3% річних за період з 21.05.2016 р. по 17.10.2016 р., оскільки відповідний розрахунок позовних вимог в цій частині в матеріалах справи відсутній, що унеможливлює встановлення розміру основного боргу, за прострочення сплати якого нараховувалися інфляційні втрати та 3% річних.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, станом на 21.05.2016 р. відповідачем на виконання зобов'язань за договором будівельного підряду від 02.02.2016 р. було сплачено на користь позивача авансові платежі в сумі 813000 грн. (748000 грн. - шляхом безготівкових розрахунків, 65000 грн. - готівкою), а згідно з п.3.3 цього договору загальну суму авансових платежів сторони визначили у 800000 грн. (загальна вартість робіт - 917000 грн. згідно п.3.1 договору).

Наведені обставини переконливо свідчать про те, що виключно у разі надання підрядником до 21.05.2016 р. актів здачі-приймання робіт та немотивованої відмови замовника від їх підписання, інфляційні втрати та 3% річних могли нараховуватися кредитором на прострочену заборгованість у сумі 104000 грн. (917000 грн. - 813000 грн.) в період з 21.05.2016 р. по 17.10.2016 р. Відтак, наявне нарахування позивачем сум інфляційних втрат та 3% річних за період з 21.05.2016 р. по 17.10.2016 р. суперечить приписам ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, умовам п.п.3.3.5, 5.5, 5.5.2 договору будівельного підряду від 02.02.2016 р. та фактичним обставинам отримання замовником у травні 2017р. актів №№ 1-6 здачі-приймання робіт, надісланих підрядником лише 29.04.2017 р.

З огляду на викладене касаційна інстанція вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Разом з тим судом першої інстанції при вирішенні спору помилково не враховано наступне.

Відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з п.2 спільного наказу Державного комітету статистики України і Державного комітету України з будівництва та архітектури від 21.06.2002 р. № 237/5 (v0237202-02) "Про затвердження типових форм первинних документів з обліку в будівництві", який втратив чинність з 04.12.2009 р., передбачено поширити типову форму первинного облікового документа у будівництві № КБ-2в "Акт приймання виконаних підрядних робіт" - на будівельні підприємства та будівельні структурні підрозділи підприємств усіх видів економічної діяльності незалежно від форм власності, що виконують будівельні та монтажні роботи, роботи з капітального та поточного ремонту будівель і споруд та інші підрядні роботи із залученням бюджетних коштів або коштів підприємств, установ та організацій державної форми власності.

Місцевим судом в основу рішення про відмову в позові покладено висновок про те, що наявні акти №№ 1-6 здачі-приймання робіт не є належними доказами виконання робіт по договору, так як вони не відповідають встановленим типовим формам таких актів (№ КБ-2в), а останні згідно листа-роз'яснення Державного комітету України по будівництву й архітектурі від 08.07.2004 р. № 8/8-719 поширюються на будівельні підприємства і будівельні структурні підрозділи підприємств усіх видів економічної діяльності, незалежно від форми власності, які виконують будівельні і монтажні роботи.

Проте судом не враховано того, що, по-перше, вказаний лист-роз'яснення не є нормативно-правовим актом та має рекомендаційний характер, тому не є обов'язковим для застосування суб'єктами господарювання приватної форми власності у договірних відносинах. По-друге, згідно з п.3.5 договору будівельного підряду від 02.02.2016р. джерелом фінансування робіт згідно даного договору є кошти замовника (ТОВ "ФК "Арсенал-Київ"), а не бюджетні коштів чи кошти підприємств, установ та організацій державної форми власності, що в розумінні п.2 спільного наказу Державного комітету статистики України і Державного комітету України з будівництва та архітектури від 21.06.2002 р. № 237/5 (v0237202-02) "Про затвердження типових форм первинних документів з обліку в будівництві" виключає обов'язковість поширення типової форми № КБ-2в на спірні підрядні правовідносини за участю недержавних господарюючих суб'єктів.

Відтак, керуючись принципом свободи договору, сторони у справі правомірно погодили в договорі будівельного підряду від 02.02.2016 р. оформлення акта прийому-передачі робіт у довільній формі без вказівок на необхідність його складання відповідно до типової форми № КБ-2в.

Враховуючи наведене колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд помилково не прийняв в якості належних доказів акти №№ 1-6 здачі-приймання робіт, надіслані підрядником 29.04.2017 р. для подальшого підписання замовником, безпідставно ухилившись від достовірного з'ясування моменту отримання цих актів та дійсних мотивів відмови замовника від їх підписання.

Наведене унеможливлює для касаційної інстанції погодитися з висновком суду першої інстанції щодо наявності фактичних та відповідно правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог повністю.

Отже суди першої та апеляційної інстанцій вказані вище обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення даного спору, не дослідили та достеменно не встановили.

Разом з тим колегія суддів відхиляє передчасні посилання скаржника на односторонню відмову позивача від договору будівельного підряду у травні 2016 р. шляхом залишення об'єкта будівництва і без виконання робіт на суму 104000 грн., та обумовлене цим припинення договірних зобов'язань сторін та завершення будівництва власними силами відповідача, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.3 статті 651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

З матеріалів справи не вбачається, судами не встановлено та відповідачем не доведено реалізації як замовником односторонньої відмови від договору будівельного підряду від 02.02.2016 р. з підстав, визначених ч.ч.2, 4 статті 849 та ч.3 статті 858 Цивільного кодексу України, так і підрядником у випадках, передбачених ч.1 статті 848 цього Кодексу.

Крім того договір будівельного підряду від 02.02.2016 р. не містить умов про надання одній із сторін права на односторонню відмову від договору у випадку залишення підрядником об'єкта будівництва та невиконання ним робіт в повному обсязі.

За таких обставин колегія суддів вважає, що матеріали справи не містять та скаржником не надано доказів розірвання чи припинення договору будівельного підряду від 02.02.2016р. на підставах, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 4-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини 1 статті - 111-9 Господарського процесуального кодексу України), оскільки касаційна інстанція, згідно приписів статті 111-7 цього Кодексу не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів, враховуючи приписи статті - 111-7 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку, що оскаржувані рішення та постанова підлягають скасуванню як такі, що винесені без дослідження всіх обставин справи, які мають істотне значення для правильного розгляду спору по суті, з направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.