Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Вовк І.В.(головуючий, доповідач),

Студенець В.І.,

Могил C.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної екологічної інспекції у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.05.2017 року у справі № 904/12398/16 за позовом Державної екологічної інспекції у Дніпропетровській області до товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Інженерний центр "Реагент" про відшкодування шкоди,

У грудні 2016 року позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою про стягнення з відповідача:

- до спеціального фонду Державного бюджету України 12640,54 грн. шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, що становить 30% грошових стягнень за шкоду;

- до спеціального фонду обласного бюджету Дніпропетровської обласної ради 8427,03 грн. шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, що становить 20% грошових стягнень за шкоду;

- до спеціального фонду місцевого бюджету Жовтневого району м.Дніпропетровська 21067,58 грн. шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, що становить 50% грошових стягнень за шкоду, із зарахуванням коштів на аналітичний рахунок, відкритий в головному управлінні Державного казначейства України у Дніпропетровській області за балансовим рахунком 3311 "Кошти, які підлягають розподілу між державним і місцевими бюджетами".

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням з боку відповідача вимог природоохоронного законодавства, а саме перевіркою виявлено, що у відповідача відсутній дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами складських приміщень для зберігання хімічних речовин.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 27.02.2017 року (суддя І.Петренко) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.05.2017 року (судді: Л.Широбокава, Е.Орєшкіна, О.Джихур) зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач вважає, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними судові рішення скасувати та позов задовольнити повністю.

Відзив на касаційну скаргу від відповідача до суду не надходив.

Дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі наказу Державної екологічної інспекції у Дніпропетровській області від 27.12.2013 року № 1982-П та направлення від 27.12.2013 року за № 4-12491-11-3 на проведення планової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства відповідачем (з орендарями, суборендарями, співвласниками, правоприємниками та ін.), що знаходяться за адресою: вул. Трудових резервів, 6 м. Дніпропетровськ, представниками позивача була проведена в період з 27.01.2014 року по 13.02.2014 року планова перевірка відповідача, про що складено Акт № 765 перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами.

В акті перевірки вказано, зокрема, що діяльність підприємства, пов'язана з викидами забруднюючих речовин в атмосферне повітря при експлуатації складських приміщень для зберігання хімічних речовин і тари, здійснюється без дозволу на викиди. Інвентаризація джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря не проводилася, статистична звітність по формі 2-ТП (повітря) не складається, журнали первинного обліку в частині охорони атмосферного повітря не ведуться, розрахунок податкового зобов'язання з екологічного податку здійснюється не в повному обсязі без врахування викидів діоксину вуглецю, що є порушенням статей 10, 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря", ст. 24 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" (а.с.37).

На підставі цього акта перевірки позивачем здійснено розрахунок від 14.07.2014 року розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі відповідачем в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря за період з 16.02.2013 року по 30.11.2013 року на суму 11425,33 грн. та за період з 01.12.2013 року по 13.02.2014 року на суму 3084,38 грн., а всього на суму 14509,71 грн. (а.с.31-35).

Також підставою позовних вимог є перевірка дотримання вимог природоохоронного законодавства, що здійснена на підставі наказу позивача від 03.03.2016 року №136-П та направлення від 03.03.2016 року № 4-1275-10-3 на проведення позапланової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства відповідачем (з орендарями, суборендарями, співвласниками, правоприємниками та ін.), що знаходиться за адресою: вул. Трудових резервів, 6 в м. Дніпропетровськ в період з 03.03.2016 року по 17.03.2016 року, про що складено Акт б/н перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами.

Перевіркою, зокрема, встановлено, що підприємство має дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від 31.03.2014 року на джерело викидів топкова по вул. Стартова,11А, терміном дії до 31.03.2019 року; діяльність підприємства, пов'язана з викидами забруднюючих речовин в атмосферне повітря, при експлуатації складських приміщень для зберігання хімічних речовин здійснювалася за наявності дозволу на викиди від 16.10.2007 року № 1210136900, терміном дії до 16.10.2012 року. На час перевірки дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами складських приміщень для зберігання хімічних речовин за адресою вул. Трудових резервів,6 м. Дніпропетровськ відсутній, що є порушенням статей 10, 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря".

На підставі акта перевірки від 03.03.2016 року - 17.03.2016 року позивачем здійснено розрахунок від 15.07.2016 року розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі відповідачем в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря за період з 14.02.2014 року по 31.08.2015 року на суму 19734,19 грн. та за період з 01.09.2015 року по 17.03.2016 року на суму 7891,25 грн., а всього на суму 27625,44 грн. (а.с.26-30).

Для обох розрахунків позивач зазначив джерела викидів з № 1 до № 15 (ангари збереження хімічних реактивів), викиди розрахував по наступних хімічних речовинах: аміак (джерело №1-3), НМЛОС (джерело викиду № 4, 5, 13-15), бутиловий ефір оцтової кислоти (джерело викиду № 7-9), етилацетат (джерело викиду №10-12), взявши за основу маси речовин, що були визначені в дозволі на викиди від 16.10.2007 року, вважаючи їх понаднормативними, оскільки на час перевірки відсутній дозвіл на викиди.

З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з претензією за вих. № 4-6112-10-3 від 20.09.2016 року, на загальну суму збитків 42 135,15 грн.

Посилаючись на те, що відповідач в добровільному порядку не відшкодував завдані навколишньому природному середовищу збитки, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з нього цих збитків в сумі 42135,15 грн.

Предметом даного судового розгляду є вимоги органу державної влади до порушника природоохоронного законодавства про стягнення шкоди, завданої державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства, яке полягає у здійсненні викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами без спеціального дозволу.

Висновок судів обох інстанцій про відмову у задоволені позовних вимог мотивований тим, що позивачем не доведено факт понаднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря у спірний період.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією (254к/96-ВР) .

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" Управління охороною навколишнього природного середовища полягає у здійсненні в цій галузі функцій спостереження, дослідження, екологічної експертизи, контролю, прогнозування, програмування, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності.

Статтею 40 цього Закону передбачено, що використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов'язкових екологічних вимог, зокрема, здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про охорону атмосферного повітря", забруднення атмосферного повітря - змінення складу і властивостей атмосферного повітря в результаті надходження або утворення в ньому фізичних, біологічних факторів і (або) хімічних сполук, що можуть несприятливо впливати на здоров'я людини та стан навколишнього природного середовища;

- забруднююча речовина - речовина хімічного або біологічного походження, що присутня або надходить в атмосферне повітря і може прямо або опосередковано справляти негативний вплив на здоров'я людини та стан навколишнього природного середовища;

- викид - надходження в атмосферне повітря забруднюючих речовин або суміші таких речовин.

- джерело викиду - об'єкт (підприємство, цех, агрегат, установка, транспортний засіб тощо), з якого надходить в атмосферне повітря забруднююча речовина або суміш таких речовин.

Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря здійснюються на підставі відповідного дозволу та особи, винні у перевищенні нормативів допустимих викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря та нормативів гранично допустимого впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарних джерел несуть відповідальність згідно із законом. Шкода, завдана порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря, підлягає відшкодуванню у порядку та розмірах, встановлених законом (ст.ст. 33, 34 Закону України "Про охорону атмосферного повітря").

Загальні підстави відшкодування шкоди встановлені ст. 1166 Цивільного кодексу України, згідно з якою для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування завданої шкоди, необхідна наявність повного складу цивільного правопорушення, як то наявність шкоди, її розмір, вина та протиправна поведінка заподіювача шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою.

Визначення розміру завданої шкоди проводиться відповідно до "Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря", згідно з якою викид - це надходження в атмосферне повітря забруднюючих речовин або суміші таких речовин, а наднормативним викидом вважається, зокрема, викиди на які відсутній дозвіл на викиди забруднюючих речовин (п. 1.5, 2.1.2 Методики).

Позивач здійснив розрахунок завданих збитків за формулою 12 Методики розрахунковим методом, відбір проб атмосферного повітря не здійснював, посилаючись на застосування норм питомих викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, що затверджені Українським науковим центром технічної екології (а.с.87-89). Суд погоджується з доводами позивача щодо можливості використання цих питомих норм при визначенні збитків розрахунковим Методом. Втім, для застосування вказаних норм потрібно встановити, які саме речовини зберігаються на складах (в ангарах) відповідача, в якій кількості та протягом якого часу. Необхідними складовими розрахунку та основним показником формули 12 Методики є маса та вид речовин, які здійснюють викиди в атмосферне повітря. Кількість викидів також залежить від тари (упаковки), в якій зберігаються ці речовини. Розмір відшкодування збитків за цією формулою розраховується, виходячи із викидів однієї тони забруднюючої речовини в атмосферне повітря.

З аналізу наведених норм, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку, що відшкодуванню підлягають реально завдані навколишньому природному середовищу збитки, для розрахунку яких позивачу потрібно було встановити, які саме речовини, в яких джерелах викидів та в якій кількості зберігалися відповідачем на час перевірки та протягом періоду нарахування збитків.

Акти перевірки, які є підставою позову, не містять вказаних даних. В актах перевірки вказано, що обставини на які посилається позивач, встановлені в ході візуального обстеження. Ці дані не доведені й іншими доказами, як-то довідки відповідача про найменування, кількість та період зберігання хімікатів, тощо.

Разом з цим, зробивши висновок про недоведеність позивачем обставин понаднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря під час перевірки від 27.01.-13.02.2014 року, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що такі обставини також було встановлено в ухвалі Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2014 року по справі № 804/3244/14 за позовом Державної екологічної інспекції у Дніпропетровській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Інженерний центр "Реагент" про тимчасову заборону діяльності, в якій адміністративним судом було встановлено, що в акті перевірки відсутні відомості, які саме речовини хімічного походження, що зберігаються на складах відповідача, спричиняють викиди та якої саме забруднюючої речовини, як не зазначено нормативних актів, на підставі яких позивач дійшов висновку про наявність таких хімічних властивостей речовини як можливість викиду, а відповідно до ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду, зокрема, в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Крім того, суди попередніх інстанцій правомірно прийняли до уваги те, що в 2014 році на підприємстві була здійснена інвентаризація викидів, про що складено Звіт про проведення інвентаризації викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря в повному обсязі за обома адресами місця розташування відповідача (а.с.54), на підставі якого видано дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами терміном дії - 5 (п'ять) років з 31.03.2014 року до 31.03.2019 року. Вказаною інвентаризацією було встановлено лише одне джерело викидів - Котел типу RTN E 100 фірми "Altair".

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставини понаднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря у спірний період.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

За таких обставин, оскаржена постанова апеляційного господарського суду є законною й обґрунтованою, і тому підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

З огляду наведеного та керуючись ст.ст. - 111-5, - 111-7, - 111-9, - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну Державної екологічної інспекції у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.05.2017 року - без змін.